Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
126 дн. тому
Глава 1
126 дн. тому
Глава 2
126 дн. тому
Глава 3
101 дн. тому
Глава 4
101 дн. тому
Глава 5
101 дн. тому
Глава 6
101 дн. тому
Глава 7
101 дн. тому
Глава 8
101 дн. тому
Глава 9
101 дн. тому
Глава 10
101 дн. тому
Глава 11
101 дн. тому
Глава 12
101 дн. тому
Глава 13
101 дн. тому
Глава 14
101 дн. тому
Глава 15
101 дн. тому
Глава 16
101 дн. тому
Глава 17
101 дн. тому
Глава 18
101 дн. тому
Глава 19
101 дн. тому
Глава 20
101 дн. тому
Глава 21
101 дн. тому
Глава 22
101 дн. тому
Глава 23
101 дн. тому
Глава 24
101 дн. тому
Глава 25
101 дн. тому
Глава 26
101 дн. тому
Глава 27
101 дн. тому
Глава 28
101 дн. тому
Глава 29
101 дн. тому
Глава 30
101 дн. тому
Глава 31
101 дн. тому
Глава 32
101 дн. тому
Глава 33
101 дн. тому
Глава 34
101 дн. тому
Глава 35
101 дн. тому
Глава 36
101 дн. тому
Глава 37
101 дн. тому
Глава 38
101 дн. тому
Глава 39
101 дн. тому
Глава 40
101 дн. тому
Глава 41
101 дн. тому
Епілог 1
101 дн. тому
Епілог 2
101 дн. тому

День видався жахливий. Найнепогожіший за останні тижні. І так відчутно похолодало, задощило, а в цей день, ще й піднявся північний вітер, витрушуючи з чорних важких хмар дрібний град. Можна було б трохи підправити погоду. А то скоро від посівів залишиться тільки побита чорна земля, але я берегла сили, не знаючи, коли вони можуть мені знадобитися. 

Прибували ліри, котрі пообіцяли допомогу. Вірні Нейту, вони відгукнулися, коли лорду знадобилася їхня допомога. Воїни ставали табором прямо під стінами замку, і мешканці Північної межі потихеньку повертали собі присутність бойового духу. Складно пояснити людям, що не все так погано, коли їх лорд в полоні, а леді – нав'язана безприданниця, яку і господинею замку не відразу назвали. 

Ось тільки прибуття лірів було і на благо і на зло. В першу чергу тому, що я відразу ж стала просто жінкою, котрій ніяк не місце на війні. Мені миттєво нагадали про те, що леді в першу чергу мати, дружина і господиня в домі, а не воїн і ніяк не політик. Хоч зізнатися, ці ліри теж мені славних воїнів не нагадували. Ось тільки говорити я цього не стала. 

 – Якщо я не помиляюся, то дружина під час відсутності чоловіка – повністю керує його справами, – холодно і жорстко нагадала я присутнім чоловікам. – І я не збираюся залишатися осторонь, поки мій чоловік не повернеться в рідні стіни. 

Мої слова, немов грім, пролунали під склепінням обіднього залу, що став на певний неспокійний час залом ради. Ліри притихли, переглядаючись й не розуміючи, як і реагувати на мою примху.

 – Але міледі, навіщо вам лізти в цю справу? Ми зробимо все, щоб лорд Амора повернувся живим і неушкодженим в найкоротші терміни, – обережно заговорив повненький, лисий, як коліно, лір Хірендель. Його маленькі вузько посаджені темні очі висловлювали співчуття й доброту, а повні губи ласкаво посміхалися. 

Ще б. Якщо з Нейтом щось трапиться вони зможуть просити моєї руки. Хірендель до того ж ще і вдівець третій рік поспіль. Ні! Я не можу залишитися осторонь. 

 – Це не примха, а обов'язок, лір Хірелдель. І я зобов'язана його виконувати. І вказувати не вам, а богам і моєму чоловікові. Долю не обдурити, ховаючись за стінами. Зустрічі вимагають зі мною. І я вийду на переговори. Від вас вимагається одне – чекати мого знаку в засідці і не висовуватися завчасно. Як би нерозумно вам це не здавалося. Моєю головною метою все ж буде – зберегти життя нашого лорда і мого чоловіка. Якщо щось піде не так... 

 – То король зрівняє Північну межу з землею, як і хотів вже давно. Привід буде відмінний – помста за свою племінницю, котру не вдалось вберегти  її лірам, – пробурчав високий засмаглий лір Северсон. Шрами в куточках губ створювали враження, що він засмучений, немов незадоволений всім і вся. І зрозуміти, що насправді думає ця людина, було дуже складно. 

 – Нашому королю я вже відправила кілька листів з проханням про допомогу, описавши всю складність ситуації. І впевнена, що з дня на день тут буде підмога зі столиці. 

Звичайно, впевненості ніякої не було. Я блефувала і викручувалась, силкуючись не підірвати і без того розхитану рішучість.

 – Це він вам написав? – запитав боягузливий, вічно спітнілий лір Ківер, випивши з самого ранку вже п'яту кухоль елю, щоб набратися хоч якийсь хоробрості. Здається, і в цьому залі він був лише тому, що гніву монарха боявся більше, ніж битви. Хоч я б не довірила йому спину. 

 – Я не сумніваюся, що так і буде. Чи ви думаєте, що його величність залишить Північну межу на розтерзання заколотникам і острів'янам? 

Відповіддю мені була тиша. Тільки ледь чутно хмикнув сір Крістофер, що вже звичною тінню застиг у мене за плечем. Благо, промовчав. Від нього я вже могла очікувати чого завгодно. 

