– Все ж таки я не розумію, чому кров дракона не спалила ваші закляття за кілька годин?

Мадірісса привела мене до виділеної кімнати, показала як користуватися купальнею (спільною з Лукасом, на жаль), і все ще не могла заспокоїтися.

Я вкотре лише знизала плечима. Як пояснити те, чого сама не розумію?

– Чи це якесь особливе позеленіння?

От цікава! Чи сама хоче на комусь випробувати?

– Якщо тільки є щось особливе у замовленій папороті, то – так.

– Замовленій на повню? – Зі знанням справи запитала економка.

Я кивнула.

Так, магії мене позбавили, статусу та законного місця теж, вчити чарівництву – ніколи не вчили. Але безліч заборон лише підбурювали інтерес. Я потайки пробиралася в бібліотеку вночі, вивчала фоліанти і, коли тітонька втрачала пильність, йшла до саду. Так я навчилася розрізняти трави, розуміти їхню силу та властивості, а також користуватися слабенькими примовами. З якими впорається і проста людина.

А зараз, після повернення сил, поспішала надолужити втрачене, втілювала почерпнуті знання на практиці. Чи то легке прокляття кину, то випробую чари метаморфоз, то спробую контролювати полум'я… І все Лукасу доводиться бути в ролі піддослідного.

– Нічого не розумію, – задумливо постукала мізинцем підборіддя жінка. – Як простенька примова могла мати такий тривалий ефект?

– Звідки мені це знати?

– Ну як же? – сплеснула руками вона. – Хто ж тоді мусить знати, якщо не відьма, що начитувала?

Хіба що відьма зовсім не володіє власними силами і не знайома з тонкощами магії як такої. Що мені теорія? Так, кілька книжок, що крадькома прочитала під покровом ночі. Як уривки знань можуть допомогти у контролі сили?

Тітонька з раннього дитинства готувала мене в жриці до богині. Тому виховання було суворим, магія під забороною, ще дякую, що фамільяра не позбавили. Адже вони допомагають контролювати потоки сили, поки господар не подорослішає, навчившись стримувати спонтанні викиди. Тільки ось у Буки було особливе завдання. Агафтія наказала йому блокувати мої чари, не давати їм вирватися. Кажан слухняно погодився, так і не видавши договір, що став початком нашої дружби.

Бука продовжував контролювати мою силу, щоб ненавмисний викид не завдав нікому шкоди. Я ж обіцяла не магічити без його відома, бути обережною, поки не досягну зрілого віку для підпорядкування потоків.

Непогано відчувати власну магію стала лише на шістнадцяту зиму від народження. З того часу Бука нишком навчав мене основ магії. Тим інстинктивним знанням, що отримує кожен фамільяр у момент набуття господаря.

Для всіх я залишалася тихою, непомітною дівчинкою, поганою вівцею, чиє заклання послужить на користь ковену. Нагодує його силою та надасть повагу серед інших чарівників.

Присвятити життя богині почесно. Молитися, приймати підношення Всеблагій, вислуховувати прохання про милість і навіть, якщо знадобиться, пожертвувати силою, віддавши богині шматочок власної душі. Але це необхідно робити з відкритим серцем і за власним бажанням. Інакше служіння перетворюється на ходіння по муках.

Після чотирьох повних місяців в цей самий час я зробила фатальну дурість. Пішла на поклик кохання. Або плоті? Тепер уже й сама до ладу не знаю відповіді. І втратила все. Магію, якою ледь вчилася керувати, коханого, який таким не був, і єдиного справжнього друга.

Про останнє шкодувала найсильніше.

Навіть зникнувши, Бука примудрився підтримувати мене. Саме його знання, якими кажан встиг поділитися, і жага свободи допомогли мені перечекати, терпіти всі страждання і не впасти духом.

Незважаючи, певною мірою, на зрадництво обов'язку, зараз богиня мене вподобала. І магія бід не викликала, слухалася частково непогано, варто було особливо чогось побажати… Найкраще виходили дрібні каверзи. Хоч як не крути, а шкідливість у відьом у крові.

Особливо сильно на успіх я теж не сподівалася. Бука був поруч, завжди готовий прийти на допомогу у разі чого, забрати надлишки магії, направити їх у безпечне річище. Але зараз кажан зник. Про його загибель я й думати не хотіла. Занадто боляче виявилося навіть припустити цю думку. Невже, якби з ним сталося щось погане, я нічого не відчула б?

