Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
126 дн. тому
Глава 1
126 дн. тому
Глава 2
126 дн. тому
Глава 3
101 дн. тому
Глава 4
101 дн. тому
Глава 5
101 дн. тому
Глава 6
101 дн. тому
Глава 7
101 дн. тому
Глава 8
101 дн. тому
Глава 9
101 дн. тому
Глава 10
101 дн. тому
Глава 11
101 дн. тому
Глава 12
101 дн. тому
Глава 13
101 дн. тому
Глава 14
101 дн. тому
Глава 15
101 дн. тому
Глава 16
101 дн. тому
Глава 17
101 дн. тому
Глава 18
101 дн. тому
Глава 19
101 дн. тому
Глава 20
101 дн. тому
Глава 21
101 дн. тому
Глава 22
101 дн. тому
Глава 23
101 дн. тому
Глава 24
101 дн. тому
Глава 25
101 дн. тому
Глава 26
101 дн. тому
Глава 27
101 дн. тому
Глава 28
101 дн. тому
Глава 29
101 дн. тому
Глава 30
101 дн. тому
Глава 31
101 дн. тому
Глава 32
101 дн. тому
Глава 33
101 дн. тому
Глава 34
101 дн. тому
Глава 35
101 дн. тому
Глава 36
101 дн. тому
Глава 37
101 дн. тому
Глава 38
101 дн. тому
Глава 39
101 дн. тому
Глава 40
101 дн. тому
Глава 41
101 дн. тому
Епілог 1
101 дн. тому
Епілог 2
101 дн. тому

Втоптаною дорогою, накульгуючи і постукуючи зігнутим костуром, брела стара. Запилений плащ з дешевого сукна приховував її фігуру і обличчя. Невідомо, звідки вона прийшла і куди тримала шлях. 

І лише на узліссі вона зупинилася, струснувши невеликим мішечком, і той відгукнувся перестуком не те дерев'яних, не те кістяних фігурок. 

 – Куди йдеш, стара? – не відчуваючи ні краплі поваги до віку, гукнув її хлопчина, якого залишили чатувати. 

Жінка посміхнулася. Це все, що вдалося розгледіти під глибоким капюшоном. А після в повітрі заблищав золотистий пилок, і часових, та й не тільки їх, зморив сон. Глибокий і спокійний, як у немовляти. 

А стара рушила до великої клітки, зробленої із залізних заговорених прутів. 

 – Навіщо прийшла? – пробурчала всередині клітини купа ганчір'я жіночим мелодійним голосом. 

 – Ти програла, визнаєш? – запитала стара, сідаючи на повалене дерево поруч, і розслаблено відкинула капюшон. 

У променях засинаючого сонця її зморщене обличчя набуло свіжий рожевий відтінок, а вицвілі білясті очі випромінювали м'яке тепле світло. Полонянка знала і причину появи мандрівниці, і те, що інакше вона просто не могла вчинити. Занадто мало залишилося представників давньої крові, щоб дозволити їй померти від руки людського короля. Навіть якщо між жінками не перше століття вже точилася війна. 

 – Визнаю, – через кілька довгих митей здалася жінка в клітці, піднялася на ноги і, наблизившись, але не торкаючись до прутів, зажадала: – Скажеш, навіщо тобі це дівчисько. 

Губи старої зігнулися в загадковій усмішці. 

 – Скажу... – кивнула вона. – А ти знімеш своє закляття.

 – По руках, – явно неохоче погодилася жінка в клітці. 

 – Ця дівчинка носить під серцем великого чаклуна, який змінить світ. Наш з тобою світ, Грунельдо. Повертається могутнє чаклунство. Хіба ти не відчуваєш? Воно вже витає в повітрі. І ця дитина стане охоронцем нашого з тобою народу. 

 – І надовго? Варто пустити все на самоплин, дати слабину, і люди знову відчують себе богами, – невдоволено буркнула Грунельда. – І знову стануть полювати на нас – древніх. 

Тінгельда похитала головою. 

 – Все трапиться, як повинно. І ти мусиш це прийняти. 

Але скільки б вона це не повторювала, Грунельда не здавалася. Такою вже була молодша сестра чаклунки. 

Стара піднялася, натягнула на вузлуваті, в плямах, руки рукавички, щоб не обпектися залізом, порилася в кишенях стражника, вишукуючи ключ від клітки. 

Замок відкрився зі скрипом. 

Грунельда ледь не випала назовні, підставивши шию старій, щоб та зняла з неї ошийник. І Тінгельда не змусила себе просити. Від зіткнення з кованим залізом на горлі відьми з півночі залишилися глибокі палені рани. Та тільки-но нашийник впав на землю, рани почали стрімко затягуватися, і так само стрімко в тіло відьми поверталися сили. 

Після чого вона з полегшенням перевела подих і, прошепотів заклинання, змахнула рукою. І зі старої Тінгельди, немов зміїна шкіра, почали сходити роки. Волосся її потемніло, а очі стали знову зеленими, як раніше. Шкіра вирівнялася, посвіжішала і посвітлішала. І ось вже на місці старої стояла жінка середніх років, приваблива і з легкої хитринкою в очах.

 – Так-то краще, – скинувши рукавички, щоб роздивитись руки, задоволено посміхнулася чаклунка. 

 – Це не означає, що я тобі все пробачила. Війна не закінчена, – піднявши підборіддя, нагадала Грунельда. 

 – Навіть не сумніваюся, – хмикнула Тінгельда, швидше за звичкою спираючись на костур. 

Закон древніх забороняв їм застосовувати магію один проти одного. Але людство давно навчило древніх використовувати для досягнення своїх цілей інших. Наприклад, заклинання, яким Грунельда зістарила сестру, призначалося зовсім іншій жінці. А нашийник виготовив сліпий коваль, коли Тінгельда випадково обмовилася, що силу древньої можна запечатати кованим залізом. І так рік за роком, століття за століттям. Вічне протистояння вищих істот. 

І не було сумніву в їх майбутній швидкій зустрічі. 

Все трапиться, як повинно. І Тінгельда про це подбає.