 – Ось і я вважаю, що сумніви недоречні, – кивнула я принишклим лірам. – Я прекрасно розумію, як важко прославленим в боях воїнам слухати накази жінки. Дівчини, якщо вже говорити відверто, – я піднялася на ноги і повільно рушила уздовж столу, зважуючи кожне слово, відміряючи інтонації і вкладаючи рівно стільки потрібних мені емоцій, скільки того вимагала ця промова. Тінгельда навчила мене замовляння, що мало додати переконливості моїм словам. Ось і підвернулася можливість перевірити його дієвість. – Але ви вже давно знаєте свого лорда. Хоч раз він приймав рішення не обдумавши гарненько все? 

 – Ні! – замотали головами чоловіки. 

 – Хоч раз, він підводив вас? Дав привід засумніватися у своєму розумі і далекоглядності? 

Відповіддю мені було різноголосе заперечення, і я насилу подавила посмішку.

– Так чому ви гадаєте, що зробивши мене своєю наступницею, він зробив помилку? Адже ви зовсім не знаєте, на що я здатна! 

І знову це мовчання. Але тепер вони мовчали, обдумуючи мої слова, а не ігноруючи дівчину, що вирішила пограти в дорослі ігри. 

 – Кречет хоче говорити зі мною. Він, як і багато хто, вважає мене просто жінкою, і впевнений, що ви не станете мене навіть слухати. Але він помиляється, – продовжила я, не дозволивши чоловікам знову охолонути. – Я дам йому цю можливість. А ви, високоповажні ліри, влаштуєте засідку. У військовому ремеслі ви розумієте більше мого, і я впевнена, що впораєтеся з цим завданням. І в потрібний момент – нападете. А зараз, краще всім відпочити. Загін, який недавно повернувся, бачив, що наближається військо. Наразі воно в дні шляху. Завтра Кречет буде біля стін Північної межі. І нам краще не допускати облоги. 

Складно говорити напевно, чи прийняли мене ліри за леді замку або за божевільну, але висловлюватися не стали, на сміх не підняли, і на тому спасибі. 

 – Вони не дуже-то вірять у ваші здібності воїна, – висловився сір Крістофер, коли двері за чоловіками зачинились. 

 – І це на краще. Я не стану розкривати всі карти. Якщо в моєму будинку були зрадники, то хто мені поручиться за те, що серед них немає того, хто продасть мене на три мідяки? 

 – Ну, мідяків буде куди більше. Ви ж леді... 

 – Вмієте ви підтримати, сір Крістофер, – криво посміхнулася я, взявши в руки кухоль з елем, але шлунок збунтувався від одного запаху, і я поставила її назад на стіл. Дивно, слабкість через перевитрату магії повинна була давно пройти. Але легше чомусь не ставало. – А проте, без вас мені не обійтися ніяк. Бунтівники вже вранці будуть тут. Накажіть запалити смолоскипи уздовж стіни – чим більше, тим краще. Серед воїнів Кречета точно буде відьма. Грунельда. Вона на вас. Більше з нею нікому не впоратися. Але! Нічого не робити, поки я не подам знак. Життя лорда понад усе! 

 – Я клявся захищати леді... – насупився Крістофер. 

 – Альберт буде мене захищати. 

 – Але міледі, ви ж бачите, що він... не зацікавлений в успішному результаті. 

 – Зате винен мені життя! Прийшов час стягувати борги. Борг життя не дозволить йому зрадити мене. 

Сір Крістофер не відповів на це ніяк, але його скептична думка була написана у нього на обличчі. 

 – Покличте Хільду, – зітхнула я, розуміючи, що переконувати його немає ніякого толку. 

Поки сір шукав керуючу, я дозволила собі трохи перепочити. Якщо хтось подумав, що я була безстрашною до дурості – даремно. Мені було страшно. Як ніколи в моєму житті. Найбільше я боялася провалу. Боялася, що моя самодіяльність обернеться болем і смертю. Але і втікати в столицю, як радив Альберт, не хотіла. Не мала права.

 – Міледі, – вклонилася Хільда, увійшовши до зали. 

Як я і думала, наші відносини охололи з появою в стінах Північної межі Тінгельди. І нехай вона не намагалася мені насолити, як в перші дні мого перебування тут. Але і підтримки її я не відчувала. 

 – Хільдо, – почала я, стиснувши плечі бабусі і намагаючись зазирнути їй в очі. – ти не дурна, і прекрасно розумієш, що зараз не час для чвар. Коли все закінчиться, ви можете з Тінгельдою лаятися, поки не захрипне обидві. Але поки, мені потрібна ваша допомога. 

 – Вона брехлива і підступна, міледі, – заговорила керуюча. — І від неї шкоди куди більше, ніж користі. Завжди було так. 

 – Тобі видніше, – легко погодилася я. – Але завтра, швидше за все, нас чекає бій. Я не віддам Північна межа просто так. Проллється кров. Тінгельда знається на лікуванні, ти – що і як в замку. Приготуйте все, що необхідно: бинти, воду, мазі, голки і шовк, щоб зашивати рани. Подумайте, де найкраще розмістити поранених. Подумай не про минуле, а майбутньому, Хільдо. Якщо тобі хоч скільки дорогий лорд Амора. 

Стислі до білого губи старої здригнулися, розслабилися. Вона перевела подих і все ж кивнула. 

 – Тільки заради лорда. І Північної межі. 

І мене вистачило тільки на підбадьорливу посмішку. Страшно було сполохати нехай трохи начаклований, але успіх. 

Справа залишилася за малим – заховати півтисячі воїнів в засідці і підготувати місце для зустрічі. І сподіватися на удачу і те, що всі, хто вийшов сьогодні з цього залу виконають все в точності, як я сказала. Тоді обов'язково все вийшло б. 

Але на жаль... завжди щось десь іде не за планом.