Тайраш

– Я сподіваюся, ти пам'ятаєш усі правила пристойності? – запитав Раш, навіть не повернувши голови у бік молодої дружини.

– Звичайно пам'ятаю! – вона відразу зібралася і навіть трохи неприродно посміхнулася.

– Тоді припини кусати губи і вдай, що ти щаслива молода дружина, будь ласка! – процідив він крізь зуби, простягнувши їй келих і посміхаючись, наче вампір на дієті.

– Щастя через край ллє просто!.. – почала Шейлін, але тут же була перервана голосом глашатая.

– Володар драконової імперії і Владика небес прямий нащадок вогняного дракона вілієр Даргарнар, – прогриміло над склепінням залу для прийомів.

На досить великий майданчик, що виглядав, скоріше, як відкритий балкон, за мить сів величезний червоний дракон – Сеймалор, Полум'я сонця. Відлитий, мов із живого вогню, луска відбила сотні вогників магічних світильників. Здавалося, що владика небес сам палає, як первородний дракон. Погляд мідних очей з розчерком вертикальної зіниці пробігся по присутніх, ніздрі роздулися, наче дракон принюхувався.

І тільки після цього короля огорнув золотистий туман.

Здавалося, у залі ніхто й не дихав навіть, аж до того моменту, як через золотисту примарну завісу не вийшов король. Як завжди чарівний. Високий, статний, зібраний. Руде волосся, як ознака прямої спорідненості з вогнем, заплетене в косу, що ледве не дістає до пояса. Бронзова засмага лише підкреслює мідь очей.

Раш насмішкувато посміхнувся, тільки-но всі присутні дами, не змогли стримати захоплене зітхання.

Тільки його дружина розсіяно схилила головою і ніби шукала когось поглядом. Тайраш напружився. Невгамовна особа!

І Аргрім знову невдоволено гарчав усередині. Що його дратувало цього разу? Часом Рашу здавалося, що йому дістався найнеприємніший дракон у всьому світі. Він рідко брав до уваги все, що намагався подумки пояснити Тайраш. Впертішої істоти, напевно, не бувало в підмісячному світі.

Хоча Раш і розумів невдоволення свого дракона. У вищому світі не заведено було обговорювати проблеми шлюбів та сім'ї. Але дурню зрозуміло, якщо твій дракон самотній і нещасний, то навряд чи сім'я може бути щасливою. Аргрім був нещасний. І це мучило Тайраша. Іноді він ставав дратівливим, нервовим, зривався на найближчих. А потім шкодував про це.

До всього тепер у нього була дружина, яка доводила до сказу не тільки Аргріма, а й Тайраша теж.

Король пройшов до вузьких дверей біля трону і тут же сам їх відчинив, подавши руку своїй дружині. Другій уже.

Перша дружина повелителя померла кілька десятків років тому. Вона була останньою крилатою. Її дракониця була неймовірною. Вона вступала у битви поряд зі своїм чоловіком. І не було прекрасніше видовища, як владики небес, що летять крилом до крила.

Раш був ще дитиною, коли бачив це вперше. Але й досі здавалося, що все відбувалося лише вчора.

Після смерті дружини, король не хотів одружитися повторно. Хоча закон, який забороняє другий шлюб простим драконам, до династії був м'якший. І все-таки через роки жалоби, вілієр Даргарнар узяв за дружину нащадка крижаного дракона вілієру Еврендін. На жаль, вона так і не отримала крила, як і інші дракониці материка.

Другу дружину короля дракони швидше терпіли, ніж любили. Давалася взнаки і тисячолітня війна з кланом крижаних, і холодність і стриманість самої Еврендін. Навіть спільне лихо не змогло змусити полюбити свою володарку.

Все ж надто вона була незвична. Худа, висока, на цьому всі подібності до вогняних закінчувалися. Бліда шкіра, яку так і не позолотило ні краплі сонце за стільки років, біле волосся, сині, наче чисте небо, очі, і холод у погляді. Це відштовхувало...

І тільки після того, як король і королева зайняли місце на троні, на майданчик сів ще один дракон. Глашатай закашлявся, заплутався і дещо сумбурно оголосив прибуття спадкоємця Драконової імперії. І ще не всі встигли збагнути, що до чого, як Вейрангар уже швидким кроком наближався до свого місця. Дивно, що взагалі, дочекався і не прилетів раніше за батька.

Вейрангар був єдиним сином владики від першого шлюбу. Втім, у другому у повелителя народжувалися лише доньки.

Спадкоємець був напрочуд схожий на батька. Лише... легковажний, що часом доводило батька до божевілля.

Ось і тепер від Тайраша не сховалося, яким поглядом нагородив король сина. І якою чарівною усмішкою той відповів батькові.

