Тайраш

– Не хотів би затьмарювати свято, Тайраше, – заговорив вілієр, тільки-но вони залишилися наодинці і їх відокремив від чужих вух щільний звукоізолюючий купол. – Але сьогодні надійшло послання від короля Нотгберта. Він каже, що ти порушив кордони, прибувши до порту без дозволу та сповіщення. Обернувся на очах сотні свідків і піднявся в небо. Це так?

Тайраш різко видихнув. Тільки цього не вистачало.

– Тому були причини і необхідність, – відповів Раш, дивуючись, що так швидко відреагували на його вторгнення. Все ж таки він сподівався на довший термін. – Мене винесло стихійним порталом на березі моря. А потім спрацювали маяки, який я розставив на Шейлін, – змішуючи правду з брехнею, почав пояснювати начальник Таємного імперського розшуку, під прицілом гострого погляду свого повелителя. – Я мушу піднятися в небо. Інакше не встиг би, і моя дружина вирушила до Вічного вогню! Втім, ти й сам знаєш. Рахунок йшов на хвилини!

Вейрангар кивнув, приймаючи його пояснення.

– У будь-якому випадку, варто подбати про належні вибачення. Вважаю, не обійдеться без золота. Люди маніакально вірять, що ми спимо на горах золота і зобов'язані їм поділитися. Зроби їм приємне. Мир між нашими народами і так надто хиткий, щоб пиляти і без того тріскаючі підпори, – посміхнувся вілієр. – Принаймні, вони відповіли на наш лист, щодо людської магії, за допомогою якої скоєно замах!

– І? – напружився Тайраш.

– Вони заперечують свою причетність, звісно! – знизав плечима спадкоємець престолу. – Кажуть, що це безглузда спроба приготувати людське заклинання зі слабкою людською магією.

– Тобто наявність людської магії вони не заперечують?

– Швидше, обтічно натякають на те, що людську магію використав дракон. Тільки не можу уявити, щоб дракон робив замах на свого майбутнього повелителя. Та й не можуть дракони звертатися до темної магії.

– …Якщо ​​в їхніх жилах немає крові інших рас!.. – пробубнив собі під ніс Раш.

– Гадаєш?

– Лише припущення, яке ще слід перевірити!

Спадкоємець усміхнувся, і поплескав доброго друга по плечу.

– Займешся цим завтра. Нині приділили увагу дружині. Бачу, ваші стосунки налагодилися. І вона вже не так нестерпна тобі, як раніше!

Раш промовчав, тільки підібгав губи, зобразивши подобу посмішки.

– Гаразд! – Зрозуміло хмикнув вілієр. – Ви пробачте мені, якщо я покину вас трохи раніше? Займуся вигадуванням вибачень королю Нотгберна.

– Так! Я виділю вибачення найближчим часом, – посміхнувся Тайраш.

Купол зник. Вілієр вийшов надвір через задні двері і за мить уже в небо підіймався мідний дракон.

Тайраш кілька хвилин дивився на небо. Все це насторожувало. Магія людей, яка тільки такою здається. Лист короля, наче хтось тільки й чекав, коли можна буде обмовити драконів. І Раш почував себе незатишно, ніби він рухався шахівницею, ведений чужою волею.

– Раш, – почувся голос Іллейни від дверей, і Тайраш стрепенувся. – Здається, щось є!

Більше говорити нічого не треба було. Раш розвернувся і рвонув за підлеглою.

– Що саме і де? – на ходу уривчасто й різко запитав начальник.

– У підсобці. Мені здається, що це артефакт чи… – пояснила Лейна.

Раш кивнув і влетів у вказану підсобку. Вимірював, прислухаючись до магічних потоків, ловив відлуння, зчитуючи фон. І навіть не відразу усвідомив те, що відбувається, коли двері за його спиною зачинилися, а навколо його тіла обвилися жіночі руки.

– З глузду з'їхала? – Рикнув Раш, розвернувшись. – Ти обрала найневдаліший час для жартів.

Але Лейна притулилася до нього всім тілом, потяглася за поцілунком. Раш різко відхилився, розуміючи, що вродлива людська магічка більше не викликає в ньому ні краплі колишнього бажання.

– Ра-а-аш! – Простягла вона, обдаючи його гарячим диханням.

Аргрім невдоволено загарчав. І двері знову відчинилися, ледве за мить до того, як Тайраш спробував скинути руки збожеволілої колишньої коханки.

– Якого темного? – ніби грім гримнув голос Шейлі.

У грудях Тайраша цієї миті щось обірвалося. У горлі став ком, а по спині пробіг холод. У голові пульсувала одна надривна думка: “Як їй пояснити? Що вона подумала?”

Він нарешті скинув руки Лейни. І зробив крок уперед.

– Шейлін! – Власний голос здався якимсь безпорадним. Світ, наче перекинувся з ніг на голову.

– Значить, ось як ти дотримуєшся наших домовленостей? – У голосі дружини проривався драконів рик. – Боюся уявити, чим ви займалися, коли я цього не бачила! Чи не могли втриматися?

– Ти кажеш про те, чого не було! – гаркнув Раш, швидше від безпорадності. – Дай пояснити!

– Що? Що ти мені поясниш?

– Справді! – хмикнула Іллейна.

Даремно вона це зробила. У погляді Шейлін спалахнуло справжнє полум'я. Зіниця витяглася. Аргрім відгукнувся невдоволенням, тривогою, злістю...

І за мить спалахнув стелаж, поряд з Іллейною, після рукав її форменої куртки.

– Припини! Шейлі, – Тайраш кинувся до неї, міцно обійняв, притиснувши до себе, відчуваючи, як хлюпоче магія, намагаючись вирватися назовні.

“Лайрелін! Потрібно забрати їх звідси!” – пролунав стривожений голос Аргріма в голові.

Рашу не потрібні були пояснення. Перед внутрішнім поглядом з'явилося плато у Північних скелях. Чому саме воно? Важко було сказати. Може, тому що там уперше став на крило Аргрім.

– Він мав рацію! – прошипів раптово за плечем голос Лейни. – Ви заслуговуєте на те, що з вами відбувається!

Раш підібгав губи. Його колишня коханка мала право злитися. Але він ніколи їй нічого не обіцяв. І зараз, йому відверто було не до її озлобленого шепоту.

За півкроку від драконів відкрився портал, що мерехтів сріблом. Повіяло морозним вітром і снігом.

Плече обпік різкий біль за мить до того, як Раш поцупив Шейлі в гори. І якщо говорити правду, він не особливо звернув на це увагу. Тому що за цим магічним сплеском було ще одне – передчасний виліт дракониці. І залишається молитися всім богам драконів, щоб вона змогла піднятися в небо.