– Значить, я неправильна відьма, – тихо зізналася, помітивши, що Мадірісса все ще продовжує чекати на відповідь.

– Дурниця! – рішуче блиснула очима вона. – Не буває неправильних відьом!

Цей її обурений тон, щирість запалу підкуповували. Я зацікавлено подалася вперед. В альманському ковені не віталася рівність. Тих, хто сильніший, – шанували, слабких – використовували і всіляко принижували.

– Бідолашна дівчинка, – пробурмотіла жінка у власний кулак. Знову сміх за кашлем ховає?

– Що?

– Тобі не почулося: всі відьми унікальні, – кивнула Мадірісса, помітивши, що тепер її слухають як ніколи серйозно. – У кожної своя, особлива сила, що розпускається, як бутон, тільки в строк. Вона розкриває відьму, виявляє її світові у всій красі, втім, як і володарка сили свою магію. Тільки гармонія зв'язку допомагає повністю зрозуміти і прийняти внутрішню суть і контролювати чаклунство.

Жінка ласкаво мені посміхнулася, переводячи подих. Я навіть змусила себе перевірити підборіддя, щоб переконатися, чи не розкрила рота.

– Якщо ти досі не розібралася в магії, це означає лише те, що ти не відкрилася їй назустріч, не пізнала себе. Або ще не готова пізнати. 

З такими темпами власної «готовності», якщо наслідувати теорію економки, я і до кінця життя можу не опанувати чарівництво. Чудово так, що слів немає!

– Не засмучуйся, дівчинко. Які твої роки?

Пф-ф! Я обурено пирхнула, не стримавши роздратування. Якщо врахувати, що в деяких ковенах дівчаток навчають ледве не з пелюшок, а інші навчаються у закритих школах для чарівниць, декого навіть у МАСК беруть, то мені… нічого ловити. З цією готовністю, ага.

Ненадовго між нами запанувала мовчанка. Я задумливо розглядала похмурий для пізнього вечора краєвид за вікном: одна темрява – до ладу і не помилуєшся. Хіба що на власне кисле обличчя у відбитку скла. А Мадірісса, відчувалося мені, просто чекала, поки моє обурення знову вляжеться слухняним кошеням.

– Для ефекту від кожного заклинання є своя причина. У цієї, дрібниці, як ти називаєш, теж. То чому мій пан все ще зелений, як незріла оливка?

Може, тому, що мені дуже кортіло провчити чаклуна за флірт із орчанкою?

Вголос же я сказала зовсім інше:

– Може, таке вийшло через наш зв'язок?

– Хм-м ... – Замислено цупнула комір сукні економка. – Зв'язок, як я розумію, незвичайний?

Якщо згадати, що вона у нас ще й незавершена, одностороння, то взагалі неясно, як може спрацювати. Раптом докорінно неправильно?

– Найзвичайніший, – підняла гордовито ніс. Бач, що надумала! Витягує з мене все по крихті. Ось ст… менталістка на мою голову!

На іншій відповіді наполягати вона не стала. Розумна жінка.

– А може, пан піддався і втихомирив свого дракона, – натомість раптом загадково промовила вона. 

– Піддався? – Незрозуміло насупилась я. – Мені?

Мадірісса кивнула.

– Як він тільки посмів?!

Гірше за смерть для будь-якої відьми жалість. І якщо Лукас задумав так відшкодувати зраду, то я його прокляну!

Ось тільки взнаю, як правильно це робити, і обов'язково! Бо негарно не виконувати власні обіцянки. Лукасу Де Кадарі я прокляття напророчила вже на три життя вперед.

– Думаю, пан може чекати на довгу розмову при пробудженні, – хитро посміхнулася економка.

Ось наче крижинка крижинкою, на перший погляд, а бешкетницю – справжню суть кожної відьми – не так і легко приховати.

– Дуже довгу.

– Добре.

Доб… Що? Чекайте! Нянечка схвалює чергову каверзу для улюбленого вихованця? Підніміть мені повіки! Я, мабуть, міцно заснула з дороги.

– Мого хлопчика давненько пора торсонути, – охоче пояснила вона. – Подорослішати Лукасу довелося рано, але життя рідко кого щадить. Тим більше не тих, кому в майбутньому тримати в руках владу, керувати родом і нести тягар відповідальності.

