Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
117 дн. тому
Глава 1
117 дн. тому
Глава 2
117 дн. тому
Глава 3
92 дн. тому
Глава 4
92 дн. тому
Глава 5
92 дн. тому
Глава 6
92 дн. тому
Глава 7
92 дн. тому
Глава 8
92 дн. тому
Глава 9
92 дн. тому
Глава 10
92 дн. тому
Глава 11
92 дн. тому
Глава 12
92 дн. тому
Глава 13
92 дн. тому
Глава 14
92 дн. тому
Глава 15
92 дн. тому
Глава 16
92 дн. тому
Глава 17
92 дн. тому
Глава 18
92 дн. тому
Глава 19
92 дн. тому
Глава 20
92 дн. тому
Глава 21
92 дн. тому
Глава 22
92 дн. тому
Глава 23
92 дн. тому
Глава 24
92 дн. тому
Глава 25
92 дн. тому
Глава 26
92 дн. тому
Глава 27
92 дн. тому
Глава 28
92 дн. тому
Глава 29
92 дн. тому
Глава 30
92 дн. тому
Глава 31
92 дн. тому
Глава 32
92 дн. тому
Глава 33
92 дн. тому
Глава 34
92 дн. тому
Глава 35
92 дн. тому
Глава 36
92 дн. тому
Глава 37
92 дн. тому
Глава 38
92 дн. тому
Глава 39
92 дн. тому
Глава 40
92 дн. тому
Глава 41
92 дн. тому
Епілог 1
92 дн. тому
Епілог 2
92 дн. тому

Добре опинитися вдома, під захистом кам'яних міцних стін і сотні воїнів, в теплі, оточеною турботою. Повною мірою виходить це оцінити тільки коли ризикуєш назавжди втратити. 

До нашого повернення в Північній межі панував хаос. Нас почали розшукувати, ледь настали сутінки – обшукали замок, двір, схил, берег річки, а після, рушили в бік села під керівництвом Альберта. І зустріли нас на підході до поселення. До речі, адже я хоч і упиралася, намагаючись йти самостійно, а не їхати у нього на руках, але все одно більше висіла на чоловікові, та й йшла занадто повільно. Але і Нейта навантажувати було б жорстоко. Після запливу в крижаній воді, сутички з воїнами з диких островів і турбот про мене, він більше храбрився, ніж дійсно міг ще й нести мене до села. Тому краще я буду примхливою ​​леді, що ні з чого вирішила пройтися пішки в не найкращому стані, ніж Нейт зажене себе з небажання здатися слабким і оточити турботою свою неслухняну дружину. 

В будь-якому випадку, кінь виявився вельми до речі. І нехай чоловік навідріз відмовився випускати мене з обіймів, посадивши перед собою в сідло, я була рада навіть такому незручному способу пересування, що не опираючись і обнявши Амору, з насолодою занурюючись в його запах, усвідомлюючи, що тепер точно всі небезпеки позаду. Попереду непрості пояснення, і мені не завадило б придумати, як все пояснити, не викликаючи обурення і не розбиваючи на друзки ту крихку рівновагу і довіру між нами. Але нічого путнього в голову не йшло. А отже... просто скажу правду. Таку, яка вона є.

Амора дав вказівки, пояснивши куди слід прямувати Альерту з загоном, щоб забрати бранців, а після направив коня до Північного межі. 

І ось я блаженно прикривши очі напівлежала в глибокій балії з гарячою водою і відчувала себе в безпеці. 

 – Міледі, я ледь не збожеволіла! – плаксиво скаржилася Розі, то розтираючи мочалкою шкіру до червоного, то намилюючи волосся, вибираючи з довгих локонів зібраний по всьому лісі сміття. – Всі в замку ледь з ґлузду не з’їхали. Таке сталося. Відразу і леді, і лорд пропали, не сказавши ні слова. Ми вже думали, що вас викрали, відвезли, і тепер з короля, лорда Ньєра і Північної межі вимагатимуть викуп. 

У подібному випадку, ми б постаріли бранцями. Мій батько навіть якби і мав гроші, то спустив би їх на повій та випивку, а не на визволення дочки і зятя. Рада Північної межі, судячи з того, що я про неї чула, теж не поспішала б з викупом. А його величність... монарх переслідує свої цілі, і хто знає, може був би навіть радий позбутися нас. 

 – Слава всім богам, що все обійшлося, – промовила я, не відкриваючи очей і кривлячись від нервових різких рухів Розі. – Ти мені все волосся повидираєш! 

 – Вибачте... так заплуталося. І у мене й досі руки тремтять, як уявляю... – шморгнувши носом, поділилася служниця. Але волоссю все ж дала спокій і буквально впала на табурет поряд з балією. – Хільда ​​все на стіні стояла, як статуя Вдови! На неї подивишся – ну точно богиня смерті. Моторошно навіть.

