Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Подружжя мимоволі

Зміст книги: 41 розділів

Спочатку:
РОЗДІЛ 1.1
126 дн. тому
Розділ 1.2
126 дн. тому
Розділ 2.1
126 дн. тому
Розділ 2.2
101 дн. тому
РОЗДІЛ 3
101 дн. тому
РОЗДІЛ 4
101 дн. тому
РОЗДІЛ 5
101 дн. тому
РОЗДІЛ 6
101 дн. тому
РОЗДІЛ 7
101 дн. тому
РОЗДІЛ 8
101 дн. тому
РОЗДІЛ 9
101 дн. тому
РОЗДІЛ 10
101 дн. тому
РОЗДІЛ 11
101 дн. тому
РОЗДІЛ 12
101 дн. тому
РОЗДІЛ 13
101 дн. тому
РОЗДІЛ 14
101 дн. тому
РОЗДІЛ 15
101 дн. тому
РОЗДІЛ 16
101 дн. тому
РОЗДІЛ 17
101 дн. тому
РОЗДІЛ 18
101 дн. тому
РОЗДІЛ 19
101 дн. тому
РОЗДІЛ 20
101 дн. тому
РОЗДІЛ 21
101 дн. тому
РОЗДІЛ 22
101 дн. тому
РОЗДІЛ 23
101 дн. тому
РОЗДІЛ 24
101 дн. тому
РОЗДІЛ 25
101 дн. тому
РОЗДІЛ 26
101 дн. тому
РОЗДІЛ 27
101 дн. тому
РОЗДІЛ 28
101 дн. тому
РОЗДІЛ 29
101 дн. тому
РОЗДІЛ 30
101 дн. тому
РОЗДІЛ 31
101 дн. тому
РОЗДІЛ 32
101 дн. тому
РОЗДІЛ 33
101 дн. тому
РОЗДІЛ 34
101 дн. тому
РОЗДІЛ 35
101 дн. тому
РОЗДІЛ 36
101 дн. тому
РОЗДІЛ 37
101 дн. тому
РОЗДІЛ 38
101 дн. тому
ЕПІЛОГ
101 дн. тому

Тайраш

– Ти занадто упереджений до неї! – зронив принц, теж узявши келих у руки. – Ви маєте чудовий вигляд разом. Вона молода і ніжна! Ти – взірець ідеального дракона! Ваш шлюб був неминучим.

Раш похмуро глянув на спадкоємця, скривився і запив різку відповідь вином.

– Цього шлюбу не повинно було бути, – користуючись тим, що більшість присутніх уже перемістилися в центр зали і кружляли в танці, процідив напівголосно Тайраш. – Ти не уявляєш, чого мені варто терпіти її в моєму домі! Як подумаю, що за довіру до Бейріна батько заплатив життям... Це нестерпно! До того ж Аргрім. Я не літав кілька днів. Він не визнає Шейлін як пару зовсім. Не відчуває дракониці.

– Раш, ти ж розумієш, що втікати вічно ти не міг. А справжня пара для Аргріма... Як він почує відповідь на поклик, якщо дракониць більше немає?! – спадкоємець зітхнув і перевів погляд на трон, на якому, немов абсолютно чужі один одному дракони, сиділи король і королева Драконової імперії. – Мене жахає навіть думка, що якось і мені доведеться… Не знаю, за які провини так покарано рід драконів. Раніше дракониці вилітали хоч іноді. У крижаних, водних… Гірські клани сповіщали про нові істинні пари. Але я не чув, щоб дракониці відповідали на поклик вже дуже давно. І надія тане з кожним днем! Нам усім доведеться із цим жити, Тайраш! Хоч як це звучить. Якщо ми, звісно, ​​нічого не зможемо виправити зараз!

Найжахливіше прокляття, яке могло звалитися на рід драконів – самотність другої сутності. Немає нічого гіршого від цієї туги, яку відчуває дракон, який розправивши крила кличе свою єдину, а відповідь чує тільки шум вітру. Хтось перестав перетворюватися, щоб не відчувати цього болю. І Раш не міг сказати напевно, що гірше – залишитися самотнім назавжди чи добровільно позбавити себе крил.

Тайраш простежив за поглядом друга. Найменше хотілося прожити все життя так. Схоже, нестерпно бути володарем небес, але не керувати своїм життям. Та й повелителька не виглядала щасливою дружиною.

– Вона… – почав Раш, щоб хоч щось сказати, але так і не вигадав, що саме.

– …ніколи не буде і віддалено схожа на мою матір! – Сумно закінчив Вей і відразу посміхнувся.