На хвилиночку! Мене життя теж на руках не няньчило.

– Це тебе зробило тільки сильніше, а в нього з'явилася дивна, іноді навіть страшна похмурість. Це не нормально.

Я зробила гримасу.

Будемо чесні, у Лукасі Де Кадарі багато що далеко від нормальності… То що тепер? Бити на сполох?

– Він все частіше замикається у собі, може днями ні з ким не розмовляти…

Дратівливу до білого жару мовчазність чаклуна я й сама помітила.

– Ось і розворушиш його, Ніело. На правах дружини.

Я ледве стримала важке приречене зітхання. Наче і дружиною не стала, а обов'язків вже нав'язали по саму маківку. Схоже, слід ще добре подумати: варто це заміжжя подібних зусиль чи ні…

– Дівчинко, поверни йому іскру життя, яке він втратив близько десяти років тому.

Мимовільне нагадування про минуле змусило мене здригнутися. Ось тільки не треба викликати у мені почуття провини. Іскру втратив її хлопчик. Йой, не можу прямо. Розвела тут драму. Буки на неї немає! Той теж ласий на такі вистави.

– Знаєте що, пані… економко! – Не на жарт обурилася я.

– Зовсім заговорила я вас, – нахабно перервала мене жінка, знову демонстративно переходячи на офіційний тон. – Виснажила з дороги. Ви влаштовуйтесь, змийте втому в купальні, вечерю я вам принесу.

І швиденько так відступила до дверей. Я і рота розкрити не встигла. Відьомський бунт залишився невисловленим. Навіть прикро.

– І, Ніело… – обернулася Мадірісса на порозі.

– Так?

– Щоб не сталося між вами з паном, десять років – солідний термін для спокутування провини. Настав час пробачити, розпрощатися з минулим і подумати про щасливе майбутнє.

Мене ніби хтось відром по голові вдарив. Так і приросла до підлоги.

– Не смійте мене читати!

– Ви просто занадто голосно думаєте, люба... – Розвела руками руда стерва і встигла вискочити за двері перш ніж я запустила в неї вазою.

Прудка! З-зараза!

Снаряд невдалої відплати розсипався по підлозі на безліч уламків. Власний злісний рик не завадив почути приглушений смішок економки і її кроки, що віддалялися, по коридору. Ну, няню. Ну зачекай!

Я безпорадно озирнулася на всі боки, вирішуючи, чи не кинутися навздогін. Але вся злість миттю зникла, варто було мені підбігти до дверей і вже взятися за ручку. Взяла просто неймовірна втома. Цей день видався надто важким, щоб ще й закінчувати його непотрібною сваркою з будь-ким. І тим більше із ледь знайомою відьмою.

Не варта вона того. І нервів моїх не варта.

Та й увесь гармидер останніх днів добряче мені набрид. Я мріяла втекти з дому, знайти бажану силу і насолодитися свободою сповна десь у тихому, затишному містечку на околицях сьомого королівства. Замість цього витрачаю дні на капості, рятуюся від найманих убивць, тікаю. А ще тільки й роблю, що з'ясовую стосунки та доводжу свою важливість. Лукасу Де Кадарі, Букі, стражам, економці ось і, головне, собі.

Довелося зізнатися, що боязка маленька дівчинка у мені так і не повірила у власні сили. З-під гніту тітоньки вирватися вийшло, а ось від роками щеплених ковеном комплексів – ні.

До купальні я ледве доповзла. Руки поважчали, ноги не слухалися. І тільки небажання забиратися в ліжко брудною після дороги штовхало мене вперед.

Зіпсований настрій не завадив погодитись з очевидним: Лукас Де Кадарі жив із розмахом. Купальня за розмірами не поступалася виділеній мені кімнаті, замість звичайної діжки біля дальньої стіни стояла величезна дерев'яна баддя, в якій спокійно могли помитися четверо. Одночасно і не заважаючи цим одне одному. Підлога була викладена великим гладким каменем, але зовсім не холодним. Варто роззутися, як я одразу це відчула. Значить, він підігрівався за допомогою магії.

Приємна дрібниця. Шкода, енерговитратна. Цікаво, Лукас оточив себе затишком і підживлював його з власного резерву або забезпечення цього – турботи економки? Згадавши скрупульозність рудої особи, подумки переконалася у другому варіанті.

