Тайраш

– Завтра занесу звіт, – невдоволено пробурмотів помічник начальника таємного розшуку талір Майлор Ірнашнаель – напівдроу напівлюдина. – І принесла тебе нелегка! Тебе всі у відпустку списали тижнів на два. І взагалі… Я збирався відіспатися сьогодні.

Майлор сунув папку під руку і зморщив свій тонкий темноельфійський ніс. Розкосі очі, кольору розплавленого золота, дивилися на начальство з виразом всесвітнього страждання, а й без того тонке обличчя витяглося ще більше. Загалом, дроу всіма силами тиснув на жалість. Безрезультатно, треба сказати.

– Тобі шкідливо багато спати у робочий час! Пропустиш усе найцікавіше, – процідив Раш.

– Це що? Вбивство орка у провулку за Гральним будинком «Золотий туз»? – потряс папкою в повітрі Майл і відкинув на спину довге біле волосся, зав'язане у хвіст. – Ти мене вибач, звичайно, але в мене зовсім немає бажання длубатися в... ну ти зрозумів. І взагалі, маю побачення.

– Почекає твоє побачення, – чомусь розлютившись від однієї згадки про наявність особистого життя в когось, рикнув Раш. – А розслідування не зачекає.

– Впоралися б і гончаки, – уже не так упевнено зауважив Майл. – У них нюх…

– А в тебе досвід. І помовчи вже. У мене і без тебе настрій когось четвертувати!

Майл знову засунув папку під руку і сів на підлокітник крісла для відвідувачів.

– Я потім пошкодую, що питав взагалі, але… Що сталося?

Тайраш підняв важкий погляд на Майла, але скривився і відповів питанням на запитання:

– А що, схоже, щось трапилося?

– Ні що ти! – Відмахнувся напівдроу. – Усі молодята ходять із таким настроєм, наче в павуковій ямі ночували. Хоча ні. У павуковій ямі не так уже й погано.

– Тебе це не стосується, – коротко відрубав Тайраш, припиняючи подальші розмови помічника, і відкинувся на спинку крісла, зчепивши пальці в замок. – Щось ще?

Дроу чарівно посміхнувся, ні краплі не образившись на знервованість свого начальства, і знову закопошився в паперах.

– Обікрали склад у Портовому кварталі, – висмикнувши з однієї з папок черговий папірець, прозвітував темний ельф. – Нині вночі. Обікрали чомусь один відсік.

– Це що за новини?

– Загалом це нічого такого особливого. Там же щодня замки зривають. Особливо зараз, коли починають прибувати в Імперію мало не з усього світу торговці. Крадіжки будуть по сім разів на день. І заяви теж нестимуть.

– Вкрали що? – Запитав Тайраш. – Не просто так нам цю справу прислали!

– Звісно, ​​не просто! Ніхто не хоче працювати в цій імперії. Тому ти та я…

– Майл!

– Дивлюся я… – пробурчав талір Ірнашнаель. – Вкрали… Фамільні коштовності та родовий артефакт будинку Вайррайр. Тільки не кажи мені, що це та літня пустельна дракониця? Неприємна така! – Раш недвозначно підняв брову, через що Майлор важко зітхнув, розуміючи, що справа обіцяє бути незабутньою. – Схоже, людські чи світлоельфійські маги.

– Або темноельфійські! – Додав Раш.

– Це навряд чи. Вартових приспали, а знаючи моїх родичів, таких помилок би ніхто не припустився. Швидше дракон.

– Виключено. Родовий артефакт, що не належить його роду, дракон може взяти лише за згодою власника. Навіть вигнані не торкнуться чужого…

Раш скривився, згадавши, що його родовий артефакт зараз зовсім не там, де йому належало бути. І це доводило його до сказу.

– Ну, тоді залишаються телепні з Вічного лісу та люди. – Знизав плечима напівдроу. – Маги. І не останні, раз зламали драконячий захист та замки… Слухай, а куди їх там відправляли?! І головне, навіщо?

– Ось і займешся цим, – відчуваючи гострий напад агресії при згадці родових артефактів, скомандував Раш. – А орка віддай гончакам.

– Буде зроблено! – Мляво побрів до дверей Майл. – Не сиділося тобі десь на островах з молодою дружиною. Заробили б маленького.

– Іди працюй! – гаркнув Тайраш так, що задзвеніли шибки у віконних рамах.

І напівдроу, шмигнув за двері, різко забувши, що взагалі збирався говорити.

Раш підвівся з місця, відійшов до вікна, намагаючись узяти себе в руки. Ну хоч спробувати.

Виходило погано. Вчорашній прийом, батьківський заповіт та подарунок повелителя не давали заснути всю ніч і знатно псували настрій із самого ранку. І зараз він не міг зосередитися на справах, а весь час думки звертали до розслідування, яке занапастило батька.

Тайраш задумливо побарабанив пальцями по підвіконню, намагаючись зібратися з думками.

