– Лір Кречет!  – згадала я рудого гостя, що не так давно підіймав здравниці на бенкеті в честь нашого з лордом Аморою весілля.  І тут же перевела погляд на колишню наречену мого чоловіка.  У грудях миттєво сколихнулися ревнощі – гострі і колючі, але я видавила посмішку.  – Ліра Вьерна.

Зблизька, поставивши поруч гостей, неможливо було не відзначити зовнішній схожості.  Буйні руді кучері, сині очі, тонкі гострі риси обличчя – все це наводило на думку про близьку спорідненість цих двох.  І навіть жіноча м'якість і плавність ліри Вьерни і чоловіча твердість ліра Кречета не могли цього приховати.

Брат і сестра?  Швидше за все, судячи з мінімальної зовнішньої різниці у віці.  І яка нелегка їх принесла?

 «Приймай гостя.  Втамуй його голод і спрагу, а він порадує тебе новинами» – закон, який не порушувався не тільки в нашому королівстві, а й на всьому континенті.  І як би мені не хотілося виставити руду змію за двері, довелося зробити крок вперед, протягнули чашу з елем ліру Кречету.  Стало трохи гірко від думки, що призначалася вона абсолютно не цим людям.

Що ж.  Як казав Альберт, дружина в Північній межі під час відсутності чоловіка сама стає господарем і захисником будинку.  Пора і ці обов'язки приміряти на себе.  Я кинула швидкий погляд на досить посміхаються Хільда.  Чортова відьма знала все.  І неспроста так легко передала мені обов'язки господині.  Гаразд.  Я й не збиралася ховатися від свого обов'язку.

 – Міледі, – розтікся рідким медом лір Кречет.  – Ви так прекрасні, що неможливо погляд відірвати.  Я захоплений і убитий вашою красою.

 – Дякую, – стримано посміхнувшись, вручила я таки кубок, намагаючись не дивитися на супутницю ліра.

Вона і не поспішала привертати мою увагу, завмерши з примерзлою до обличчя посмішкою і абсолютною порожнечею в очах.

Чомусь мені завжди гостро неприємні були такі люди, як лір – солодкі до нудотності.  Занадто солодкий пиріг не може бути корисний.  І великий ризик, що він ще й отруйний всередині.  Або це на мене так присутність Вьерни діє?

 – Прошу, – жестом запросивши гостей до бенкетного залу, і вже Хільді дала вказівки: – Принесіть їжу і напої для гостей.

Для непрошених гостей ця парочка дуже вже вільно поводилась.  Що мене особисто дратувало надміру.  Неприязнь до сестриці стрімко, як отруйна парша, поширювалася на брата, але я змушена була тримати обличчя.  Щось же привело їх в замок за відсутності лорда.  А те, що ці двоє були чудово обізнані про справи в Північній межі у мене не викликало ні найменшого сумніву.  Залишилося тільки з'ясувати, хто в стінах мого будинку став чужими вухами.  Не хотілося б весь час озиратися.

Усвідомили наскільки серйозно треба ставитися до слів леді, заметушилися слуги, забігали і незабаром на столі з'явився глечик з елем і страви з їжею.  Не побенкетуєш, але дотриматись звичаїв цілком достатньо.

Дві дівчини швидко розставили на столі страви і завмерли біля службового входу, чекаючи подальших вказівок.

Задоволено посміхнувшись, я зайняла місце господині будинку, запросивши гостей до столу.

 – Слуги так і будуть підпирати стіни?  – піднявши брову, різкувато поцікавилася Вьерна.

За що вмить заробила якийсь застережливий погляд від Кречета.  Все ж була у нього схожість з хижим птахом.  Зізнатися, лір був гарний собою і мабуть, розбив вже не одне дівоче серце, так і не вдягнувши шлюбних браслетів.  Але щось в ньому мене насторожувало, відштовхувало.

