Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
117 дн. тому
Глава 1
117 дн. тому
Глава 2
117 дн. тому
Глава 3
92 дн. тому
Глава 4
92 дн. тому
Глава 5
92 дн. тому
Глава 6
92 дн. тому
Глава 7
92 дн. тому
Глава 8
92 дн. тому
Глава 9
92 дн. тому
Глава 10
92 дн. тому
Глава 11
92 дн. тому
Глава 12
92 дн. тому
Глава 13
92 дн. тому
Глава 14
92 дн. тому
Глава 15
92 дн. тому
Глава 16
92 дн. тому
Глава 17
92 дн. тому
Глава 18
92 дн. тому
Глава 19
92 дн. тому
Глава 20
92 дн. тому
Глава 21
92 дн. тому
Глава 22
92 дн. тому
Глава 23
92 дн. тому
Глава 24
92 дн. тому
Глава 25
92 дн. тому
Глава 26
92 дн. тому
Глава 27
92 дн. тому
Глава 28
92 дн. тому
Глава 29
92 дн. тому
Глава 30
92 дн. тому
Глава 31
92 дн. тому
Глава 32
92 дн. тому
Глава 33
92 дн. тому
Глава 34
92 дн. тому
Глава 35
92 дн. тому
Глава 36
92 дн. тому
Глава 37
92 дн. тому
Глава 38
92 дн. тому
Глава 39
92 дн. тому
Глава 40
92 дн. тому
Глава 41
92 дн. тому
Епілог 1
92 дн. тому
Епілог 2
92 дн. тому

Цікаво, як на людину впливає рішення слідувати меті. Всю втому і нервозність, як рукою зняло. Як би ще позбутися слабкості і нудоти вранці? Навіть чудодійні трави Еннет не допомагали, а Розі знову завела свою пісню про вроки. Ось тільки річ у тому, що підклад-то знайдено, нічні жахіття мене більше не мучили. Але я веліла, про всяк випадок, ще раз все перетрусити, а дивні знахідки мотати в білу тканину, руками не чіпати і залишати в стороні до тих пір, поки я особисто не огляну їх. 

 – Міледі, бачать боги, це найбільша дурість, яку від вас можна очікувати, – висловився сір Крістофер, супроводжуючи мене в пташину вежу, маючи на увазі рішення зустрітися з Кречетом. 

 – Ви мене погано знаєте просто, – без тіні посмішки, зізналася я у відповідь, піднімаючись сходами нагору. – За Альбертом спостерігають? 

 – Тобто ви теж не дуже йому довіряєте? 

 – А вам не говорили, що непристойно відповідати питанням на питання? – скривилася я, тримаючись за шорстку стіну. – Зізнатися, мені б хотілося помилятися, сір Крістофер. Але зараз я не вірю нікому. Ні вам, ні Альберту, ні Хільді... боги, я навіть собі вже не довіряю. 

 – Це зрозуміло, міледі, і я розумію ваші побоювання. Альберт не вселяє мені довіри давно. Але Нейт шанує кровний зв'язок – в цьому його біда. 

 – Ви дуже... близькі з моїм чоловіком. Таке ставлення ще потрібно заслужити. 

 – Не з ним. Я винен його дружині. З нею я прийшов в цей замок, як єдиний родич. Передав руку її чоловікові і поклявся оберігати леді Північної межі навіть ціною життя. Мабуть, клятви потрібно точніше давати. Тому як Сирени не стало, а леді у Північної межі з'явилася знову.

Це було дивне і болюче одкровення, на яке не відразу знайдеш, що і відповісти. 

 – Ви не винні мені нічого, – обережно підбираючи слова, щоб не зачепити честь цієї людини, заговорила я. – Ваш борг відданий Сирені, і я не можу від вас чогось вимагати. 

 – Саме, що не відданий. І дозвольте мені хоч цього разу не облажатися, міледі. 

Боги, і що на це відповісти? Якось дивно себе почуваєш, коли тобі служать тому, що клялися першій дружині твого чоловіка. Це безглуздо, неправильно, але мені зараз потрібна була хоч почасти вірна людина. 

 – Відповіді від короля все ще немає! – пробігши поглядом по прилетілим з самого ранку птахам, зронила я. 

