Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Подружжя мимоволі

Зміст книги: 41 розділів

Спочатку:
РОЗДІЛ 1.1
117 дн. тому
Розділ 1.2
117 дн. тому
Розділ 2.1
117 дн. тому
Розділ 2.2
92 дн. тому
РОЗДІЛ 3
92 дн. тому
РОЗДІЛ 4
92 дн. тому
РОЗДІЛ 5
92 дн. тому
РОЗДІЛ 6
92 дн. тому
РОЗДІЛ 7
92 дн. тому
РОЗДІЛ 8
92 дн. тому
РОЗДІЛ 9
92 дн. тому
РОЗДІЛ 10
92 дн. тому
РОЗДІЛ 11
92 дн. тому
РОЗДІЛ 12
92 дн. тому
РОЗДІЛ 13
92 дн. тому
РОЗДІЛ 14
92 дн. тому
РОЗДІЛ 15
92 дн. тому
РОЗДІЛ 16
92 дн. тому
РОЗДІЛ 17
92 дн. тому
РОЗДІЛ 18
92 дн. тому
РОЗДІЛ 19
92 дн. тому
РОЗДІЛ 20
92 дн. тому
РОЗДІЛ 21
92 дн. тому
РОЗДІЛ 22
92 дн. тому
РОЗДІЛ 23
92 дн. тому
РОЗДІЛ 24
92 дн. тому
РОЗДІЛ 25
92 дн. тому
РОЗДІЛ 26
92 дн. тому
РОЗДІЛ 27
92 дн. тому
РОЗДІЛ 28
92 дн. тому
РОЗДІЛ 29
92 дн. тому
РОЗДІЛ 30
92 дн. тому
РОЗДІЛ 31
92 дн. тому
РОЗДІЛ 32
92 дн. тому
РОЗДІЛ 33
92 дн. тому
РОЗДІЛ 34
92 дн. тому
РОЗДІЛ 35
92 дн. тому
РОЗДІЛ 36
92 дн. тому
РОЗДІЛ 37
92 дн. тому
РОЗДІЛ 38
92 дн. тому
ЕПІЛОГ
92 дн. тому

Лайрелін

Важкі спогади, що розривали душу, увірвалися у свідомість дракониці разом з ниючим болем. Як вона могла забути? Як ці події могли зникнути з пам'яті? Те, з чого все почалося...

Гвендолін. Її образ з'явився перед очима. Руде волосся, м'яка посмішка на пухких губах і величезні очі. Юна, чарівна, довірлива, добра та... закохана. Її гаряче серце переповнювало це чисте світле почуття.

– Ріку! Ріку, я відчула її! Відчула драконицю! – мелодійний дівочий голосок зазвучав у вухах так ясно, наче це було вчора.

Вони, як і завжди, зустрічалися за містом, у просторому старому парку, якомога далі від чужих осудливих поглядів і вух. Батьки Гвендолін не схвалювали вибір дочки, засуджували її поведінку, але хіба для справжнього кохання це було важливо?

– Я... дуже радий за тебе, Гвені, – все той же знайомий дракониці голос, тільки молодший, відповів трохи невпевнено, а потім молода дракониця міцно обійняла свого коханого і закружляла в танці.

– Це почуття... Ні з чим не можна порівняти! – її щасливий шепіт прорізав спогади. – Я ніби... ніби заново народилася, уявляєш?! Наче знайшла те, що шукала все життя! Мені не терпиться на неї подивитися!

– Мені теж, – юнак відповідав ніби неохоче. – Люблю тебе, моя Гвені...

Він підхопив її на руки і накрив губи поцілунком, обдаючи ароматом хвої та свіжоскошеної трави. І вона відповіла йому з усією ніжністю, усією своєю любов'ю. Молоду драконицю переповнювало щастя, безмежне, приголомшливе. Щастя, яке вона хотіла поділити лише з ним.

– Рік... – вона зашепотіла нерішуче, трохи відсторонившись. – Незабаром ми зможемо летіти крилом до крила, розділити небо на двох, стати... Стати істинною парою.

– Сподіваюся, що так і буде, – промовив ледве чутно, з ноткою гіркоти.

Гвен знала, що коханий досі не відчував свого дракона. Ще їй було відомо, що його мати... була не місцева. Але в його жилах текла кров могутнього і стародавнього роду дракона. І Гвендолін усім серцем сподівалася, що Рік стане на крило, що саме він її істинний.

Час минав, доля розвела їх на час навчання в академії. Але кохання не зникло. За будь-якої нагоди вони були разом. Гвен та Рік. Лайрелін міцніла, набирала сили, заговорила. А Рік... не поспішав порадувати кохану новиною про пробудження. Але в серці Гвен жила та сама надія.

У день, коли Лайрелін стала на крило, Рік був поруч. Спостерігав за першим польотом, а варто тільки Гвендолін повернути свій вигляд, він опустився на коліно. У його руках блищали обручки.

– Хочу, щоб ти стала моєю дружиною, – його голос тремтів від хвилювання.

