Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Подружжя мимоволі

Зміст книги: 41 розділів

Спочатку:
РОЗДІЛ 1.1
123 дн. тому
Розділ 1.2
123 дн. тому
Розділ 2.1
123 дн. тому
Розділ 2.2
98 дн. тому
РОЗДІЛ 3
98 дн. тому
РОЗДІЛ 4
98 дн. тому
РОЗДІЛ 5
98 дн. тому
РОЗДІЛ 6
98 дн. тому
РОЗДІЛ 7
98 дн. тому
РОЗДІЛ 8
98 дн. тому
РОЗДІЛ 9
98 дн. тому
РОЗДІЛ 10
98 дн. тому
РОЗДІЛ 11
98 дн. тому
РОЗДІЛ 12
98 дн. тому
РОЗДІЛ 13
98 дн. тому
РОЗДІЛ 14
98 дн. тому
РОЗДІЛ 15
98 дн. тому
РОЗДІЛ 16
98 дн. тому
РОЗДІЛ 17
98 дн. тому
РОЗДІЛ 18
98 дн. тому
РОЗДІЛ 19
98 дн. тому
РОЗДІЛ 20
98 дн. тому
РОЗДІЛ 21
98 дн. тому
РОЗДІЛ 22
98 дн. тому
РОЗДІЛ 23
98 дн. тому
РОЗДІЛ 24
98 дн. тому
РОЗДІЛ 25
98 дн. тому
РОЗДІЛ 26
98 дн. тому
РОЗДІЛ 27
98 дн. тому
РОЗДІЛ 28
98 дн. тому
РОЗДІЛ 29
98 дн. тому
РОЗДІЛ 30
98 дн. тому
РОЗДІЛ 31
98 дн. тому
РОЗДІЛ 32
98 дн. тому
РОЗДІЛ 33
98 дн. тому
РОЗДІЛ 34
98 дн. тому
РОЗДІЛ 35
98 дн. тому
РОЗДІЛ 36
98 дн. тому
РОЗДІЛ 37
98 дн. тому
РОЗДІЛ 38
98 дн. тому
ЕПІЛОГ
98 дн. тому

Шейлін

– Прокинься... Шейлін... Прокинься... – пролунав смутно знайомий голос у голові, змушуючи здригнутися від несподіванки.

Відчуття реальності нахлинуло різко, разом з ароматом трав, незрозумілим мірним дзижчанням і гулом голосів десь далеко.

У пам'яті ожили спогади. Екіпаж, спадкоємець, напад, гончаки, укус... Отруйний укус. Але... я жива? І де взагалі я?

Відчула під собою м'яку поверхню. Спробувала підвестися, і тут же права нога озвалася болючим поколюванням. Спроба розліпити повіки також провалилася. Перед очима тут же замиготіли різнобарвні іскри.

Зробила глибокий вдих. У носі засвербіло від гострого аромату медичних трав. Ще вдих. Горло обпалило сухим пряним повітрям.

Голоси стали ближчими, слова почали складатися в речення.

– ... отже, Шейлін здорова? – крізь шум у вухах я зуміла розрізнити стривожений голос Вейрангара.

Спадкоємець все ще поряд зі мною?

– Не зовсім, – незнайомий і впевнений чоловічий голос відповідав спокійно. Ні про яке повернення додому не може бути й мови!

Раш?! Раш тут? Серце підскочило в грудях.

– Я врахую ваші рекомендації, таліре Дерінгріель! – голос Тайраша звучав глухо, слова скреготіли гострою сталлю. Слова рвані, важкі, наче він ледве стримував злість.

Але... ще ніколи в житті я не була така рада його чути!

– Залишіть нас, шановний лікарю! – спокійно наказав спадкоємець, і я скоріше здогадалася про те, що лікар ельфійської крові покинув кімнату. І за кілька нескінченно довгих секунд знову заговорив: – Раш... Я...

– Ти обіцяв мені, що я можу на тебе покластися! – З глухим риком обірвав його Тайраш, і мені стало страшно від цього тону. – Я довірив тобі свою дружину. Єдиний у всій Імперії і навіть на всьому Континенті дракон, якому я довіряв власне життя. І... Ти обіцяв мені... І повернувшись, я дізнаюся, що на мою дружину вчинено замах!

– Ну, знаєш! – загарчав у відповідь вілієр Вейрангар. – Ти, між іншим, теж обіцяв, що вона чекатиме на мене вдома. І? До того ж… З чого ти взяв, що напад був на твою дружину? Може, це напад на спадкоємця трону Імперії? Ти не думав?

