Принц з'явився, а ось коня в Академію не пустили.

– Що трапилося? – влетів переляканий Трей і не один, а з підкріпленням у вигляді двох своїх нерозлучних товаришів.

– Е–е... Як би нічого... – забарилася я, радіючи тому, що встигла повернути назад медальйон, і постала у вигляді такого собі дурнуватого хлопця.

«Ти сам прийти не міг? – вилаялася подумки, не знаючи, як тепер себе вести: – Мені ось це тіло потрібно відтранспортувати в мою кімнату».

«Чому у твою?» – обурився братик.

«Потім по секрету розповім, а поки придумай, як позбутися Анда та Зейна, а то якось дивно буде, якщо ти потягнеш хлопця до мене в кімнату, немов я останній слабак».

«Можна подумати, що ні!»

«Я дівчисько, мені можна пробачити», – фиркнула я, поки Трей підставивши плече, перетягнув вагу принцеси на себе. Ледве стримала гучний видих полегшення.

– Анд, Зейн, це мій безглуздий кузен Ізігард арх СКайдемантл, – представив мене хлопцям брат.

– Можна просто Іззі, – пробурмотіла я, за що тут же отримала докірливий погляд від Трея.

«Припини стріляти очима в Зейна, а то він вирішить, що ти цікавишся хлопцями», – осадив мене брат.

– Так ти розкажеш, що сталося? – запитав вголос, відволікаючи мене від роздумів, коли саме я стріляла очима.

«Я і цікавлюсь ними!» – огризнулася я, так і не зрозумівши, що Трей мав на увазі, адже нічого такого я точно не робила. В усякому разі свідомо. 

Ех, треба було більше часу проводити з хлопцями, а то видам себе своєю поведінкою... Ну, не навчена я чесати дупу, лаятися, як портовий вантажник, презирливо висміювати дівчат та харкати. А що ще роблять хлопці? І якщо в їдальні та на заняттях я могла видати себе за нелюдимого придуркуватого парубка, то в близькому спілкуванні вся моя конспірація могла накритися мідним тазом. От я у Фоксі. 

– Я з ним трохи поцапався, довелося повчити уму-розуму, – не придумала я нічого кращого, як представити все бійкою: – А тепер не знаю, що з ним робити. У вас з бійками як? Строго? 

Трей просто звалив принцесу собі на плече і, не промовивши жодного слова, попрямував на вихід.

– Трей, куди ти його тягнеш? – поцікавився Анд, коли ми пройшли в житловий корпус.

– Я повинен пояснювати? – скинув брову вгору брат, виразно дивлячись на друга.

– Зазвичай ти це робиш, – втрутився в розмову Зейн. – Так й безтямні тіла зазвичай без пояснень не тягаєш.

– Не хочу, щоб кузену дісталося за бійку. Тому просто відтягну це тіло в його кімнату, а там нехай сам розбирається.

– Але чому саме ти?

– Тому, що цей дурник не вміє робити відведення очей. А тягни він тіло коридорами, сам знаєш, що було б.

Подальший шлях пройшов в тиші, якщо не брати до уваги ментальні нотації Трея, з приводу моєї безрозсудної поведінки і спілкування з хлюпиками.

«Ти чого злий такий?» – не втрималася я від запитання.

«Перший день, Білочка, а ти вже встигла знайти собі пригоди. Я вже боюся, що буде далі».

«Це не я їх знайшла, братик. Це вони мене знайшли, а я просто нічого не могла зробити. Скажи, а ти впевнений, що у вашій суто принцевій академії Корвернок ніколи не було принцес?»

«Білочка, тут спільні душові на полігоні. Складно приховати відсутність того самого».

«Капець... Як я про це не подумала... А як же?»

«Ось і я не згадав одразу, а сьогодні після тренування... Є правда один вихід, але не впевнений, що він нам підходить».

«Що за вихід?»

«Артефакт досить сильний, щоб створити повністю реальну ілюзію. Ось тільки ти повинна представляти, що потрібно створити. І я...» – зніяковів брат.

«Гм... – перервала я незручне мовчання, що повисло між нами: – За це можеш не перейматися. Я досить добре це можу собі уявити. Навіть червоніти, і залипати не буду на потужні торси, – розреготалася я, зрозумівши, через що так сильно хвилювався брат, і моментально посерйознішала, згадавши про проблему, що мирно сопіла носом на його плечі: – Тільки... а в нас є ще один такий артефакт?»

«Ні. Але тобі й одного вистачить».

«Мені-то вистачить, а от у принцеси на твоєму плечі з артефактом проблеми».

«Принцеси?» – здивувався брат і мало не впустив свою дорогоцінну ношу.

«Принцеси, – підтвердила я. – Я, тому тебе і кликала».