Серце вискакувало з грудей, відбиваючи шалений ритм в такт стуку підборів. У вухах противно дзвеніло, а в роті з'явився металічний присмак. Уява малювала картини кривавих битв щоразу, коли в моїй голові Нейт отримував поранення всередині щось розривалося на дрібні шматочки. 

Потрібно було запитати стару відьму про майбутнє. Якою б не була ціна. І я не розривалася б від безсилля і незнання. Знала б напевно, як потрібно діяти, чого остерігатись. Що мене зупинило? Майбутнє змінюється в той момент, коли ти заглядаєш в нього. І що б мені не сказала Тінгельда, нічого ніколи б не сталося так, як вона це бачила. 

Мені відчайдушно не вистачало повітря. Я буквально вибігла по сходах на північну вежу, хапаючи повітря ротом. 

Небо затягнулося чорними хмарами, тріснуло бузковими блискавками. Вітер зле рвав прапор на флагштоку, кидався пилом, піском і дрібним сміттям об стіни замку. Це вже не відьма з Північних островів. Це моя магія біснувалася, вимагаючи дій, вимагаючи крові. 

Так не піде, Бекко. Потрібно взяти себе в руки, зібратися і вирішити, як вчинити далі. Я – маг. І здатна на більше, ніж загін чоловіків. Ось тільки надто багато сил було витрачено напередодні. Потрібен час... який стрімко витікав, подібно сухому піску крізь пальці. 

Записка, відправлена ​​Вьерні чи її брату, скоріше за все, випередила загін. Якщо десь там в лісі дійсно ховаються остров'яни і вони заодно з Кречетами, то вони будуть попереджені. Хоч складно повірити, що по той бік не очікували візиту. Але одна справа здогадуватися, інша – знати напевно. 

Я покрутила в руках згорток, втягнувши повітря. Магія. На боці чужинців магія Грунельди. І що якщо вона вже відновила силу, щоб знову напасти. 

Астра згадала ім'я відьми, побачивши згорток, і дівчина точно знайома з чаклунством Грунельди. Зараз мені вже було начхати, хто приніс в мої покої цей подарунок, створений звести мене з розуму. Мені було начхати, на Вьерну з її спрагою титулів і грошей, Кречета з його планами звести весь рід Амора, на короля... 

Напевно, вперше в житті я відчувала такий страх і біль. Жах, що я ніколи не побачу більше Нейта, що не почую його голос, не відчую жар його тіла, що не вдихну його запах. Що його очі не потемніють, розглядаючи мене з якимось благоговінням і захопленням. І цей страх розривав серце неймовірним болем. 

Так не піде, Ребекка. Ти не тільки закохана жінка – ти леді Північної межі. Уже через кілька миттєвостей я була у дворі. Навколо бігали жителі замку, борючись з бурею. На землю немов впав гнів небес. До заходу ще було далеко, але чітко потемніло. 

 – Міледі, на вас обличчя немає, – гукнула мене Хільда. – Що трапилося? 

 – Нічого! Але у мене погані передчуття, Хільда, – глухо і мертво відгукнулася я. – Новин від лорда не було? 

Керуюча справами Північної межі натяглася тятивою, її обличчя закам'яніло, а руки стиснулися в кулаки. 

 – Ні, – однак рівно відповіла вона. – Але ми і не чекали їх. Загін вирушив не так давно. Можливо, навіть скоро повернеться. 

 – Я піду йому назустріч, – кивнувши власним думкам, вирішила я. – Накажи осідлати мені коня. І нехай начальник варти забезпечить мене супроводжуючими. 

Йдучи в сторону замкового саду, я точно знала, що Хільда ​​виконає мої вказівки. Як би вона не хвилювалася, що б не думала про мою розсудливість, а накази виконувати вона вміла. 

Швидко відшукавши чим викопати ямку, я пройшла по саду, обравши дуже вдале, на мій погляд, місце – в коренях старої розлогої груші. Під ногами хрустіли дрібні гілки, минулорічний врожай, шелестіло висохле листя. Земля виявилася твердою, як камінь, і довелося повозитися, щоб викопати неглибоку ямку. Підклад не повинен потрапити в чиїсь руки. Ще не відомо, як він подіє на інших мешканців замку. 

