Тайраш

– Скажи мені, що викликав не для того, щоб похвалитися новим костюмом і набором голок для тортур, – відчинивши двері до невеликого, але досить похмурого кабінету свого підлеглого, кинув начальник таємного імперського розшуку. – Тому що своїм терміновим викликом ти зіпсував мені незабутній ранок!

«Сволота!» – буркнув Аргрім, що в принципі було чимось новим для дракона. Зазвичай, він подавав голос виключно, коли приймав справжнє обличчя. І, що приховувати, Тайраш повністю розділяв невдоволення свого дракона.

Це був чудовий політ! Дивовижний, незвичайний… Тайраш вперше зрозумів, як це неймовірно – відчувати, що твій дракон щасливий. І нехай малеча Лайрелін, ще навіть не вилетіла, але Раш відчував, наскільки важлива вона для Аргріма. Вона стала його надією. Чеканням колись розділити небо зі своєю драконицею. А може, саме вона його пара?

Останнє Рашу зовсім не подобалося, але проти Аргріма не попреш. Занадто він непримиренний.

Замість просто встановити контакт, він узяв її в небо. І не дарма. Дівчинка міцніла і росла швидше, ніж Раш міг собі уявити. Він точно чув її рик – впевнений та сильний.

Цікаво, що Шейлін там зараз робить? Чи доставив Теренс їй сніданок? Знов морщить ніс, хмуриться?! Або навпаки? Раш труснув головою, обізвавши подумки себе безмозким і переконавши в тому, що йому абсолютно байдуже, що в неї там і як! Він лише виконує свою частину угоди. І в її безпеці може бути впевнений – тут на неї точно не нападе ніхто.

– Думаєш, я хочу бачити керівництво понад мій робочий час і мало не з самого світанку? – скривився напівдроу, у якого день, в принципі, починався далеко після обіду. Зате його легко було залишити на вечірні та опівнічні чергування. За що йому й прощали регулярні запізнення на роботу? – На жаль, ти менш симпатичний, ніж Діарна. Красива і пристрасна... Вона, знаєш, на чверть ельфійка, на чверть...

– Давай до суті, – обірвав Тайраш мрійливо закочуючого очі Майлора, що вже зібрався в подробицях розписувати переваги своєї нової пасії.

– Яким ти став занудою! – скривився напівдроу, розвернувшись до столу і діставши записуючий артефакт. – Все з самого початку не показую. Те, що дроу до душі, не кожен дракон витримає, – чарівно посміхнувся він, блиснувши білосніжними іклами.

– Міг би і двома словами...

– Двома?! Затриманий – мертвий!

Раш насупився. Пройшов углиб кабінету і впав у обтягнуте чорною шкірою крісло.

– Детальніше!

– Я, між іншим, і збирався детальніше, але ти просив двома словами. Тому... – розвів руки талір Майлор, натякаючи, що розпинатися перед начальством тепер уже не збирається.

– Нагадай, чому я досі тебе не звільнив? – Закинувши ногу на ногу і піднявши брову, запитав Лієр Хеймар.

– Тому, що я незамінний працівник і твій найвірніший друг!

– І те, й інше – спірно! – хмикнув Тайраш, кивнувши на відтворювальний артефакт. – Показуй, ​​що там трапилося!

Слідчий Ірнашнаель все ж таки взяв сферу і встановив так, щоб зображення падало на нічим не завішану стіну навпроти робочого столу, закиданого всім, чим тільки можна, в тому числі й учорашнім замовленням із шинку «Ціпонька на сімох». Цікаво, коли колишній троль-найманець відкривав корчму, то думав про те, що перебільшені розміри курки, як фірмової страви, в його закладі можуть трактувати трохи інакше?

Майл поклав руку на артефакт і на стіні з'явилося зображення розтягнутого на дибі впійманого Рашем напівдракона. Він захропів і закотив очі. А Аргрім відгукнувся такою ненавистю, що Раш вчепився у підлокітники.

– О! Навіть зі звуком? – свиснув Тайраш, взявши себе в руки.

– Подарунок від мами на День народження. Але слава всім богам не черговий набір отруєних метальних кинджалів. Мені вже їх складати нема куди. Щороку з чотирьох років одне й те саме... Як знак того, що вона про мене не забула, – напівдроу ковзнув довгими пальцями по сфері і відтворення прискорилося, змастившись. – Там нічого цікавого… Це теж таке… Ось! Дивись уважно та запам'ятай!

Раш дивився.

Складно сказати, що саме там із цим напівдраконом робив Майл, він не дарма все дитинство провів у підземному королівстві матері – деякі навички має, і до моменту, коли почалося щось цікавіше на в'язня дивитися було страшно.

Ні очевидних ушкоджень не спостерігалося, але від вкрадливого "Ти все ще не бажаєш мені нічого розповідати?", У нещасного починалася справжня істерика.

" – Я розповім! Все розповім! Клянусь… тільки прошу… будь ласка… досить… – хрипів напівдракон.

– Звідки в тебе паралізуючий порошок? – беземоційним діловим тоном допитника, поцікавився напівдроу, присівши на край столу і вичікуючи подивившись на заарештованого.

– Орк… у таверні… він сказав, що порошок можна дістати в орка…»

– Звідки в орків магічне зілля? – Запитав Тайраш, тільки-но Майл зупинив запис.