І все ж. Король сказав вступну промову. Заграла легка музика, а слуги почали розносити напої та закуски.

– Раш! Шейлін! – мати Тайраша, з'явилася ніби з-під землі і рішуче попрямувала до молодят. – Рада вас бачити. Хотіла вас відвідати вранці, але справи. Та й вам, мабуть, було не до мене?! – І не дочекавшись якоїсь реакції, додала. – Тайраш, я заберу твою дружину? Зовсім ненадовго, обіцяю!

– Звичайно! Я на хвилиночку, – чарівно усміхнувшись, Шейлін зробила крок убік, ніби тільки й мріяла про те, щоб якнайшвидше втекти від чоловіка. Але Раш завбачливо впіймав її за руку і притиснув до себе.

– Щасливі молодята! – нагадав він і схилився до її губ.

І навіть не звертаючи уваги на Аргріма, що бурчав і бунтував, торкнувся губами її губ. Трохи менше, звичайно, ніж потрібно. Але у цій справі головне не перегравати.

– Сподіваюся, що я не буду за тебе червоніти?! – прошипів Раш.

– Тобі почервоніти, як тролю в карти програтись! – сліпуче посміхаючись, помітила вона і вислизнула з його обіймів.

Козулька!

– Приголомшлива у тебе дружина! – Почувся за спиною голос Вея, і Тайраш, видихнувши і придушивши роздратування, обернувся.

– Так... Мене теж від неї голова обертом! – криво посміхнувся Раш, підхопивши келих вина з таці у слуги, що пробігав повз. – Ти навіть не уявляєш як!

Шейлін

– Дівчинко моя, – новоявлена ​​свекруха вп'ялася в моє передпліччя гострими кігтиками і потягла кудись у бік невеликих столиків із частуваннями. – Ти така бліда, така худенька! Я всерйоз хвилююсь за твоє самопочуття!

– Лієро Хеймар, – я намагалася бути якомога добродушнішою. – перед весіллям цілителі провели повне обстеження стану мого здоров'я.

– Знаю! – Вона обірвала мене на півслові. – Але твоя форма... Жінка має бути апетитною, щоб чоловік не міг погляд відірвати! Ну і... Ти ж розумієш, про що я?

Свекруха змовницьки мені підморгнула і вклала в руки тарілку з якоюсь випічкою.

Звісно, ​​я розуміла. Лієра Хеймар хотіла онуків і якнайшвидше. Адже більше дружина ні на що не придатна... Тільки завагітніти, бажано хлопчиком, і народити. Здорову, міцну дитину. І те, що жінка може мати якісь свої цілі, бажання нікого не хвилювало. Але потрібно дотримуватися правил пристойності. Потрібно подякувати їй за прояви турботи.

– Звичайно я розумію. І дякую вам за турботу, лієро Хеймар...

– Припини називати мене лієрою. Ще згадай усі мої титули… Ми ж тепер родичі. – вона похитала головою і поклала мені на тарілку ще якийсь маловідомий фрукт. – Це дуже корисно для жіночого здоров'я... Я їх постійно їла, коли була вагітна Тайрашем. І так… Відкинемо ці умовності! Ти можеш називати мене мамою! І ще ось, спробуй еренбуш! Тутешні кухарі готують його просто чудово!

Зчепивши зуби і зберігаючи спокій, я вчепилася в блюдце з закускою, а потім взяла келих з вином. Має бути хоч щось приємне цього вечора...

– Ні-ні! – свекруха вихопила келих із моїх рук і повернула на місце. – Жодного алкоголю, люба! Він псує колір обличчя! Краще все ж таки сік.

Спокійно, Шейлін, ти впораєшся. Я відчайдушно сподівалася, що в цей момент у мене не позначилося на обличчі всі мої думки щодо турботи новоявленої свекрухи. Три місяці, це лише на три місяці...

– Ох, звісно! – Я заговорила, старанно натягуючи на обличчя посмішку. – Але все ж таки я чула, що келих вина навіть корисний для здоров'я!

– Хіба що келих, – невдоволено пробурчала "мама" і змінила тему розмови, – Ніколи не розуміла цієї моди! Чомусь нинішнє покоління юних дракониць, ставить собі за мету усохнути подібно до скелета?! Ти їж, не соромся!

Я відкусила від дивовижного еренбуша і мало не вдавилася. Наче скуштувала зіпсований сир. А лієра Хеймар замовкла, пробігшись чіпким поглядом по моєму парадному вбранні.

– До речі, твоя сукня давно вийшла з моди. І зачіска надто легковажна... Але ти така юна, така недосвідчена! Завтра ж ми з тобою вирушимо до найкращої модистки! Дружина мого сина повинна виглядати як зразок моди та стилю!

