Спочатку:
На сторінку книги
Наступні кілька днів перетворилися на низку неприємних занять з братом та спроби уникнути зустрічей з двома майже нареченими. І якщо в першому був хоч якийсь прогрес, то в другому мене ніби спеціально зіштовхували з ними лобами. Тільки зустрічі з Андом проходили ввічливо відсторонено, а з Зейном... вести світські розмови було архіскладно. У кожній фразі, у кожному слові мені чувся еротичний підтекст, вульгарна недомовленість і двозначність. Вся моя воля і витримка перетворилася в натягнуту струну – смикни трохи сильніше і нападу на чоловіка, зіб'ю його з ніг та приступлю до розпусних дій сексуального характеру. Якесь жахливе марево...
Не витримавши тортур, поскаржилася братові, завбачливо не повідомляючи ім'я об'єкта мого переслідування. Той уважно вислухавши, запросив лікаря, а потім і діда. В результаті вимушена дотримуватися цнотливість принцеса охазяйнувалася ще одним артефактом, що приглушує потяг. На моє запитання про лібідо, яке, вочевидь, збісилося, мені туманно відповіли, що я досягла магічного повноліття і саме тому мені пора заміж.
Що таке це саме горезвісне повноліття я вже докладно вивчила в книгах – неконтрольований магічний резонанс з обраним магією партнером, генофонд якого найбільше відповідає твоїй потребі мати здорових та магічнообдарованих нащадків. Ось тільки в цьому світі це рідкісне і навіть незвичайне явище, тому що дівчат віддають заміж раніше, а пов'язавши своє життя з чоловіком, вони втрачають можливість резонувати з кимось окрім нього. З чоловіками все, як і в нашому світі, – вони полігамні, крім того випадку, коли пов'язують своє життя з резонансним партнером, тоді вся пристрасть зациклюється на парі.
З усього прочитаного зрозуміла одне – магія зробила вибір за мене і вибрала мені в чоловіки відповідну кандидатуру.
Я ж дозволити собі необачно закохатися не могла. Досить, проходили. Це боляче і гидко, особливо коли тебе зраджують або майбутній чоловік раптом виявляється не тим, кого ти собі уявила – рожеві окуляри б'ються з тріском і осколки часто потрапляють в очі.
Тому я знову, як і пару років тому, повторила свою обіцянку бути обачною і не довіряти першому зустрічному. І другому також.
Шкодувала я лише про одне: в цьому світі збереження цнотливості було необхідною умовою народження дітей. Тільки той чоловік, з яким проведе свою першу ніч дівчина, може стати батьком її дітей і то тільки за умови, що перша ніч пройде після церемонії благословення.
Загалом, права вільного вибору дівчат просто позбавили – затиснув в кутку шляхетну леді і все вона позбавлена можливості народжувати, а чоловік може спокійно жити далі, правда теж без дітей – магія і їх суворо карала за необачність. Навіть поспівчувала місцевим хлопцям, влізла якась дівчина в ліжко, приховала факт дівоцтва і все – приречений померти без спадкоємців. І як вони тільки ще не вимерли?
Дітей я не хотіла. Поки що. Настільки, що навіть промайнула думка, а може ну його все: відірвуся на повну. То, що я принцеса, залишалося таємницею – тінь на імператорську сім'ю не кину, зате розгулятися можна...
Але потім згадала небагатьох знайомих жінок, що зробили аборт і шкодують про наслідки. І вирішила, що потерплю. Зрештою, я розумна людина, а не тварина, і сила волі у мене точно є. Ось, сказала собі, що ні в кого не закохаюся, значить, не закохаюся. Нічого відволікатися на всякі дурниці, коли потрібно вчитися.
На тлі цих роздумів і знань, я усвідомила причину гендерної нерівності – їхати в розсадник тестостерону та магічних резонансів, тепер здавалося мені не приголомшливою ідеєю, а надприродною необачною дурістю. Але зізнатися в промаху і відступити, вибираючи навчання в віддаленому маєтку, не хотілося. Тому останні перед від'їздом дні я провела в бібліотеці, відшукуючи способи допомогти мені вберегти дівочу честь в оточенні сотні-другої чоловіків.
Цьому нехай і трохи, але сприяла чута від однієї з батькових знайомих фраза: ні одному – ні нікому, а там, де побував один – можна й іншим. Ось таке воно військове братерство. Чесно, перевіряти на практиці не хотілося, вирішила покластися на її досвід все-таки полковник, їй видніше.
Стомлена, так і заснула сидячи в уподобаному закутку бібліотеки, схилившись над розкритою книгою.
– ...посперечалися... – увірвався тихий захоплений дівочий шепіт, перериваючи мій сон, – мей Сейліат...
– ...шльондру принца... ерг Джанлусі, – верескливо вторив йому другий.
Поморщилася від цього пронизливого звуку. Прислухалася, але голоси вже пішли. Втім, почутого було досить, щоб витравити з мене залишки недавнього сну. Посперечалися, значить. Зейн і Анд. Маг і Вершник. І об'єктом їхньої суперечки стала «шльондра принца», тобто я, єдина й неповторна. Що ж стосується сенсу суті спору, то, напевно, все тривіально, як і в нашому світі: хто швидше звабить і доб'ється взаємності.
Глибоко зітхнувши, шумно видихнула. Заспокоїлася, взявши себе в руки. Розчаровуватися в людях, яким симпатизуєш завжди боляче. Особливо, якщо ти від них не очікуєш нічого, крім доброго ставлення. Зате оговталась від всяких “шкода” та намірів у бік об'єктів особистої зацікавленості.
Що ж, хлопці, ви заздалегідь програли, тому що «шльондри принца» не існує, а коли ми знову зустрінемося, я вже буду його молодшим кузеном. А я, так вже й бути, вбережу нас усіх від втрати можливих нащадків. Подякуєте колись згодом.
З цими думками відправилася шукати брата, потрібно було дещо змінити в транспортуванні мене в академію, позаяк відправлятися з цими двома представниками чоловічого роду, я не хотіла. Та і доведеться приховати зникнення «шльондри», відправивши її в якийсь таємничий особняк.