Зате були відповіді з підвладних Чорному вовкові земель. З тих, що відгукнулися, деякі обіцяли мені всяку можливу допомогу, деякі не церемонячись, слали мене до демонів. Але чимала частина не відповіла зовсім, не те чекаючи того, чим все закінчиться, не те просто не отримавши моє послання. Північна межа не найспокійніше і безпечне місце, і я не бралася говорити напевно – долетіли мої заговорені птиці, чи мої замовляння не врятували їх від островитянских стріл і лютих вітрів. 

Може, і королю моє послання не дійшло? Хоч від нього можна було чекати чого завгодно. Як допомоги, так і бездіяльності. Це був просто відмінний шанс позбутися від Амори. Тоді Лінді, скоріш за все, залишила б спроби втекти. А Північна межа була б вручена хороброму лордові, що відвоював би Північні землі. І щоб підкріпити його права, йому ще й руку вдови вручать. Мою руку. 

Я зло стукнула по підвіконню кулаком, стесавши шкіру. Якщо у мене народився такий логічний план, то і голову короля він міг відвідати. Тому... я зробила, що мала – повідомила монарха. А розраховувати буду на свої сили. 

Кілька днів очікування я провела за книгою по магії, зачинившись в кабінеті Нейта і загорнувшись у його похідний плащ. Чомусь це додавало мені впевненості, немов я відчувала його незриму підтримку. Навіть спокійніше ставало. І заклинання і без того давно вивчені, легко спліталися з магією. І ще... я стала сильнішою. Це відчувалося в тому, як швидко відгукувалася сила, як спліталися і розпліталися заклинання. Якщо раніше я втомлювалася від п'яти вправ, то зараз і двадцять були всього лише розминкою. 

Але і це не заспокоювало мене абсолютно. Якщо воїни, що втекли з галявини, приєдналися до решти – то в Гнізді точно знали, хто саме чаклує для Чорного вовка. І Грунельда, а вона точно неподалік, зробить все, щоб убезпечити, найменше – своїх одноплемінників. А мені не хотілося крові. Не хотілося ризикувати життями моїх воїнів, життям Нейта! 

Стук у двері змусив мене здригнутися і закрити книгу, прикривши її декількома паперами. 

 – Заходьте! – дозволила я, так і не скинувши з плечей плащ мого чоловіка. – Альберт? А де сір Крістофер? Прибули гінці з Гнізда? 

 – Ні! Сір Крістофер відлучився у своїх справах, зараз повернеться і виштовхає мене втришия.

– І правильно зробить. Пробач, але якщо ти не з новинами про гінців... 

 – Міледі, вам не варто з ними зустрічатися. Вони обіцяють вам життя, але навряд чи дотримаються обіцянки, – гаряче і швидко заговорив Берт подавшись вперед так різко, що я мимоволі відсахнулася, відкинувшись на спинку крісла. – Ви можете втекти. Я допоможу вам, леді Ребекко. Попросіть захисту у короля. Ви ж хотіли позбутися цього шлюбу. 

Я дивилася на Альберта і образ доброго світлого друга стрімко танув. Берт, якого я колись прийняла за свого єдиного друга, зараз здавався мені зовсім чужим. Може, все через підозри. А може, і правда, щось у ньому змінилося. А може, і було, просто я не хотіла цього помічати. ​​

 – А як же лорд Амора? – рівно і безбарвно поцікавилася я. 

 – Ви все одно йому не допоможете, – крізь зуби процідила довірена людина мого чоловіка. Єдинокровний, нехай і незаконнонароджений брат... 

Ось уже правду кажуть, дивись за вчинками, кому довіряти. 

 – Я візьму до відома, все що ви мені порадили, лір Альберт, – холодно відрубала я. – А тепер... покиньте кабінет. 

Альберт подивився на мене довго і уважно, а після просто кивнув якимось своїм думкам. 

 – Як накажете, міледі. – але вже у самого виходу він трохи затримався. – Я повинен був вам життя. Вважайте це спробою повернути вам борг. 

 – Я врахую це. 

Ні, лір Альберт. Вам не відбутися так легко! Я не прийму якусь поганеньку пораду в сплату боргу життя. Мучся! І нехай цей борг переслідує тебе вічно. 

Але не встигла я охолонути після візиту Альберта, як у двері знову постукали. 

 – Міледі, до вас там якась відьма. – защебетала схвильована Тіра. – Каже, що ви їй заборгували. Хільда ​​вперлася, сказала, що тільки через її труп ця стара в Північну межу потрапить. 

Тінгельда. Як невчасно. Просто день сплати боргів, якийсь... 

 – Передайте, що я спущуся через хвилину.