Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
64 дн. тому
Розділ 1
117 дн. тому
Розділ 2
117 дн. тому
Розділ 3
92 дн. тому
Розділ 4
92 дн. тому
Розділ 5
92 дн. тому
Розділ 6
92 дн. тому
Розділ 7
92 дн. тому
Розділ 8
92 дн. тому
Розділ 9
92 дн. тому
Розділ 10
92 дн. тому
Розділ 11
92 дн. тому
Розділ 12
92 дн. тому
Розділ 13
92 дн. тому
Розділ 14
92 дн. тому
Розділ 15
92 дн. тому
Розділ 16
92 дн. тому
Розділ 17
92 дн. тому
Розділ 18
92 дн. тому
Розділ 19
92 дн. тому
Розділ 20
92 дн. тому
Розділ 21
64 дн. тому
Розділ 22
64 дн. тому
Розділ 23
64 дн. тому
Розділ 24
64 дн. тому
Розділ 25
63 дн. тому
Розділ 26
63 дн. тому
Розділ 27
63 дн. тому
Розділ 28
57 дн. тому
Розділ 29
54 дн. тому
Розділ 30
54 дн. тому
Розділ 31
54 дн. тому
Розділ 32
53 дн. тому
Розділ 33
53 дн. тому
Розділ 34
53 дн. тому
Розділ 35
53 дн. тому
Розділ 36
53 дн. тому
Розділ 37
53 дн. тому
Розділ 38
53 дн. тому
Розділ 39
53 дн. тому
Розділ 40
53 дн. тому
Розділ 41
53 дн. тому
Розділ 42
53 дн. тому
Розділ 43
53 дн. тому
Розділ 44
53 дн. тому
Розділ 45
53 дн. тому
Розділ 46
53 дн. тому
Розділ 47
53 дн. тому
Розділ 48
53 дн. тому
Розділ 49
53 дн. тому

Друге пробудження було усвідомленим. Я мало того, що пам'ятала все, я ще і звідкись знала більше, ніж належить.

Розмірковуючи глянула на кімнату, відзначаючи подумки, що це не та, в якій я прокидалася раніше. Щось невловне в обробці та меблях давало мені зрозуміти, що кімната знаходиться в сімейному крилі. Я ніби відчувала турботу та любов, з якою тут підбиралася кожна річ.

З меблів погляд змістився на повністю одягненого сусіда, який витягнувся поряд зі мною на ліжку. Піддавшись пориву, прикрила очі, подумки вдивляючись в нього. Відчуття, що очі для мене стали зайвими, накрило з головою. Згадала хлопчика, якому колись в школі вмовила тата купити слуховий апарат. Так раділа за друга, а потім десь тиждень слухала скарги на те, що звуків надто багато і вони заважають йому, дратують, зводять з розуму. 

У мене ж зараз перед закритими очима була безліч фарб, кольорів, ниток, спалахів, а варто було тільки відкрити очі, і я бачила світ не таким яскравим, замутненим.

Розглядала брата (звідкись я точно знала, що він мій брат) закритими очима і бачила маленького брудного хлопчика, що вкрав шматок хліба. Від подиву розтулила очі та зловила уважний погляд зелених очей:

– Ти жив на вулиці?

Трей кілька хвилин задумливо дивився на мене, а потім немов зважившись довіритися, кивнув. А я в якийсь момент встигла зловити жовте сяйво його довіри, яскраве і тепле як сонячні промені.

– Це таємниця, але так: я народився і жив на вулиці до того, як дід нас знайшов.

– Добре, – кивнула своїм думкам, змирившись з усвідомленням, що бачу минуле. Цікаво, все або особливо яскраві події? – Часто крав? – поставила нетактовне питання, але тут же повинилася, помітивши темні спалахи перед внутрішнім поглядом. – Не відповідай, це не важливо.

Принц сумно посміхнувся, а мене затопило чорним кольором застарілого болю.

– Одного разу. Попався, висікли.

Короткі різкі слова, доповідь про минуле, проста констатація фактів без емоцій, а за ними трагедія маленького хлопчика. Скільки йому тоді було? П'ять? Шість? Шрами на спині досі нагадують про ті події. Простягнула руку і провела по плечу, там, де кінчик батога, загнувшись, залишив слід:

– Я можу їх звести, – пробурмотіла, впевнена у своїй силі.

– Не треба, це дозволяє мені не забувати, що не всі народжуються в золотій колисці.

– Що трапилося з нашими батьками?

– Батько зник за пару днів до нашого народження, мама виростила мене.

– А я? – спитала тривожно і трохи скривджено.

– А ти? – він запустив долоню, куйовдячи густе хвилясте волосся, і я завмерла, відзначаючи, що у брата немає моєї проблеми – він не вухатий. – Мама не пам'ятає, що сталося з тобою. Коли вона прийшла до тями, поряд з нею залишався лише я. Вона пам'ятала про тебе, але до твоїх пологів була така слабка, що втратила свідомість і думала... Думала, що ти померла.

– Вона не шукала мене?

– Не було можливості, – зізнався, відразу ж виправдовуючи мати, Трей, – а коли з'явилася... Дід шукає досі.

– Мене? – здивувалася я.