Можу собі уявити. Хільда ​​і у звичайних обставинах навіває жаху, особливо якщо з нею не сильно знайомий, а вже коли в замку біда. 

 – Гадаю, не тільки Хільда ​​поводилася дивно, – розплющивши очі, обережно заговорила я. Розі балакуча – запитай і сама все розповість, але мені не хотілося ставити запитання, відповіді на які змусять її задуматися, що саме я хочу дізнатися. А у мене була прекрасна можливість оцінити реакцію слуг. 

 – Так що дивного? Всі хвилювалися, бігали, шукали... Тирі погано стало навіть. Астра з оглядової вежі не спускалася, поки не стемніло. 

 – А воїнів не було, щоб на оглядовій вежі сидіти? – насупилася я. 

 – Всі вас шукали... – розгублено нагадала Розі. 

 – Звичайно, – посміхнувшись, кивнула я. – Ти втомилася, Розі. Іди відпочивати. Завтра буде день. 

 – Але вам потрібно допомогти підготуватися до сну. 

 – Повір, я здатна вибратися з балії і дістатися до ліжка, – запевнила я служницю. – Можеш бути вільна. 

 – Доброї ночі, міледі, – невпевнено озираючись, покинула мої покої Розі. 

А я знову прикрила очі, відкинувши голову на бортик. 

Значить, всі нас шукали. У такій метушні навряд чи Розі звертала увагу на поведінку інших слуг. Тира... Астра... Хільда​​... хто завгодно з покоївок. Всі вони вхожі в замок і могли пробратися в мої покої. Варто ризикнути і запитати Хільду ​​про те, що в замку творилося. Може, вона більше розповість. 

Цікаво, чим зараз зайнятий мій чоловік? Теж розпитує прислугу? Чи вирішив дочекатися Альберта з бранцями? Може, спить уже? 

Без нього я відчувала себе самотньою. 

Вода колихнулася, а коли я розплющила очі в балії вже була не одна.

 – Ніколи не звикну до твоєї манери безшумно пересуватися, – зізналася я, намагаючись заспокоїти серце, що зайшлось. – Мені весь час здається, що ти немов привид – з'являєшся з нізвідки. 

 – Може, так і є? – посміхнувся одним куточком губ Нейт, піймавши під водою мою ногу і, не дивлячись на мій млявий опір взявся розминати мені ступні. Зізнатися, це у нього виходило неймовірно добре. Тому опір було придушено виключно моїм вольовим рішенням. – Це результат тренувань і трохи вроджений талант. Батько вчив мене полювати. Не так, як модно зараз при дворі – зі зграями собак, рогами, натовпом придворних верхом на конях. А по-старому. Коли дичину вистежують обережно, тихо і непомітно. 

 – Як тоді тебе помітили?

– Поняття не маю, – повільно ковзнувши долонею вгору по нозі, зізнався Амора. – За мною раніше таких промахів не спостерігалося. Але обов'язково з'ясую. Як і те, як їм вдалося пробратися на землі королівства, до того ж досить далеко зайти і залишитися непоміченими. Загін невеликий, але не невидимий. Може магія? 

 – Безумовно ні! – похитала я головою. Думати про чужинців, які напали на нас так близько від замку не виходило, коли руки Амори вимальовували на внутрішній стороні стегна візерунки, змушуючи тремтіти і затримувати дихання. Не думала, що після всіх хвилювань і втоми зможу ще чогось бажати. Але здається, помилялася. – Магії... там... ох... я не відчула! 

 – Правда? – в голосі чоловіка чулася якась насмішка. – Зовсім? 

 – Тільки моя, – подалася вперед я, і оком моргнути не встигла, як опинилася верхи на чоловікові. – Я можу перевірити, коли їх... доставлять в замок... потім. 

Запустивши пальці в його вологе волосся, трохи потягнула назад, заглядаючи в потемнілі очі. Настрій був точно не для серйозних розмов. Коли під долонями билося його серце, коли його подих обпалював шкіру, а руки витворяли щось таке, від чого по тілу прокочувалося полум'я, найменше хочеться думати про справи. 

 – Обов'язково, – посміхнувся Нейт, – В ще розкажеш, чому приховувала від мене правду. 

Знайшов час для пояснень. 

 – Це не тільки мої таємниці, – прошепотіла я, прикусивши мочку його вуха. Амора хрипко видихнув, сильніше стиснувши мою талію. – Деякі речі не розкажеш відразу, а втративши момент, ризикуєш уславитися брехухою. Але... я розповім тобі все. Завтра. 

 – Завтра, Ребекко. – трохи помовчавши, погодився Нейт. – Завтра обов'язково про все поговоримо... 

Це правильно, тому що розмовляти і думати я вже не могла. Лише підлаштовуватися під його рухи, хапаючи ротом повітря і то шепочучи, то вигукуючи його ім'я. 

Дивний все ж у нього спосіб мене карати за непослух і брехню.