Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Подружжя мимоволі

Зміст книги: 41 розділів

Спочатку:
РОЗДІЛ 1.1
123 дн. тому
Розділ 1.2
123 дн. тому
Розділ 2.1
123 дн. тому
Розділ 2.2
98 дн. тому
РОЗДІЛ 3
98 дн. тому
РОЗДІЛ 4
98 дн. тому
РОЗДІЛ 5
98 дн. тому
РОЗДІЛ 6
98 дн. тому
РОЗДІЛ 7
98 дн. тому
РОЗДІЛ 8
98 дн. тому
РОЗДІЛ 9
98 дн. тому
РОЗДІЛ 10
98 дн. тому
РОЗДІЛ 11
98 дн. тому
РОЗДІЛ 12
98 дн. тому
РОЗДІЛ 13
98 дн. тому
РОЗДІЛ 14
98 дн. тому
РОЗДІЛ 15
98 дн. тому
РОЗДІЛ 16
98 дн. тому
РОЗДІЛ 17
98 дн. тому
РОЗДІЛ 18
98 дн. тому
РОЗДІЛ 19
98 дн. тому
РОЗДІЛ 20
98 дн. тому
РОЗДІЛ 21
98 дн. тому
РОЗДІЛ 22
98 дн. тому
РОЗДІЛ 23
98 дн. тому
РОЗДІЛ 24
98 дн. тому
РОЗДІЛ 25
98 дн. тому
РОЗДІЛ 26
98 дн. тому
РОЗДІЛ 27
98 дн. тому
РОЗДІЛ 28
98 дн. тому
РОЗДІЛ 29
98 дн. тому
РОЗДІЛ 30
98 дн. тому
РОЗДІЛ 31
98 дн. тому
РОЗДІЛ 32
98 дн. тому
РОЗДІЛ 33
98 дн. тому
РОЗДІЛ 34
98 дн. тому
РОЗДІЛ 35
98 дн. тому
РОЗДІЛ 36
98 дн. тому
РОЗДІЛ 37
98 дн. тому
РОЗДІЛ 38
98 дн. тому
ЕПІЛОГ
98 дн. тому

Шейлін

– Лієра Хеймар, – вп'явся в мене вивчаючим поглядом Владика, від чого навіть стало трохи незатишно. – Радий вас бачити. Не думав, що ви приймете моє запрошення так швидко. Але не скажу, що мене це не тішить.

У просторій світлій їдальні за широким круглим столом зібралися лише обрані, наближені до Владики небес обличчя. Ті, кого раніше я могла бачити лише здалеку, зараз сиділи зі мною за одним столом і за нудотними усмішками ховали справжній подив, змішаний зі зневагою. Воно й зрозуміло. Молодший помічник з архіву, вчорашня випускниця академії, дочка дракона, відлученого від двору... Що я взагалі тут забула?!

Відчуваючи моє сум'яття, Лайрелін теж поводилася неспокійно. Щоразу шкіру обпалювало хвилями полум'я.

А коли Владика звернувся до мене особисто, невиразно знайома лієра в червоному, що сиділа навпроти, не стримала здивованого вигуку.

– Дякую вам, Володарю, – на знак поваги схилила голову, розправивши при цьому плечі і уткнувшись поглядом у тарілку з недоторканою закускою. Як і казав Раш, за такої пильної уваги шматок у горло зовсім не ліз, – Ваше запрошення – велика честь для нас із чоловіком.

Тайраш на ці слова не відреагував зовсім ніяк. Він так само продовжував свердлити поглядом келих з вином, іноді поглядаючи то на Повелителя, то на Повелительку, що мовчазною статуєю сиділа на чолі столу. Його щось турбувало, але він не розповідав, а питати я не збиралася.

Я взагалі намагалася зайвий раз не дивитись у його бік. Наша остання домовленість ніяк не йшла з голови. І для успішного виконання цього “плану” щодо становлення дракониці, спілкування з Рашем треба було звести до мінімуму. Чим менше ми один з одним розмовляємо, тим менше лаємося. Можна ж жити під одним дахом, проводити всі необхідні маніпуляції мовчки. Дуже хотілося у це вірити.

– Ви вже визначилися, куди вирушите у подорож? – задала дракониця в червоній сукні, вп'явшись у мене чіпким поглядом. За віком не сильно старше моєї мами, і, здається, не дуже і тактовніше. – Говорять, що на березі Едрейського моря зараз жахливі шторми!

– У Сіру пустку вирушимо! – кинув Тайраш, і відразу обвів присутніх палючим поглядом.

Але за кілька хвилин гнітючої тиші, жінка в червоному засміялася:

– У тебе, як завжди, дивний гумор! Не дивно, що твоя дружина тебе цурається!

– На березі Едрейського моря відпочинок дещо нудний, – процідила я крізь натягнуту посмішку, стійко витримуючи повний ворожості погляд. – Але ось подорож незвіданими Сірими землями...

Раш обхопив мою долоню і сухо заговорив:

– Моє подружнє життя вас не повинно турбувати з того часу, як розрив наших заручин з вашою дочкою схвалили жерці, лієро Грір, – зауважив Тайраш.

Грір?! Тож виходить, що ця леді в червоному матір Ейвелін? А мовчазний чоловік поруч із нею – її батько. А сама вона... одна з відкинутих Рашем наречених. Так ось чому її так розлютило моє весілля! Хоча вони з Рашем чудово виглядали б разом. Підхожа парочка!