 – Моїм гостям в будь-який момент може щось знадобитися, – використавши метод солодких промов і посмішок ліра Кречета, відповіла я, дивлячись на руду ліру прямо і не моргаючи.  Ен говорила, що коли мені потрібно я вміла дивитися так, що легше гори зрушити з місця, ніж витримати цей погляд.  І мала рацію.  Вьерна здалася першою, зацікавившись м'ясом на блюді.  – Я не можу собі дозволити уславитися негостинною господинею, ліро Вьерно.  Північна межа так давно не знала жіночої руки, що тут абсолютно відвикли від прийнятих правил пристойності.  Але я планую це дуже скоро виправити.  Так, що привело вас в наш замок під час відсутності його господаря?  – наповнюючи кубки гостей елем, поцікавилася я.

Звичай прийняти перший кубок за столом з рук господині в цей момент мене порядком нервував.  Але показувати це я не мала наміру.

 – Як?  Нейта немає?  – абсолютно невміло награно вигукнула ліра.

Схоже, метою було показати, наскільки близько вона знайома з Аморою, що має право називати мого чоловіка на ім'я.  Ну, показала.  На жаль, щоб мене зачепити потрібно куди більше, ніж такі награні зітхання.

 – Так.  Ліри скаржилися, що в околицях неспокійно.  Лорд Амора, як господар і покровитель цих земель, вирушив перевірити все особисто.  Думала, новина про це рознеслася вже по всій окрузі, – абсолютно спокійно відповіла я.

 – На жаль, ми пропустили таку звістку.  Інакше почекали б з візитом.  Я так хотів обговорити з ним деякі справи.  Весна вже... – зітхнув розчаровано Кречет.  Добре зітхнув.  Я майже повірила.  – Ну що ж... ми можемо і почекати його.

Утримати ввічливу посмішку мені вдалося лише тому, що від такого нахабства я просто застигла.  Це він в замку збирається гостювати?  Тільки цього мені й не вистачало.  Слугам не довіряю, так ще і сумнівних гостей під дах впустити залишилося.

 – О!  Якби я знала про ваш візит, то почекала б з роботами в замку.  А так... я навіть не можу вам запропонувати відповідні вашому статусу кімнати, – і не давши вставити ні слова Кречетові, що вже набрав повітря в груди, продовжила.  – Як добре, що ви прибули до того, як почали стікатися торговці до ярмарку.  Інакше заїжджий двір теж зміг би вам запропонувати тільки стайні.  Ви звичайно воїн, і стерпіли б всі незручності з істинно чоловічий стійкістю, але... Лірі навряд чи припали до душі такі покої.

На тобі.  Відмова.  Жаль.  Лестощі і турбота.  Не придерешся.  З Ньєркела мені доводилося виставляти куди більш знатних і нахабних гостей, ніж ви, шановний.  І ще ніхто не спромігся звинуватити мене в тому, що не дотримувалася законів гостинності або завдала шкоди їх честі.

 – Та так... – тепер уже довелося гостю тримати обличчя з останніх сил.  – Пощастило нам.  Залишається сподіватися, що лорд скоро повернеться, – і тут же знову піднісся духом.  – Але зате ми можемо ближче познайомитися з нашою леді.  Зізнатися, ми всі були здивовані, що лорд вирішив взяти нову дружину.  Він так любив Сирену...

– Я не думала, що комусь вдасться затьмарити його Болотну відьму, – миттєво вклинилася сестриця, поспішаючи теж встромити ікла в жертву.

Мені чомусь згадався той єдиний раз, що мені пощастило побувати на полюванні.  Коли зграя загнала вовка і той опинився чомусь над самим обривом, кожна шавка норовила вгризтися у здобич, але тільки гавкати, боячись підступитися, чекаючи, коли жертва ослабне.  Ось тільки, як і тоді, жертва сама була хижаком.

 – О!  Моя мати колись говорила мені: «Намагаючись затьмарити когсь, ми ризикуємо так і не засяяти по-справжньому».  І повірте, це правило допомагає мені не озираючись на інших бути щасливою, – як нерозумній дитині, пояснила я лірі.

Її щоки обдало жаром, в очах спалахнуло щось нехороше, але брат заспокоїв її одним дотиком до руки.

 – Тобі не завадить пройтися, освіжитися, – дбайливо порадив він.

 – Мабуть, – процідила вона, піднявшись на ноги.

 – Тіра вас проведе, – кивнула я служниці.

 – Не варто.  Я прекрасно знаю замок, – спалахнула знову руда.