– Батька. Та інших кровних родичів. Про те, що буде двійня, мати та батько нікому не говорили. Тільки лікареві й довіреним слугам.

Чомусь думка, що хтось дізнається про те, що я існую, викликала тривогу, і я тут же поспішила уточнити:

– Хтось знає?

– Ні. Всі, хто знав, вже давно мертві, – скривився принц, і я раптом зловила хвилю роздратування.

Хлопнула очима, намагаючись прочитати та зрозуміти більше, але мені це не вдалося. Хоча... Що тут думати, принц притягнув дівчину до палацу, ким вона може бути, якщо не фавориткою?

– Добре, – хитнула головою, погоджуючись зі своїми думками й не знаходячи в них нічого поганого.

– Добре? – широко відкривши очі, тривожно запитав нетямущий Трей.

Розсміялася, усвідомлюючи, що якщо не знати мої думки, то виглядає все не дуже, ніби це я сама наказала прибрати всіх, хто знав цю таємницю.

– Добре, що ніхто не знає. Не хочу бути принцесою.

– Але як? Ти не можеш відмовитися.

– Братик, ну тебе вчили бути принцом все свідоме життя. Ну, або майже все, – скривилася, згадуючи маленького жебрака. – А мені день на нову сукню і все: ти – принцеса. Я ж вас зганьблю нічого не знаючи, нічого не вміючи. Мені вчитися треба і не просто там географію та історію, а менталітет зрозуміти. У відносинах розібратися. Он мене в перший день двічі одружитися запропонували І це просту дівчину. А що далі буде?

– Просту б не покликали. Ти маг, Білочка. Сильний маг. І так, ти маєш рацію – дід вже будує матримоніальні плани.

– Ось нехай не будує. Я не для того втекла з весілля у своєму світі, щоб в перший тиждень одружитися в цьому. І якщо у вас, як і у нас, одружитися, закохавшись, монархам не дозволяється, то я відмовляюся бути принцесою, – повідомила брата про свої плани.

– Я ж казав дідові, – кивнув, посміхаючись своїм думкам Трей. – Я пришлю тобі служницю і за сніданком все обговоримо. І, Білочка, я радий, що ти моя сестра.

– Можна подумати, – фиркнула я. – Не боїшся, що я вибовкаю усі твої секретики? Розповім про твою любов до таємних нічних пригод?

Він розсміявся легко і так знайомо, клацнув пальцем по кінчику мого носа:

– Але і я можу виказати твої, мала. Наприклад, про хлопця, від якого ти збігала у вікно, – у міру того, як Трей згадував цей випадок, що розсмішив нас тоді, брат хмурнів, а я розпливалася в усмішці. – Вб'ю! – заревів неочікувано.

– Він в іншому світі, Треюшка, – подражнила я брата. – До того ж я сама його непогано провчила.

Але брат лише насупився. Треба ж. Знати, що хтось посміявся над простою дівчиною, нехай і твоєю подругою, так, що їй довелося битися та збігати в одній білизні у вікно – це одне, можна і самому посміятися, а знати, що це твоя сестра, зовсім інше. Але ж нічого страшного не сталося, все як завжди – гуртожиток, п'яні студенти, дівчина, на яку посперечалися... Поморщила ніс. Не саме приємне враження. Приємним його саме Трей зробив, а я тоді була на межі істерики.

Живіт загурчав, і я радісно застогнала – занурюватися в пучину свого незакритого гештальту, що породив купу комплексів, не хотілося.

– Годувати мене будуть? – запитала, з радістю змінюючи тему розмови.

– Я пришлю служницю, – підскочив з ліжка Трей, біля дверей обернувся і несподівано зізнався, – знаєш, я одного разу теж мало на дівчину не посперечаєшся, а потім згадав тебе і побився зі сперечальниками.

Посміхнулася йому:

– Тато любив повторювати: все, що не робиться, на краще, а все пережите потрібно нам, щоб ми стали тими, ким стати призначено, і ми зобов'язані навчитися, швидко розуміти, що життя хоче нам сказати своїм уроком, а то будемо знову і знову отримувати на горіхи, поки не дійде.

– І ти зрозуміла, до чого був той випадок?

– Звичайно, – посміхнулася я. – Кожен тягне ковдру на себе і дуже мало тих, хто захоче вкрити тебе в холодну ніч. Їх особливо потрібно цінувати. Я люблю тебе, братику, і я рада, що можу сказати тобі це, а не «ти мій найкращий друг, Нік».

– І я тепер не твій найкращий друг? – скорчив скривджену фізіономію принц.

Не втримавшись, вставши навшпиньки, поцілувала в зарослу щетиною щоку.

– Кращий і будеш най-най кращим, якщо погодуєш-таки свою маленьку бойову подругу, – розсміялася, повністю підтримувана шлунком, що голосно протестував проти голодування.

– Мда, схоже, прекрасних принцес теж потрібно годувати, – підтримав мій сміх Трей. – А-то всередині у них починають гарчати голодні дракони.

– Не просто потрібно, а життєво необхідно, Ваша Високість. Невже ви ще не зрозуміли, що втішними промовами ситий не будеш, і зголодніла принцеса може запросто пообідати принцом? – пограла бровами й, виштовхнувши брата, закрила двері.

Жартівливі пікірування – це добре, але все ж таки голодно.