– Чи є привід для таких тверджень? – шумно перевівши дихання і вже набагато спокійніше запитав мій чоловік.

– Темні гончаки – самі привід говорити про чергову спробу людських магів сунутися в Долину драконів, – зітхнув спадкоємець. – Ніхто не в змозі приховати гончу, крім сильного та досвідченого некроманта. Але кому це розповідаю? Ці тварюки з'явилися через портал, Раш. І активувало його щось, що було всередині екіпажу. Але після, ми нічого не знайшли.

– Я накажу своїм підлеглим обшукати місце нападу ще раз! – холодно зауважив Тайраш.

Знову запанувала важка мовчанка. О вічний вогонь! Про що вони гадають? Скільки часу взагалі минуло з нападу?

І тепер страшно було видати себе навіть зітханням чи необережним рухом.

– Вибач! Нервовий видався тиждень, – уже спокійніше видихнув Раш. У його голосі і справді прозвучала втома. Цікаво, як довго я пролежала тут?

Ліжко прогнулося приймаючи тягар ще одного тіла, і моїй руки торкнулася гаряча трохи шорстка долоня.

– Я, мабуть, залишу тебе, – упустив вілієр Вейрангар. – Ти ж пам'ятаєш, що батько просив відвідати його після наради в міністерстві?

– Так! – лаконічне і жорстке водночас, наче обривало розмову.

Що ж! Жоден дракон на континенті не дозволив би собі так розмовляти зі спадкоємцем престолу. Але за мить грюкнули двері. Ми залишилися наодинці.

У покоях повисла густа, майже відчутна тиша, розведена тільки шумним диханням Раша. Хотілося б знати, про що він думав у цей момент.

– Ти довго ще збираєшся зображати із себе сплячу та вмираючу? – несподівано різко спитав чоловік, ніби крижаною водою плеснув.

Розплющила очі і тут же перехопила його долоню. Він дивився на мене впритул. Схвильовано, з тривогою і навіть із часткою... обурення? Але все ж міцно стиснув мою руку у відповідь. І стало трохи спокійніше.

– Як… – власний голос звучав сухо та чужо. – Як ти тут опинився? Ти ж… був далеко.

– Ти була непритомна майже три дні! – Раш простяг мені склянку з водою, і я обережно зробила кілька ковтків. – Мене більше цікавить, чому ти не сиділа вдома, як я звелів, а помчала темний знає куди?! Чи не хочеш пояснити?

– Мені треба було підписати папери. І наче це щось змінило, – я буркнула у відповідь. – Ти взагалі сам не попередив про візит спадкоємця і про те, що просив його пригледіти за мною! І нагадаю, гончі з'явилися на шляху до палацу, між іншим. Раш... когось ще поранили?

– Одного дракона зі столичної варти поранили й один… мертвий. Ти теж могла… Про що ти взагалі думала? Я ж просив берегти себе та Лайрелін! Що таке важливе ти там підписувала, що не могло почекати до мого повернення? Вей не знає про дракона і навіть не підозрює, що насправді сталося. А ти… Як дитина, Шейлі! Ти колись навчишся слухати не лише свої бажання, а й доводи розуму?

І на нього варто було б образитися, але тон його голосу був настільки втомленим, щирим і сповненим тривоги, що я просто важко зітхнула. А потім схаменулась.

Лайрелін! Вічний вогонь! Адже вона... "Жива" промайнув у голові ледь помітний м'який жіночий голос, по шкірі прокотилося добре знайоме полум'я і серце здригнулося. А я підскочила на ліжку! Світ перед очима похитнувся, але це не було важливо!

– Раш! – обвила його шию руками і притягла до себе. – Раш, вона заговорила!

– Слава всім драконячим богам! – якось втомлено, але все ж таки полегшено зітхнув Раш, і я відчула його обійми у відповідь – міцні і ніжні одночасно. – Вам треба відпочити, Шейлі. У мене є ще справи сьогодні. І… всупереч рекомендаціям лікаря, я все ж таки хотів би забрати тебе додому. Якщо ти не проти!

– Не проти, – я тихо відповіла і відсторонилася, намагаючись впоратися з емоціями Лайрелін, які тісно перепліталися з моїми. – Чим швидше ми залишимо це місце, тим краще.

Відкинула ковдру, звісила ноги з ліжка і спробувала підвестися. Укушена нога знову відгукнулася онімінням, ніби сотні дрібних крижаних голок пронизували шкіру. Дракониця озвалася мовчазним обуренням.

