Спочатку:
На сторінку книги
Ранок почався з сирени, від гучного вереску якої я мало не впала на підлогу.
– Усім встати! Підйом! Підйом! – гримаючи чимось у двері, волав високий чоловічий голос. – Усім встати! Веселіше! Десять хвилин на шикування! Хутчіше!
Підскочила з ліжка. Злякано натягнула форму, радіючи, що вчора сил шукати піжаму не вистачило, і спала я в білизні. На холодний душ пішла пара хвилин, і вже хвилин за десять я одна з перших стояла біля дверей.
У коридорі нас чекав хлопець років на п'ять старший за мене. Рудий, веснянкуватий, блакитноокий, з по-дитячому припухлими щоками і повними губами, над якими вгору стирчав кінчик кирпатого носа – така собі свята простота та наївність. Петрик П’яточкин та Антошка-Капітошка в одному флаконі.
Сповнений власної важливості, з закладеними за спину руками, хлопець пару раз пройшовся по коридору, ретельно вишукуючи недоліки в формі ввіреного йому загону.
– Я куратор вашої групи, Дунодон. Слідувати за мною!
Нас вивели на полігон, де вже тренувалися хлопці старших курсів.
Зіщулилася від вогкості та прохолоди світанкового ранку. Релутрас, місцеве сонце, ще тільки-тільки збирався виглянути з-за обрію.
– Магістр Іроам, група Зеро побудована, – доповів він магістру, що пройшов повз нас.
Магістр тільки кивнув і, не кажучи ні слова, розвернувся у зворотний бік. А приходив чого? Подивитися?
Кілька довгих хвилин напруженого очікування. А потім, ніби нізвідки, прямо перед нами з'явився чоловік, високий, широкоплечий, з коротким їжачком сріблястого волосся і пронизливими сірими очима.
– Яскравого світла, адепти. Я ректор Селліран Чандеел. Радий особисто вітати кожного з вас в академії Корвернок. Ви вже помітили, що в академії немає титулів? Тут ви всі рівні. Ви будете ситі, одягнені, взуті та навчені краще за всіх у світі. В майбутньому багато з вас стануть правителями, успадкувавши владу від батьків. Але щоб ними стати, необхідно навчиться виживати, контролювати силу та керувати своєю магією. Це все дається непросто. Само собою нічого не виходить. Наступні шість тижнів стануть для вас випробуванням. Випробуванням вашої волі, витривалості та сили.
Зробивши паузу, ректор виразно подивився на всіх нас.
– Але ви не розчаруєтеся! Якщо витримаєте, – пообіцяв він і від його проникливого погляду у мене затряслися жижки. – А зараз тренуватися!
– П'ять кіл бігом марш! – скомандував магістр Іроам і ми побігли.
Відстала я ще на середині першого кола. Біг та витривалість ніколи не були моїми сильними сторонами.
– Швидше! Чого ледве біжиш? Це військова академія Корвернок, принцеска, а не пансіон шляхетних дівчаток, – підбадьорив мене Іванко.
Усміхнулася, ні разу не ображаючись на «принцеску», але прискорюватися не стала. Мені ще чотири кола бігти і краще я їх подолаю повільно, але вірно, ніж упаду після другого.
Свої п'ять кіл добігла передостанньою під незадоволеним поглядом розлюченого магістра.
Зробила кілька кроків, заспокоюючи дихання. Найбільше хотілося приземлитися на траву і трохи полежати, але як тільки останній з групи досяг фінішної межі, нас вигнали на смугу перешкод.
Наступна година злилася в нескінченну низку стрибків, підтягувань, рукоходів, пробіжок по колоді, лазіння в трубах та борсання в болоті, в яке ми неминуче падали неспроможні подолати чергову перешкоду.
– Адепти! Завдячуючи власній повільності ви пропустили сніданок! – сповістив нас магістр, коли ми, впоравшись зі смугою, зупинилися, переводячи дихання. – Куратор Дунодон проводить вас на перше заняття з теорії бойової магії.
Ось чесно ніколи не думала, що магію можна вчити в теорії. А тим паче бойову. Але наступні три години довели зворотне. Переважно розповідали те, що я встигла вивчити з Треєм, тому сидячи за столом і слухаючи лекцію, я трохи розслабилася та відпочила. Це стало моєю помилкою, бо встати на обід було неймовірно складно, але сяк-так до їдальні я все ж доповзла.
