Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
117 дн. тому
Глава 1
117 дн. тому
Глава 2
117 дн. тому
Глава 3
92 дн. тому
Глава 4
92 дн. тому
Глава 5
92 дн. тому
Глава 6
92 дн. тому
Глава 7
92 дн. тому
Глава 8
92 дн. тому
Глава 9
92 дн. тому
Глава 10
92 дн. тому
Глава 11
92 дн. тому
Глава 12
92 дн. тому
Глава 13
92 дн. тому
Глава 14
92 дн. тому
Глава 15
92 дн. тому
Глава 16
92 дн. тому
Глава 17
92 дн. тому
Глава 18
92 дн. тому
Глава 19
92 дн. тому
Глава 20
92 дн. тому
Глава 21
92 дн. тому
Глава 22
92 дн. тому
Глава 23
92 дн. тому
Глава 24
92 дн. тому
Глава 25
92 дн. тому
Глава 26
92 дн. тому
Глава 27
92 дн. тому
Глава 28
92 дн. тому
Глава 29
92 дн. тому
Глава 30
92 дн. тому
Глава 31
92 дн. тому
Глава 32
92 дн. тому
Глава 33
92 дн. тому
Глава 34
92 дн. тому
Глава 35
92 дн. тому
Глава 36
92 дн. тому
Глава 37
92 дн. тому
Глава 38
92 дн. тому
Глава 39
92 дн. тому
Глава 40
92 дн. тому
Глава 41
92 дн. тому
Епілог 1
92 дн. тому
Епілог 2
92 дн. тому

– Ти ввійдеш в цей дім тільки коли північні льоди згорять дотла, – шаленіла Хільда, вставши на воротах і не соромлячись у виразах, пояснювала, куди варто вирушити незваній  гості. 

Її зморшкувате обличчя побіліло від гніву, ставши схожим на крейдяну статую, а з очей, здавалося, ось-ось посиплються іскри. 

 – Це не тобі це вирішувати! – спокійно відрубала Тінгельда, спираючись на костур і свердлячи поглядом керуючу справами Північної межі. У другій руці вона стискала невеликий вузлик, в який хіба що ложка і кружка поміститься. І тільки побілілі кісточки пальців видавали, чого вартий був їй цей удаваний спокій. – Я прийшла до господині замку, а не до старої шкапи, що уявляє себе великою шишкою. 

 – Ти на себе, коли останнього разу дивилася? Я не дозволю тобі обкрутити ще одну леді земель! І плювати мені, що ти там за обіцянки з неї взяла. Ти отруйна змія, скільки не грій тебе, а все одно вжалиш. 

На таку виставу зібралися всі мешканці замку і сільські, котрі вже отримали притулок. Перешіптувалися і не соромлячись обговорювали перепалку бабусь, десь кивали в такт словам, десь навпаки обурювалися, висловлюючи напівголосно свою безцінну думку. 

І це знаючи, що над замком нависла загроза, що лорд Амора в полоні, що мені як ніколи потрібна підтримка, а не додаткові причини для хвилювання. Я зло скрипнули зубами і стиснула кулаки. 

 – Припиніть балаган! – гаркнула так, що пискнули і заметушилися по двору молоденькі покоївки, побрели по своїх справах, опустивши голови, чоловіки. І тільки дві баби навіть не поворухнулися, продовжуючи свердлити одна одну поглядами. — Ви з глузду з'їхали? Замок не сьогодні-завтра буде в облозі або взагалі захоплять, а ви розвели демон знає що! 

 – Міледі, ця стара пройдисвітка сказала, що ви запросили її в Північну межу особисто! Най всохне їй язик! 

 – Це правда, – кивнула я, згадавши обіцянку дати притулок Тінгельді. – Якщо вона не замишляє поганого, то отримає притулок, як і будь-хто, хто його потребує в моїх землях. 

 – Це помилка! Ця відьма навіть не з нашого народу. Вона з островів, ящірка! Так за нею по слідах тільки біда і ходить! Одну леді вона вже знищила, чоловіка свого теж, обірвавши славний древній рід. 

 – Твій брат сам в праві був вибирати! – процідила Тінгельда крізь зуби. 

 – Ти зачарувала його! 

О, боги! 

 – Досить, – попередила я скандал, що загрожував знову розгорітись. – Хільда, твоєї допомоги потребують на кухні. 

 – Але... міледі... – не вірячи пробурмотіла керуюча, нагородивши мене таким поглядом, наче я зрадила не тільки її, але і всю Північну межу. 

 – Тінгельда, якщо ти шукаєш захисту, то мій дім для тебе відчинений, – проігнорувавши бурмотіння Хільди, заговорила з відьмою. 

 – Мілорд не схвалить, – піднявши підборіддя, прошипіла керуюча. 