Завдяки детальним поясненням Мадірісси, як тут все діє, я знала, чого саме очікувати. Тепла вода заповнювала баддю, щойно маг сідав на одну з лавок по краях. Без магії тут також не обійшлося. Запашне мило, дрантя для миття та набір ароматних масел були акуратно складені в жолоб, як і чисті рушники. Навіть спеціальний, дуже дорогий, настій із трав у темно-зеленій пляшці лежав серед інших мильних дрібниць. Після нього волосся у тітоньки нагадувало рідкий шовк, так і хотілося доторкнутися. Мені самій ніколи не доводилося користуватися такими засобами для краси, лише дивитися та нюхати зрідка, коли мила Агафтію.

Але тепер ніхто не заважав зробити собі приємне. Якщо ж Мадірісса перейнялася залишити тут усе це, неввічливо було б відмовитися, правда ж?

Я й не стала. Яка відьма відмовиться від приємностей? Жодна. І не відьма також.

Як справжня жінка, я гарненько розгулялася. Кілька разів натерлася рожевим шматком мила, поки шкіра не стала приємно рипіти. Не забула використати лосьйон, що смачно пах корицею. Волосся вимила тричі, ще й спробувала диво-засіб. З незвички навіть руки тремтіли, все боялася пролити зайву крапельку повз. Жахливо ж дорогий!

Потім згадала, що платити все одно не мені (хай дракон розщедриться!), і перестала хвилюватися.

Плескалась я до зморщених подушечок пальців. Розміри бадді дозволяли не тільки розлягтися зручніше, але й зробити кілька гребків, плаваючи з кінця в кінець. Розім'яти рухом розніжені м'язи. Я особливо цим не захоплювалася, дедалі більше розслаблялася, дозволяла універсальному природному цілителеві змити втому. Зате вийшла з купальні оновлена, посвіжіла і з чудовим настроєм.

Економка, напевно, знала, як покращити стан відьми.

Брудний одяг я замочила, зранку встану та буду прати. За роки чудово навчилася господарювати, ніякою, навіть найтяжчою, роботою не гидувала. Коли магії немає, доводиться все робити руками. Сила повернулася, а звички працювати, як і всі люди, не зникли. Та й навіщо вкотре магічити? Я ж не білоручка. Сама впораюся.

Легкі опіки від амулета протерла олією пшеничних зародків. Таким чином позбулася сверблячки, печіння і запобігла можливому запаленню.

У спальню я повернулася, загорнута в довгий рушник. Волосся просушила магією. Після настоянки вони виглядали блискучими, слухняними, легкими, затемнення біля коріння зникло, мій рідний перлинний колір став рівномірнішим і насиченішим. Все-таки чудовий засіб, не дарма його так хвалили відьмочки, що не шкодують грошей на красу.

Моя кімната дзеркально відбивала спальню Лукаса. Тільки тут переважали срібні та світло-блакитні тони. Точно не знай я, що чаклун свято вірив у мою загибель, подумала б: навмисне приготував усе у моїх улюблених відтінках.

На ліжку на мене вже чекала довга біла сорочка з майже невагомого матеріалу, вкрай приємна на дотик. І таця зі смакотою. Від запаху їжі тут же підвело живіт.

Йой няня! Усе врахувала.

Навіть у шафі, куди я не забула зазирнути, сукні висіли. Очевидно нові і мого розміру. Коли тільки економка встигла потурбуватися? Хоча з гарним рівнем магії... і не таке під силу.

Бажання сперечатися з Мадіріссою зникло. Подумаєш, лізе не у свої справи! Так цікавість у відьом у крові. А те, що поради праворуч і ліворуч роздає… Так хвилюється, мабуть. Вихованець як-не-як, майже рідна кров.

М’ясо з овочами на тонкому сирному листі здалися мені їжею богів. Маринований бурячок, нарізаний брусочками, просто танув у роті. Житні хлібці були добре пропечені, хрумка скоринка мала присмак зелені та спецій. Обліпиховий чай з лимоном і медом зробив останній, вирішальний внесок, після якого мене зовсім розморило. У Лукаса Де Кадарі була таємна зброя – просто чудовий кулінар! І де, спитати б, справедливість?

Нести брудний посуд, розшукуючи кухню в незнайомому будинку, сил не лишилося. Я примостила тацю на стільці біля дверей, з надією на бадьорий ранок. Сумка з моїми речами опинилася на підвіконні. Порившись у полотняних мішечках із травами, вибрала лимонний душок і попрямувала до чаклуна.

