Тайраш

Тайраш увійшов до ресторанчика слідом за дружиною. І, забарившись на порозі, вдихнув солодкий і теплий запах найкращих кондитерських виробів. Запах дитинства та щастя, коли родина збирається разом у нечастий батьківський вихідний. Запах шоколаду та легкої гіркоти, незмінно наступний за дорослішанням.

– Думаю, люба, нам чудово підійде кутовий столик! – кивнув він на порожній стіл навпроти величезного панорамного вікна, за яким кипіло столичне життя, як на картині, що ожила.

Шейлін потиснула оголеними плічками і попрямувала до вказаного столика. І Тайраш, трохи сповільнившись, згадуючи, як колись вони з батьком саме за цим столом обговорювали бажання Раша вступати до військової академії, подався за дружиною. Як же тепер він шкодував, що сперечався з батьком!

– Я тебе уважно слухаю, – Шейлін опустилася на стілець і відкинулася на спинку, схрестивши руки на грудях, ніби намагаючись приховати глибокий виріз сукні.

– Ти снідала? Не обідала так точно! – Запитав Раш підзиваючи жестом напівгномку офіціантку.

Дівчина, трохи вища, ніж її низенькі родичі, поспішила до їхнього столика, обриваючи розмову і викликаючи у дружини деяке роздратування. Раш усміхнувся, розуміючи, що, хай і ненавмисно, але дражнить її. Але йому подобалося, як вона злилася.

– Доброго дня, лієр та лієра! – Вклонившись, привіталася напівгномка і, невідомо звідки, вихопила блокнотик. Принаймні, магії Раш не відчув, як і не помітив, звідки взявся блокнот у маленьких ручках із пухкими пальчиками. – Що бажаєте скуштувати?

– Мила, ти вже визначилася?! – кивнувши на закрите меню, спитав Тайраш.

– Я буду те саме, що і ти, дорогий, – Шейлін свердлила поглядом чоловіка, всім своїм виглядом показуючи, що хоче швидше закінчити цей "вихід у світ".

– У такому разі, нам сирний суп із грінками, салат “Крейнар” та стейк середньої прожарки. Два келихи червоного “Біорне”, – Раш ляснув книжкою меню і додав: – На десерт шоколадний торт та зелений чай.

Напівномка кивнула і тут же зникла, щоб за кілька миттєвостей повернутися з двома келихами вина та столовими приладами.

– Ти це навмисне? – Шейлін підхопила келих і зробила ковток вина.

– Що навмисне? Я голодний! І ти, як нормальна дружина, мала б потурбуватися...

– А ти, як нормальний чоловік, не повинен був кидати мене вранці! – Вона скривилася і схиливши голову додала. – Що ти хочеш мені сказати. Я слухаю.

– Не драматизуй. Я був змушений відлучитися у справах. Інакше, я просто не зміг би тобі нічого до ладу пояснити. – Раш узяв у руки келих вина, кивнувши дружині і, клацнувши пальцями, накинув на них полог тиші. – Думаю, частково, ти вже зрозуміла, що сталося.

Шейлін, хай невпевнено, але ствердно кивнула. А Раш усміхнувся. Складно не зрозуміти, коли у твої думки вривається хтось ще зі своїми поглядами на все, що відбувається. Коли чужі емоції захльостують. Але найщасливіший момент, що запам'ятовується на все життя, все ж таки виліт дракона і перший політ. І це ще доведеться відчути Шейлі.

– Це сталося через Аргріма? Вони... – вона закусила губу і замовкла, мабуть, боячись закінчити своє припущення.

– Думаю, частково – так! Поклик сильного дорослого дракона, стрес, Ренгаль… Все разом спровокувало сильний викид емоційний і, гадаю, магічний. Але що до того, пара вони... – Тайраш зробив багатозначну паузу, зробивши ковток вина, і помітивши, як Шейлін мимоволі повторила його жест. – Це буде зрозуміло тільки коли вона встане на крило! Тільки доросла дракониця здатна відчути пару. Як дракон, не може в дитині, що не вилетіла, побачити ту єдину.

Шейлін підібгала губи, задумавшись.

– Скажи… Що відчув Аргрім?

– Вона дуже відкрита дівчинка, – посміхнувся Тайраш, згадавши сум'яття та щастя свого дракона. Здається, він уже давно перестав сподіватися і був так само збентежений пробудженням дракониці, як і Тайраш. – Поки малюк не може контролювати емоції і якби не Ренгаль, то вже вся Імперія знала б про неї... До речі, ти не збираєшся давати їй ім'я?

