Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
117 дн. тому
Глава 1
117 дн. тому
Глава 2
117 дн. тому
Глава 3
92 дн. тому
Глава 4
92 дн. тому
Глава 5
92 дн. тому
Глава 6
92 дн. тому
Глава 7
92 дн. тому
Глава 8
92 дн. тому
Глава 9
92 дн. тому
Глава 10
92 дн. тому
Глава 11
92 дн. тому
Глава 12
92 дн. тому
Глава 13
92 дн. тому
Глава 14
92 дн. тому
Глава 15
92 дн. тому
Глава 16
92 дн. тому
Глава 17
92 дн. тому
Глава 18
92 дн. тому
Глава 19
92 дн. тому
Глава 20
92 дн. тому
Глава 21
92 дн. тому
Глава 22
92 дн. тому
Глава 23
92 дн. тому
Глава 24
92 дн. тому
Глава 25
92 дн. тому
Глава 26
92 дн. тому
Глава 27
92 дн. тому
Глава 28
92 дн. тому
Глава 29
92 дн. тому
Глава 30
92 дн. тому
Глава 31
92 дн. тому
Глава 32
92 дн. тому
Глава 33
92 дн. тому
Глава 34
92 дн. тому
Глава 35
92 дн. тому
Глава 36
92 дн. тому
Глава 37
92 дн. тому
Глава 38
92 дн. тому
Глава 39
92 дн. тому
Глава 40
92 дн. тому
Глава 41
92 дн. тому
Епілог 1
92 дн. тому
Епілог 2
92 дн. тому

– Поклич Хільду, – попросила я сміхотливу юрку Астру, ледь спустившись в загальний зал.

Худенька блондинка здригнулася, блиснула відритою посмішкою, швидко вклонилася і без слів випарувалася.  По-іншому її миттєве зникнення назвати не виходило.  Щось в цій дівчині насторожувало мене.  А ось що?  Чи було це моє вроджене вміння відчувати людей чи просто ослабла через хворобу?  А може я вже почала підозрювати всіх навколо.  Хтось все ж доповів Кречетові і Вьерні, що лорда немає в замку.  Та й впевнена – у короля теж є пара вух в цих стінах.  Не розраховує ж він повністю на допомогу однієї, майже незнайомої племінниці.  Чи розраховує?

О боги!  Я збожеволію від цих інтриг.

Обіцяний мені суп пах так, що навіть попри нездужання в мені прокинувся вовчий апетит.  І тільки зайнявши місце за столом, я зрозуміла, що тарілка була всього одна.

 – А лорд Амора не приєднається до сніданку?  – запитала я полохливу Тіру, яка винесла до столу хліб.

 – Він вже снідав.  І відправився в кабінет.  Велів турбувати тільки якщо трапитися вторгнення диких племен в Північну межу, – хмикнула вона, і її пухкі губи торкнула посмішка.  Вона вмить перетворила пухку вічно перелякану служницю, домалювавши на щоках милі ямочки, а в блакитні очі додавши світла.

 – Диких племен?  – насупилася я.

 – Так.  З островів.  Лорда вони бояться.  Уже років десять не нападають відкрито.  Паскудять по дрібницях... Ліри бурчать потім, що у тих одне пропало, у інших – інше.

 – Наприклад руда... – пробурмотіла я.

 – Що ви говорите?  – перепитала Тіра, завмерши з блюдом в руках.

 – Та так... Послухай, Тіро, я хотіла з тобою поговорити з приводу твоєї служби, – дівчина в одну мить зблідла, – Не лякайся, мені просто не завадила б ще одна камеристка.  Ти зараз у нас ким рахуєшся?

 – Так я... куди відправлять і що скажуть... – зашарілася дівчина, зрозумівши, що місця вона не втратить.

 – Ну ось знайди Розі після сніданку і передай, що я звеліла роз'яснити твої нові обов'язки.  Тепер ти виконуєш тільки мої накази.  І лорда, якщо такі будуть.

 – Як накажете, міледі, – вклонилася дівчина, явно ще не розуміючи, як їй реагувати на такі зміни.

Що ж.  Мені б її біди.

Король з його полюванням дуже невчасно вирішив навідатися в Північну межу.  І промовчати не вийде – треба цю подію обговорити з чоловіком.  Розповівши про плани монарха, я буду змушена посвятити чоловіка в деякі інші свої секрети.  І важко уявити, як мій дорогий чоловік зрадіє новині.  Як би з радості такої не розлучився зі мною відразу ж.  Не чекаючи оголошення про мою безплідність.

А я розлучатися зовсім не бажала.  І причина була вже не в ганьбі, яка неминуче ляже на всю нашу родину.  І навіть не в подальшій долі якоїсь послушниці в монастирі на краю королівства.  Справа була в моєму чоловікові.  Мені подобалося бути його дружиною.  Близькість з ним.  Його поцілунки, що геть позбавляли здатності думати.  Подобалося мріяти, що колись у нас все буде куди краще, ніж зараз.  Обов'язково з'являться діти.

Вперше я задумалася про те, що хочу кохання.  Того самого про яке годинами могла говорити Шарлі, притискаючи до грудей книгу в помітно пошарпаній обкладинці.  Зараз я навіть не могла згадати назву того роману, але прекрасно пам'ятала, як горіли її очі.  Шарлі була закохана в саму любов – красиву, ніжну, обов'язково з благородним принцом, яка вчиняє подвиги з її ім'ям на вустах.

