Дівчину, що завітала до мене, звали Сарою.  І попри всі мої сперечання, вона витратила цілу годину на те, щоб зробити мене гідною великої честі бути присутньою на сніданку з його величністю імператором. Я ж поки вона вертіла мене, як ляльку, надягаючи громіздку сукню, розпитувала про палац, країну, імператора та ті дрібниці, поцікавитися якими могла, не видаючи з себе іншосвітянку.

Нічого особливого дізнатися не вдалося. На всі мої запитання про імператора та палац дівчина зневажливо фиркала, і я обережно стала випитувати загальну інформацію. 

А коли Сара мене залишила і завітав Трей, щоб відвести на сніданок, питаннями я засипала  його. 

Таким чином вдалося з'ясувати, що я опинилась на Норії, на західному материку Цефлай, в імперії Маркон, а саме в її столиці Лактум. Імператора і за сумісництвом діда звуть Салазар арх СКсайдемантл і він знов вернув собі корону після трагічних подій минулого.  

Двадцять років тому за кілька днів до нашого народження імператором був наш дядько Раеттіат арх СКсайдемантл. Батько ж був п'ятим у черзі на престол, бо у його старшого брата Раета на той момент було вже двоє малолітніх синів: Ретрелек і Кіір, а середній брат Аркілун лише збирався одружитися. Наш батько, Джартейнрін, був третім сином і жив не в палаці, а у віддаленому замку. Що врешті-решт і зберегло життя нам та мамі. 

Події, що змінили життя імперії, відбулися під час весілля середнього брата Аркілуна. Прямо посеред святкування порталами, з яких висипали чудовиська, розверзлися небеса. Стримати такий напад магам не вдалось. До вечора дожило лише кілька з них, а все на що вони виявились здатні – це накласти на столицю захисний купол і не допустити виходу монстрів. Коли ж вранці в столицю увійшло підкріплення, нікого живих в місті вже не було.  Як і мертвих. Мешканці розчинилися, немов ніколи й не існували. 

Наша мати, принцеса Асгеріс, на весілля не потрапила дивом. Важка поїздка мала наслідки – з ранку в принцеси стало тягнути живіт. Тож мама залишилась в невеличкому будинку на околицях міста. І, хоча батько не бажав покидати кохану, принцеса наполягла на його присутності на весіллі. За що потім постійно корила себе. 

Коли загримали литаври й стало зрозуміло, що в палаці щось сталося, Грем, вірний друг батька, в першу чергу вирішив рятувати Асгеріс і вивіз її з замку, перевдягнувши служницею. Ледве вони опинились у відносній безпеці за міськими стінами, мати відправила охоронців на чолі з Гремом на пошуки батька, а сама залишилася чекати їх повернення з кучером та служницею в таємному будиночку посеред лісу. Але до ранку чоловіки так і не повернулися, і мама вирішила повернутися у родовий замок.

Вже майже діставшись до замку, відчули запах гару. Кучер відправився на розвідку, а подальші події перетворилися на кошмар. Воїни нового імператора, що проїжджали повз, помітивши двох служниць у кареті, влаштували на них полювання. І тільки те, що почалася сніжна буря, і мати при надії здалася легкою здобиччю, вберегло нас трьох. Тому що зимовий ліс, підкоряючись ельфійській магії, сховав принцесу під кроною похмурих сосен.

Пара днів блукань у сніговій хуртовині, і посеред лісу та снігу народилися ми. Коли вимотана пологами Асгеріс прокинулася, на плащі в спеціальній виїмці укритий сніговим заметом безтурботно сопів носом первісток. Молодшу дитину, як і будь-які сліди, що могли б пояснити, де вона поділася, знайти не вдалось. 

Кілька днів Асгеріс, не втрачаючи надії, шукала мене. Ні голод, ні холод не могли змусити її покинути ліс, поки не постало питання: чиє життя важливіше – живого сина чи загубленої доньки? Тільки тоді мама вирішила врятувати хоча б сина. 

На знесилену і ледь живу принцесу наштовхнулася травниця. Саме добра старенька виходила і ельфійку, і новонароджене немовля.

У травниці мама з Треєм прожила майже чотири роки, поки бабуся не вмерла. Поховавши знахарку та не сподіваючись більше відшукати доньку, мати оселилася в найближчому місті та влаштувалася на роботу прачкою. Ким і пропрацювала, доки їх не знайшов дід, який розібрався з заколотом та стратив нового імператора. Тільки розібратися, що сталося на весіллі й куди поділися живі та мертві мешканці столиці, і досі не вдалося.

На моє запитання, чому діда не було на весіллі, Сара пояснила, що під час  подорожі в імператора несподівано зламався портал, і він тільки дивом уникнув смерті, опинившись в невідомих землях. Шлях додому зайняв кілька років, а коли добрався і все дізнався, дід почав діяти – карати винних за смерть близьких. Повернувши доступ до палацу, імператор активував родовий артефакт, завдяки якому і відшукав Трея. І який так і не вимкнув, сподіваючись, що ще хтось з великої родини міг вижити. 

– А чому артефакт не знайшов мене? – запитала я вже спускаючись з Треєм сходами.

– А й справді! – ляснув себе по лобі мій старший брат. – Потрібно обговорити це з дідом і магами. Але думаю, це пояснюється тим, що твої магічні здібності були неактивні, перебували в сплячому режимі.

– Але якщо так, то десь у кришталевих трунах цілком можуть спати всі наші родичі, – припустила я, згадуючи казку про сплячу царівну.

Трей хотів щось відповісти, але лакей послужливо відчинив перед нами двері, пропускаючи нас в малу їдальню, в центрі якої був сервірований стіл осіб на тридцять.

– Наслідний принц Трейніксер арх СКайдемантл, – гучно оголосив лакей. 

А я смикнула брата за рукав і попередила подумки:

«Я не твоя сестра. Довірся. Потім розповім», – ще й супроводила благальним поглядом. 

Трей щось зашепотів лакею, а я встигла подякувати місцевим звичкам і їх довжелезним зубодробильні імена, коли почула нову версію свого:

– Ізьябеліндора арх Фетисов, – гордо сповістив всіх лакей.

Грізно блиснула очима на проказу брата, подумки малюючи шибеницю і відриваючи йому руки-ноги. Почула такий же уявний сміх у відповідь, і рішуче вдихнувши повні груди повітря, зробила крок вперед.