Дружина знову замислилась, наче прислухаючись до внутрішнього голосу. Так, Тайраш також обговорював це питання з Аргрімом. Правда, він вибирав ім'я дракону набагато пізніше, тому що на будь-яке він відгукувався хвилею обурення та незгоди.

– Та, що летить до сонця, – видихнула Шейлі, посміхнувшись. – Лайрелін, – вона відставила порожній келих і спрямувала свій погляд на чоловіка. – Ти знаєш, чому саме я? Чому я єдина?

Тайраш знизав плечима. Йому й самому цікаво було знати – як так сталося, що дракониця прокинулася саме у його дружини. І чи не зробили помилку предки, віддаючи жінок заміж надто рано? Хоча… Мати вийшла за батька у тому віці, коли вже юність лише ностальгійний спогад. І без жодного натяку на можливість знайти крила.

– Це доведеться з'ясувати! Але я хотів би поговорити про інше. – Раш зам’явся, але все ж таки продовжив. – Лайрелін вразлива. Дуже слабка. І наш обов'язок – захистити її, поки вона сама не зможе про себе подбати. Я б не хотів, щоб вона загинула через твою дурість чи недоречну гордість.

Шейлін спалахнула, але в цей момент з'явилася офіціантка, спритно розставила на столі тарілку з їжею і знову зникла.

– Ти пропонуєш мені десять років провести під дахом твого будинку? Це буде досить розсудливо?

– Ні звичайно! Я пропоную об'єднатися, щоб допомогти Лайрелін стати на крило і почути поклик справжньої пари. І тоді лети на всі чотири боки. АЛЕ! Поки вона ще слабка і маленька – ти слухатимеш мене, робитимеш як я кажу і не шурхатимеш по підворіттях, ризикуючи позбавити саму себе крил.

Формулювання вийшло таке, що Шейлін зблідла, а Аргрім загарчав, відчуваючи хвилю страху від малюка Лайрелін. Раш же прикусив язика, розуміючи, що в чомусь може і перегнув палицю. Але його дружина якось інакше не розуміла.

– І в чому полягає твоя допомога? Кричати на мене щодня? Щоб дракониця жила у страху?

– Якби вона боялася мене, то не відгукнулася б спочатку. Тому не вигадуй того, чого немає! – роздратовано кинув Раш. – Лайрелін потрібен обмін енергією з сильним дорослим драконом. І… Аргрім готовий надати тобі свою допомогу! Чи тобі повернути твого напівдракона, поки дроу ще хоч щось від нього залишив?

– Мій батько досить сильний дракон. І також може мені допомогти.

Раш подивився на неї якось... дивно, побарабанив по столу. І все-таки сказав:

– Розумієш ... Твій батько не зможе живити твою драконицю. Просто тому, що… Кращий контакт для обміну – поцілунки або на крайній кінець контакт шкіри до шкіри. Хіба ти не відчуваєш її захоплення, коли я тебе цілую? – Аргрім відчував. Ще як відчували і сам тішився, як молодик. – Батько не підходить, Шейлін! Зовсім ніяк! А цілуватися з чужими драконами я просто не дозволю. Як-не-як – ти Хеймар! І моя дружина! І так! Владика наказав тримати в таємниці пробудження Лайрелін. І цим же наказом – ми тепер не зможемо позбутися один одного, поки ти не встанеш на крило. Тож у твоїх же інтересах бути розсудливою!

Шейлін випустила з рук столові прилади та відсунулась від столу. Її щоки спалахнули. Дихання збилося. Мить – і її трохи помутнілий він вина, але все ж розгніваний погляд вп'явся в Раша.

– Раз так! У мене є умова, Тайраше! – вона зволікала, не спускаючи погляду з чоловіка. – Забери позови проти мого батька.

– Якщо ти обіцяєш поводитися, як нормальна дракониця і не суперечити мені – я обіцяю що за відсутності нових доказів – заберу позови! Домовилися?

– А я маю вибір? – Шейлін шумно втягнула повітря. – Сподіваюся, що коли Лайрелін стане на крило, я не побачу твоєї нахабної морди більше ніколи.

– Навзаєм! – посміхнувся Тайраш. – Домовилися! От і чудово! Давай обідай. Тобі потрібні сили. А повечеряти нормально не вийде – бо ми запрошені до палацу. На вечерю у родинному колі повелителя. Я не впевнений, що ти зможеш проковтнути хоч шматок, коли в тобі в рот заглядають усі, кому не ліньки. Я, наприклад, не можу. Тому… Смачного, люба. І не забувай, що наш попередній договір сили не втратив!