День видався жахливий. Найнепогожіший за останні тижні. І так відчутно похолодало, задощило, а в цей день, ще й піднявся північний вітер, витрушуючи з чорних важких хмар дрібний град. Можна було б трохи підправити погоду. А то скоро від посівів залишиться тільки побита чорна земля, але я берегла сили, не знаючи, коли вони можуть мені знадобитися. 

Прибували ліри, котрі пообіцяли допомогу. Вірні Нейту, вони відгукнулися, коли лорду знадобилася їхня допомога. Воїни ставали табором прямо під стінами замку, і мешканці Північної межі потихеньку повертали собі присутність бойового духу. Складно пояснити людям, що не все так погано, коли їх лорд в полоні, а леді – нав'язана безприданниця, яку і господинею замку не відразу назвали. 

Ось тільки прибуття лірів було і на благо і на зло. В першу чергу тому, що я відразу ж стала просто жінкою, котрій ніяк не місце на війні. Мені миттєво нагадали про те, що леді в першу чергу мати, дружина і господиня в домі, а не воїн і ніяк не політик. Хоч зізнатися, ці ліри теж мені славних воїнів не нагадували. Ось тільки говорити я цього не стала. 

 – Якщо я не помиляюся, то дружина під час відсутності чоловіка – повністю керує його справами, – холодно і жорстко нагадала я присутнім чоловікам. – І я не збираюся залишатися осторонь, поки мій чоловік не повернеться в рідні стіни. 

Мої слова, немов грім, пролунали під склепінням обіднього залу, що став на певний неспокійний час залом ради. Ліри притихли, переглядаючись й не розуміючи, як і реагувати на мою примху.

 – Але міледі, навіщо вам лізти в цю справу? Ми зробимо все, щоб лорд Амора повернувся живим і неушкодженим в найкоротші терміни, – обережно заговорив повненький, лисий, як коліно, лір Хірендель. Його маленькі вузько посаджені темні очі висловлювали співчуття й доброту, а повні губи ласкаво посміхалися. 

Ще б. Якщо з Нейтом щось трапиться вони зможуть просити моєї руки. Хірендель до того ж ще і вдівець третій рік поспіль. Ні! Я не можу залишитися осторонь. 

 – Це не примха, а обов'язок, лір Хірелдель. І я зобов'язана його виконувати. І вказувати не вам, а богам і моєму чоловікові. Долю не обдурити, ховаючись за стінами. Зустрічі вимагають зі мною. І я вийду на переговори. Від вас вимагається одне – чекати мого знаку в засідці і не висовуватися завчасно. Як би нерозумно вам це не здавалося. Моєю головною метою все ж буде – зберегти життя нашого лорда і мого чоловіка. Якщо щось піде не так... 

 – То король зрівняє Північну межу з землею, як і хотів вже давно. Привід буде відмінний – помста за свою племінницю, котру не вдалось вберегти  її лірам, – пробурчав високий засмаглий лір Северсон. Шрами в куточках губ створювали враження, що він засмучений, немов незадоволений всім і вся. І зрозуміти, що насправді думає ця людина, було дуже складно. 

 – Нашому королю я вже відправила кілька листів з проханням про допомогу, описавши всю складність ситуації. І впевнена, що з дня на день тут буде підмога зі столиці. 

Звичайно, впевненості ніякої не було. Я блефувала і викручувалась, силкуючись не підірвати і без того розхитану рішучість.

 – Це він вам написав? – запитав боягузливий, вічно спітнілий лір Ківер, випивши з самого ранку вже п'яту кухоль елю, щоб набратися хоч якийсь хоробрості. Здається, і в цьому залі він був лише тому, що гніву монарха боявся більше, ніж битви. Хоч я б не довірила йому спину. 

 – Я не сумніваюся, що так і буде. Чи ви думаєте, що його величність залишить Північну межу на розтерзання заколотникам і острів'янам? 

Відповіддю мені була тиша. Тільки ледь чутно хмикнув сір Крістофер, що вже звичною тінню застиг у мене за плечем. Благо, промовчав. Від нього я вже могла очікувати чого завгодно. 

 – Ось і я вважаю, що сумніви недоречні, – кивнула я принишклим лірам. – Я прекрасно розумію, як важко прославленим в боях воїнам слухати накази жінки. Дівчини, якщо вже говорити відверто, – я піднялася на ноги і повільно рушила уздовж столу, зважуючи кожне слово, відміряючи інтонації і вкладаючи рівно стільки потрібних мені емоцій, скільки того вимагала ця промова. Тінгельда навчила мене замовляння, що мало додати переконливості моїм словам. Ось і підвернулася можливість перевірити його дієвість. – Але ви вже давно знаєте свого лорда. Хоч раз він приймав рішення не обдумавши гарненько все? 

 – Ні! – замотали головами чоловіки. 

 – Хоч раз, він підводив вас? Дав привід засумніватися у своєму розумі і далекоглядності? 

Відповіддю мені було різноголосе заперечення, і я насилу подавила посмішку.