Мені не це потрібно було.  Моє розуміння кохання мало більш приземлений вигляд.  Але безумовно мені хотілося кохати.

Ось тільки як довго протримаються мої мрії, якщо чоловік дізнається, як нахабно і підло я йому брехала.  Припустимо, я навіть скажу, що не писала королю нічого поганого і не видавала страшних таємниць Північної межі.  Чи повірить він мені?  Щось підказувало, що жодному слову не повірить більше.

 – Міледі, ви звали мене, – гукнула мене Хільда.

 – Боги, я не чула, як ти увійшла, – схаменувшись, немов мене застукали за чимось ганебним, вигукнула я.  – Так можна і до смерті налякати.  Так, сідай, Хільдо, – кивнула я на стілець.  – Ти снідала?  Суп, який варить Розі, мерців з могил підніме.

 – Дякую, – з явною недовірою і навіть острахом зиркнула керуюча на мою тарілку з недоторканим супом.  – Я не голодна.

 – Як знаєш, – не стала наполягати я.  – Ти ж розумієш, навіщо я запросила тебе?  Ти обдумала те, про що ми говорили вчора?

Хільда ​​стиснула губи, все так же продовжуючи стояти, попри мої пропозиції.  Ось же уперта баба.  Але зізнатися, характер у неї – королівством керувати.  Їй би трохи вміння і уважності.  І скинути десятка два років.

– Я обдумала все, про що ми говорили, міледі, – старанно підбираючи слова, заговорила керуюча.  – У цих стінах я провела майже все своє життя.  Пам'ятаю, як правив батько Нейта.  Він був суворим воїном і весь час ліз на рожен.  Це і стало причиною того, що Чорному вовку довелося прийняти управління землями так рано.  Але у нього вже був син, якого він міг передати свої володіння.  У Нейта все складніше.  Думаю, для вас уже не новина, що Сирена змогла народити тільки одну дочку.  І хоч Лінді прекрасний дитина вона не стане ніколи спадкоємицею Північної межі.  – Хільда ​​помовчала, давши мені час усвідомити сказане.  На ділі, мене хотілося розпитати про Лінді, що такого з дівчинкою, що все на ній поставили хрест?  Не просто, як спадкоємиці володінь Амори, а як частини його сім'ї.  Чому король вчепився в неї, як кліщами?  – Після народження дочки вона так і не змогла більше завагітніти.

 – І все одно лорд мав би з нею розлучитися, – здогадалася я, і Хільда ​​підтвердила мої слова кивком.

Значить, закон такий все ж є і лір Кречет не так вже й брехав, заливаючись про мою долю. Але… звідки впевненість, що я не зможу народити сина?

 – Чи віддати право вибору лорда земель до Ради лірів, – продовжила Хільда, не підозрюючи, яка буря тепер вирувала у мене в душі.  – Можете собі уявити, що це таке – вони помруть від старості, поки вирішать, хто з них головніший.  Але навіть якщо і якимось дивом їм вдасться домовитися – король повинен схвалити кандидатуру нового лорда.  Боюся уявити, що повинно статися, щоб він прийняв хоч когось із них, як повноправного лорда.

Смерть нинішнього лорда і війна.  Це завжди прискорює рішення королів щодо управління землями.  Але чомусь такі заключення мене відверто лякали.  Чітко запахло зрадою.

 – Все ж краще, щоб був спадкоємець, – закусивши губу, зробила я висновок.

 – Я до цього і веду.  Зізнатися, я думала, що Нейт вибере собі дружину з місцевих лір – сильну, витривалу, таку ж як він.  І ніяк не очікувала, що король одружить його з... вами.

 – Занадто погана?  – піднявши брову уточнила я.

 – Занадто чужа.  І я досі не можу зрозуміти, за що його величність вас так не злюбив, що заслав сюди.  Ми звикли до суворої Північної межі, а ось ви...

 – Я куди міцніше, ніж здаюся.  І мені тут подобається.

 – Та так... це я встигла помітити.  Хоч нишком сподівалася, що самі втечете, – Хільда ​​посміхнулася.  Ця посмішка здивувала мене куди більше, ніж її рівна розповідь.  – Ви хороша дівчина.  І вам тут доведеться нелегко.  Але... заради Нейта і Північної межі, я готова стати вам опорою і помічницею.  Якщо ви того побажаєте.

Ось що значить справжня відданість.  Я прекрасно розуміла, що вона мене терпіти не може.  Але все одно, відданість лорду і його володінням – понад усе.

 – Звичайно, Хільдо.  Я рада, що ти дійшла такого висновку і для мене величезна честь заслужити твою довіру.

 – Дуже сподіваюся, що все дійсно на краще.  Північна межа не любить чужинців.  І доля Сирени тому приклад.

 – Але ж вона загинула при взятті Кренхольда, – насупилася я.

 – Так, але привело її туди не просто так.

Я хотіла запитати, як саме і що стара має на увазі.  Але вона замкнулася.  Її обличчя перетворилося в кам'яну маску, і стало зрозуміло – ні слова з неї більше витягнути не вдасться.

Не страшно.  Вона і так розповіла мені куди більше, ніж я могла очікувати.  Решту по краплині зібрати можна.  З часом.

Зараз у мене було куди складніше завдання – обговорити ситуацію, що склалася, з чоловіком.  І зізнатися – мені ще ніколи в житті так страшно не було.