Тайраш

– Сподіваюся, ви мали вагомий привід, щоб відволікати мене від термінових справ! – буркнув Раш, без стуку увірвавшись до кабінету слідчого Іллейни Ківер та свого заступника та довіреної особи таліра Майлора Ірнашнаеля.

– Сидіти біля ліжка напівнепритомної дружини дуже важливі справи. Не посперечаєшся! – роздратовано пробурчала Лейна, навіть не глянувши на начальника таємного імперського розшуку, що щойно прибув. – Набагато важливіше, ніж розслідування вбивств. І вже точно приємніше, ніж шастання по брудним, смердючим підворіття, що  кишать пацюками.

– Притримай язика, Лейно, – оманливо спокійно порадив лієр Тайраш Хеймар.

Зараз йому справді хотілося опинитися вдома, переконатися, що з Шейлі все гаразд, що вона знову не влипла в якісь неприємності і просто її побачити. І тут же Аргрім підкинув картинку-спогад, як Шейлін, зігнувшись над книгами з легендами континенту, морщить ніс, закушує губу або накручує неслухняний локон на кінчик пальця, замислившись. Вона була в цей момент особливо приваблива. Справжня, світла.

«Це до чого ти?» – стрепенувшись, спитав подумки Раш свого дракона.

На що у відповідь отримав глузливе:

"Та так! Ти ж хотів її побачити!”

Раш видихнув, скрипнув зубами, облаяв і себе і свого дракона, що не вчасно розгулявся, і перевів погляд на співробітників.

Вигляд напівдроу нічим не відрізнявся від звичного. Хіба що на чоботях помітні бризки якогось бурого бруду. І ставала зрозумілою злість мага-слідчого. Якщо вже Майл забруднився, то там справді було не найприємніше місце. Сама ж Іллейна мала кепський вигляд – бліда, руки трохи тремтіли, помітно було навіть те, як їй складно сидіти. Доводилося лише здогадуватись, чого їй вартував цей слідчий експеримент.

– Ти була в лазареті? – спокійніше запитав Тайраш, кинувши на стіл подаровану помічницею архіваріуса коробку цукерок і присівши у вільне крісло.

– А обіцяєш і мене за ручку потримати і посидіти біля мого ліжка? – З'їхидничала слідча, відкинувшись на спинку крісла і прикривши очі. – Зі мною все чудово!

– Ну, якщо добре, то будь ласка, поділитися своїми дослідженнями!

– Мабуть, краще я! – Виявив ініціативу напівдроу, але Тайраш його миттєво перервав.

– Ти, Майле, займися краще трохи іншою справою, – попросив Раш. – Візьми це диво кондитерського мистецтва та перевір на всі можливі отрути, зілля, дурмани, на все, що може викликати підозру. Будь-які сторонні інгредієнти.

– Скажи мені, де ти їх купив, і я обходитиму цю кондитерську стороною, – гидливо скривившись і підчепивши двома пальцями коробку, попросив Майлор.

– На жаль, мій добрий друже, нічого нового я тобі не скажу, – побарабанивши кінчиками пальців по столу, посміхнувся Тайраш. – Судячи з логотипу, цукерки придбали у кондитерському будинку «Медовий лотос». І у продукції я впевнений, на відміну від добрих намірів того, хто мені вручив цей шедевр. Це подарунок. Боюся, як би там не було прихованих інгредієнтів, не передбачених рецептом.

– Ясно! – кивнув темний ельф. – Мені потрібно трохи часу.

– Дуже небагато. Я поспішаю.

Більшого говорити Майлору не треба було. Швидко і по-ельфійському безшумно він покинув кабінет, залишивши Раша та Лейну наодинці.

І, попри те, що відомості були терміновими та важливими, у кабінеті повисла важка, напружена тиша.

Тайраш підвівся з крісла і пройшов до шафи, в якій Майл ховав настоянки виготовлені ельфами з Вічного лісу, вибрав з усіх скляночок ту, що в разі магічного виснаження підійшла б найкраще і відміряв половину невеликої кришталевої чарки. Потім кинув швидкий погляд на Лейну, що ледве утримувала свідомість, і долив до країв.