Адже на них із дружиною чекає саме таке життя. Ну вже ні. Вісімдесят вісім днів лишилося до розлучення. Це низька ціна.

Раш насупився і зробив ще ковток вина, мимоволі наткнувся поглядом на дружину і матір і відразу відвернувся. Все ж таки Шейлін була гарна, коли мовчала і знаходилася на відстані від нього. Але варто було розтулити їй рота. Наче її предком був не дракон, а отруйна змія.

– Давай не будемо про сумне, – зронив спадкоємець. – Ти щось з'ясував?

– Мало, – процідив начальник таємного імперського розшуку. – Батьківські записи надто сумбурні. І єдиний дракон, який мені допоміг би в них розібратися…

– Твій тесть! – кмітнув Вейрангар.

– І він не поспішає мені допомагати. Навіть відповідати на запитання не хоче, – стиснувши келих так, що той загрожував ось-ось луснути, процідив Раш.

– Чи все ще маєш намір подавати прохання про перегляд справи Бейріна?

– Не бачу причин цього не робити! – кинув Раш, і відразу повернувся до початкової теми розмови. – Загалом, за батьківськими записами, дорога до Джерела веде на захід до Скель та Сірих земель.

– Цікаво! – Простягнув спадкоємець.

– Теж так вважаю, – кивнув Раш. – Але це все. Аргрім долетів до краю Долини. А далі... Я відчував опір, наче щось його не пускало вглиб Сірих земель.

Вейрангар задумливо побарабанив пальцями по келиху.

– Не дарма у Хроніках написано, що шлях до Джерела може відшукати лише Хранителька. Тільки первородна вогненна дракониця здатна відшукати шлях Сірими землями і далі... І ми знову в безвиході.

– Вже те, що ми знаємо, в якому боці шукати – добре!

– Не втрачаєш надії? – Усміхнувся Вей.

– Не маю права! – Скривився Раш. – Жити з цим гнітючим почуттям просто нестерпно. Аргрім занадто сильний дракон, щоб поступитися своїм правом на щастя.

Аргрім, справді був найбільшим драконом Імперії. Більше, ніж Сейсалор, що трохи нервувало повелителя.

– А як же твоя дружина? Вона, як безкрила, до кінця днів залишиться одна… тим більше тепер. Після першої шлюбної ночі.

Раш збирався сказати, що нічого з нею не станеться, бо якою узяв за дружину, з такою і розлучиться – не чіпаною. Тільки в його ліжку цієї козульки й не вистачало. Але промовчав. Нехай це залишиться тільки всередині їхньої маленької, ненормальної родини. Все ж навіть найменша чутка, що вона так і залишилася недоторканою, породить безліч непотрібних чуток. А Раш не міг дозволити, щоб дім Хеймарів полоскали на кожному розі.

У будь-якому випадку, якщо ця козулька збереже себе до того моменту, як Тайраш з'ясує де Джерело сили всіх драконів і розбереться, що з ним не так, то хто знає, може, і вона колись здобуде крила!

Раш скривився, згадавши, як воно, коли всередині вже живе дракон, що не вилетів. Коли починаєш поглядати на жінок, а ще не можна. Зовсім не можна. Інакше зв'язок розірветься і дракон загине, не побачивши світ.

Тому, може, Тайраш вчинив дуже благородно, залишаючи хоч якусь надію на те, що Шейлі почує колись поклик справжньої пари.

– Думаю, вона знайде чим зайнятися! Знайде когось, кому мотатиме нерви і виїдатиме мозок. Право слово, жінки даровані чоловікам для того, щоб ми пам'ятали, що й найкраще яблуко може точити черв'як!

Спадкоємець засміявся:

– Мені тепер зовсім не хочеться одружуватися. Хоч батько вже говорив про шлюб із вілієрою з клану гірських драконів. Але… Первородний драконе, я не уявляю, як з ними можна жити взагалі!

– Можу тобі описати! В особах та з подробицями! – скривився Раш, знову кинувши погляд у той бік, де нещодавно бачив свою дружину, і вилаявся крізь зуби. – Гоблін лисий! Тільки цього мені й не вистачало. Вибачте, вілієре. Здається, якщо я зараз не втручусь, вище суспільство обсмоктуватиме мої кістки найближчого місяця.

І не чекаючи відповіді Вейрангара, Тайраш попрямував прямо до дружини, відчуваючи в повітрі запах скандалу, що назрівав.

Шейлін

– Доброго вечора, Лієра Ейвелін, – пролунав за правим плечем голос мого чоловіка. – Бачу, ви, як завжди, у найоптимістичнішому настрої.