Що це все означало? Як батько міг заповідати родовий артефакт дому Хеймар – невідомій дівчині? Навіщо? Чи він знав, що сина одружують саме на дракониці Бейрін? Це навряд чи. Звідки йому було знати?

Тут щось інше! Чому Ренгаль не захотів уникати її?! І хто насправді ця козулька, що намагається здатись святою невинністю? Чи може так бути, що батьків напарник розділив таємницю того, що трапилося в Сірих землях з дочкою? Навряд чи…

Відповідь потрібно шукати у записах батька. Але поки що Тайраш і половини не міг розгадати. Здебільшого від того, що у зошиту не вистачало половини аркушів. А те, що було, більше плутало, ніж допомагало докопатися до правди.

Батько займався зникненням дракониці, що призвело до його загибелі. Що безкрилою робити у Сірих землях? Як вона туди взагалі дісталася і навіщо?

Раш різко розвернувся і погляд натрапив на карту Імперії, розтягнуту майже на всю стіну. Відповідь простяглася довгою смугою на заході Дракона імперії – Сірі землі. Ось куди треба було потрапити, а все аж ніяк не виходило. Мав спосіб прорватися крізь завісу, що не пускала Аргрима вглиб пустки.

Аргрім заворушився, даючи зрозуміти, що надто довго Раш тримає його в людському тілі. Він просився літати. Наполегливо вимагав розправити крила, піднятися на небо. Напевно так і варто було зробити.

Тим більше, що додому не дуже хотілося, відколи там оселилася вона. Шейлін бачити не хотілося зовсім. Принаймні поки не з'ясує, як повернути Ренгаля. Раш подумував, йому краще взагалі переїхати в кабінет, але на жаль. Надто вже помітний маневр.

Пролунав стукіт у двері і Тайраш, виринувши зі своїх думок, дозволив увійти.

– Доброго дня, Раш! Я не повірила своїм вухам, коли мені сказали, що ти вже на роботі, – усміхаючись, радісно вигукнула Іллєйна, і одразу увійшла до кабінету, прикривши за собою двері. – Я навіть не буду тебе питати, як сімейне життя. Сама бачу.

Іллєйна завжди бачила більше і краще за інших. Хоч і була чистокровною людиною. Взагалі дуже дивно, що їй вдалося обійняти посаду слідчого таємного імперського розшуку. Чистокровних людей воліли не набирати. Але Іллейна мала рідкісний і дуже сильний дар пошукової магії, тому детектив був незамінний там, де підводила уважність дроу, нюх гончаків, драконова інтуїція.

На жаль, недоліком її було те, що в сутичці вона була частіше на заваді, ніж помічником. І брати її з собою кудись далі, ніж села навколо столиці, чоловіки просто не наважувалися.

– Ти як завжди прониклива! – Упустив Раш, присівши на край столу. – Але зараз мені не хочеться говорити про моє сімейне життя!

Іллєйна посміхнулася і більше не сказала ні слова, повільно наблизилася і зупинилася за півкроку від Раша.

Вона була неймовірно спокусливою, особливо сьогодні. Верхні гудзики світлої сорочки розстебнуті, відкриваючи рівно стільки, що залишалося місце фантазії, а формені штани обтягували ідеальні форми. Чорне кучеряве волосся недбало розпилося по плечах, спині, одне з пасм навіть падало у виріз сорочки. Червоні губи зігнулися в усмішці, а в чорних очах виблискували іскри:

– Я так скучила, – прошепотіла вона наблизившись до Тайраша, обвивши шию руками. – А ти?

Іллєйна потяглася за поцілунком, але Тайраш відсахнувся.

Раш ще раз глянув на свою коханку, пристрасну людську жінку, яка скрасила не одну його ніч і не відчув звичного бажання. Він взагалі нічого до неї не відчув. Аргрим звично загарчав, у голові пролунало коротке: «Не смій!». Раш скривився. Він сам не дурень:

– Вибач, Лейно, але я тепер одружений! – упустив начальник таємного імперського розшуку. – І дружині зраджувати не має наміру.

Іллєйна чудово знала, що разом із шлюбною обітницею, дракон дає й інші обітниці – у тому числі й обітницю вірності. І для Раша це були не пусті слова. Нехай його шлюб лише тимчасова необхідність, але він не має наміру ганьбити саме поняття шлюбу та сім'ї. Якось до розлучення помучитися, а там...

– Ось як! – Розчаровано протянула Лейна. – Я навіть не думала, що все так… серйозно! Ти закоханий у неї?

Тайраш онімів від такого питання! Закоханий? У Шейлін? Скоріше б у кам'яного троля закохався, ніж у цю козульку. О, первородний драконе, чому всі жінки, зрештою, всі зводять до одного? Кохання! Справжнє кохання може бути лише між істинною парою. Коли жити не хочеться без тієї єдиної. Решта – захоплення.

