Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Подружжя мимоволі

Зміст книги: 41 розділів

Спочатку:
РОЗДІЛ 1.1
126 дн. тому
Розділ 1.2
126 дн. тому
Розділ 2.1
126 дн. тому
Розділ 2.2
101 дн. тому
РОЗДІЛ 3
101 дн. тому
РОЗДІЛ 4
101 дн. тому
РОЗДІЛ 5
101 дн. тому
РОЗДІЛ 6
101 дн. тому
РОЗДІЛ 7
101 дн. тому
РОЗДІЛ 8
101 дн. тому
РОЗДІЛ 9
101 дн. тому
РОЗДІЛ 10
101 дн. тому
РОЗДІЛ 11
101 дн. тому
РОЗДІЛ 12
101 дн. тому
РОЗДІЛ 13
101 дн. тому
РОЗДІЛ 14
101 дн. тому
РОЗДІЛ 15
101 дн. тому
РОЗДІЛ 16
101 дн. тому
РОЗДІЛ 17
101 дн. тому
РОЗДІЛ 18
101 дн. тому
РОЗДІЛ 19
101 дн. тому
РОЗДІЛ 20
101 дн. тому
РОЗДІЛ 21
101 дн. тому
РОЗДІЛ 22
101 дн. тому
РОЗДІЛ 23
101 дн. тому
РОЗДІЛ 24
101 дн. тому
РОЗДІЛ 25
101 дн. тому
РОЗДІЛ 26
101 дн. тому
РОЗДІЛ 27
101 дн. тому
РОЗДІЛ 28
101 дн. тому
РОЗДІЛ 29
101 дн. тому
РОЗДІЛ 30
101 дн. тому
РОЗДІЛ 31
101 дн. тому
РОЗДІЛ 32
101 дн. тому
РОЗДІЛ 33
101 дн. тому
РОЗДІЛ 34
101 дн. тому
РОЗДІЛ 35
101 дн. тому
РОЗДІЛ 36
101 дн. тому
РОЗДІЛ 37
101 дн. тому
РОЗДІЛ 38
101 дн. тому
ЕПІЛОГ
101 дн. тому

Тайраш

– Сподіваюся, ви мали вагомий привід, щоб відволікати мене від термінових справ! – буркнув Раш, без стуку увірвавшись до кабінету слідчого Іллейни Ківер та свого заступника та довіреної особи таліра Майлора Ірнашнаеля.

– Сидіти біля ліжка напівнепритомної дружини дуже важливі справи. Не посперечаєшся! – роздратовано пробурчала Лейна, навіть не глянувши на начальника таємного імперського розшуку, що щойно прибув. – Набагато важливіше, ніж розслідування вбивств. І вже точно приємніше, ніж шастання по брудним, смердючим підворіття, що  кишать пацюками.

– Притримай язика, Лейно, – оманливо спокійно порадив лієр Тайраш Хеймар.

Зараз йому справді хотілося опинитися вдома, переконатися, що з Шейлі все гаразд, що вона знову не влипла в якісь неприємності і просто її побачити. І тут же Аргрім підкинув картинку-спогад, як Шейлін, зігнувшись над книгами з легендами континенту, морщить ніс, закушує губу або накручує неслухняний локон на кінчик пальця, замислившись. Вона була в цей момент особливо приваблива. Справжня, світла.

«Це до чого ти?» – стрепенувшись, спитав подумки Раш свого дракона.

На що у відповідь отримав глузливе:

"Та так! Ти ж хотів її побачити!”

Раш видихнув, скрипнув зубами, облаяв і себе і свого дракона, що не вчасно розгулявся, і перевів погляд на співробітників.

Вигляд напівдроу нічим не відрізнявся від звичного. Хіба що на чоботях помітні бризки якогось бурого бруду. І ставала зрозумілою злість мага-слідчого. Якщо вже Майл забруднився, то там справді було не найприємніше місце. Сама ж Іллейна мала кепський вигляд – бліда, руки трохи тремтіли, помітно було навіть те, як їй складно сидіти. Доводилося лише здогадуватись, чого їй вартував цей слідчий експеримент.

– Ти була в лазареті? – спокійніше запитав Тайраш, кинувши на стіл подаровану помічницею архіваріуса коробку цукерок і присівши у вільне крісло.

– А обіцяєш і мене за ручку потримати і посидіти біля мого ліжка? – З'їхидничала слідча, відкинувшись на спинку крісла і прикривши очі. – Зі мною все чудово!

– Ну, якщо добре, то будь ласка, поділитися своїми дослідженнями!

– Мабуть, краще я! – Виявив ініціативу напівдроу, але Тайраш його миттєво перервав.

– Ти, Майле, займися краще трохи іншою справою, – попросив Раш. – Візьми це диво кондитерського мистецтва та перевір на всі можливі отрути, зілля, дурмани, на все, що може викликати підозру. Будь-які сторонні інгредієнти.

– Скажи мені, де ти їх купив, і я обходитиму цю кондитерську стороною, – гидливо скривившись і підчепивши двома пальцями коробку, попросив Майлор.