 – Слава богам, що ви зараз зволили все ж згадати про мілорда. Трохи раніше мені здалося, що ви геть забули і те, що відбувається, і про те, що ще доведеться нам усім пережити. 

По її обличчю пройшла судома. Здається, тільки що я знову власноруч зруйнувала так довго і ретельно вибудовувану рівновагу в цьому замку. З іншого боку, ця рівновага і так може впасти в будь-який момент. Як і все хоч трохи налагоджене життя.

 – Як вам буде завгодно, – погодилася, але не змирилася Хільда, розвернулась, і високо піднявши голову, попрямувала в замок. 

А я ледь стрималася, щоб не прикрити очі і не перевести крадькома подих. Як мені воювати з чоловіками, відстоювати родове гніздо мого чоловіка, якщо не можу навіть прислугу втихомирити, коли та розбушується. Хоч матуся Хільда ​​ніколи і не була тут просто прислугою. 

 – Злопам'ятна гадина, – пробурчала Тінгельда, не зрушивши з місця і з якимсь сумом дивлячись услід своєму ворогові. – Але ж ми могли бути подругами, якби вона не вбила собі в голову, що я зачарувала її брата. Сама ніколи не кохала, і не вірить, що хтось здатний любити. 

 – Обережніше, – застерегла я, швидше за для порядку. – Любити можна по-різному. Сподіваюся, ти не для скандалу прийшла? 

Тінгельда, нарешті, прямо подивилася на мене, трохи примружившись. Її губи зігнулися в усмішці, перш ніж вона сказала. 

 – Ні, я прийшла просити у тебе захисту і притулку. Якщо остров'яни прийдуть в село, мені дістанеться першій. 

Закономірно. Щось підказувало, що пішла в ці землі вона не з благословення родичів і одноплемінників. І вони не упустять можливості їй про це нагадати при зустрічі.

– Я виконаю свої зобов'язання, – кивнула я, запрошуючи чаклунку увійти. 

Слова магічною клятви не дозволять їй увійти, якщо думки її не чисті. Але все ж несвідомо напружилася, спостерігаючи, як стара струснувши мішком, рушила через ворота у двір замку. Все ж таки не зі злом. Хоч це добре. 

 – Скажи, Тінгельдо, ти ж знала, що це трапиться? – заговорила я, підлаштовуючись під трохи кульгаву ходу старої. 

 – Є таке, – кивнула відьма. – Хочеш знати, чому не попередила? 

 – Не хочу, – похитала головою. – Якщо та, що бачила промовчала, значить на це були причини. 

 – Але щось ти хочеш запитати, – здогадалася відьма, повільно піднімаючись сходами в замок. 

Я багато хотіла б з'ясувати. Чи вдасться мені задумане. Чи не розсиплеться мій план, як картковий будиночок. Чи вийде врятувати Нейта. Та тільки-но я дізнаюся відповідь, як майбутнє зміниться. І хто знає тоді – на краще чи навпаки. 

 – Нейт живий? – придушено запитала я те, що дійсно для мене було зараз важливо. 

І серце стислося в очікуванні відповіді, в грудях заболіло, а в горлі встав ком. Краще б не питала. Була б хоч надія... 

Відьма зупинилася, прикривши очі, немов прислухаючись до чогось всередині себе, її губи заворушилися, начитуючи закляття. А після вона різко підняла руку, торкнувшись моєї щоки. Я навіть не встигла відскочити, злякатися. 

 – Дивись сама, – заглянувши в душу, наказала чаклунка. 

І моя свідомість попливла, немов занурившись в густий туман, пірнула в непроглядну темінь. Першою думкою було, що відьма засліпила мене, але поступово очі почали звикати до темряви, з'явилися контури предметів, освітлених через вузьке загратоване вікно – тюк соломи на підлозі, миска, відро... це камера. Я різко розвернулася на місці, нишпорячи поглядом по погано освітленому приміщенню. І тут же наткнулася на Нейта. 

Він стояв притулившись до стіни, розглядаючи щось в маленьке віконце. Живий. Мій Нейт... живий. І навіть без видимих ​​слідів побоїв. 

Серце зірвалося в галоп до запаморочення. На очі навернулися сльози полегшення. І я рвучко кинулася до нього, щоб обійняти, але руки пройшли крізь нього і навіть крізь стіну. Немов все навколо було несправжнім. Або це я була примарою тут. 

Я прикрила очі, змахнувши солоні краплі. Невагомо погладила його по щоці і зовсім легенько торкнулася губами його губ. 

 – Кохаю тебе, – зізналася, не сподіваючись, що він почує. 

А в наступну мить я знову стояла на ґанку замку, під палючим обіднім сонцем. Немов це було всього лише видіння. 

 – А тепер нагодуй мене, – як ні в чому не бувало, пробурмотіла Тіргельда. – Стара я вже для цих ігор... 

 – Навіщо ти це робиш? 

 – Щоб все сталося так, як повинно!