Не гучний, але наполегливий стукіт у двері увірвався в мій сон барабанним дробом.  Чомусь асоціювався він виключно з щотижневою стратою злочинців на головній міській площі.  У мене навіть нудота до горла підступила, як зазвичай бувало під час страт.  Але батько стверджував, що це обов’язок леді земель, і доводилося бути присутньою і спостерігати.  І я переконалася – до подібного неможливо звикнути.

 – Я зараз дуже уважно вас слухаю!  – голос мого чоловіка, як і його холодний тон, стали тією ополонкою, в яку мене занурили.  Я навіть зловила себе на тому, що не можу вдихнути нормально.  Як він примудряється так безшумно і швидко пересуватися?  Точно хижак якийсь!

 – Доброго ранку, лорде Амора!  – тихий голос когось зі свити короля долинав до мене, як шелест сухого листя.

Слуги нашого замку розмовляли голосно і впевнено, до того ж я всіх їх до єдиного дізналася б навіть за таким шепоту.  Супутники лорда Нейта невдоволення лорда викликати не стали б.  Тому... тільки королівський підручний.  Але якось мені від цього висновку легше не ставало зовсім!

Я зачаїлася, намагаючись підслухати, про що там говорили чоловіки.  Хоча, кого я намагалася обдурити – причина візиту ясна, як літній ранок: він з'явився переконатися в консумації шлюбу і чистоті нареченої.  Обличчя обпалило жаром, що особливо контрастувало з захололими від жаху руками.

Боги, ну чому все це саме зі мною відбувається?

 – Був би добрішим, якби ви мене не розбудили, настільки нахабним чином, – абсолютно недружелюбно відповів Амора.  Сміливо, з огляду на те, що під дверима топтався один з повірених короля.  – Назвіть мені причину вашого візиту.  Бажано таку, від якої мені не захочеться вам скрутити шию!

 – Ми... я... його... величність бажає переконатися в... підтвердженні шлюбу!  І чистоті нареченої, – бекаючи та запинаючись розкрив причину свого тупцювання під нашими дверима посильний.

Мого чоловіка явно боялися не тільки в наших землях.  Вважаю, є тому цілком зрозумілі причини.  Для наших людей він ніби казка, вигадана біля зимового вогнища – страшна, але нереальна.  У столиці його знали куди краще, якщо король називав його другом, нехай і не дуже щиро.  І мабуть, багато недоброго відомо було цьому чоловікові, якщо так боявся.

 – Переконатися?  – ось тепер я чула вже не роздратовані репліки розбудженого вранці лорда.  Це було щось дуже схоже на звіриний рик.  – Переконуватись в чистоті нареченої потрібно було вчора, перед тим, як я назвав її дружиною.  Тепер вона вже не має ніякого відношення до роду Ньєр.  Тепер вона жінка півночі, а ми своїх жінок не принижували, виставляючи їх білизну на показ всім бажаючим.

Ох!  Якби я не була так вражена, то точно б скрикнула, видавши своє здивування з головою.

 – Але... король велів... – несміливо нагадав посильний.  Я просто фізично відчувала, як в ньому боролися бажання догодити монарху і втекти якомога далі від гніву скаженого Північного пса.

 – Раз вам так хочеться догодити королю... ви можете увійти, – оманливо добродушно дозволив лорд Нейт.  Посильний зітхнув з явним полегшенням, а я навпаки стислася, чекаючи найгіршого.  – Але за звичаями наших земель тому, хто ввійшов в спальню молодят належить зносити голову.  За образу.  Цікаво, як я потім буду пояснювати королю, що десь в калюжах вашої крові є і дівоча кров моєї дружини?  Це буде просто непосильне завдання!  Але ж в цьому нема потреби.  Я впевнений, що він просто забув наші звичаї, раз прислав вас сюди.

Чоловік тонко зойкнув.  Фантазія тут же домалювала, як він зблід і почав завалюватися на підлогу.  А встояв, тільки тому, що втратити свідомість при Аморі було б ще небезпечнішим.

 – Передайте королеві, що я не стану порушувати традиції нашого народу.  Я можу дати слово, що леді Ребекка стала моєю дружиною.  Думаю, він ще пам'ятає його вагу!

