Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Подружжя мимоволі

Зміст книги: 41 розділів

Спочатку:
РОЗДІЛ 1.1
172 дн. тому
Розділ 1.2
172 дн. тому
Розділ 2.1
172 дн. тому
Розділ 2.2
147 дн. тому
РОЗДІЛ 3
147 дн. тому
РОЗДІЛ 4
147 дн. тому
РОЗДІЛ 5
147 дн. тому
РОЗДІЛ 6
147 дн. тому
РОЗДІЛ 7
147 дн. тому
РОЗДІЛ 8
147 дн. тому
РОЗДІЛ 9
147 дн. тому
РОЗДІЛ 10
147 дн. тому
РОЗДІЛ 11
147 дн. тому
РОЗДІЛ 12
147 дн. тому
РОЗДІЛ 13
147 дн. тому
РОЗДІЛ 14
147 дн. тому
РОЗДІЛ 15
147 дн. тому
РОЗДІЛ 16
147 дн. тому
РОЗДІЛ 17
147 дн. тому
РОЗДІЛ 18
147 дн. тому
РОЗДІЛ 19
147 дн. тому
РОЗДІЛ 20
147 дн. тому
РОЗДІЛ 21
147 дн. тому
РОЗДІЛ 22
147 дн. тому
РОЗДІЛ 23
147 дн. тому
РОЗДІЛ 24
147 дн. тому
РОЗДІЛ 25
147 дн. тому
РОЗДІЛ 26
147 дн. тому
РОЗДІЛ 27
147 дн. тому
РОЗДІЛ 28
147 дн. тому
РОЗДІЛ 29
147 дн. тому
РОЗДІЛ 30
147 дн. тому
РОЗДІЛ 31
147 дн. тому
РОЗДІЛ 32
147 дн. тому
РОЗДІЛ 33
147 дн. тому
РОЗДІЛ 34
147 дн. тому
РОЗДІЛ 35
147 дн. тому
РОЗДІЛ 36
147 дн. тому
РОЗДІЛ 37
147 дн. тому
РОЗДІЛ 38
147 дн. тому
ЕПІЛОГ
147 дн. тому

Тайраш

– Те, що вас цікавить, є тут! – Змахнувши рукою, викарбувала манірна дракониця в маленьких круглих окулярах. – Вам допомогти з артефактом пошуку?

– Дякую, сам впораюся! – Відповів Тайраш, стягнувши рукавички і кинувши їх на столик. – Ви можете повернутись до своїх справ.

Дама сповільнилася, немов сумнівалася, але потім коротко вклонилася:

– Як вам завгодно, Лієр Хеймар, – видавивши скупу посмішку, відповіла вона і, різко розвернувшись на підборах, покинула відділення архіву з нерозкритих справ.

І якось навіть дихати полегшало.

Як Шейлін витримувала все це? Згадка, навіть миттєва, про дружину нагадала і про інше. 

Вона його поцілувала! Поки що Раш зовсім не розумів, як це сприймати. Чи це ліки і закляття так на неї подіяли, чи напад. Але в одному він не міг собі брехати – це йому сподобалося. Жодна дракониця, людська жінка, ельфіка не викликала такої бурі емоцій, такого непереборного, майже поглинаючого бажання. О, Вічний вогонь! Він хотів більше! І слава всім драконячим богам, що їх перервали. Адже кому відомо – де та грань, яку їм переступати не можна.

А може, він усього собі надумав? Може, просто Шейлі хвилювалася за Лайрелін, та вирішила перестрахуватися?!

І, як не дивно, це думка не тільки протверезила, а й засмутила Раша.

«Краще займися тим, для чого ми сюди прийшли. Я хочу повернутися додому!” – скомандував Аргрім, явно дратуючи від цього місця.

Тайраш приклав перстень-перепустку до напівкруглої сфери-пошукача. І та вмить спалахнула фіолетовим.

На стелажах додалося ще кілька верхніх ярусів.

– Справа Климентини Хендеррсон, – прозвучав чіткий наказ і кілька папок – з нижніх і верхніх полиць стелажа ковзнули вниз, впавши на стіл.

Тайраш одразу присів на невеликий обтягнутий дорогим, навіть для столичного архіву, сукном диван і заглибився у читання.

І що більше читав, то чіткіше розумів, що нічого нового він тут не прочитає. Цілковито. Але все одно вперто перечитував цю прокляту справу. Десь мала бути хоч крихітна зачіпка. Чому батько так гасав з нею? Чому вона мало не переселилася до його будинку? Що такого було у цій дракониці?

– Може, вам все ж таки потрібна допомога?

Раш підвів погляд і різко плеснув папкою.

– Сумніваюся, що ви зможете розповісти мені більше, ніж ці документи, Лієр Родерік, – криво усміхнувся Тайраш. – Все це до дрібних подробиць я вивчив напам'ять. Але...