Нехай користується, поки відьма у доброму настрої! Після купальні, ситної вечері мені хотілося не багато не мало – обійняти весь світ. І почати варто було з Лукаса.

Ні, обійматися я не полізу, але змінити гнів на милість, мабуть, дозволю собі. Все ж таки чоловік закрив мене від стріл і вкотре врятував від найманців. Настав час повернути йому звичайний вигляд. Чи річ, що навіть економка пана з оливками порівнює?

У коридор виходити не довелося, кімнати з'єднували внутрішні двері. Навшпиньки я ковзнула в напівтемряву чоловічої спальні і прокралася до ліжка. Ледь дихала від якогось недоречного хвилювання. Ну прокинеться Лукас ненароком. То що, дівчину в нічній сорочці не бачив? Перестань, Ніело, турбуватись. У нього цих дів у спідньому і без тебе було... Напевно, і зірок на небі не вистачить, щоб порахувати.

Чоловік так само сумирно спав, зворушливо обіймаючи подушку. Тьмяного світла від вогнища в коминку та кількох свічок вистачило, щоб непогано розглянути «хворого». Від поранень не залишилося сліду. Навіть колись свіжа скоринка вже зрівнялася за кольором зі шкірою. Даремно тільки турбувалася, лимонний душок не знадобиться. Ефект від заговореної папороті зник раніше, ніж я очікувала.

Адже Мадірісса говорила про загадкові властивості драконової крові. Ось вони, мабуть, і проявилися у всій красі.

Жодного жалю з цього приводу чи глухого роздратування я не відчула. Магія купальні воістину творить дива з розлюченою відьмою!

Підкоряючись раптовому пориву ніжності, я нахилилася і клюнула чаклуна поцілунком у щоку. Трохи затрималася, вдихаючи знайомий аромат його тіла, але незабаром злякалася і поспішила до виходу. Навіть жодного разу не обернулася. Двері між спальнями зачинила щільно. Шкода, ключа не дали, замкнулася б. Ледве вмостилася в ліжку, як впала в сонну яму.

І снилося мені щось неймовірно світле, легке, приємне. Невідчутне і незрозуміле, але чарівне. Саме це я точно знала. Як і те, що в такому тихому місці, філігранно сплетеному з магії, мене ніхто не скривдить, не дорікне, не зрадить. А володар голосу, що невпинно кличе мене на ім'я, не бажає зла.

– Ніело-о… – звучало як переливи кришталевих дзвіночків.

– Ні-іело... – повторював гуркіт навколо.

– Ніе-ело… – вимогливо кликало до себе.

Підкоряючись невідомій силі, я поспішила на поклик.

– Ніело!

Від неприємного вереску різко прокинулася і підскочила на ліжку. Прямо перед обличчям погойдувалися два яскраво-зелені вогники. Точно злісні! Куприком відчувала…

Інстинктивно я підняла руки, захищаючись. З долонь бризнуло світло. Неконтрольована магія – страшна штука. Але зараз я була вдячна за цей викид. Аж раптом він мені життя врятував?

Невидимий ворог безшумно відлетів до протилежної стіни. Замість звуку удару від неминучого зіткнення було чутно лише протяжний стогін. Розчарований?

– Хто тут? – Задала я дуже розумне питання. 

У моменти небезпеки розум – найкраща зброя відьом, після краси, звичайно. Головне, не забути, що його маєш.

А то всяке трапляється. А пам'ять зовсім дівоча…

– Е-ех, – долинуло ображено з кута.

– Ч-чого в-вам т-треба?

– О-ох…

Невиразна відповідь часом гірша за погрози. Мене добряче так трусити почало. І зовсім не від страху, так. Так просто озноб пробрав. Не літо ж.

І на наступне шарудіння я відреагувала як найсміливіша відьма. Різко спрямувала руки у бік невидимого супротивника, і неконтрольована сила... піддалася контролю! Судячи з вереску, сніп жалючих іскор досяг мети.

– Зовсім розум втратила, відьмо?!

– Б-бука? Це т-ти?

– Я-а-а, моя тиранша…

Я тут же схопилася і ледве чоло не розбила, заплутавшись у ковдрі.

Взявши запалену свічку, попрямувала на звук. 