– Залишімо цю тему! – відразу різко обірвав перепалку, що розгорялася Повелитель. – Думаю, що лієрі Хеймар не варто це слухати. До речі, Шейлін, Тайраш показував вам минулого разу Зал слави? Він зберігає артефакти ще з першої війни з людьми!

– На жаль, минулого разу ми не встигли відвідати таке значуще місце. Але мені дуже хотілося б глянути.

Бажано просто зараз, щоб перестати бути об'єктом загальної уваги.

І ніби читаючи думки Владика підвівся з місця і пройшов до нас, запропонувавши мені руку і зовсім не звертаючи уваги на інших присутніх:

– Лієр Тайраш, ви ж не проти?!

Раш кинув на мене важкий погляд, потім глянув на Владику і зронив:

– Як забажає моя дружина. Їй справді буде цікаво побачити пам'ятки про наших славних предків.

Але тільки радості і доброї волі його голос не виражав зовсім. Боявся, що я виставлю його перед повелителем у поганому світлі? Заплямую його благородне ім’я?

Піднялася зі свого місця, вклавши свою долоню в руку Владики небес. І Лайрелін ледь помітно озвалася всередині на дотик цього могутнього дракона. Я виразно відчула її... інтерес?

У повній тиші Владика повів мене у бік виходу. Всі погляди були спрямовані мені в спину, їх шкірою відчувала. Схоже, Владика зберіг таємницю про пробудження дракониці навіть від дружини та сина.

Перед очима замиготіли вогні, коридори, великі сходи. І ось перед нами відчинилися двері до величезної зали, залитої магічним світлом.

Я завмерла, затамувавши подих. Світло магічних ламп відбивалося в ідеально наполірованому білому мармурі. Величезні вікна закривали магічні віконниці, що пропускали рівно стільки світла, щоб не зіпсувати експонати, представлені тут. Такі самі були й у нас в архіві – у відділі цінних стародавніх книг та артефактів. На мармурових постаментах розмістили зброю, обладунки, книги. Стіни були обвішані картинами із зображеннями страшних баталій.

Владика повільно пройшов углиб зали і я пішла за ним, трохи забарившись. Минувши кілька масштабних картин, Владика зупинився навпроти однієї, написаної просто на стіні зали. Я простежила його поглядом. Рука вмілого майстра передала весь жах бою між двома арміями. Здавалося, я чула крики поранених і вмираючих, рев драконів та полум'я...

– Перша війна з людьми забрала сотні життів драконів і дракониць... – Владика застиг навпроти картини, на якій була зображена Велика битва. – Страшна трагедія минулого! На жаль, сила породжує страх, страх породжує ненависть, ненависть розпалює війну. За першою війною прийшла друга. Але з кожним разом кожна війна робила нашу расу лише сильнішою. Битви загартували нас. Змусили доводити свою силу, щоразу. – Владика помовчав і додав глухо: – А ось те, що відбувається зараз із нашим родом набагато небезпечніше, Шейлін.

Він розвернувся і його погляд був серйозним як ніколи.

– Я розумію, про що ви, володарю, – кивнула, намагаючись триматися впевнено.

Жінки нашого роду втратили крила, тепер змішання крові у шлюбі – звичайна справа. І питання існування раси драконів, мабуть, ще ніколи не стояло так гостро, як зараз. І пробудження єдиної дракониці давало те, чого не було всі ці сторіччя. Давало надію.

– Підійди до мене, – просте прохання, не наказ, але я скоротила відстань, що розділяла нас, за секунду.

Владика підхопив мою долоню і дивився прямо в очі, не моргаючи. Його зіниця витяглася, розгорілася червоним полум'ям, на шкірі ледь помітно проступило золото драконячої луски. Сеймалор вирішив привітати мою драконицю? Лайрелін у відповідь обдала мене хвилею жару, змушуючи глибше втягнути повітря. Що це з нею?

– Чудово! – він промовив з усмішкою за мить і відступив, випускаючи мою долоню. – Вона не озвалася, але я виразно відчув її присутність. Занадто мала, слабка, вразлива. Але вона під надійним захистом. Тайрашу я довірив би і власне життя, якби була необхідність. Довірся йому.

– Так, Владико, – схилила голову.

Довіритися тому, хто тебе ненавидить – нездійсненне завдання. Коротке перемир'я єдине, на що ми здатні.

Владика знову розвернувся до картини. На мить запанувала мовчанка.

– Тайраш трохи запальний, але розважливий. Йому важко було звикнути до смерті батька. Смерть Райраша стала ударом для твого батька, для мене… Але найстрашнішим ударом він все ж таки став для його родини. Твій батько несе цей біль, зваливши на себе провину за його смерть. Тайраш – наполегливо намагаючись оголосити хоч когось винним. Простіше ненавидіти одного, ніж жити з болем втрати та прийняти несправедливість долі. – Владика посміхнувся. – Але я вірю, що одного разу ви порозумієтеся, і зможете піти назустріч один одному. І Тайраш вже робить перші кроки, Шейлін. Дуже важливі кроки. Чого тільки варте його рішення забрати позови...

Я завмерла на місці, відчуваючи, як вся кров прилила до обличчя. Звинувачення знято?! Але це неможливо! Раш ясно дав зрозуміти…

– Ти не знала? – я негативно хитнула головою. – У його звичці – нікого не повідомляти і нічого не афішувати. Твого батька повністю виправдано, Шейлін. Сподіваюся, ти уявляєш, чого коштувало йому це рішення. І оціниш його!