– Тобі не варто нехтувати здоров'ям. Маг із виснаженням не тільки ризикує ночувати в канаві, але підчепити якусь заразу, – простягнуши чарку слідчій, порадив Тайраш.

– Яка щира турбота, – хмикнула Іллейна, але чарку прийняла і одразу випила її одним махом.

– Припини блазнювати і переходь до справи. У мене не безмежне терпіння, – зовсім спокійно порадив Тайраш, відійшовши до вікна і відсунувши щільну шторку, вдавши, що милується красою неспокійної драконової столиці.

Лейна полегшено перевела подих. Уперта. Могла б і одразу випити настоянку і не мучиться від слабкості, ломоти, головного болю. Рашу жодного разу не траплялося відчувати на собі магічне виснаження. Але неодноразово стикався з подібним в армії. Коли загони напівдраконів доводили до напівживого стану тренування. Тоді вони теж божеволіли від слабкості і кидалися на всіх зі злим гарчанням. І Тайраш розумів їхню агресію. Їх не особливо цінували та щадили, знаючи, що на крило їм ніколи не встати. В історії драконячого континенту лише одна напівкровка стала на крило. Та й те… це було так давно, що може сміливо вважатися вигадкою.

– Мені вдалося підняти умертв’я, – уже спокійніше і м'якше заговорила Лейна. – Не найрозумніше, але залишки пам'яті у нього все ж таки були. Але й саме умертв’я було не найподатливіше. Швидше за все, на орка було накладено якесь прокляття. Тому й помер далеко не від того, що йому увігнали ніж під ребра. А такі зомбі рідко коли добре піддаються підпорядкуванню.

– І…

– І він привів нас у порт, любий мій. До того самого контейнера, який розкрили напередодні його передчасної смерті. Але на цьому умертв’я співпрацювати відмовилося, збожеволіло, хотіло відгризти мені голову і ногу напівдроу, і мені ледве вдалося його упокоїти. Прямо у порту.

"А потім довелося ще тягнути назад у відділок", – додумав Тайраш, але не подав виду, що його це якимось чином засоромило.

– Це все? Якось мало для того, щоб негайно бажати мене бачити! – Зронив Тайраш, обернувшись і вчепившись поглядом у людську магиню.

– Не все, звісно! – роздратовано пирхнула Іллейна, щиро ображаючись на підозри у слабкості. – Я на той час не зовсім здохла. Спромоглася створити заклинання для відтворення останніх подій. На крові нашого орка. Вийшло не дуже. Але я можу з упевненістю сказати, що магічний вплив на нього був саме людською магією.

У грудях Раша щось дряпнуло, погане.

– І що вам вдалося ще з'ясувати?

– Майлор записав картинку, якщо тобі цікаві подробиці. Але загалом скажу тобі, що крім трьох орків, що обчистили контейнер, був ще хтось. Не беруся сказати хто саме, але судячи з решток магії... сам розумієш, до якої раси він належить. Описувати зовнішність – дуже просто: трохи вище за середній зріст і чорний плащ з капюшоном. Все. І ця людина взяла одну єдину річ, – Лейна витримала паузу і додала. – Годинник. Без ремінця, ланцюжка. Розміром із долоню. Я погано розглянула, але вони були дивні.

– Не годинник, а компас, – пробурмотів уголос Раш, відчуваючи, як його вмить пробив холодний піт.

Той, хто вкрав компас – точно знає, хто Хранителька. І якщо здогади Тайраша вірні, то ... Шейлін!

– Мені час! – Зронив Раш, зірвавшись з місця. – Візьми вихідний і відіспись. Ти сьогодні чудово попрацювала.

– Як скажеш! – обізвалась збентежена зміною у поведінці начальства Іллейна.

І вже коли дракон був біля самих дверей, спитала:

– Раш, ти її кохаєш?

Не складно було здогадатися про когось мова. І Тайраш навіть розумів, чому колишня коханка це питання поставила.

Раш зупинився. Хотів дати негативну відповідь. Забарився, але... все ж таки мовчки, вийшов у коридор.

Здавалося б просте питання! Але чому він так його збив з пантелику? І чому він не зміг сказати однозначне – «ні»?