Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
73 дн. тому
Розділ 1
126 дн. тому
Розділ 2
126 дн. тому
Розділ 3
101 дн. тому
Розділ 4
101 дн. тому
Розділ 5
101 дн. тому
Розділ 6
101 дн. тому
Розділ 7
101 дн. тому
Розділ 8
101 дн. тому
Розділ 9
101 дн. тому
Розділ 10
101 дн. тому
Розділ 11
101 дн. тому
Розділ 12
101 дн. тому
Розділ 13
101 дн. тому
Розділ 14
101 дн. тому
Розділ 15
101 дн. тому
Розділ 16
101 дн. тому
Розділ 17
101 дн. тому
Розділ 18
101 дн. тому
Розділ 19
101 дн. тому
Розділ 20
101 дн. тому
Розділ 21
73 дн. тому
Розділ 22
73 дн. тому
Розділ 23
73 дн. тому
Розділ 24
73 дн. тому
Розділ 25
72 дн. тому
Розділ 26
72 дн. тому
Розділ 27
72 дн. тому
Розділ 28
66 дн. тому
Розділ 29
63 дн. тому
Розділ 30
63 дн. тому
Розділ 31
63 дн. тому
Розділ 32
62 дн. тому
Розділ 33
62 дн. тому
Розділ 34
62 дн. тому
Розділ 35
62 дн. тому
Розділ 36
62 дн. тому
Розділ 37
62 дн. тому
Розділ 38
62 дн. тому
Розділ 39
62 дн. тому
Розділ 40
62 дн. тому
Розділ 41
62 дн. тому
Розділ 42
62 дн. тому
Розділ 43
62 дн. тому
Розділ 44
62 дн. тому
Розділ 45
62 дн. тому
Розділ 46
62 дн. тому
Розділ 47
62 дн. тому
Розділ 48
62 дн. тому
Розділ 49
62 дн. тому

У Корверноку ми з Треєм з’явилися окремо, щоб якомога менше привертати увагу до нового першокурснику.

Згідно з новими документами я була Ізігардом арх СКайдемантл, двадцятирічним троюрідним кузеном свого старшого братика. Голос теж змінився – став грубіше. Моя зовнішність зазнала набагато менше змін – трохи загострилися риси обличчя, але залишилися такими ж витонченими, трохи підросла, але все одно залишилася нижчою брата, трохи ширше стали плечі, зникли невеликі груди та стали меншими стегна. 

Розуміла, що це всього лише ілюзія, але все одно захоплювалася, бачачи в дзеркальному відображенні свого брата-близнюка. Мені ще пощастило, що кадика у місцевих чоловіків немає. Певно, не було тут звабливої Єви з яблуком. 

– Ось таким красенем ти повинен був народитися, Трей, – подражнила я брата, – а ти не вдався.

– Можна подумати, я тобі таким не подобаюся, – з самовдоволеною усмішкою відповів принц, відкидаючи кучеряві локони з обличчя. 

Зітхнула, якщо наш батько хоч трохи схожий на цього брутального мачо, то зрозуміло, чому принцеса в нього закохалася. Я б теж закохалася, попри вироблений роками імунітет проти красенів. Одні зелені очі того варті.

В портальному залі Корверноку розгубилася, потрапивши в натовп двох десятків молодих хлопців у вишуканому одязі. Всі красені з благородними рисами обличчя, в яких відразу відчувається породистість. Куди там австралійським пожежникам – тут досвід багатовікової селекції та поліпшення людського генофонду в наявності.

– Яскравого світла, адепти! – розкотистим басом привітав нас чоловік у чорній формі. – Сьогодні ваш перший день в академії і я не буду занадто суворий, але всім, хто з'явився у фраках, десять віджимань, – і поки розгублені принци усвідомлювали, я впала на підлогу. – Спритніше, що ви як принцески? Впали і віджалися, – крокуючи по залу, сповіщав він нам нові правила життя. – З кожною хвилиною зволікання, кількість віджимань зростає. Тут у вас немає титулу, привілейованості і тата-короля, котрий вас захистить. Відсьогодні я для вас і мама, і тато. І всі мої розпорядження ви будете виконувати беззаперечно і без затримок.

