Перший крок виявився найскладнішим, але це був лише початок. Вирісши в багатотисячному місті, я терпіти не могла натовп і галасливі компанії. А тут все і відразу – три десятки пар очей завмерли в очікуванні мого невірного кроку, жесту, руху. Осудливих. Зневажливих. Я лише міцніше стиснула руку брата і посміхнулася йому звабливою посмішкою. 

В думках малювала як йду в шикарній сукні по червоній доріжці під руку з красенем за призом в номінації «Людина року». Не знаю, що далі пішло не так, тому що рухалася я із завзятістю криголама і під гаслом: «Бачу ціль – не бачу перешкод», але здивований, приголомшений шепіт все голосніше звучав тут і там, а перешкода у вигляді масивної спини брата, змусили пригальмувати й озирнутися. І навіть захоплено присвиснути від побаченого.

Зал став дійсно казковим – прикрашений яскравими вогнями, композиціями з квітів, стрічок та свічок. До обіднього столу вела червона килимова доріжка, що розстилалася прямо у нас під ногами. Брат був одягнений в білий смокінг з кокетливою червоною трояндочкою в петлиці, чорні штани та високі чоботи. А я... Я ступала в приголомшливій смарагдовій атласній сукні до підлоги. Повністю закритій. Лише мережива на рукавах і зоні декольте, яку так щедро воліла залишити відкритою служниця, та струмлива при кожному русі тканина, бентежили пильний чоловічий погляд.

Видихнула повністю задоволена собою, і злегка підштовхнувши в спину оторопілого Трея, з його допомогою влаштувалася за столом. По ліву руку від нього, в безпосередній близькості від трону, навпроти Трея сиділа молода та красива жінка, в якій я одразу ж впізнала неодноразово описану мені братом принцесу Асгеріс. Вона ледь помітно хитнулась мені на зустріч, але так і залишилась на місці, під застережливим поглядом брата.

«Більше так не роби», – докірливо пролунав в голові голос брата.

«Як?» – здивувалася я, озираючись на всі боки та вишукуючи свої можливі промахи.

«Не створюй ілюзій. Я розумію, що тобі важко контролювати свій дар. Але, сестричка, не можна демонструвати свої сили так очевидно», – прочитав мені нотацію Трей, відважуючи черговий комплімент своїй сусідці справа.

«Як тобі це вдається?» – не втрималася від запитання я, згадуючи однозадачність всіх знайомих мені чоловіків.

«Практика, Білочка», – але договорити нехай і подумки Трею не дав імператор, що стрімко та рішуче увійшов до їдальні.

Всі піднялися та схилили голови. Я слухняно відтворила цей рух, але не втрималась і відкрито посміхнулася імператору. В душі розливалося незнайоме тепло:

«А ти красуня», – пролунав м'який незнайомий голос, і ніби ласкава рука пробігла по голові, куйовдячи волосся.

«Завжди мріяла про діда», – майнула щаслива думка.

І тут же почула гуркітливий сміх. Кинула швидкий погляд на абсолютно спокійного імператора та здивовано вигнула брову.

«Здається, це сімейне», – пробурмотіла подумки, чухаючи підборіддя.

«Не здається!» – шикнули мені з обох боків.

– Як вам наш палац, леді арх Фетисов, – почав невимушену світську бесіду імператор.

– Ооо, він дуже величний та дивовижний, Ваша Імператорська Величність.

– Буду радий показати вам всі таємні закутки після сніданку.

– Із задоволенням прийму ваше запрошення, Ваша Імператорська Величність, – подумки гримасуючи, розшаркувалися я перед дідом.

– Залишимо формальності, можете називати мене просто імператор Салазар, Ізьябеліндора.

– Тоді ви можете звати мене просто Іззі, мій імператор, –  відповіла я, грайливо кліпаючи очима.

Імператор хмикнув та повернувся до принцеси. Я ж спостерігаючи за перемовинами цієї парочки, намагалася зрозуміти, чому імператор став мені дідом з першої посмішки, а Асгеріс так і залишилася далекою та недосяжною принцесою. Але ж вона була поруч, поки я хворіла, доглядала мене, дбала, а я їй навіть не посміхнулася. Серце заполонило почуттям провини, і я посміхнулася ельфійці. Так і не вирішивши, злюся я на неї або просто не можу довіритися жінці.

– Чим ви збираєтеся займатися далі, Іззі? – запитав мене чоловік, зліва від матері, і я з подивом впізнала в ньому свого нареченого номер один.

– Не знаю. Мені так багато хочеться дізнатися, подивитися, що я, напевно, відправлюся в подорож, якщо Треюшка складе мені компанію.