– На жаль, мій добрий друже, нічого нового я тобі не скажу, – побарабанивши кінчиками пальців по столу, посміхнувся Тайраш. – Судячи з логотипу, цукерки придбали у кондитерському будинку «Медовий лотос». І у продукції я впевнений, на відміну від добрих намірів того, хто мені вручив цей шедевр. Це подарунок. Боюся, як би там не було прихованих інгредієнтів, не передбачених рецептом.

– Ясно! – кивнув темний ельф. – Мені потрібно трохи часу.

– Дуже небагато. Я поспішаю.

Більшого говорити Майлору не треба було. Швидко і по-ельфійському безшумно він покинув кабінет, залишивши Раша та Лейну наодинці.

І, попри те, що відомості були терміновими та важливими, у кабінеті повисла важка, напружена тиша.

Тайраш підвівся з крісла і пройшов до шафи, в якій Майл ховав настоянки виготовлені ельфами з Вічного лісу, вибрав з усіх скляночок ту, що в разі магічного виснаження підійшла б найкраще і відміряв половину невеликої кришталевої чарки. Потім кинув швидкий погляд на Лейну, що ледве утримувала свідомість, і долив до країв.

– Тобі не варто нехтувати здоров'ям. Маг із виснаженням не тільки ризикує ночувати в канаві, але підчепити якусь заразу, – простягнуши чарку слідчій, порадив Тайраш.

– Яка щира турбота, – хмикнула Іллейна, але чарку прийняла і одразу випила її одним махом.

– Припини блазнювати і переходь до справи. У мене не безмежне терпіння, – зовсім спокійно порадив Тайраш, відійшовши до вікна і відсунувши щільну шторку, вдавши, що милується красою неспокійної драконової столиці.

Лейна полегшено перевела подих. Уперта. Могла б і одразу випити настоянку і не мучиться від слабкості, ломоти, головного болю. Рашу жодного разу не траплялося відчувати на собі магічне виснаження. Але неодноразово стикався з подібним в армії. Коли загони напівдраконів доводили до напівживого стану тренування. Тоді вони теж божеволіли від слабкості і кидалися на всіх зі злим гарчанням. І Тайраш розумів їхню агресію. Їх не особливо цінували та щадили, знаючи, що на крило їм ніколи не встати. В історії драконячого континенту лише одна напівкровка стала на крило. Та й те… це було так давно, що може сміливо вважатися вигадкою.

– Мені вдалося підняти умертв’я, – уже спокійніше і м'якше заговорила Лейна. – Не найрозумніше, але залишки пам'яті у нього все ж таки були. Але й саме умертв’я було не найподатливіше. Швидше за все, на орка було накладено якесь прокляття. Тому й помер далеко не від того, що йому увігнали ніж під ребра. А такі зомбі рідко коли добре піддаються підпорядкуванню.

– І…

– І він привів нас у порт, любий мій. До того самого контейнера, який розкрили напередодні його передчасної смерті. Але на цьому умертв’я співпрацювати відмовилося, збожеволіло, хотіло відгризти мені голову і ногу напівдроу, і мені ледве вдалося його упокоїти. Прямо у порту.

"А потім довелося ще тягнути назад у відділок", – додумав Тайраш, але не подав виду, що його це якимось чином засоромило.

– Це все? Якось мало для того, щоб негайно бажати мене бачити! – Зронив Тайраш, обернувшись і вчепившись поглядом у людську магиню.

– Не все, звісно! – роздратовано пирхнула Іллейна, щиро ображаючись на підозри у слабкості. – Я на той час не зовсім здохла. Спромоглася створити заклинання для відтворення останніх подій. На крові нашого орка. Вийшло не дуже. Але я можу з упевненістю сказати, що магічний вплив на нього був саме людською магією.

У грудях Раша щось дряпнуло, погане.

– І що вам вдалося ще з'ясувати?

– Майлор записав картинку, якщо тобі цікаві подробиці. Але загалом скажу тобі, що крім трьох орків, що обчистили контейнер, був ще хтось. Не беруся сказати хто саме, але судячи з решток магії... сам розумієш, до якої раси він належить. Описувати зовнішність – дуже просто: трохи вище за середній зріст і чорний плащ з капюшоном. Все. І ця людина взяла одну єдину річ, – Лейна витримала паузу і додала. – Годинник. Без ремінця, ланцюжка. Розміром із долоню. Я погано розглянула, але вони були дивні.

– Не годинник, а компас, – пробурмотів уголос Раш, відчуваючи, як його вмить пробив холодний піт.

Той, хто вкрав компас – точно знає, хто Хранителька. І якщо здогади Тайраша вірні, то ... Шейлін!

– Мені час! – Зронив Раш, зірвавшись з місця. – Візьми вихідний і відіспись. Ти сьогодні чудово попрацювала.

– Як скажеш! – обізвалась збентежена зміною у поведінці начальства Іллейна.

І вже коли дракон був біля самих дверей, спитала:

– Раш, ти її кохаєш?

Не складно було здогадатися про когось мова. І Тайраш навіть розумів, чому колишня коханка це питання поставила.

Раш зупинився. Хотів дати негативну відповідь. Забарився, але... все ж таки мовчки, вийшов у коридор.

Здавалося б просте питання! Але чому він так його збив з пантелику? І чому він не зміг сказати однозначне – «ні»?