Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
119 дн. тому
Розділ 1
172 дн. тому
Розділ 2
172 дн. тому
Розділ 3
147 дн. тому
Розділ 4
147 дн. тому
Розділ 5
147 дн. тому
Розділ 6
147 дн. тому
Розділ 7
147 дн. тому
Розділ 8
147 дн. тому
Розділ 9
147 дн. тому
Розділ 10
147 дн. тому
Розділ 11
147 дн. тому
Розділ 12
147 дн. тому
Розділ 13
147 дн. тому
Розділ 14
147 дн. тому
Розділ 15
147 дн. тому
Розділ 16
147 дн. тому
Розділ 17
147 дн. тому
Розділ 18
147 дн. тому
Розділ 19
147 дн. тому
Розділ 20
147 дн. тому
Розділ 21
119 дн. тому
Розділ 22
119 дн. тому
Розділ 23
119 дн. тому
Розділ 24
119 дн. тому
Розділ 25
118 дн. тому
Розділ 26
118 дн. тому
Розділ 27
118 дн. тому
Розділ 28
112 дн. тому
Розділ 29
109 дн. тому
Розділ 30
109 дн. тому
Розділ 31
109 дн. тому
Розділ 32
108 дн. тому
Розділ 33
108 дн. тому
Розділ 34
108 дн. тому
Розділ 35
108 дн. тому
Розділ 36
108 дн. тому
Розділ 37
108 дн. тому
Розділ 38
108 дн. тому
Розділ 39
108 дн. тому
Розділ 40
108 дн. тому
Розділ 41
108 дн. тому
Розділ 42
108 дн. тому
Розділ 43
108 дн. тому
Розділ 44
108 дн. тому
Розділ 45
108 дн. тому
Розділ 46
108 дн. тому
Розділ 47
108 дн. тому
Розділ 48
108 дн. тому
Розділ 49
108 дн. тому

Радісне передчуття не покидало мене і, коли я вилетівши з кабінету, не очікуючи на брата, стрімголов понеслася на пошуки бібліотеки. 

Мені не кортіло дізнатися так багато. А в нього, я певна,  якісь справи, проблеми, особисте життя. Тому вирвавшись з кабінету, попросила лакея, що мармуровою статуєю застиг біля дверей, показати дорогу. Лакей пильно на мене подивився, презирливо хмикнув і зовсім неввічливо тицьнув пальцем.

Хмикнула у відповідь. Ну й добре, ми не горді й самі знайдемо, а тебе дорогенький я обов'язково запам'ятаю. Усміхнулася, злорадно примружившись, чим ввела бідного лакея в ступор. 

Чвалаючи заплутаними коридорами, задумалася над його реакцією: це він так злякано на мою гримасу зреагував чи посмішка дівчини тут настільки страшенна річ, що як погляд медузи Горгони обертає у камінь?

Моя глибока задумливість, як завжди, мала болючі наслідки для голови. Зупинилася, потираючи рукою лоба, що поцілувався об одвірок. А де це я? Куди поділися високі стелі, магічні вогники на стінах та розмальовані світлим візерунком стіни?

– Леді арх Фетисов? Що ви тут робите? – здивовано гукнув мене оксамитовий голос. Підстрибнула від несподіванки й знов застогнала від болю – цього разу вдало приклавшись  маківкою о навислу кам'яну стелю.

– І хто так будує? – прошипіла обурено, потираючи забите місце.

– Дозвольте.

Чоловік розвернув мене до себе, забрав мої руки від голови, і раніше, ніж я встигла зауважити або щось зробити проти такого самоуправства, провів розкритою долонею трохи вище мого волосся. Цей жест несподівано відгукнувся тисячею поколювань, ніби між моєю головою та його рукою миготіли розряди статичної електрики.

– Ще болить? – запитав розгублену мене кароокий.

Прикрила очі, прислухаючись до себе, і змушена була визнати, що біль минув.

– Ні, – пробурмотіла я, відкриваючи очі й оторопіла: погляд натрапив на повні, чуттєві губи правильної форми та  короткі щетинки темно-русої бороди, що стирчали в різні боки. Навіть не бороди, швидше легкої неголеності. Недозволенно близько. Настільки, що я машинально облизавшись, подалася вперед в неконтрольованому бажанні торкнутися його щоки. Усвідомивши порив, відскочила від нього як від вогню і знову приклалася головою. На цей раз, мабуть, для симетрії потилицею.