– Тобі є що мені ще розповісти? – Раш обережно притримав мене за лікоть, допомагаючи прийняти вертикальне положення.

– Ти точно впевнений, що спадкоємцю не відомо про Лайрелін? Чи не міг він сам усе це підлаштувати? – Я розвернулася до Раша і промовила останню фразу одними губами.

Зараз Ренгаль знову затих і не подавав жодних знаків, але там, в екіпажі, він точно зреагував на спадкоємця! Та й мені він зовсім не подобався. Цей зарозумілий чіпкий вивчаючий погляд та відсторонений вираз на обличчі…

– Не варто озвучувати таких припущень про змови там, де їх немає, – Раш відповів різко, його брови зійшлися на переніссі. – Вій мій друг і спадкоємець престолу. Не думаєш же ти, що навіть якби він знав, то став би чинити замах на останню надію драконячого роду?!

– Але Ренгаль попередив мене! – я хитнула головою. – Так само, як перед нападом Райнара! Моє зап'ястя буквально горіло, поки спадкоємець був поряд!

– Ренгаль зреагував на ту річ, що активувала портал, – Раш важко зітхнув. – І замість того, щоб залишити екіпаж, ти залишилася чекати на напад. Правильно я розумію?

Знову він за своє! Знову ці звинувачення!

– А мені треба було вистрибувати на ходу? – Схрестила руки на грудях, намагаючись відсторонитися. – Я не довіряла йому, Раше! Тому намагалася з тобою зв'язатися одразу, як відчула недобре! Намагалася повідомити! Але ти не відповідав, ніби зовсім зник, а я не знала, що й думати!

– Подумки стала вдовою? – Раш усміхнувся якось зовсім не весело.

Вся кров прилила до обличчя.

– Ти взагалі мене слухаєш? Я взагалі хвилювалася, переживала! За тебе! І взагалі..!

Смикнулася вбік, і тут же підлога похитнулася під ногами.

– Я теж переживав... – Раш підхопив мене за мить до падіння, в його серйозних очах хлюпалася тривога і... ще щось, невловиме, незнайоме досі. – Я боявся тебе втратити, Шейлі...

Його хриплуватий шепіт прокотився теплою зігріваючою хвилею по тілу. Тепле дихання лоскотало шкіру. На дні зіниць спалахнуло драконове полум'я. Лайлерін стрепенулась. Я виразно відчула її бажання, почуття. Її нескінченну радість від простого дотику... Серце пропускало удар за ударом від такої незвичайної дивної близькості. Кров гуділа у вухах.

Його руки м'яко пройшлися спиною, притискаючи ближче. Наче я справді щось для нього означала. Ніби... він справді переживав. Давно забуті дивні, збуджуючі свідомість емоції обрушилися на мене потоком рідкого полум'я, що розтікається по венах. І це були мої власні почуття. Лайлерін ніби зникла, залишаючи нас наодинці.

Зникли думки, зник час та простір. Усі недомовленості стали неважливими, незначними. Прямо зараз мені хотілося лише одного.

Моя долоня плавно ковзнула на плече, притягуючи ближче. Мить, і мої губи знайшли його. Легка щетина дряпнула шкіру. А серце завмерло. Дихання перехопило. І він відповів. Жорстко з натиском зім'яв мої губи, вибиваючи підлогу з-під ніг. Ніби намагався вкласти у цей поцілунок усі свої суперечливі думки, почуття, емоції. Його долоні торкались моєї спини, розповсюджуючи тепло, змушуючи забути про минуле.

Різкий вимогливий стукіт звалився на нас раптово, змушуючи Раша відсторонитися. Його все ще затуманений погляд ковзнув у бік дверей. А я скам’янілими пальцями вчепилася в спинку ліжка.

– Увійдіть, – він скомандував з часткою обурення.

– Лієр Тайраш, перепрошую, – з-за дверей тут же з'явився молоденький напівельф у білому одязі, що схилив голову. – Лієру Шейлін хочуть побачити її батьки. Що мені їм передати?

– Щоб почекали. І принесіть її одяг. Ми залишаємо лазарет.

Хлопець підняв зляканий погляд:

– Але талір Дерінгріель просив...

– Я зараз же поговорю з ним. І не забудьте про одяг, – Раш не дав напівельфу слова сказати, а потім повернувся до мене. Погляд знову став непроникним, – збирайся. Якщо потрібна буде допомога, клич прислугу. Я чекатиму тебе в холі.