Різко розвернулася, намагаючись при цьому приховати всі свої вируючі емоції. А Раш як ні в чому не бувало скоротив відстань між нами і підхопив мене під лікоть, як і належало молодому чоловікові.

– Лієр Тайраш! Дуже рада… зустрічі! – пробурмотіла моя колишня однокурсниця, здається, розгубивши всю свою отруту. Чи на мені скінчилася?

– Дуже добре! – на цьому його добродушність, здавалося, скінчилась. – Бо мені так не здалося. Ви, напевно, забули, що ставлення до дружини дракона рівне по відношенню до нього самого. – різко і хльостко продовжив він. Так, що Ейвелін здригнулася від несподіваної прочуханки. – І все що ви щойно наговорили лієрі Шейлін, вважайте, що наговорили особисто мені. Ваш батько чудово знає, що я не зазнаю такого відношення до мого дому! Будьте ласкаві, в майбутньому пам'ятати, що, розмовляючи зі своєю колишньою однокурсницею, ви розмовляєте з лієрою Хеймар! І ніяк інакше.

Яка шляхетність! Яка чудова гра для публіки!

– Я просто... просто підійшла привітати Шейлін з... одруженням! – трохи запинаючись вимовила Ейвелін, намагаючись не дивитись Рашу в очі.

Спробувала заговорити, але Раш не дав мені рота розтулити.

– Дуже дивні слова ви підібрали для привітань. Не забувайте, що не всі у цьому залі безкрилі. І деякі крилаті, чують набагато краще і далі, ніж ви собі можете уявити, це був болючий удар не тільки для Ейвелін, а й для мене. Але зараз, я не відчувала себе скривдженою. Скоріше навпаки… – Прошу нас пробачити! Шейлі, люба, на нас чекає король. Хоче особисто з тобою познайомитись.

– Гарного вечора, Ейвелін, – я промовила, зберігаючи видимість повного спокою, а потім розвернулася слідом за чоловіком.

Хотіла похвалити його чудову гру рівно до того моменту, як його гострі пальці вп'ялися в мій лікоть:

– Я ж просив тебе поводитися як личить вихованій дракониці! – прошипів він, відтягнувши мене силоміць убік і схилившись до мого вуха.

– Що саме я зробила недостатньо виховано?! Може, треба було дозволити їй і далі знущатися з мого становища?!

– Твоє становище – не зубожілої ​​дворянки, а дружини спадкоємця одного з найдавніших домів. Не забувай про це, будь ласка! У найближчі три місяці, принаймні! Достатньо було нагадати їй, з ким вона розмовляє, і вона б швидко замовкла. Ти не могла не влаштовувати скандалу на весь зал для прийомів?! – шипів крізь приклеєну усмішку Тайраш. – Я так і знав, що ти не змінилася жодної краплі!

Вся кров прилила до обличчя! Вогонь так і просився назовні, обпалюючи кінчики пальців. Але я стрималася.

– Ти нестерпний! – промовила крізь зуби, встромивши в його передпліччя гострі нігтики. – Я і не претендувала на честь відповідати всім твоїм очікуванням! Шкода, що вівтар, на якому нас вінчали, не розсікло блискавкою!

– Мені б також цього хотілося! – прошипів Раш, але потім різко видихнув, усміхнувся якомусь незнайомому драконові і сказав уже спокійніше. – Поговоримо про права та обов'язки дому. Щодо повелителя я все ж таки не жартував! Тому згадай хоч назву тієї книги, в якій записані норми етикету, люба!

– Звичайно! Як скажеш, дорогий, – я пересмикнула плечима і, взявши його під руку, впевнено просувалася повз танцюючі пари і прислугу, що лавірувала між столиками. – Якщо король стільки років терпить твою невихованість, то, думаю, мені його просто не буде чим здивувати!

– Тільки спробуй! – відразу просвистів Раш, зупинившись. – Усміхайся, кивай і відповідай односкладно! А то я тебе знаю.

Раш замовк на півслові, знову прислухаючись до чогось, простого безкрилого нечутного, а потім обернувся і схилився в напівпоклоні. Я наслідувала його приклад.

– Я, звичайно, розумію, що молодята не можуть намилуватися один одним. Але не настільки ж, щоб змушувати чекати на свого повелителя, – пролунав поряд бархатистий низький голос, від якого тремтіння пробирало. – Радий вас бачити. І радий, що ваші доми, навіть усупереч усім сваркам, знову з'єднані, не тільки міцною дружбою, але путами спорідненості. Впевнений, ваші батьки саме цього й хотіли б.