– Рік... – по щоках Гвен текли сльози, вона сіла прямо на землю поруч із коханим і уткнулася в його плече. – Ти ж знаєш... Поки що це неможливо.

– Можливо. Ми поїдемо з імперії. Станемо жити так, як нам хочеться, ти народиш мені сина...

– Ти не розумієш... – Гвендолін мотнула головою. – Ріку, все не так просто.

– Простіше і бути не може! Я кохаю тебе!

– І я, але... – Дівчина зам'ялася.

– Але ти чекаєш на поклик?! – Чоловік різко підвівся. – А якщо ніколи не почуєш? Як мій батько!

– Ріку, – вона підскочила і кинулася до коханого. – Я не можу опиратися дракониці! Твій дракон прокинеться. Я впевнена. Я відчуваю це. Ріку, треба ще почекати...

Спогади розчинялися в тумані зі сліз та гіркоти.

З того дня все змінилося. Кохання ніби стало для неї болем. Рік відсторонювався все далі, замкнувся у собі. Гвен майже погодилася на втечу, тільки щоб бути разом, але... Лайрелін все ж таки почула поклик. У самому серці імперії, там, де розташувалося джерело Життя, вона зустріла його. Аргрім. Хранитель чекав на свою хранительку та їхню магію, їхнє вічне кохання живили це джерело. Цьому було неможливо чинити опір. Серце Гвен розривалося. Адже тепер її долею став Даррен Хеймар. Істинній парі неможливо чинити опір. Цей зв'язок більше, ніж кохання.

Рік попросив про зустріч за день до весільної церемонії, щоб попрощатися. Він збирався все ж таки залишити імперію. І... Попросив показати джерело. Адже йому не судилося викупатися в його водах, як належало всім драконам імперії. Цей стародавній обряд проходили дракони, що ледве стали на крило. Обряд сили. І... Гвендолін не змогла йому відмовити. Може, десь у глибині душі вона все ще сподівалася, що води джерела допоможуть пробудити дракона, що дрімав... Тоді Рік міг би зустріти свою істинну. Міг би знову покохати когось. Гвен почувалась перед ним винною.

Того прощального вечора над квітучими садами біля джерела згущалися сутінки, водна гладь відбивала рожеве західне небо. У повітрі мерехтіли та переливались магічні вогники. Тиша спокій і умиротворення панували довкола.

Лайрелін м'яко опустилася на землю, дозволила Ріку зісковзнути з крила, а через секунду на місці сліпучої дракониці вже стояла Гвендолін. На її губах з'явилася м'яка боязка посмішка, і вона зробила крок на зустріч Ріку.

– Це і є джерело життя, – дівчина простягла руку, запрошуючи чоловіка слідувати за нею.

– Бачу, – він коротко кивнув і відсторонився.

Зробив крок до джерела, розправив плечі і спрямував свій погляд кудись у далечінь. На його блідому змарнілому обличчі не було жодної емоції. Рік сильно змінився з моменту їхньої останньої зустрічі. Наче саме життя покидало його. І Гвен було боляче спостерігати за цими змінами.

– Поринь у його води, відчуй силу. Можливо джерело пробудить у тобі...

– Дракона? – його голос задзвенів ніби сталь, а потім Рік різко розвернувся. І зараз його обличчя спотворилося. В очах блиснула справжнісінька ненависть. – Я не дракон, Гвен. І ніколи ним не був. Все, що мені залишилося від батька, – довге життя. Довге, але нікчемне. Бо ж серед вас, драконів, я ніхто. Покидьок, Гвен. Батько не дав мені нічого. На відміну від матері. Саме її сила тече у моїх венах, її могутня магія.

– Ти не покидьок, Рік ... – голос Гвендолін здригнувся.

– Чому ти не пішла зі мною? – Рік різко обірвав дівчину. – Мовчиш? Я відповім за тебе. Тому що ти вважала мене негідним. Слабким. У твоїх очах я слабкий і жалюгідний напівкровка. Ти – хранителька джерела, а хто я? Ніхто.

– Що ти таке кажеш?! – Гвен скрикнула. Її серце розривалася від болю, що наринув.

– Ви всі дракони однакові, – колись коханий голос звучав жорстко. – Я добре вивчив вас. Ось тільки епоха вашого панування в імперії скоро скінчиться.

Чорний густий туман розтікався берегом джерела, тягнувся до молодої хранительки, обплутував її, заступав усе навколо, позбавляв можливості рухатися. Лайрелін билася всередині, натикаючись на міцну стіну, пов'язану з темним магом. Її свідомість не могла взяти гору, вона не змогла стати на крило і захистити юну Гвендолін.

– Ти помреш швидко, кохана, – Рік, оповитий чорним туманом наче мантією, підхопив знерухомлену дівчину на руки і підніс до джерела. – А разом із тобою загине і весь драконячий рід.

– Родеріку, – слабкий шелест, спроба достукатися до того, кого колись так любила. Але марно!

Наступної миті груди Гвендолін обпекло гострим пронизливим болем. І все, що вона бачила перед очима, звузилося до однієї червоної краплі, що торкнулася прозорої гладі води.

А потім настала темрява.