 – Як накажете, ваша світлосте, – пробелькотів посильний, і слідом почувся звук кроків, що віддалялись.

У мене ж вирвалося здавлене не те зітхання, не те схлип.  З одного боку, я була рада, що все обійшлося.  З іншого, а чи не викличе невдоволення короля поведінка лорда Нейта?  Та й приховати наш обман у величезному замку майже неможливо...

 – Міледі, ви мене розчаровуєте!  – обернувшись і прикривши за собою двері, похитав головою мій чоловік, знову змусивши мене натягнутись, немов тятива.  – Якщо ви плануєте і обов'язки леді Північних меж виконувати, пролежуючи в ліжку трохи не до обіду, то боюся, добрі стосунки у нас з вами не складуться ніколи.

Його губи торкнула якась глузлива іронічна посмішка.  Але незабаром він знову став сама серйозність.

 – Збирайтеся!  Після сніданку ми залишаємо Ньєркел.

Оце так новина!

 – А... не пізно?  До чого такий поспіх ?!  – несміливо уточнила я, запитавши перше, що потрапило на думку.  – Може, краще завтра.  Я звелю нам зібрати їжу і все необхідне в дорогу...

 – Леді Ребекко, все, що нам необхідно, мої люди зібрали ще в той день, коли ми прибули в Ньєркел.  А милі дівчачі дрібнички, речі і ... що там ще ви плануєте з собою забрати, може відправити ваш батько, коли збере.  Візьміть з собою тільки найнеобхідніше.

Подібне зауваження було, ніби ляпас.  Впевнена, що його вже повідомили про те, що за мною в північні землі поїде маленька скриня з парою суконь.  Ще кілька маленьких шкатулок з лікарськими зіллям.  І фактично жодної коштовності.  Найдорожче, що я зможу з собою взяти – ним же подарований плащ.  Невже необхідно на цьому наголошувати?  Хоча, вважаю, що ще не раз почую докори в цьому шлюбі.  Ніхто не любить безприданниць?

 – Як накажете, лорде Нейте!  – кивнула я, загорнувшись у ковдру і сповзаючи з ліжка.  – Просто це буде виглядати, як втеча.  І виставить вас в не найкращому світлі.

 – Гадаєте мене зараз хвилює це?  – не зводив погляду з мене чоловік.  Від того я не могла придумати, як так вибратися з ліжка, щоб не стояти перед чоловіком в одній сорочці.

Чомусь саме зараз при денному світлі і під вивчаюче-глузливим поглядом синіх очей було особливо соромно.  Як звикнути вважати його чоловіком?  Втім, якщо він і далі буде всіляко показувати мені моє місце, звикання буде зайвим.  Сподіваюся, і кімнату в його замку мені виділять трохи далі від його покоїв.  Щоб перетинатися якомога рідше.

Я стисла губи, не маючи сили придумати, як натякнути чоловікові, що мені необхідно залишитися на самоті, щоб переодягнутися і вийти в загальний зал.  А від його погляду чомусь застрявали всі слова в горлі.  Але не встигла піднятися з ліжка, як лорд швидко подався до ложа, зірвав простирадло, жбурнув в камін і, щедро полиши його маслом для розпалювання, підпалив.  На якусь мить я навіть остовпіла, дивлячись на те, як палає, чорніє і обсипається попелом відмінна дорога тканина.  Вона була тим малим, що мені вдалося заховати від батька і зберегти до ось такого пам'ятного, важливого моменту.  І ось така її доля.  Мабуть, який момент, така і пам'ять у мене буде про нього.

 – Міледі, до найближчого заїжджого двору в якому нам вийде зупинитися – трохи менш як день шляху.  Якщо не збираєтеся ночувати в мороз просто неба – пропоную вже почати збори.

Я моргнула, тільки тепер усвідомивши, що на очі вже навернулися сльози.

 – Я буду готова раніше, ніж ви можете подумати, лорде! – пообіцяла я дверям, що зачинялись за моїм чоловіком.

Але, здається, моя відповідь була однаково важливою, що дверям, що чоловікові.