Дихати в присутності короля виразно стало важче. І його слова били по самому болючому, змушуючи серце всередині зрадливо стиснутись.

Раш витримав це зауваження, майже не видавши жодної емоції, я тільки помітила, як нервово стиснулися пальці в кулак.

– Володарю, нам дуже лестять ці слова, – видихнув Раш. – На жаль, нам багато доводиться вчитися. Дозвольте представити вам мою молоду дружину Лієру Шейлін Хеймар.

Присіла в реверансі і схилила голову, відчуваючи всередині певний трепет. Ще ніколи в житті я не бачила повелителя так близько. Та й взагалі, якщо чесно, спостерігала лише одного разу його урочисту промову. Але тоді він був розміром з крихітну цятку.

– З миленького пташеняти виріс чарівний птах? Тримай її Тайраш, щоби не випурхнула з твоїх рук.

Раш кинув на мене такий погляд, ніби хотів сказати: "Краще б провалилася!" І де ж його чудова акторська гра?

– Я чудово розумію, яка відповідальність на мене лягла з цим шлюбом, якщо ви про це!

– То ти забереш судові позови? – несподівано спитав повелитель.

У роті пересохло. Все всередині стиснулося від передчуття відповіді. Може, цей шлюб справді допоможе нашій родині?! Якщо суди припиняться, то й історія незабаром забудеться!

Перевела погляд на Раша. Ледве помітно очі звузилися, губи підібгались... Ні. Він не забере. І вс ж…

– Я не бачу причин зупиняти судовий розгляд. Ми одружені не з Лієром Бейріном, а з його дочкою. І я не заспокоюся.

– ...Поки не докопаєшся до правди. Так-так! У цьому ти весь у батька, Раше! Що мене непокоїть. Дуже шкода. Ви з дружиною могли прожити щасливе життя.

Стиснула зуби, змушуючи себе мовчати, хоча все всередині буквально розривалося. Щасливе життя? З тим, хто не бачить далі за власного носа?! З тим, хто навмисне втоптує прізвище моєї родини в багнюку? Ну вже ні!

– Не думаю, що позови завадять нам прожити щасливо свої життя... – "порізно" просилося завершення фрази, але Раш все ж таки закінчувати її не став.

– Дуже сподіваюся… – задумливо промовив Владика небес. – До речі, у мене для вас є подарунок. На жаль, вчора я не зміг відвідати торжество вашого одруження, але подарунок все ж таки я приготував.

Вілієр клацнув пальцями, і я здригнулася, відчувши, як зап'ястя торкнувся холод металу. Завмерла, розглядаючи подарунок – браслет із червоного золота у вигляді дракона, що обернувся навколо зап'ястя. Маленький рубін, що служив драконові оком, відбивав світло так, що здавалося, ніби він хитро підморгує мені. А відчуття магії, що фонувала від подарунка повелителя, не залишало сумнівів – це могутній артефакт.

Очі Раша спалахнули, а погляд вчепився в браслет. І щось мені зовсім не подобалася кровожерливість, з якою він дивився на нього.

– Твій батько колись просив мене зберегти Ренгаля для твоєї дружини. Райраш вірив, що він принесе вам щастя. Принаймні стане відмінним захисником у випадку, якщо тебе не виявиться поряд. Можу сміливо говорити, що я виконав це зобов'язання.

– Дякую, володарю! – Видавив Раш, але я виразно чула, як скриплять його зуби. Хоч би не зірвався і не зганьбив нас обох прямо тут.

Боюся уявити, що на мене вдома чекає!

– Ну, не смію вам заважати. Приємного вечора та гарних розваг.

Навряд чи цей вечір можна було зробити ще "приємнішим"! Але якось мені розхотілося, щоб він закінчувався раніше, ніж очікується.

 

Ми залишали прийом у повній тиші – напруженій і дзвінкій, яку порушував лише мірний цокіт копит і скрип коліс. Чи це рипів зубами мій нав'язаний чоловік?!

«Не заспокоюся, доки не докопаюся до правди!» – його зарозумілий гнівний голос все ще лунав у голові.

До якої такої правди він збирався докопатися? Слідство та судові розгляди на всіх п'яти засіданнях підтвердили, що провини мого батька в тому випадку немає! І все одно він уперто псував життя моїй родині!

Стиснула пальцями поділ спідниці і кинула короткий погляд у бік Раша. Губи підібгані, очі злегка примружені. Старанно вдає, ніби мене тут немає. Наче я пусте місце!