 – Навіть не сумніваюся.  Але роботи, прибирання... не хотілося б, щоб випадково ви спіткнулися в темряві.  Я не прощу собі, якщо ви пошкодите собі що-небудь життєво важливе.  Тіра, будь добра, дорога.

Просяявши від того, що леді її помітила, а ще й запам'ятала її ім'я, служниця вмить кинулася проводжати невдоволено зашипівшу Вьерну.  До Тири потрібно придивитися уважніше.  Вона звичайно боїться мене, як вогню, часом й слова не витрясеш, але старанності і завзяття у неї на десятьох вистачить.  І щось було в ній ще.  Якась чистота, наївність, юність.  Що-що, а в людях я завжди вміла розбиратися.  Шарлі це називала нашим відьомським чуттям.  Я не сперечалася.

Потрібно приставити до служниці Розі.  Трохи натаскати і з неї вийде відмінна особиста служниця.  Головне вірна.  Фальші в ній ні на грам.

Друга служниця, Астра, проводила заздрісним поглядом більш щасливу подругу, але продовжила підпирати стіну, так і не отримавши інших вказівок.

Лір Кречет кинув на неї незадоволений погляд.

 – Леді боїться залишатися зі мною наодинці?  – якось інтимно низьким голосом поцікавився лір.

 – Чому ж?  Ви анітрохи не лякаєте мене, лір Кречет, – відповіла я так само.

Його впевненість у власній неперевершеності помітно приспала його ж пильність, а це була прекрасна можливість вивідати, що насправді у нього на думці.

Я стрельнула очима з-під вій, як вчила Еннет.  Це у мене виходило особливо вдало.  Шкода, що я забуваю всі настанови нянечки, ледь в полі зору з'являється мій чоловік.  Я остовпію і плутаюся в словах і думках.  Цікаво, що він про мене думає?  Напевно, що я дурна дівчинка, нездатна ні на що?  Або що просто примхлива племінниця короля?

 – Міледі, ви мене чуєте?  – торкнувшись моєї руки, голосніше ніж потрібно запитав лір, а я зрозуміла, що прослухала всю тираду, задумавшись про Чорного вовка.

Мимоволі порівняла рудого гостя з чоловіком.  Ні... Кречет Вовкові і в підметки не годився.

 – Вибачте мені, – прибравши руку, стомлено розтягнувши губи в усмішці.  – Стільки справ.  З ніг падаю останнім часом.  Так, про що ви говорили?

 – Я говорив, що ви завжди можете на мене розраховувати!  Якщо раптом лорд Амора передумає і зажадає розлучення, – невміло приховуючи роздратування, повторив Кречет.

У мене чомусь від його слів по ногах потягнуло морозним холодом.  Це ще що за новини такі.

 – Я вам дуже вдячна за турботу, лір.  Але у нас з лордом Аморою немає розбіжностей...

 – Справа не в розбіжностях, міледі.  Чорний вовк останній у своєму роду.  Його борг обзавестися спадкоємцем чоловічої статі.  І якщо дружина не народить йому сина або, боронь боги, і зовсім не зможе понести, то він змушений буде розлучитися.  Виключно, щоб продовжити свій рід і подарувати Північній межі нового лорда і стабільність...

Він говорив, говорив, говорив... а у мене вже кружляв бенкетний зал перед очима, шуміло у вухах і гірчило в роті.  Так ось яка причина його поведінки і відмови ділити зі мною ложе.  Ось чому він так вперто мене уникав.  Він збирався виставити мене безплідною, а після вимагати розлучення.  Так і волю короля виконає, і мене позбудеться.  Залишилося тільки перетерпіти мої ігри в господиню...

Чомусь стало складно дихати.  Боляче навіть.  Лір все ще щось говорив, переконував, обіцяв вигоди.  А мені хотілося заплакати, втекти, сховатися, накрившись ковдрою... Ким я вважала себе?  Безприданниця!  Нав'язана дружина!

 – Лорд Нейт Амора, – скрипом понеслося по залу, і я зішкребла всі рештки сил, щоб подивитися в бік дверного отвору.

Але на розшаркування сил вже не вистачило.

Мій чоловік наближався до місця господаря будинку і з кожним кроком вираз його обличчя ставав все більш похмурим, а погляд відчутно тяжчав.