Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Подружжя мимоволі

Зміст книги: 41 розділів

Спочатку:
РОЗДІЛ 1.1
123 дн. тому
Розділ 1.2
123 дн. тому
Розділ 2.1
123 дн. тому
Розділ 2.2
98 дн. тому
РОЗДІЛ 3
98 дн. тому
РОЗДІЛ 4
98 дн. тому
РОЗДІЛ 5
98 дн. тому
РОЗДІЛ 6
98 дн. тому
РОЗДІЛ 7
98 дн. тому
РОЗДІЛ 8
98 дн. тому
РОЗДІЛ 9
98 дн. тому
РОЗДІЛ 10
98 дн. тому
РОЗДІЛ 11
98 дн. тому
РОЗДІЛ 12
98 дн. тому
РОЗДІЛ 13
98 дн. тому
РОЗДІЛ 14
98 дн. тому
РОЗДІЛ 15
98 дн. тому
РОЗДІЛ 16
98 дн. тому
РОЗДІЛ 17
98 дн. тому
РОЗДІЛ 18
98 дн. тому
РОЗДІЛ 19
98 дн. тому
РОЗДІЛ 20
98 дн. тому
РОЗДІЛ 21
98 дн. тому
РОЗДІЛ 22
98 дн. тому
РОЗДІЛ 23
98 дн. тому
РОЗДІЛ 24
98 дн. тому
РОЗДІЛ 25
98 дн. тому
РОЗДІЛ 26
98 дн. тому
РОЗДІЛ 27
98 дн. тому
РОЗДІЛ 28
98 дн. тому
РОЗДІЛ 29
98 дн. тому
РОЗДІЛ 30
98 дн. тому
РОЗДІЛ 31
98 дн. тому
РОЗДІЛ 32
98 дн. тому
РОЗДІЛ 33
98 дн. тому
РОЗДІЛ 34
98 дн. тому
РОЗДІЛ 35
98 дн. тому
РОЗДІЛ 36
98 дн. тому
РОЗДІЛ 37
98 дн. тому
РОЗДІЛ 38
98 дн. тому
ЕПІЛОГ
98 дн. тому

Тайраш

Величезний чорний дракон поступово зменшив висоту і сів просто на задньому дворі будинку Хеймар.

Світло магічних ліхтарів пробігало чорною лускою, і створювалося відчуття, що вона мерехтить. Здавалося, могутньої істоти немає в цілому світі.

І Аргрім почував себе саме так. Близькість новонародженої дракониці робила і його сильнішим. Може, просто тому, що в нього повернулася віра, і перспектива вічної самотності вже не була такою однозначною. А може, енергетичний обмін із Лайрелін і на нього діяв позитивно.

Аргрім усе частіше розмовляв із Тайрашем. Не так односкладно і не так рвано, як раніше.

"Я знаю, про кого писав Бейрін!" – зронив дракон, по дорозі з ділянки пізно ввечері. – «Дженарра – провидиця з клану пустельних драконів. Вона стара, як сам континент і могла б багато про що розповісти».

"З чого ти це взяв?!" – спитав у думках Тайраш, роздумуючи, як би так змотатися тепер у клан пустельних драконів, щоб за цей час Шейлін нікуди не вляпалася.

Тайраш хвилювався про неї і Лайрелін. Не тому, що йому, у разі чого, Владика відірве голову і крила. І навіть не тому, що Лайрелін дуже важлива для всієї Імперії. А тому… Раш і не міг сказати, напевно, в чому причина. Просто він не хотів залишати її одну. Ні він, ні Аргрім не знали спокою, якщо Шейлі була далекою. А довірити її охорону він міг одному єдиному у цьому світі драконові. І здається, до нього і доведеться звернутись.

"Я завжди знав!" – згодом відповів Аргрім на запитання Раша, ловлячи крилом повітряний потік і закладаючи віраж. – "Не розумію звідки, але знав!"

Здається, це самого дракона дивувало не менше, ніж Тайраша.

– Так чому ти не говорив нічого? – збентежено спитав лієр Хеймар.

«Бо… погана пам'ять! Не завжди пам'ятаю! – відповів Аргрім. І Тайраша обдало хвилею роздратування, розгубленості і, згодом, зневіри.