– Вам особливе запрошення потрібно, адепт? – гаркнув чоловік, на одного з принців, що стояв заклякши. – Двадцять віджимань! Не змушуйте себе чекати, як дівчина в першу шлюбну ніч!

– Запам'ятайте, будь-яка затримка у виконанні наказу – це покарання, – продовжив віщати магістр, так і не спромігшись представитися. – Неминуче, як паводок навесні. Моє терпіння краще не випробовувати! – прогарчав він, миском важкого чобота б'ючи по руках принца, що тільки-но вирішив встати в позу та зробив перший рух, так, що той носом пропахав підлогу.

– Підпорядковуєтесь ви тільки мені або ректору. Зрозуміли, адепти? Питання є?

– Ні! – безладним хором голосно проорали ми.

– Дуже добре. Йдіть за мною.

– Швидко займайте кімнати. У вас пів години до побудови, – різко озвучив він, залишаючи нас в коридорі з двома десятками однакових дверей.

Зробивши кілька кроків, увійшла в першу. І застигла, радіючи невеликій, але повністю моїй кімнаті. Ліжко, стіл, стілець, тонка шафа в кутку – ось і всі меблі. Аскетично, що тут скажеш. По-спартанськи. 

За внутрішніми дверима знайшовся санвузол з душовою кабінкою. У шафі несподівано виявилася форма і в пам'яті спливли братське напуття переодягнутися відразу після прибуття.

Заскочивши на пару хвилин в холодний душ (про гарячу воду тут, мабуть, не чули), швидко вбралася в нову форму, дивуючись з того, як підлаштовується під мої параметри її розмір.

Заволала сирена і я, не затримуючись, вийшла в коридор, встала по стійці смирно біля дверей, чекаючи наказу.

– Найрозумніший? – вкрадливо запитав магістр, підходячи до мене впритул.

– Ніяк ні, магістр, – беземоційно відрапортувала я.

– Ваше ім'я, адепт? – він наблизився до мене і оглянув з ніг до голови.

– Ізігард арх СКайдемантл, магістр! – витягнулася я, утримуючись від відчайдушного пориву віддати честь і подивитися на видовжене чоловіче обличчя.

Красиве та досить молоде. І таке виразне, що я мимоволі задивилася. В синіх очах промайнуло презирство, тонкі губи  скривилися в усмішці. Риси разом втратили привабливість. Більше не сказавши ані слова, чоловік відійшов від мене. 

Не стримавшись, видихнула з полегшенням.

– Вишикуватися в ряд! – наказав він і поруч зі мною вздовж стіни, прямо перед магістром, що проходив коридором, швидко вишикувалися інші адепти., витягнулись прямі як шпалери. – Мене звуть, магістр Роелк Іроам. Звертатися до мене магістр або магістр Іроам. Всім все ясно?

– Так точно! – невпевнено видали ми.

Хоча нікому нічого ясно, як я зрозуміла, не було. Мені, наприклад, точно незрозуміло куди поділися вже звичні для мене три букви в імені кожного мешканця цього світу: дей – вказують на простолюдина, дес – на аристократа, ерг – на вершника ергон, мей – мага, арх – на приналежність до королівського роду.

– Не чую!

– Так точно! – голосніше прокричали ми.

– Загін Зеро! Слідувати за мною! – скомандував він, і ми майже стройовим кроком пішли за магістром.

Навіть назва у загону вийшла відповідна, хоча в цьому світі «зеро» означало новачків, але й наше значення цього слова недалеко від нього пішло. Лише переживши перший семестр, загін заслуговував право вибрати собі відповідну назву, як і адепти ім'я. А поки я була номером п'ять, якщо вірити цифрам на двері моїй кімнаті.

Наступна година перетворилася на нескінченні: 

«Стройся! Рівняйсь! Струнко! Тримати крок!»

На закінчення нам видали книги, показали полігон та їдальню, а потім відпустили у вільне плавання до світанку.