Уся кров прилила до обличчя. Значить, сукня не модна і зачіска легковажна?! Наче забула, чому в нашій родині не було зайвих коштів! Наче не знає, чому моєму батькові довелося залишити свою посаду! Та після того скандалу, який влаштував Раш, від нас відвернулися всі! Довелося відмовитись від власного будинку, від подальшого навчання, від усього! І зараз вона заявляє мені...

Мовчи, Шейлі, просто мовчи! А краще подякуй за уважність!

– Дякую вам за турботу, ліє... мамо, – останнє слово видавила із себе проти волі. – Але це питання треба обговорити з Рашем.

– Хочеш вимотати чоловіка – візьми його з собою в похід по магазинах. Раш ненавидить усі ці жіночі штучки та хитрощі. Але знай, жоден чоловік не встоїть перед результатом! Пропоную тобі вирушити за покупками скажімо... завтра по обіді!

– Боюся, що не зможу! Весь тиждень буду дуже зайнята на роботі.

– Робота? – Очі свекрухи округлилися. – Про це не може бути й мови...

– Перепрошую, лієро Хеймар. – відвернув увагу свекрухи чоловік у формі палацового слуги. – Вілієра хотіла з вами поговорити.

Лієра Хеймар одразу ж посерйознішала і швидко й скомкано вибачившись, розчинилася в натовпі присутніх драконів.

А я нарешті видихнула. І підхопила келих із вином. Хотілося осушити його одним духом, але правила пристойності не дозволяли.

Зробила ковток і перевела погляд на володаря. Серйозний, значний, рішучий... Він навіть під час урочистостей вирішував якісь важливі державні питання. Коли його дружина, швидше за все, обговорювала нові плітки з моєю свекрухою. Вони жили ніби кожен у своєму світі, навіть одного погляду було достатньо, щоби сказати, що між ними немає єднання. Як не було єднання між моїми батьками. Тільки жерці з храму могли поєднати двох таких несхожих драконів. Спокійний, розважливий батько і різка, зарозуміла мати. Чи є у такій родині гармонія, щастя? Я впевнено могла сказати, що ні. Але імперії потрібна сила, потрібні гарантії... А всі ці казки про істинні пари стали просто історією.

– Шейлін, яка несподівана зустріч! – Просто переді мною сяючи холодною усмішкою на губах з'явилася моя однокурсниця Ейвелін, – Я чула, ти вийшла заміж! Що ж, вітаю.

Світло-блакитна сукня з найніжнішого шовку, розшита срібними нитками, темне волосся укладене в хитромудру зачіску, рівна спина, бездоганні манери... вона, як і завжди виглядала ідеально. За винятком колючого презирливого погляду, яким недбало окинула мене з ніг до голови.

І саме вона отруювала моє життя в академії останній рік навчання.

– Дякую, – я сухо кивнула, не маючи наміру продовжувати безглузду бесіду.

Але Ейвелін не терпілося обговорити моє нове становище.

– Одного не зрозумію, яким чином жерці допустили це весілля? – вона награно насупилась. – Пересічна, не виблискуюча талантами помічниця з імперського архіву та Раш...

Раш?! Так неформально? Невже цих двох щось пов'язувало?

– Ейвелін, Мені дуже лестить, що ти слідкуєш за моїм життям. Схоже, що тобі зовсім нічим зайнятися?

– А що, правда очі ріже? – Вона нахилила голову і пирхнула. – Він узяв тебе за дружину тільки тому, що не зміг відмовитися.

– Знаєш, коли у жінки немає особистого життя, вона обов'язково починає обговорювати і лізти в чуже. Бажаю тобі якнайшвидше знайти чоловіка. Нехай небеса будуть до тебе прихильні. Адже твоя пара – спадкоємець, не менше?!

– Чоловік? Я вийду заміж за істинного! Тільки за того, хто призначений мені небесами. А ось ти... – Ейвелін мерзотно посміхнулася. – Ти тепер ніколи не відчуєш цього. Раш про це подбав?

Захотілося вилити залишки вина прямісінько в обличчя цієї розфуфиреної курки. Але я стрималася.

– Думаєш, жерцям є справа до твоїх очікувань? – я знизала плечима і навіть усміхнулася. – Чи в тебе крила відросли?

Ейвелін, маючи коріння у гірських кланах повітря, могла б і сподіватися на пробудження дракониць. Там жінки отримували крила ще не так давно, як із домів Вогню. Але...

Однокурсниця скривилася, наче сьорбнула оцту:

– Вона прокинеться! Відгукнеться, коли почує його поклик. А ти... Ти назавжди залишишся безкрилою жебрачкою, нікому не потрібною і викинутою на вулицю... – Ейвелін кинула погляд кудись за моє плече і відразу запнулася. Її щоки порозовішали, а погляд прилип до підлоги.