 – Леді Ребекко, – гукнув мене чоловічий голос, якого я почути зараз не очікувала і не особливо і бажала. – Мені доповіли, що ви зібралися покинути стіни замку! 

 – Сір Крістофер, – обтрусивши від землі руки і спершись на держак лопати, подивилася прямо на сивого воїна. – З яких це пір вам доповідають про пересування і бажання леді замку?

Я зловила себе на тому, що досі так і не спромоглася розгледіти, як слід цю людину. Сір Крістофер не здавався видатним, широким в плечах, високим зростом. Але я прекрасно пам'ятала, як легко самотужки він тягав колоди, які інші чоловіки і втрьох не завжди могли підняти. Вважаю, не варто так само обманюватися на рахунок його спритності і розуму. Все це разом з удаваною таємничістю, викликало в мені бажання бути якомога далі від цієї людини. На жаль, це було не так вже й просто. Він був тінню Північної межі – ніде і всюди, він дозволяв собі висловлюватися про господаря, як королівський блазень – забувши про пристойність. І, мабуть, мав куди більший вплив, ніж показував. 

 – Лорд Амора довірив мені ваше життя і безпеку в його відсутність. Тому і доповідають спочатку мені, – обдарувавши мене гордовитою усмішкою, повідомив сір Крістофер. – Так що за світлі думки відвідали вашу прекрасну голову, міледі? 

Великі боги! Краще б він залишив Альберта мене сторожити. Він був веселішим і куди приємнішим цього похмурого типа. Та й домовитися з Бертом у мене б вийшло куди краще, ніж з Крістофером. 

 – У мене виникли підозри, що лорду може загрожувати небезпека, – знехотя відповіла я, плануючи обійти його стороною і виконати задумане. 

– У такому разі, повинен вас засмутити – ви нікуди не поїдете. 

 – І хто мене утримає? Можливо ти? – розсердившись остаточно, процідила я крізь зуби. 

І без того занадто багато дорогоцінного часу було втрачено. Можливо, Нейт потребує моєї допомоги прямо зараз. А якщо це не так, то я бажаю переконається в цьому особисто. 

 – Я, – нахабно кивнув мій не те страж, не те тюремник. 

Ну вже ні. Ніяка сила мене не втримає зараз. 

Заклинання злетіло з губ за мить до того, як я встигла обміркувати те, що роблю. Магія зірвалася з кінчиків пальців, за секунду до того, як я встигла про це пошкодувати. Сила вдарила в груди сира Крістофера і... розсипалася не заподіявши шкоди. 

Він навіть не похитнувся, наче я й не атакувала його миттю раніше. 

 – Але... як? – ошелешено зробивши крок назад, пробурмотіла я. 

 – Здивовані? – посміхнувшись одним куточком губ, поцікавився Крістофер. – Це моя вроджена особливість, і як люблять говорити святі отці – благословення боже. Магія не діє на мене, міледі. Саме тому мені довірена ваша безпека. Лорд підозрював, що захищати вас доведеться швидше від вас самої. 

Ось як. У мене по шкірі пройшов мороз. Нейт здогадувався, що не все так гладко може пройти у володіннях Кречетів. І подбав про те, щоб я не зробила необдуманих вчинків. 

По щоках покотилися сльози безсилля. Хотілося вити, рознести все в прах. Але чим це допоможе. 

 – Міледі, ви Амора, господиня замку, леді Північної межі і навколишніх земель, вам довірили замок і його мешканців під час відсутності лорда. Ніхто не приносив поганих звісток, і ви зобов'язані тримати себе в руках, – холодно і жорстко нагадав мені Крістофер. – Невже мілорд помилився в вас? 

Останні слова були хвиським ляпасом, від якого напружилося все тіло, вирівнялася спина і навіть саме собою піднялося підборіддя. Вітер гримнув важкою гілкою об зовнішню стіну за моєю спиною і затих, немов і не бушував весь цей час. 

 – Ви маєте рацію, сір Крістофер. – холодно кивнула я. – Ми будемо чекати повернення лорда. І ніяк інакше.

 – Я знав, що ви мудрі, міледі.