Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
126 дн. тому
Глава 1
126 дн. тому
Глава 2
126 дн. тому
Глава 3
101 дн. тому
Глава 4
101 дн. тому
Глава 5
101 дн. тому
Глава 6
101 дн. тому
Глава 7
101 дн. тому
Глава 8
101 дн. тому
Глава 9
101 дн. тому
Глава 10
101 дн. тому
Глава 11
101 дн. тому
Глава 12
101 дн. тому
Глава 13
101 дн. тому
Глава 14
101 дн. тому
Глава 15
101 дн. тому
Глава 16
101 дн. тому
Глава 17
101 дн. тому
Глава 18
101 дн. тому
Глава 19
101 дн. тому
Глава 20
101 дн. тому
Глава 21
101 дн. тому
Глава 22
101 дн. тому
Глава 23
101 дн. тому
Глава 24
101 дн. тому
Глава 25
101 дн. тому
Глава 26
101 дн. тому
Глава 27
101 дн. тому
Глава 28
101 дн. тому
Глава 29
101 дн. тому
Глава 30
101 дн. тому
Глава 31
101 дн. тому
Глава 32
101 дн. тому
Глава 33
101 дн. тому
Глава 34
101 дн. тому
Глава 35
101 дн. тому
Глава 36
101 дн. тому
Глава 37
101 дн. тому
Глава 38
101 дн. тому
Глава 39
101 дн. тому
Глава 40
101 дн. тому
Глава 41
101 дн. тому
Епілог 1
101 дн. тому
Епілог 2
101 дн. тому

– Лір Кречет!  – згадала я рудого гостя, що не так давно підіймав здравниці на бенкеті в честь нашого з лордом Аморою весілля.  І тут же перевела погляд на колишню наречену мого чоловіка.  У грудях миттєво сколихнулися ревнощі – гострі і колючі, але я видавила посмішку.  – Ліра Вьерна.

Зблизька, поставивши поруч гостей, неможливо було не відзначити зовнішній схожості.  Буйні руді кучері, сині очі, тонкі гострі риси обличчя – все це наводило на думку про близьку спорідненість цих двох.  І навіть жіноча м'якість і плавність ліри Вьерни і чоловіча твердість ліра Кречета не могли цього приховати.

Брат і сестра?  Швидше за все, судячи з мінімальної зовнішньої різниці у віці.  І яка нелегка їх принесла?

 «Приймай гостя.  Втамуй його голод і спрагу, а він порадує тебе новинами» – закон, який не порушувався не тільки в нашому королівстві, а й на всьому континенті.  І як би мені не хотілося виставити руду змію за двері, довелося зробити крок вперед, протягнули чашу з елем ліру Кречету.  Стало трохи гірко від думки, що призначалася вона абсолютно не цим людям.

Що ж.  Як казав Альберт, дружина в Північній межі під час відсутності чоловіка сама стає господарем і захисником будинку.  Пора і ці обов'язки приміряти на себе.  Я кинула швидкий погляд на досить посміхаються Хільда.  Чортова відьма знала все.  І неспроста так легко передала мені обов'язки господині.  Гаразд.  Я й не збиралася ховатися від свого обов'язку.

 – Міледі, – розтікся рідким медом лір Кречет.  – Ви так прекрасні, що неможливо погляд відірвати.  Я захоплений і убитий вашою красою.

 – Дякую, – стримано посміхнувшись, вручила я таки кубок, намагаючись не дивитися на супутницю ліра.

Вона і не поспішала привертати мою увагу, завмерши з примерзлою до обличчя посмішкою і абсолютною порожнечею в очах.

Чомусь мені завжди гостро неприємні були такі люди, як лір – солодкі до нудотності.  Занадто солодкий пиріг не може бути корисний.  І великий ризик, що він ще й отруйний всередині.  Або це на мене так присутність Вьерни діє?

 – Прошу, – жестом запросивши гостей до бенкетного залу, і вже Хільді дала вказівки: – Принесіть їжу і напої для гостей.

Для непрошених гостей ця парочка дуже вже вільно поводилась.  Що мене особисто дратувало надміру.  Неприязнь до сестриці стрімко, як отруйна парша, поширювалася на брата, але я змушена була тримати обличчя.  Щось же привело їх в замок за відсутності лорда.  А те, що ці двоє були чудово обізнані про справи в Північній межі у мене не викликало ні найменшого сумніву.  Залишилося тільки з'ясувати, хто в стінах мого будинку став чужими вухами.  Не хотілося б весь час озиратися.

Усвідомили наскільки серйозно треба ставитися до слів леді, заметушилися слуги, забігали і незабаром на столі з'явився глечик з елем і страви з їжею.  Не побенкетуєш, але дотриматись звичаїв цілком достатньо.