– Я теж подумав, що шановний лієр мені бреше, – кивнув напівдроу. – Але коли він описував свого постачальника, то з'ясувалося, що той підозріло схожий на наш невідомий труп. Той самий, яким ти нагородив мене за великою дружбою. І уточнити в нього можуть лише дуже добрі людські некроманти…

– Я напишу прохання до вільної ради, щоб нам надіслали спеціаліста для консультації.

– Не думаю, що це гарна ідея, – скривився напівдроу, знову ковзнувши пальцями по сфері та запускаючи запис.

– Навіщо ви напали на лієру Хеймар? – холоднокровно питав допит талір Ірнашнаель.

Якийсь час у допитній панувала тиша. Але Майл, плавно підвівшись, дістав із банки якогось золотистого павука.

– Доведеться просити тебе про допомогу, люба, – зітхнув напівдроу.

– Ні! Ні, будь ласка! Я скажу... – його голос охрип, перетворившись на ледве помітний сип, але все ж таки він продовжував. Намагався продовжувати. – Вона… вона… не повинна була… не винна… він сказав, що не винна… він сказав…

Раптом очі напівдракона закотилися. Його забили конвульсії і за мить він обм'як. Напівдроу різко наблизився, перевірив пульс на шиї і виразно вилаявся ... »

На цьому запис і закінчився. Майже.

– Милий, ти скучив за мною? – пристрасно і призивно пробелькотіла худенька дівчина з гостренькими вухами, одягнена в кілька мотузок і широкі браслети на руках і ногах, наближаючись до величезного ліжка. До того ж браслетів на її тілі було більше, ніж згаданих мотузок»

Напівдроу різко грюкнувпо сфері обірвавши зображення.

– Випробовував артефакт. Для домашнього архіву!

– Угу! – посміхнувся Тайраш. – Але мені байдуже! Що там трапилося з цим… лієром?

– Оце й цікаво! – пробурмотів темний ельф, задумливо побарабанивши пальцями по сфері і знову запустивши зображення, присмачене пристрасними зітханнями. Після різко грюкнувши ще раз по артефакту, і відставив його якомога далі. – Це людське зілля посилене людським заклинанням. Думаю, це досить вагома причина, самим погортати підручник з некромантії та почекати з проханням до вільної ради?

– Прокляття! – Процідив Раш крізь зуби.

Це справа і справді погано пахла. Дістати в Імперії людські зілля майже неможливо. А дрібний напівдракон, який працює помічником архіваріуса, дістав цілих два. До того ж друге взагалі на території Імперії Тайрашу не зустрічалося. Якби не Майл, він би навіть не зміг визначити, що саме за зілля проковтнув цей.

Але якщо в цьому всьому замішані людські маги… Це може бути першими дзвіночками до того, що мир між людьми та драконами знову добігає кінця.

– Поспішати точно не варто!

– Саме так! Мені здається, що не просто так він напав на Шейлін. І цей хтось, який забезпечив вічне мовчання нашому нещасному – не просто так вибрав твою дружину. Я думаю, що була особлива причина, і нерозділене кохання тут зовсім ні до чого.

Звісно, ​​не просто! Причина була. Але якось дивно він не міг передбачити, що у Шейлін прокинеться дракониця? Чи міг? Може, він якось прорахував, що саме у Шейлін має прокинутися друга сутність? Чи причина у чомусь ще?

– І найсумніше, що копати я навіть не уявляю ні як, ні де! – Знизав плечима Майл.

Раш поцокав язиком. Задер рукав сорочки і встановив зв'язок з Іллейною.

– Лейно! Зайди до Майла до кабінету!

За дверима вмить почулося якесь ворушіння. Тайраш скочив з місця і різко відчинив двері.

І відразу зустрівся поглядом зі своєю дружиною.

– Добре, лієро Хеймар. Тепер ви ще й підслуховуєте?

– Я... Я не... Я знаю, що означає цей шифр! – Ткнувши лист Тайраш під ніс, повідомила Шейлін.

Раш завмер, розгубивши весь настрій лаяти дружину. Цей набір літер та цифр він уже вивчив напам'ять, але так і не зрозумів, що він може означати. І що? Вона каже, що знає, що там зашифровано?

Хоча… Якщо це шифр Бертрама Бейріна, то все можливо!

– Ра-аш! Ти кликав мене? – Простягла Іллейна, показавшись в коридорі і вираз обличчя дружини вмить змінилося. – Привіт, Майле!

– Угу! – невдоволено обізвався напівдроу.

– Так. – Кивнув Тайраш, кинувши на підлеглу швидкий погляд. – Поїдеш із таліром Ірнашнаелем на місце, де було знайдено труп орка. Відтвори останнє, що орк робив. Скільки вийде.

– Ти знущаєшся? Два дні трупу…

– Я в тебе вірю! – Зронив Тайраш і, обійнявши дружину за талію і розвернувши до виходу, поспішив до свого кабінету.

Шейлін ледве встигала за його швидким кроком, але не промовила жодного слова.

І тільки коли двері за ними зачинилися, вона запитала:

– Райнар знав… знав про те, що я мала прокинутися дракониця?!

– Ми не можемо це стверджувати! Розслідування покаже, – туманно відповів Тайраш. – Так що ти говориш про шифр?!

Шейлін вмить зібралася, підняла підборіддя і твердо поставила умову:

– Тільки в тому випадку, якщо я теж братиму участь у розслідуванні! Я винна його батькові і Лайрелін! Якщо ні – то розгадуй цей набір букв та цифр як хочеш!

Тайраш шумно видихнув, здається, навіть Аргрім загарчав. Ох, ця маленька підступна Шейлін!