Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
119 дн. тому
Розділ 1
172 дн. тому
Розділ 2
172 дн. тому
Розділ 3
147 дн. тому
Розділ 4
147 дн. тому
Розділ 5
147 дн. тому
Розділ 6
147 дн. тому
Розділ 7
147 дн. тому
Розділ 8
147 дн. тому
Розділ 9
147 дн. тому
Розділ 10
147 дн. тому
Розділ 11
147 дн. тому
Розділ 12
147 дн. тому
Розділ 13
147 дн. тому
Розділ 14
147 дн. тому
Розділ 15
147 дн. тому
Розділ 16
147 дн. тому
Розділ 17
147 дн. тому
Розділ 18
147 дн. тому
Розділ 19
147 дн. тому
Розділ 20
147 дн. тому
Розділ 21
119 дн. тому
Розділ 22
119 дн. тому
Розділ 23
119 дн. тому
Розділ 24
119 дн. тому
Розділ 25
118 дн. тому
Розділ 26
118 дн. тому
Розділ 27
118 дн. тому
Розділ 28
112 дн. тому
Розділ 29
109 дн. тому
Розділ 30
109 дн. тому
Розділ 31
109 дн. тому
Розділ 32
108 дн. тому
Розділ 33
108 дн. тому
Розділ 34
108 дн. тому
Розділ 35
108 дн. тому
Розділ 36
108 дн. тому
Розділ 37
108 дн. тому
Розділ 38
108 дн. тому
Розділ 39
108 дн. тому
Розділ 40
108 дн. тому
Розділ 41
108 дн. тому
Розділ 42
108 дн. тому
Розділ 43
108 дн. тому
Розділ 44
108 дн. тому
Розділ 45
108 дн. тому
Розділ 46
108 дн. тому
Розділ 47
108 дн. тому
Розділ 48
108 дн. тому
Розділ 49
108 дн. тому

У величезній їдальні було неспокійно. Всі шуміли, метушилися, про щось сперечаючись. Цікавість спантеличено притихла під докірливі гучні рулади відтворювані шлунком.

Страви на тацю обирала, не особливо придивляючись, – не час бути гурманом. Відшукавши самотній вільний столик, прихований від сторонніх очей великою білосніжною колоною, влаштувалася за ним та почала методично жувати, шкодуючи про те, що в раціоні немає якогось підбадьорливого енергетика.

Погляд вихопив невисокого хлопчину в центрі однієї з груп, того самого, що прибіг останнім. Хлопці вище і значно більші, нещадно задирали його, голосно насміхаючись і відпускаючи уїдливі насмішки, мабуть, в помсту за пропущений сніданок.

– Що яйця не виросли, щоб відповісти? – кинув один з хлопців, в якому безпомилково читався ватажок місцевої тусовки.

– А у когось, мабуть, переросли, – пошепки хмикнула я, відправляючи собі в рот шматок м'яса та не маючи наміру наражатися на подвиги.

Переросток повернувся, окинув усіх швидким пильним поглядом, і безпомилково вгадавши мене як єдиного з підривників його свіжозавойованого авторитету, рушив в мою сторону.

– О, тут ще одна така ж дрібна троляча відрижка.

Не звертаючи уваги на шпильку, дожувала м'ясо і, наколовши на вилку черговий шматочок, відправила його до рота.

– Ні, ти не троляча відрижка, ти ельфів виприсок, – продовжив знущатися цей недалекий індивідуум.

Навколо все вщухло. Притихли розмови і суперечки. Тепер всі адепти напружено стежили за тим, як будуть далі розгортатися події навколо мене.

Я ж байдуже жувала, знаючи, що через моє мовчання хлопець сказиться ще більше.

– Ти обережніше гнівайся, а то ще трохи і черепушку зірве, нікуди буде свою велич ховати, – зауважила відсторонено, радіючи з того, що голос в мене звучить досить впевненим басом.

Не люблю конфронтації, але батько вчив, що, вступивши в битву, відступати, слід тільки тоді, коли можеш здобути тактичну перевагу. Зараз же моя поведінка вирішує подальше ставлення з боку присутніх: вистою і завоюю авторитет, відступлю і все навчання доведеться вважатися слабаком, якого всі та вся будуть шпиняти та задирати, прагнучи самоствердитися чужим коштом. 

І навіть брат не допоможе і не врятує від цих задирак. Навпаки, його захист, тільки погіршить ситуацію. Знаю, проходила у кожному новому класі.

Підкинута чоловічим кулаком таця злетіла догори. Лише швидка реакція та рука,  що зметнулася на частку секунди раніше, врятувала мене від вмивання обідом.

– Упс, – пробурмотіла я, помічаючи, як некрасивою плямою розпливається овочеве рагу на моєму співрозмовнику. – Тобі йде морквина, вона робить тебе таким милим… помаранчевим…

Посміхнулася приязно, підіймаючись з-за столу і випрямляючись в повний зріст, що навіть під артефактом залишився середнім. На мить пошкодувала, що ілюзія не зробила мене двометровим телепнем, з яким усілякі нездари просто побоялися б зв'язуватися.

Злість, бажання розтерзати декого, перетворивши в гарну відбивну, і невгамований апетит, що вимагав цю саму відбивну зжерти, прикрасили моє обличчя новою посмішкою. Такою привітною, що противник відсахнувся.

– У тебе до мене якісь претензії? – запитала, скидаючи брову. І не дочекавшись відповіді, продовжила: – Якщо жодних, то дозволь відкланятись за новим обідом.

Вийшовши з-за столу, обійшла застиглого в обуренні хлопця. Але варто було зробити крок, як він відмер та почав атакувати. Пірнула, ухиляючись вліво, під кулак, що вилетів в мою сторону, б'ючи противника лівою рукою в живіт. Хук праворуч, і у беззахисну гідність парубка прилетів удар коліном, довершивши справу – важке тіло зігнулося навпіл, а хлопець заволав таким фальцетом, що мені стало його на мить шкода.

– Ти як? Не сильно вдарився? Я такий незграбний, – поспішила я на допомогу поваленому супернику, тут же осмикуючи себе нагадуванням, що грішно сміятися над убогими.

Той випростався, грізно стрельнув очима, в яких хлюпала тьма та обіцянка швидкої розплати…

Дзвінка попереджувальна сирена, змусила хлопців підскочити зі своїх місць, спішно кидаючи недоїдений обід.

«Ех, не вмієш ти заводити друзів, Білочка», – посварила я себе, з жалем розглядаючи порцію їжі, що валялася на підлозі, під жалобну трель шлунку, що усвідомив – з підкріпленням ми обламалися.

– Дякую, – сказав зовсім поруч тихий голос.

Піднявши голову, помітила, що в їдальні залишилися тільки я і хлопчина.

– Нема за що, – пробурмотіла, поспішаючи на чергове заняття і, заспокоюючи свій розбурханий організм обіцянкою смачно та ситно повечеряти.