– До розгадки це вас так і не наблизило, – розуміюче, кивнув архіваріус і плеснув у долоні. Папки відразу піднялися в повітря і зайняли своє місце на полицях. – Ваш батько багато часу проводив тут. Як і ви тепер...

– Справді? І що ж він шукав тут… Хоча…

Тайраш знову наблизився до артефакту і приклав перстень:

– Останні справи, які запитали лієр Райраш Хеймар, – виразно сказав він, сподіваючись, що історію запитів у цьому артефакті не підчистили.

І за мить сім папок датованих різними роками та датами лежали на столі.

– Схоже, ваш батько був дуже працьовитою людиною, – хмикнув Лієр Родерік.

– Не можу з вами сперечатися, – підібгавши губи, процідив Раш.

Цю купу папірців йому доведеться перебирати мало не до ранку.

– Я міг би вам допомогти… якщо забажаєте! – Запропонував архіваріус.

Але Тайраш різко мотнув головою і повернувся на диван, витягнувши найстарішу справу.

– Дякую, але не можу вас відволікати від основних ваших обов'язків. Впевнений, їх чимало!

– Воля ваша, лієре Хеймаре, – і Рашу почулися нотки невдоволення в голосі архіваріуса. Він навіть підвів погляд, щоб упевнитись. Але натрапив на відкритий, добрий погляд та м'яку посмішку. – У такому разі, якщо я вам буду потрібен – надішліть за мною одну з дівчаток.

Раш розсіяно кивнув, уже занурившись у читання.

Все це були справи про вбивства. Кожна з них – резонансна свого часу. І всі вони були не розкриті.

Молодих дракониць убивали. У різний час різними способами, але всі ці справи залишалися нерозкритими.

Ось що спільного було у цих справах. Тайраш відчував, що не просто так це була така дивна добірка. Декілька дівчат... смертей і зникнень...

Раш кинув чергову папку на стіл, і втомлено помасажував перенісся, прикривши очі.

Погляд знову пробігся папками і зупинився на дати.

Дата смерті на одній папці збігалася з датою народження на другій. І так само на наступній. Смерть та народження. Потім провал. І знову ланцюжок, що закінчується датою смерті нещасної Климентини. У якої через день значився день смерті.

У голові виразно пролунали слова піщаної провидиці: «Неможливо вбити те, що народжується в мить своєї смерті».

Цей ланцюжок – народження та смерть Хранительки. Ось що вона говорила. І тепер можна було вирахувати, хто саме чергова Хранителька джерела.

Раш плеснув у долоні і папки повернулися на місце. Швидко натяг рукавички і карбованим кроком військового вийшов у хол. Запросити регістр тих, хто народився у день смерті Климентини. І…

Зрештою, він відчував, що рухається у потрібному напрямку, що не сьогодні-завтра отримає відповіді. Нехай не всі, але багато які. А може, йому навіть вдасться відшукати Хранительку, якщо вона безсмертна і втілюється знову і знову.

– Ви знайшли те, що шукали? – одразу ж залепетала молоденька дракониця, здається, ровесниця Шейлі.

– Так дякую! – просив на ходу Тайраш, прямуючи до виходу.

На руці недоречно завібрував артефакт зв'язку, і тільки-но Раш відсмикнув рукав. Вмить з'явилося обличчя Іллейни.

– Ти можеш зараз навідатись у відділок? – Перейшовши відразу до справи, запитала вона.

– Терміново потрібно? – відверто дратуючи, відповів питанням на запитання Раш.

– Терміновіше нікуди! – кинула Лейна і перервала зв'язок.

Раш скрипнув зубами.

– Лієр Хеймар! – гукнула його все та ж молоденька дракониця. – Ви не могли б… передати дещо Шейлі.

– Дивлячись, що передавати! – Насторожився Тайраш, обернувшись і вп'явшись поглядом у помічницю архіваріуса.

Та миттю знітилася і опустила погляд.

– Нічого такого! – пробурмотіла вона. – Просто у нас із нею післязавтра День народження… Так співпало, що одного дня… і… ми завжди обмінювалися маленькими подарунками. Ось…

Дівчина простягла йому коробку шоколадних цукерок, а Раш завмер, дивлячись на коробку так, ніби вперше її побачив.

Післязавтра! Шейлі і ця дівчина народилися в день смерті Климентини.

– Я розумію, що це не той подарунок, який дарують лієрі Хеймар, – почала дівчина, відчайдушно почервонівши.

– Що ви! – схаменувся Раш, усвідомивши, що дракониця неправильно розтлумачила його затримку. – Я обов'язково передам їй ваші найкращі побажання та подарунок. І сподіваюся, що ви якось погостюєте у нас. Коли викроїте час.

– Обов'язково! – Усміхнулася вона, вклонившись. – А зараз прошу мене пробачити…

– Так-так! На все добре!

Тараш розвернувся на підборах і вийшов на вулицю, що кишіла перехожими.

"Як думаєш, саме тому і полюють на Шейлін?" — стурбовано спитав Аргрім.

"Хотів би і я знати відповідь на це питання!"