Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
63 дн. тому
Розділ 1
116 дн. тому
Розділ 2
116 дн. тому
Розділ 3
91 дн. тому
Розділ 4
91 дн. тому
Розділ 5
91 дн. тому
Розділ 6
91 дн. тому
Розділ 7
91 дн. тому
Розділ 8
91 дн. тому
Розділ 9
91 дн. тому
Розділ 10
91 дн. тому
Розділ 11
91 дн. тому
Розділ 12
91 дн. тому
Розділ 13
91 дн. тому
Розділ 14
91 дн. тому
Розділ 15
91 дн. тому
Розділ 16
91 дн. тому
Розділ 17
91 дн. тому
Розділ 18
91 дн. тому
Розділ 19
91 дн. тому
Розділ 20
91 дн. тому
Розділ 21
63 дн. тому
Розділ 22
63 дн. тому
Розділ 23
63 дн. тому
Розділ 24
63 дн. тому
Розділ 25
62 дн. тому
Розділ 26
62 дн. тому
Розділ 27
62 дн. тому
Розділ 28
56 дн. тому
Розділ 29
53 дн. тому
Розділ 30
53 дн. тому
Розділ 31
53 дн. тому
Розділ 32
52 дн. тому
Розділ 33
52 дн. тому
Розділ 34
52 дн. тому
Розділ 35
52 дн. тому
Розділ 36
52 дн. тому
Розділ 37
52 дн. тому
Розділ 38
52 дн. тому
Розділ 39
52 дн. тому
Розділ 40
52 дн. тому
Розділ 41
52 дн. тому
Розділ 42
52 дн. тому
Розділ 43
52 дн. тому
Розділ 44
52 дн. тому
Розділ 45
52 дн. тому
Розділ 46
52 дн. тому
Розділ 47
52 дн. тому
Розділ 48
52 дн. тому
Розділ 49
52 дн. тому

Трейніксер арх СКайдемантл

В очах давно вже рябіло від цифр, зведень та доносів. Відклавши нову розробку артефакторів, Трей втомлено відкинувся в кріслі. Він ніколи та нікому не зізнається в тому, що хвилювало і турбувало його понад усе. І не просто турбувало, зводило з розуму. Ця тритижнева тиша і гнітюче відчуття, що не вистачає чогось дуже і дуже важливого, цінного. Або точніше когось...

У дитинстві він постійно відчував власну неповноцінність. Ні, він ні в чому не був гірше за своїх однолітків. Скоріш навпаки. Йому раніше довелося подорослішати – життя на вулиці не терпіть слабкості. І битися він навчився мало не раніше, ніж ходити. Як і здобувати собі їжу. І найперший спогад був аж ніяк ні солодким – він зубами вгризався в руку того, хто змусив його маму плакати, а той жбурнув його як якесь цуценя. На спогади Трею залишився перший шрам, нічна втеча, і мамині сльози, і горде нове слово – рятівник. Уточнювати деталі події хлопець не зважився ні тоді, ні коли подорослішав. 

Трей рано навчився бігати й ховатися, здобувши їжу, якої їм постійно не вистачало. А ще він безмірно захоплювався матір'ю. Про те, як нелегко тендітній та розпещеній принцесі довелося виживати з новонародженою дитиною, Трей дізнався набагато пізніше. А тоді його щовечора вкладали спати зашкарублі від постійного прання чужої білизни руки. Це зараз у мами вони знов м'які та ніжні...

Все змінилося, коли йому виповнилося сім, і їх знайшов повірений діда. Імперія тільки-но почала відновлюватися після нападу, в якому загинула вся імператорська сім’я, і до влади повернувся колишній імператор і, як з'ясувалося пізніше, його дід. 

Проте тоді Трей всього цього не знав. І повернувшись додому з чергового підробітку, помітивши поряд з мамою карателів у чорних плащах, він недовго розмірковуючи, відчайдушно кинувся їй на допомогу. І звісно ж був перехоплений міцною рукою.

– Обережніше, Талромон, ми ж не хочемо нашкодити можливому майбутньому імператору, – кинув хтось і хватка ослабла.

Його обережно поставили на ноги. Притримали, коли він хитнувся, не втримавши рівновагу. Та поправивши задрану курточку, відпустили.

– Вам і Вашій мамі нічого не загрожує, Ваша Високість, – запевнили його, підштовхнувши в мамині обійми.

А та, скошлативши його темне, як у батька, волосся, прошепотіла:

– Тепер все буде добре, Трею. Ми повертаємося додому.

Але довго пробути в палаці, який мама називала будинком, не вдалося. За місяць вони вперше розлучилися на кілька років. Трей разом зі своїми новоявленими друзями був відправлений в закриту академію десів*. Де всі троє заради безпеки були записані як деси Шіеллос.

У перший же день вони втрьох побилися зі старшими хлопцями так, що опинилися у лікарському крилі. Там лежачи на самоті у палаті він  і почув її вперше. Дівчинку. Маленьку. Тендітну. Злякану. І вперше йому захотілося захистити й підтримати когось чужого, стороннього. Трей підтримав, як міг. А міг він зовсім мало,  адже їх розмова відбувалася лишень в його думках.