Але я доведу йому, як сильно він помиляється. Він візьме свої слова назад, забере всі позови і, нарешті, відчепиться від нашої родини! І від мене. Сподіваюся, за вісімдесят сім днів я назавжди попрощаюся з прізвищем Хеймар.

Завтра на роботі спробую з'ясувати подробиці останньої справи, над якою працював батько та лієр Райраш. Де саме вони працювали, як довго і хто ще був тоді з ними… Сподіваюся, хоч якась інформація є у загальному доступі! До секретних відсіків у мене, на жаль, доступу не було… Натомість був доступ до кабінету батька! Здається, завтра варто навідатися ще й до батьківського дому.

Може, вдасться навіть поговорити з батьком, хоча він завжди уникав цієї теми. Не хотів згадувати, обговорювати… Але чому? Якщо він і справді ні в чому не винен!

Карета різко зупинилася. Не чекаючи чиєїсь допомоги, я підскочила з місця, підхопила спідниці і зістрибнула на бруківку. Та одразу ж швидко попрямувала до відкритих вхідних дверей свого нового "дому". Тільки б опинитись швидше якнайдалі від свого найдорожчого чоловіка. Чим менше ми бачитимемося, тим більша ймовірність того, що мої власні нерви будуть цілішими. І меблі. Тому що реагувати спокійно на всі ці витівки було вище за мої сили.

Стукнули за спиною вхідні двері, швидким кроком попрямували до сходів на другий поверх, мимоволі вслухаючись у кроки позаду.

– Ти куди? – почувся за риком мого чоловіка, і щось усередині обірвалося – невже надумав стягувати подружні борги?

– Я втомилася, – процідила я не обертаючись. – Хочу відпочити. Добраніч.

– Стояти, я сказав! Ти привласнила те, що тобі не належить і ніколи не належатиме! Віддай Ренгаля!

– Привласнила?! – Негнучкими пальцями я вчепилася в гарячий метал і спробувала зняти. – Мені передав його повелитель, якщо ти пам'ять втратив дорогою! Чи мені треба було відмовитися від цього подарунка?

– Це мій родовий артефакт, – він карбував слово за словом. – І належати він буде не тобі, а моїй справжній дружині!

– Забирай! – я смикнула ще раз, але безуспішно, проте браслет нагрівся і, здавалося, стягнувся щільніше, наче чіплявся за руку. – Мені від вашої родини нічого не потрібно! О, первородний драконе!

Розвернулась і натрапила на жорсткий колючий сповнений люті погляд. Раш завмер за метр від мене нижче на сходах.

– І як же знімається твій родовий артефакт? – Витягла руку перед собою. – Давай, кажи заклинання.

– Ти знущаєшся? – Раш зробив крок уперед з таким виразом обличчя, що я мимоволі зробила крок назад і вперлася спиною в стіну. – Не смій грати у свої ці ігри зараз. Ти навіть не уявляєш, з чим маєш справу!

– І уявляти не бажаю! – пересмикнула плечима, а наступного моменту браслет ніби… дряпнув мене! Або вкусив?! – Ай!

Раш швидким текучим рухом опинився поруч і схопив мене за руку. І в цей момент по шкірі прокотилося печіння. Тайраш різко відсмикнув долоню. Дихання перехопило. Реальність розпливалася перед очима, наче крізь товщу води. Ноги підкосилися.

Секунда, і мене захлеснуло потоком повітря. Серце завмерло і кинулося в танець. Я ніби зависла між небом та землею. Сильний порив вітру, ковзнув під крило, вздовж потужного тіла дракона. Десь далеко внизу, змащена уривками хмар, наче ковдра, розкинулася долина Імперії драконів.

Я… летіла! Відчувала міць крил, вітер, свободу та безмежне щастя!

Тайраш знову зробила крок уперед і підтримав мене під лікоть.

Я розгублено подивилась на нього. Хотіла спитати, що це було, але передумала. Погляд Раша був гострим, оцінюючим, але водночас у ньому з'явилося щось... незвичайне. Я навіть подумала, що це подоба занепокоєння. Рівно до того моменту, як він знову заговорив:

– Вчись пити! Якщо не вмієш – обходься без вина, – упустив він, зовсім іншим тоном, наче знав більше мого. – Я подумаю, як повернути Ренгаля. А тепер іди спати!

Він колись припинить мене звинувачувати?!

– А ти навчися поводитися з дівчатами, – стиснула руки в кулаках і попрямувала вгору сходами. – Інакше, твоя істинна від тебе просто втече. Добраніч.