Згаданий мною Треюшка  ледь не вдавився, і мені довелося ввічливо постукати його по спині.

«Не називай мене так!»

«Так… Тлеюшка набагато краще звучить», – подражнила я, сміючись, з серйозного братика.

Ну от як їм з дідом вдається зберігати кам'яно-байдужі маски? Я так не вмію! Що ж доведеться вчитися.

«Я буду вчитися магії!» – голосно сповістила я про прийняте рішення діда і брата.

І вперше за ранок помітила, як застигла гримаса цілковитої байдужості, змінилася тривогою і занепокоєнням.

«Що? Що не так?» – здивувалася я.

«Розумієш, Білочка, – вкрадливо почав Трей, – у нас є тільки кілька місць, де навчають дівчат».

«Дозволь, вгадаю: слухняності, покірності, шанобливості й вмінню вести господарство», – пробурмотіла я, згадуючи монастирі й пансіони з земної історії.

«Майже. Але магії вчать тільки чоловіків. Це бойова академія Корвернок, на одному з островів на півдні Касата».

«Ух ти! Це ж просто чудово. Не люблю дівчат з ними так ... нудно»

«Принцеса не може вчитися в Корверноці», – категорично припинив нашу уявну суперечку дід.

«А я не принцеса!» – дратуючись через наявність гендерної нерівності у рідному світу, відрізала я.

«Білочка, але там навчання нестерпне. Повір, я знаю. Самому скоро туди вертатися».

«Життя в принципі нестерпне. Не дарма ж кажуть, що якби ми заздалегідь знали, що нам доведеться пережити, ніхто б не погодився народитися. Знання та вміння, Трей, це сила і влада, а для моєї безпеки, тим більше в ролі принцеси, вони потрібні подвійно. Невже, так складно купити мені чоловічий одяг, представити мене твоїм хиляком кузеном і дозволити мені дізнаватися нове?» – благально подивилася на брата, а потім переадресувала цей цуценячий погляд діду.

«Я подумаю», – хмикнув імператор.

І я в думках, радіючи, почала витанцьовувати переможний танець, активно розмахуючи кольоровими помпонами.

«Що це?» – поцікавився Трей, коли чергова дівчина в недозволенно короткій спідничці, зробила сальто і розтягнулася в шпагаті.

«Група підтримки».

«Вони майже оголені», – обурився брат.

«У нас всі так ходять», – знизала плечима я.

«І ти?» – ніздрі Трея гнівно роздувалися, а губи складалися в натягнуту посмішку, з якою він відповідав сусідці. Та видно почуття самозбереження позбавлена не була, тому що відскочила від усміхненого принца, геть забувши про флірт.

Подальший сніданок пройшов в тиші й без ексцесів під замислене мовчання діда та повільне закипання Трея, що все ще варився в ідеї мого вступу до академії. Я ж завбачливо мовчала, даючи їм можливість все обдумати та вирішити. Знала, що, трохи поміркувавши, вони згодом самі оцінять цю ідею. Тому що представляти мене в суспільстві зараз без знань небезпечно і для них, і для мене. А яка черга з претендентів на ласу спадкоємицю вишикується, знала з власного досвіду. І нехай світи різні, але бажання урвати додатковий шматочок влади через шлюб з принцесою залишається незмінним.

Досить, мені двох заручин, що зірвалися, на все життя. І якщо перший раз мене в себе закохали, прикидаючись тим, ким не були, то другий раз і зовсім збиралися видати заміж під якимись пігулками. А тут напевно є якісь привороти або інші магічні штуки, і в пастку потрапити без належних знань раз плюнути. Чи то я думала сильно голосно, чи то чоловіки дійшли до того ж висновку, але я неодноразово ловила на собі зосереджений погляд імператора і чула, як поступово вщухають емоції Трея.

Посміхнулася цим своїм думкам, відриваючи очі від тарілки, і натрапила на пильну увагу Анда і спокійно-задумливий погляд Зейна. Розтягла посмішку ширше, підморгнула, переможно піднімаючи келих. Анд скривився так, ніби вдавився лимоном, а Зейн привітно посміхнувся у відповідь.

Імператор відклав столові прилади:

– Дякую всім, хто розділив зі мною трапезу, мені було дуже приємно ваше товариство, – церемонно подякував зграйці придворних імператор і, не дослухаючись до захоплених відповідей, кинув: – Трейніксер, чекаю тебе з твоєю гостею у своєму кабінеті.

Ми з принцом теж ввічливо вклонилися придворним та вирушили наздоганяти імператора.