Ніколи та нікому Трей не розповідав про це спілкуванні. Хлопці не раз помічали, як він поринає у думки, не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо. Але, попри усі їх спроби вивідати таємницю, ділитися тим, що спілкується з дівчинкою, Трей не став. А ще він вперше відчував себе цілим. Немов нарешті знайшов те, що втратив колись давно, ще при народженні. 

І ось зараз цей шматочок знову загубився.

«Де ж ти, Бель?» – стурбовано вистукувала в його голові тривожна думка.

І тут же прийшла нечутна відповідь.

«Нік? Ти куди пропав? Чому я так довго тебе не чула? У мене все добре, Нік. Не можу говорити зараз. Згодом все розповім», – від цих простих запитань-докорів полегшення затопило настільки, що навіть закінчення розмови, не змогло погасити його посмішку.

«Гаразд, про мене можеш, не турбуватися».

Цієї ночі вперше за три тижні він заснув спокійно.

 

* Деси – аристократи, прямі нащадки архів та місцевого населення.

 

***

Наступний день пройшов як завжди, за рідкісним винятком: ближче до вечора, Бель кинула в нього фразою:

«Нік, я люблю тебе».

І він запанікував, занепокоївся, а коли зрозумів, що вона потрапила в його світ та не куди-небудь, а в Елішдріс – священний ліс пращурів, нічого не залишалося, як готуватися до пошуків та випитувати дозвіл у Предтеч.

А потім цей дивний ерг, що звалився Бель на голову. Ні, він прекрасно розумів, що для чоловіка зробити пропозицію в такій ситуації звична справа. Але його Білочці? Так, він кине незнайомцю виклик на дуель, як тільки дістанеться дівчини та цього нахаби. Вб'є та закриє всі борги життя, але примусити Бель одружитися не дозволить.

Випрохати дозвіл у Предтеч, виявилося важкою справою. А з огляду на те, що для цього довелося півдня провести в Храмі, відмовившись від усього і ділячись помислами, зовсім не героїчною. 

Релутрас хилився до обрію, пофарбувавши сріблясті ікреї, коли він нарешті отримав дозвіл.

 Побачивши шпилі Кінкасата, що здіймалися в небо, Трей пришпорив грифона, а Зейн, його перша тінь, раптом телепортувався з місця і щось обурено кажучи, перехопив дівчину.

Слів Трей не розчув, але мерехтливі іскри в очах дівчини та ситуація, явно вказували, що друг фліртує. Знайшов час!

– Що тут відбувається? – гасячи спалах роздратування, запитав Трей, спішуючись з грифона.

Двоє охоронців приземлилися поряд, так само як і грифон Зейна.

– Ух, який красень, – захоплено вигукнула дівчина та попрямувала до нього.

– Дея, тримайтеся відповідно, – спробував Трей повернути дівчину в рамки пристойності, поки вона не повисла на його шиї та не почала захоплено голосити, що вона готова на все заради нього.

Але та ніби не чула, швидко підійшла до його чорного грифону, і неспішно простягнувши руку, погладила над бровою. Саме там, де найбільше любив Дженеша. Той курликнул і розімлівши, прикрив очі.

Трей розгубився та розлютився, сам не зрозумів на що більше: на те, що красенем порахували грифона і вважали його кращим за принца, чи на те, що цього самого принца проігнорували, або на те, що він втрачає час, замість того, щоб шукати свою Бель.

«Бель, ти де?» – спробував він ще раз зв'язатися зі своєю подругою.

– Так, що тут відбувається? – запитав, так і не дочекавшись відповідей ні вербальної, ні ментальної.

– Радий вас вітати, Вашо Високість Трейніксер арх СКайдемантл, – привітався з ними, наче прокинувшись, третій учасник безладдя, що відбувалося. – І ні, Зейндерград дес мей Сейліат, Іббі не вийде за вас заміж, вона вже моя наречена.

Трей навіть здивувався не встиг, як його представили цій навіженій особі, не спитавши на те високого дозволу.

Але дівчина ніби  цього не помітила, здивовано піднявши брови, зухвало повернулася до Анду:

– Коли це я встигла стати твоєю нареченою?

«Нік, хай тобі грець, ти мені потрібен!» – долетів раптом до нього злякано-обурений заклик Бель.

– Зараз не час для ваших сперень, – так само холодно припинив їх з'ясування відносин Трей.

«Де ти?» – запитав подумки.  

«Стою у якогось міста, з'ясовую відносини з двома бовдурами й одним зарозумілим типом на чорному грифоні».

Секунду Трей оторопівши не знав, що йому робити, але лоскітний смішок, змішаний з полегшенням, все ж прорвався назовні:

– Знаєш, Бель, не можна безкарно називати принца зарозумілим, а його друзів – високородних десів – бовдурами. Нехай навіть і в думках.

– Це проста констатація факту, – машинально відповіла дівчина, не помічаючи, що говорить вголос. За мить прийшло усвідомлення: від подиву блакитні очі перетворилися на блюдця-озера, і кілька хвилин вона з якоюсь напругою щось шукала в його обличчі, а потім зважилася: – Нік? Я тебе не таким уявляла! – і таки повисла на його шиї.

Трей стиснув її в обіймах і зловив на собі злі погляди двох кращих друзів.

Так… Здається, проблем побільшало.