Тому він вирішив більше нічого поки що не питати. Здається, з Аргрімом теж відбувалося щось недобре.

І ось дракон стояв на задньому дворі маєтку Тайраша і прислухався до тиші, що панувала в будинку.

Навіть тут Аргрім чув нерівне дихання Шейлін, биття її серця. Відчував її запах. Йому не треба було бути близько до неї, щоб сказати – її сон неспокійний, її сни потривожені чимось поганим.

І від цього неспокійно ставало й самому драконові.

Раптом, наче червоний спалах затопив свідомість. Перед внутрішнім поглядом замиготіли яскравими уривками картинки.

Золота дракониця, змахнувши крилами, здіймається в небо. Він відчуває жар, що сходить від неї. Відчуває, як шалено б'ється її серце від щастя. І тут картина змінюється. Десь унизу вирує полум'я, поглинаючи світ, перетворюючи його на чорно-сіру пустку. І до свідомості вривається її крик, сповнений болю та розпачу…

Над Кардайнаром промайнув драконів рев, потривоживши навіть нічний драконячий патруль.

І тієї ж миті в небо злетів сніп іскор. І на місці дракона стояв схвильований навіть зляканий Тайраш.

Він чув. Він ніби чув її крик.

І не зволікаючи, Раш зірвався з місця і побіг у будинок через чорний хід. Розбудив, здається, Амері, що дрімала на лаві прямо на кухні, злетів сходами і відразу ж вдерся в кімнату до Шейлін.

Вона тремтіла, сидячи на ліжку, дивлячись у порожнечу і схлипуючи. Раш запізно подумав, що зараз Шейлін знову закотить скандал через його появу так пізно і без дозволу в її кімнаті. Але Шейлі лише перевела на нього погляд і голосно схлипнула, наче хапала ротом повітря.

Аргрім, не промовивши жодного слова, ніби змушував Тайраша наблизитися до ліжка дружини. І Раш швидко, поки вона не схаменулась, скоротив відстань, присів на край ліжка і обійняв дружину, притиснувши до грудей і погладивши по спині, відчуваючи жар її тіла крізь тонку нічну шовкову сорочку.

Шейлі тицьнулася чолом у плече чоловіка, і тільки тепер він зрозумів – вона плакала. Раш ненавидів жіночі сльози. Вони вибивали в нього ґрунт з-під ніг з самого дитинства, коли, ховаючись у бібліотеці чи у своїх кімнатах, тихо, майже беззвучно ридала мати, в слід відлетілому на чергове дуже довге завдання батькові. А Раш… Раш просто нічим не міг їй допомогти.

І сльози дружини знову змушували його відчути себе таким же безпорадним.

Її руки обвили його, чіпляючись за формену сорочку, ніби дружина боялася його відпускати, або просто боялася знову залишитися на самоті та темряві своєї кімнати.

– Лайрелін... – Схлипнула дружина, на більше не вистачило її самовладання.

– Все добре! – прошепотів Тайраш, погладивши дружину по волоссю, спині, заспокоюючи. Напевно, виходило погано, але краще він не вмів. – Вона у безпеці. І ти теж. Я не дам вас образити.

Він майже фізично відчував, як вона почала заспокоюватися. Як ставало рівніше дихання. Зникала ця судома в пальцях, що стискали його сорочку.

– Побудь... зі мною, – хрипко і зовсім тихо попросила вона.

– Звичайно! – обізвався Тайраш, укладаючи дружину і поспіхом скинувши чоботи, ліг поверх ковдри поряд. – Я залишусь тут, поки ти не заснеш.

Тайраш прислухався до її дихання, серцебиття. І все ж здригнувся, коли вона притулилася до нього і влаштувала голову на його плечі – довірливо і так… затишно та правильно.

Десь у грудях щось здригнулося. Тепер вона була так близько, така спокуслива і... бажана? Маленька козулька, яка виросла у вельми привабливу дівчину.

Раш труснув головою і вилаявся про себе! Звідки в нього взагалі такі думки? Чи це так на нього вплинув страх за дружину?

До темного все! Це тимчасове помутніння. І до ранку все минеться!