Фамільяр сидів на таці серед порожніх тарілок, ображено поглядаючи на мене.

– Добити захотіла? – невдоволено стрільнув очима.

Кажан і кліпнути не встиг, як я схопила його в оберемок, нагородивши тісними обіймами.

– Бука! – заголосила, покриваючи хитру морду поцілунками. – Живий!

Він відбивався лише про людські очі. Я ж чудово бачила, що фамільяр насправді млів від уваги та ласки.

– Не дочекаєшся, – фиркнув кажан. – Відьма моя збитошна.

– І чому це я збитошна?

– Тому що зовсім на мене не чекаєш. Навіть крихти не залишила, жадюго! Зовсім власну талію не бережеш.

Припустимо, крихти якраз і залишила. Тільки тепер їх старанно ганяв по тарілці голодний Бука.

– Е-ех… – почувся знайомий уже тужливий стогін.

З того самого кутка, куди магія закинула так не вчасно того, хто мене розбудив... Але якщо кажан зі мною і біля суміжної стіни, то хто зітхає поруч?

Немов почувши мої думки, з темряви кімнати випливла похмура хмара.

– О-хо-хо… – поблискуючи зеленими очима, зітхнуло щось.

Я важко проковтнула і промимрила чи то вітання, чи прокляття. З рота не вийшло і звуку. Довелося добре відкашлятися, щоб повернути собі голос.

Відьми не вміють боятися! А голос іноді підводить лише через вогкість у будинку. З ким не буває, правда ж? Прикре непорозуміння…

– Неспокійний дух?

– Пф-ф-ф! – заперечила пляма, зелені очі блиснули невдоволенням.

– Сама ти дух, відьмо! – обурився кажан. – Це Охоронець вдома.

– Хто?!

– Урос. Зберігач будинку твого чаклуна.

Я скептично глянула на Буку, той відповів настільки кришталево чистим, правдивим поглядом, що засумніватись у його словах виявилося неможливо. З літописів історії магічного світу я знала, що раніше у кожному будинку був свій Охоронець. Дух-захисник, дух-помічник, дух-розподільник силових потоків, що безпосередньо підключений до основного джерела всієї магії. Охоронець був прив'язаний не так до будинку, як до роду. І будь-яке житло сім'ї, якій служив, дух перебудовував під їхні смаки.

Після великої битви, під час якої сім королівств об'єднали сили для перемоги над монстрами мороку, Зберігачі зникли. Що саме трапилося із цими магічними істотами, залишилося таємницею.

І ось дивина, в будинку Лукаса Де Кадарі, мені зустрівся Зберігач. Один з уявних з давніх-давен духів служить дракону. Теж, якщо дотримуватися версії літописів, крилатого та вимерлого племені… Одна дивина за іншою.

Схоже, поруч із Лукасом я ще не раз встигну здивуватися.

– І що він хотів?

– Як що? – Бука  здивувався. – Познайомитись із майбутньою пані.

Темна пляма привітно захиталася.

Читаючи літописи, я уявляла Хранителів стародавніми дідами або добрими бабусями, але ніяк не... похмурою хмаринкою. Таке зустрінь уночі в коридорі – заїкою залишишся.

Я нервово гикнула.

– Приємно познайомитись… Але я не пані…

Перед очима тут же випливла картина нашої з Лукасом феєричної появи верхи на хорсарі. Бачила я все ясно, чітко, тільки наче збоку.

Охоронець спілкувався за допомогою ментальної візуалізації? Оце силища!

Не встигла я схаменутися і придумати, що сказати у відповідь, як з'явилося нове видіння.

Темна кімната і скуйовджена зі сну відьма з перекошеним від страху обличчям. А ще з десяток бойових імпульсів, випущених у невидимого ворога. На задвірках свідомості особливо чітко пролунало ображене поскулювання, наче вірне цуценя раптом штовхнули в живіт.

Картинка поблякла, Зберігач так само погойдувався в повітрі недалеко від Буки, а мені стало нестерпно соромно за нервову витівку. І справді, чого я так злякалася?

– Я того… не хотіла взагалі. Спросоння не розібрала до ладу. Перепрошую… е-е-е…

Від Хранителя передалася хвиля тепла, я зрозуміла, що кострубате вибачення прийнято. Чомусь і дихати одразу стало легше.