– Обережніше, – попередив чоловік, поки його рука знову знімала біль, запускаючи потік імпульсів, які чутливими сиротами розбігалися тілом.

Фиркнула, розуміючи всю абсурдність цього відчуття. Кажуть, бажання народжується від дотику, а він навіть не торкався мене. Шаманив щось в безпосередній близькості, стоячи на відстані щонайменше пів метра. І, все одно, вдерися в мою зону комфорту. І відчуття при цьому були якісь дивні, незвичні. Видно сильно я головою вдарилася.

Ця думка відірвала мене від підрахунку зморшок під очима чоловіка. Виразних таких свідків того, що цей об'єкт жіночої уваги ще й любитель частенько посміятися. Тільки очі напрочуд серйозні, дивилися на мене уважно, зосереджено. А в потемнілій райдужці розгорялося полум’я. І дихання, збившись, лоскотало шкіру. 

Як? Як йому це вдається? Чому я відчуваю його так, ніби він дихає мені в потилицю, а не шумно видихає, роздуваючи ніздрі, майже на відстані витягнутої руки?

Хотіла похитати головою, скидаючи морок, але не ризикнула. Мало що. Раптом тут ще є стіни охочі познайомитися ближче з моєї буйною головою.

– Де ми? – поцікавилась, спантеличено оглядаючи приміщення разюче схоже на склеп чи підземелля.

– У закритій частині палацу. І мені дуже цікаво як ви сюди потрапили, леді арх Фетисов? – запитав чоловік, запускаючи між нами потік холодного відчуження, що крижаними сиротами пробігся по оголеній шкірі рук. 

Дихати стало легше. Ні, безумовно, якщо він ще зробить крок назад, то я зможу, нарешті, перевести подих.

– А ви? – тут же відгукнулася, згадуючи, що найкращий захист – це напад і краще вкусити й перепрошувати, ніж дозволити комусь образити себе.

Зацікавлено підвела брову, всім виглядом демонструючи очікування відповіді.

– У нас тут тренування з принцом, – вишкірився в усмішці чоловік та відступив-таки на той нестерпно-необхідний крок.

Вдихнула на повні груди повітря і мало не задихнулася від запаху вогкості й цвілі. Це що я ще й запахів не відчувала, доки він стирчав поруч?

– Проведіть мене до принца, лорд, – засоромлено опустивши додолу очі, попрохала я.

Обличчя чоловіка перекосило від стримуваної люті. Високе чоло прорізали горизонтальні зморшки. Довгі пальці ковзнули до моєї руки й жорстко вп'ялися в плече:

– Що вас пов'язує з принцом, леді? – грубо процідив кароокий, притягаючи мене до себе.

Шикнула, від болю, що прострілив плече під чіпкими пальцями:

– А це не ваша справа, лорд, – окинула презирливо-вимогливим поглядом руку чоловіка і стримано спантеличила: – Відпустіть, ви робите мені боляче.

Блондин, дивуючись, подивився на свою руку. Так, наче це була не його рука, а зовсім чужорідна частина тіла, що ще й діяла на власний розсуд.

– Вибачте, я не хотів, – плутано пробурмотів він, поки його рука, розтиснувшись, запускала нові потоки цілющих іскорок між нами, усуваючи можливі синці.

– Не варто, – відвела я передпліччя, відчуваючи, як по спині швидкою зграйкою проноситься черговий потік збуджених мурашок.

Відступила, зробивши крок назад.

– Думаю, мені вже час. Буду вдячна, якщо проводите до принца. Ні? Що ж… просто покажіть, як звідси вибратися, – обхопивши себе руками, вичікувально глянула прямо в карі очі.

– Я проведу, леді. Слідуйте за мною, – церемонно вклонився молодий чоловік та, зробивши крок, стрімко попрямував в потрібному напрямку. Так ніби це йому не терпілося швидше позбутися від непотрібної докуки.

Серце захлинуло ірраціональною образою. Та що зі мною не так? Чому у мене на цього нестерпного типа така реакція? Невже, це, правда, що жінка визначає потенційного партнера за десять секунд і я ще там, біля міста, вибрала його? А може все-таки домисли британських вчених? А цей вогонь в крові наслідок гормонального збою і того, що хтось так і не позбувся цноти, доживши до свого віку?