Дві дівчини швидко розставили на столі страви і завмерли біля службового входу, чекаючи подальших вказівок.

Задоволено посміхнувшись, я зайняла місце господині будинку, запросивши гостей до столу.

 – Слуги так і будуть підпирати стіни?  – піднявши брову, різкувато поцікавилася Вьерна.

За що вмить заробила якийсь застережливий погляд від Кречета.  Все ж була у нього схожість з хижим птахом.  Зізнатися, лір був гарний собою і мабуть, розбив вже не одне дівоче серце, так і не вдягнувши шлюбних браслетів.  Але щось в ньому мене насторожувало, відштовхувало.

 – Моїм гостям в будь-який момент може щось знадобитися, – використавши метод солодких промов і посмішок ліра Кречета, відповіла я, дивлячись на руду ліру прямо і не моргаючи.  Ен говорила, що коли мені потрібно я вміла дивитися так, що легше гори зрушити з місця, ніж витримати цей погляд.  І мала рацію.  Вьерна здалася першою, зацікавившись м'ясом на блюді.  – Я не можу собі дозволити уславитися негостинною господинею, ліро Вьерно.  Північна межа так давно не знала жіночої руки, що тут абсолютно відвикли від прийнятих правил пристойності.  Але я планую це дуже скоро виправити.  Так, що привело вас в наш замок під час відсутності його господаря?  – наповнюючи кубки гостей елем, поцікавилася я.

Звичай прийняти перший кубок за столом з рук господині в цей момент мене порядком нервував.  Але показувати це я не мала наміру.

 – Як?  Нейта немає?  – абсолютно невміло награно вигукнула ліра.

Схоже, метою було показати, наскільки близько вона знайома з Аморою, що має право називати мого чоловіка на ім'я.  Ну, показала.  На жаль, щоб мене зачепити потрібно куди більше, ніж такі награні зітхання.

 – Так.  Ліри скаржилися, що в околицях неспокійно.  Лорд Амора, як господар і покровитель цих земель, вирушив перевірити все особисто.  Думала, новина про це рознеслася вже по всій окрузі, – абсолютно спокійно відповіла я.

 – На жаль, ми пропустили таку звістку.  Інакше почекали б з візитом.  Я так хотів обговорити з ним деякі справи.  Весна вже... – зітхнув розчаровано Кречет.  Добре зітхнув.  Я майже повірила.  – Ну що ж... ми можемо і почекати його.

Утримати ввічливу посмішку мені вдалося лише тому, що від такого нахабства я просто застигла.  Це він в замку збирається гостювати?  Тільки цього мені й не вистачало.  Слугам не довіряю, так ще і сумнівних гостей під дах впустити залишилося.

 – О!  Якби я знала про ваш візит, то почекала б з роботами в замку.  А так... я навіть не можу вам запропонувати відповідні вашому статусу кімнати, – і не давши вставити ні слова Кречетові, що вже набрав повітря в груди, продовжила.  – Як добре, що ви прибули до того, як почали стікатися торговці до ярмарку.  Інакше заїжджий двір теж зміг би вам запропонувати тільки стайні.  Ви звичайно воїн, і стерпіли б всі незручності з істинно чоловічий стійкістю, але... Лірі навряд чи припали до душі такі покої.

На тобі.  Відмова.  Жаль.  Лестощі і турбота.  Не придерешся.  З Ньєркела мені доводилося виставляти куди більш знатних і нахабних гостей, ніж ви, шановний.  І ще ніхто не спромігся звинуватити мене в тому, що не дотримувалася законів гостинності або завдала шкоди їх честі.

 – Та так... – тепер уже довелося гостю тримати обличчя з останніх сил.  – Пощастило нам.  Залишається сподіватися, що лорд скоро повернеться, – і тут же знову піднісся духом.  – Але зате ми можемо ближче познайомитися з нашою леді.  Зізнатися, ми всі були здивовані, що лорд вирішив взяти нову дружину.  Він так любив Сирену...

– Я не думала, що комусь вдасться затьмарити його Болотну відьму, – миттєво вклинилася сестриця, поспішаючи теж встромити ікла в жертву.

Мені чомусь згадався той єдиний раз, що мені пощастило побувати на полюванні.  Коли зграя загнала вовка і той опинився чомусь над самим обривом, кожна шавка норовила вгризтися у здобич, але тільки гавкати, боячись підступитися, чекаючи, коли жертва ослабне.  Ось тільки, як і тоді, жертва сама була хижаком.

 – О!  Моя мати колись говорила мені: «Намагаючись затьмарити когсь, ми ризикуємо так і не засяяти по-справжньому».  І повірте, це правило допомагає мені не озираючись на інших бути щасливою, – як нерозумній дитині, пояснила я лірі.