До того ж дружина в Тайраша викликала лише роздратування.

– А ти як думаєш? – Запитав Раш, прибравши її руки, і, піднявшись з місця, відійшов якомога далі від неї.

– Якось так і думала, – безбарвно сказала вона. – Рада за тебе! Вітаю у такому разі!

– Дякую! – кивнув дракон. – Якщо це все, то знайди Майлора та допоможи йому з розслідуванням зникнення артефакту.

На мить повисла тиша.

– Я почекаю, поки тобі набридне грати у щасливого чоловіка. Тільки не заграйся, людське життя лише мить порівняно з життям дракона, – видавила Лейна. – Дозвольте йти, лієре Хеймаре?

– Так! Вільна.

Раш навіть не обернувся перевірити, чи вона пішла. Чув звук кроків, стукіт зачинених дверей і відчував… полегшення.

Все ж таки він чекав скандалу.

Аргрім був задоволений. Раш відчував його полегшення і переможне тріумфування. Йому ніколи не подобалася Іллєйна. Але дракониці не такі поступливі. Зв'язок до шлюбу паплюжить драконицю, а от людську жінку, тим більше сильного мага – ні. І Лейна не соромилася користуватися цим привілеєм.

Раш зітхнув. Улюблений кабінет тиснув на нього. Скував. Чи це результат того, що Аргрім давно не літав?

Тайраш вийшов з кабінету, піднявся на великий плоский дах і завмер, дивлячись на столицю з висоти. Він любив своє місто. То тут, то там – майданчики для посадки драконів, оточені будинками. Палац повелителя, що потопає в зелені і вартує десь у небі сторожа. Жвава торгова вулиця, якою, немов строката річка, снували представники всіх рас від світлих ельфів до дварфів, дроу, людей і драконів. А так само, всіляких напівкровок.

Ще кілька сотень років тому напівкровок практично не було. Дракони не сплутувалися з жінками інших рас, і якщо траплялося таке, то ганьбу воліли приховати. Але як тільки жінки втратили крила, ця заборона потихеньку зійшла на нівець. І зараз стали можливими навіть шлюби між низькородними драконами та іншими первородними расами. Якщо на те була воля та дозвіл жерців, звичайно. З людьми тільки складно, занадто коротке їхнє життя.

Багато хто був проти відкриття кордонів. Дракони сильна раса, але дуже нечисленна, особливо в порівнянні з людьми. А враховуючи, яке лихо трапилося з жінками, то взагалі воліли б заборонити відвідування імперії навіть посольствам. Але Владика надто впевнений у своїй силі, щоб ховатись. І ніхто не посміє йому суперечити.

До того ж мало хто з представників інших рас досягав висот на службі. Але ті, кому вдавалося продати тут своє вміння – осідали у селах поблизу столиці, а іноді й у самій столиці.

Яскравим прикладом була Іллєйна, яка зуміла дослужитися до детектива в таємному імперському розшуку.

Відбитки переселення все частіше виявлялися в одязі, в архітектурі. Тайраш перевів погляд у бік східних воріт, зазначивши, що ще трохи й Драконяча столиця почує передзвін дзвонів людського храму.

Як у людей все просто – збудував храм і там тобі й боги. Драконячі храми давно втратили початкову силу. Деколи Рашу здавалося, що й привілеї жерці мають лише за старою пам'яттю. Самі драконові храми порожні. А щоби знову наповнити їх силою, потрібно знайти джерело сили драконів. А це практично неможливо, якщо ти не хранителька. Та й то… Якщо вона безкрила їй навряд чи вдасться відшукати шлях Сірими землями.

Але Тайраш не здавався. Він взагалі ніколи не здавався. Такий він був.

Раш розкинув руки, дозволяючи Аргриму взяти гору над розумом. Драконяча магія огорнула його, і ось уже він маленька частина величезного звіра. Могутньої істоти, переповненої магією, силою.

«Що цього разу? Знову полетимо до Сірих земель? – подумки спитав Аргрім. Дивно, але він рідко подавав голос, коли вони набували людського вигляду. А в драконьому тілі охоче звертався до Раша.

"Так напевно!" – Відповів Раш, відчуваючи силу крил, міць величезних лап. Силу вітру, що ковзає по чорній лусці.

Пронісся драконів рев над Кардайнаром. Озирнулися і охнули перехожі, дивлячись на величезного чорного дракона, що розкинув крила на даху будівлі Таємного імперського розшуку.

Аргрім змахнув крилами, піднімаючись у небо, повертаючи на захід і набираючи швидкість.

До Сірих земель. Туди його нестримно тягла інтуїція. І записи в батьковому щоденнику.

Але варто було піднятися в небо над столицею, як Аргрім стрепенувся, насторожився і заклав крутий віраж до найближчого посадкового майданчика.

"Біда!" – пролунав несподівано голос Аргріма в голові. І дракон відразу заклав крутий віраж.