– Добре ще, що пів кімнати своїм викидом не зруйнувала, – буркнув Бука. – Зовсім силу відьомську не бережеш.

– Так, недобре якось таку красу псувати, – швидко погодилася я.

Кажан крадькома озирнувся на всі боки. У світлі від свічок особливого оздоблення спальні розглянути не вдалося, але правильні висновки фамільяр зробив:

– З розмахом чаклун живе. Та й влаштували тебе, Нієло, із зручністю…

– Ще й шафа сповнена суконь, – замаскувала жіночі хвастощі випадковою фразою я.

– Коли це чаклун мірки з тебе встиг зняти?

Під його суворим поглядом я раптово зніяковіла. З чого б, постає питання?

– На одну хвилину залишити не можна! – Змахнув крильцями цей охоронець моралі. – Відьма!

– З чого ти взяв, що вбрання по мені будуть? Швидше за все, у Лукаса огидний смак, – відмахнулась я. Похвалилася на свою голову! – Упевнена, мені нічого навіть не сподобається.

Зберігач раптом злякався. Захитався тривожно, охаючи і округляючи очі. Відчувалося, дух неабияк засмучений і стривожений.

Зір на мить змінився, і ось перед моїм поглядом промайнули розкішні сукні: одна красивіша за іншу. Від такого розмаїття в мене голова розболілася.

Для більшої серйозності моменту Зберігачеві тільки не вистачало рук, щоб їх трагічно заламувати. Але й без цього я зрозуміла, хто саме перейнявся моїм комфортом. Зовсім не Лукас Де Кадарі, а Зберігач його будинку.

Я здогадувалася, що за фразою «підлаштовувати житло роду під уподобання їхніх мешканців» приховується глибинний сенс, але щоб усе виявилося до смішного просто: побажав – отримай… Ох, ну треба ж! Тепер я розуміла, чому в давнину ці істоти сприймали як велику цінність роду.

– Не варто нічого міняти, – поспішила заспокоїти цього ефемерного панікера. – Мені все подобається і так. Я із задоволенням носитиму ці сукні.

Охоронець примружився. Який недовірливий тип!

– Правда буду, Уросе.

«Хмара» задоволено зітхнула і колихнулася в мій бік, ніби спробувала кивнути. У доброму настрої дух мені подобався набагато більше. Він навіть трохи посвітлішав по тону.

Щоб закріпити позитивний ефект, я ще раз обвела поглядом спальню і подумки передала Зберігачеві захоплення його безмежним талантом. Між іншим, непідробне.

Розібравшись із прикрим непорозумінням, знову повернула повноцінну увагу кажану.

– Зізнавайся швидше, що трапилося, коли закрився портал? Які подвиги встиг зробити мій сміливець? – нетерпляче засипала його запитаннями. – Що з Р'яною?

Якщо спочатку фамільяр гордовито вигнув груди, то варто було згадати сову, як став похмурішим за хмару.

– Невже Р’яна… – засмутилася я, допитливо дивлячись на кажана. Серце завмерло в очікуванні відповіді.

– Втекла твоя Р’яна! – розлютовано сплюнув Бука.

– Як?!

– А ось так! Варто було порталу закритися, як і вона через пару миттєвостей вицвіла і зникла, залишивши мене наодинці з найманцями.

– Бути такого не може, – очманіла я. – Як же ти врятувався?

Бука надувся, як огрядний індик:

– Решту я розповім тільки на ситий шлунок!

Тьху! Горбатого лише могила виправить. Та й то сумнівно.

Дивлячись на впертюха, і спроб аби переконати розповісти все відразу робити не стала. Тому нашвидкуруч знайшла в шафі шлафрок, накинула поверх нічної сорочки, підхопила фамільяра і вийшла коридор. Схаменулась тільки біля сходів. Маєток зовсім не знаю. І куди, от питання, йти?

Але робити нічого. Не повертатися ж ні з чим? Довелося звернутися до Охоронця:

– Уросе, будь ласкавий, проведи нас на кухню.

Дух видав незрозумілий звук, який я вважала за краще прийняти за прояв радості, і драпнув вперед. За швидкістю його пересування встиг би лише вітер. Але обуритися я не встигла. На стіні, біля якої Охоронець пролітав, відбивалися і згасали кругліші. Яскраві, різноколірні, веселенькі. Так що Урос проклав нам шлях світлом. Заблукати тепер не загрожувало.