Її щоки обдало жаром, в очах спалахнуло щось нехороше, але брат заспокоїв її одним дотиком до руки.

 – Тобі не завадить пройтися, освіжитися, – дбайливо порадив він.

 – Мабуть, – процідила вона, піднявшись на ноги.

 – Тіра вас проведе, – кивнула я служниці.

 – Не варто.  Я прекрасно знаю замок, – спалахнула знову руда.

 – Навіть не сумніваюся.  Але роботи, прибирання... не хотілося б, щоб випадково ви спіткнулися в темряві.  Я не прощу собі, якщо ви пошкодите собі що-небудь життєво важливе.  Тіра, будь добра, дорога.

Просяявши від того, що леді її помітила, а ще й запам'ятала її ім'я, служниця вмить кинулася проводжати невдоволено зашипівшу Вьерну.  До Тири потрібно придивитися уважніше.  Вона звичайно боїться мене, як вогню, часом й слова не витрясеш, але старанності і завзяття у неї на десятьох вистачить.  І щось було в ній ще.  Якась чистота, наївність, юність.  Що-що, а в людях я завжди вміла розбиратися.  Шарлі це називала нашим відьомським чуттям.  Я не сперечалася.

Потрібно приставити до служниці Розі.  Трохи натаскати і з неї вийде відмінна особиста служниця.  Головне вірна.  Фальші в ній ні на грам.

Друга служниця, Астра, проводила заздрісним поглядом більш щасливу подругу, але продовжила підпирати стіну, так і не отримавши інших вказівок.

Лір Кречет кинув на неї незадоволений погляд.

 – Леді боїться залишатися зі мною наодинці?  – якось інтимно низьким голосом поцікавився лір.

 – Чому ж?  Ви анітрохи не лякаєте мене, лір Кречет, – відповіла я так само.

Його впевненість у власній неперевершеності помітно приспала його ж пильність, а це була прекрасна можливість вивідати, що насправді у нього на думці.

Я стрельнула очима з-під вій, як вчила Еннет.  Це у мене виходило особливо вдало.  Шкода, що я забуваю всі настанови нянечки, ледь в полі зору з'являється мій чоловік.  Я остовпію і плутаюся в словах і думках.  Цікаво, що він про мене думає?  Напевно, що я дурна дівчинка, нездатна ні на що?  Або що просто примхлива племінниця короля?

 – Міледі, ви мене чуєте?  – торкнувшись моєї руки, голосніше ніж потрібно запитав лір, а я зрозуміла, що прослухала всю тираду, задумавшись про Чорного вовка.

Мимоволі порівняла рудого гостя з чоловіком.  Ні... Кречет Вовкові і в підметки не годився.

 – Вибачте мені, – прибравши руку, стомлено розтягнувши губи в усмішці.  – Стільки справ.  З ніг падаю останнім часом.  Так, про що ви говорили?

 – Я говорив, що ви завжди можете на мене розраховувати!  Якщо раптом лорд Амора передумає і зажадає розлучення, – невміло приховуючи роздратування, повторив Кречет.

У мене чомусь від його слів по ногах потягнуло морозним холодом.  Це ще що за новини такі.

 – Я вам дуже вдячна за турботу, лір.  Але у нас з лордом Аморою немає розбіжностей...

 – Справа не в розбіжностях, міледі.  Чорний вовк останній у своєму роду.  Його борг обзавестися спадкоємцем чоловічої статі.  І якщо дружина не народить йому сина або, боронь боги, і зовсім не зможе понести, то він змушений буде розлучитися.  Виключно, щоб продовжити свій рід і подарувати Північній межі нового лорда і стабільність...

Він говорив, говорив, говорив... а у мене вже кружляв бенкетний зал перед очима, шуміло у вухах і гірчило в роті.  Так ось яка причина його поведінки і відмови ділити зі мною ложе.  Ось чому він так вперто мене уникав.  Він збирався виставити мене безплідною, а після вимагати розлучення.  Так і волю короля виконає, і мене позбудеться.  Залишилося тільки перетерпіти мої ігри в господиню...

Чомусь стало складно дихати.  Боляче навіть.  Лір все ще щось говорив, переконував, обіцяв вигоди.  А мені хотілося заплакати, втекти, сховатися, накрившись ковдрою... Ким я вважала себе?  Безприданниця!  Нав'язана дружина!

 – Лорд Нейт Амора, – скрипом понеслося по залу, і я зішкребла всі рештки сил, щоб подивитися в бік дверного отвору.

Але на розшаркування сил вже не вистачило.

Мій чоловік наближався до місця господаря будинку і з кожним кроком вираз його обличчя ставав все більш похмурим, а погляд відчутно тяжчав.