– Так чому ви гадаєте, що зробивши мене своєю наступницею, він зробив помилку? Адже ви зовсім не знаєте, на що я здатна! 

І знову це мовчання. Але тепер вони мовчали, обдумуючи мої слова, а не ігноруючи дівчину, що вирішила пограти в дорослі ігри. 

 – Кречет хоче говорити зі мною. Він, як і багато хто, вважає мене просто жінкою, і впевнений, що ви не станете мене навіть слухати. Але він помиляється, – продовжила я, не дозволивши чоловікам знову охолонути. – Я дам йому цю можливість. А ви, високоповажні ліри, влаштуєте засідку. У військовому ремеслі ви розумієте більше мого, і я впевнена, що впораєтеся з цим завданням. І в потрібний момент – нападете. А зараз, краще всім відпочити. Загін, який недавно повернувся, бачив, що наближається військо. Наразі воно в дні шляху. Завтра Кречет буде біля стін Північної межі. І нам краще не допускати облоги. 

Складно говорити напевно, чи прийняли мене ліри за леді замку або за божевільну, але висловлюватися не стали, на сміх не підняли, і на тому спасибі. 

 – Вони не дуже-то вірять у ваші здібності воїна, – висловився сір Крістофер, коли двері за чоловіками зачинились. 

 – І це на краще. Я не стану розкривати всі карти. Якщо в моєму будинку були зрадники, то хто мені поручиться за те, що серед них немає того, хто продасть мене на три мідяки? 

 – Ну, мідяків буде куди більше. Ви ж леді... 

 – Вмієте ви підтримати, сір Крістофер, – криво посміхнулася я, взявши в руки кухоль з елем, але шлунок збунтувався від одного запаху, і я поставила її назад на стіл. Дивно, слабкість через перевитрату магії повинна була давно пройти. Але легше чомусь не ставало. – А проте, без вас мені не обійтися ніяк. Бунтівники вже вранці будуть тут. Накажіть запалити смолоскипи уздовж стіни – чим більше, тим краще. Серед воїнів Кречета точно буде відьма. Грунельда. Вона на вас. Більше з нею нікому не впоратися. Але! Нічого не робити, поки я не подам знак. Життя лорда понад усе! 

 – Я клявся захищати леді... – насупився Крістофер. 

 – Альберт буде мене захищати. 

 – Але міледі, ви ж бачите, що він... не зацікавлений в успішному результаті. 

 – Зате винен мені життя! Прийшов час стягувати борги. Борг життя не дозволить йому зрадити мене. 

Сір Крістофер не відповів на це ніяк, але його скептична думка була написана у нього на обличчі. 

 – Покличте Хільду, – зітхнула я, розуміючи, що переконувати його немає ніякого толку. 

Поки сір шукав керуючу, я дозволила собі трохи перепочити. Якщо хтось подумав, що я була безстрашною до дурості – даремно. Мені було страшно. Як ніколи в моєму житті. Найбільше я боялася провалу. Боялася, що моя самодіяльність обернеться болем і смертю. Але і втікати в столицю, як радив Альберт, не хотіла. Не мала права.

 – Міледі, – вклонилася Хільда, увійшовши до зали. 

Як я і думала, наші відносини охололи з появою в стінах Північної межі Тінгельди. І нехай вона не намагалася мені насолити, як в перші дні мого перебування тут. Але і підтримки її я не відчувала. 

 – Хільдо, – почала я, стиснувши плечі бабусі і намагаючись зазирнути їй в очі. – ти не дурна, і прекрасно розумієш, що зараз не час для чвар. Коли все закінчиться, ви можете з Тінгельдою лаятися, поки не захрипне обидві. Але поки, мені потрібна ваша допомога. 

 – Вона брехлива і підступна, міледі, – заговорила керуюча. — І від неї шкоди куди більше, ніж користі. Завжди було так. 

 – Тобі видніше, – легко погодилася я. – Але завтра, швидше за все, нас чекає бій. Я не віддам Північна межа просто так. Проллється кров. Тінгельда знається на лікуванні, ти – що і як в замку. Приготуйте все, що необхідно: бинти, воду, мазі, голки і шовк, щоб зашивати рани. Подумайте, де найкраще розмістити поранених. Подумай не про минуле, а майбутньому, Хільдо. Якщо тобі хоч скільки дорогий лорд Амора. 

Стислі до білого губи старої здригнулися, розслабилися. Вона перевела подих і все ж кивнула. 

 – Тільки заради лорда. І Північної межі. 

І мене вистачило тільки на підбадьорливу посмішку. Страшно було сполохати нехай трохи начаклований, але успіх. 

Справа залишилася за малим – заховати півтисячі воїнів в засідці і підготувати місце для зустрічі. І сподіватися на удачу і те, що всі, хто вийшов сьогодні з цього залу виконають все в точності, як я сказала. Тоді обов'язково все вийшло б. 

Але на жаль... завжди щось десь іде не за планом.