Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
117 дн. тому
Глава 1
117 дн. тому
Глава 2
117 дн. тому
Глава 3
92 дн. тому
Глава 4
92 дн. тому
Глава 5
92 дн. тому
Глава 6
92 дн. тому
Глава 7
92 дн. тому
Глава 8
92 дн. тому
Глава 9
92 дн. тому
Глава 10
92 дн. тому
Глава 11
92 дн. тому
Глава 12
92 дн. тому
Глава 13
92 дн. тому
Глава 14
92 дн. тому
Глава 15
92 дн. тому
Глава 16
92 дн. тому
Глава 17
92 дн. тому
Глава 18
92 дн. тому
Глава 19
92 дн. тому
Глава 20
92 дн. тому
Глава 21
92 дн. тому
Глава 22
92 дн. тому
Глава 23
92 дн. тому
Глава 24
92 дн. тому
Глава 25
92 дн. тому
Глава 26
92 дн. тому
Глава 27
92 дн. тому
Глава 28
92 дн. тому
Глава 29
92 дн. тому
Глава 30
92 дн. тому
Глава 31
92 дн. тому
Глава 32
92 дн. тому
Глава 33
92 дн. тому
Глава 34
92 дн. тому
Глава 35
92 дн. тому
Глава 36
92 дн. тому
Глава 37
92 дн. тому
Глава 38
92 дн. тому
Глава 39
92 дн. тому
Глава 40
92 дн. тому
Глава 41
92 дн. тому
Епілог 1
92 дн. тому
Епілог 2
92 дн. тому

Не гучний, але наполегливий стукіт у двері увірвався в мій сон барабанним дробом.  Чомусь асоціювався він виключно з щотижневою стратою злочинців на головній міській площі.  У мене навіть нудота до горла підступила, як зазвичай бувало під час страт.  Але батько стверджував, що це обов’язок леді земель, і доводилося бути присутньою і спостерігати.  І я переконалася – до подібного неможливо звикнути.

 – Я зараз дуже уважно вас слухаю!  – голос мого чоловіка, як і його холодний тон, стали тією ополонкою, в яку мене занурили.  Я навіть зловила себе на тому, що не можу вдихнути нормально.  Як він примудряється так безшумно і швидко пересуватися?  Точно хижак якийсь!

 – Доброго ранку, лорде Амора!  – тихий голос когось зі свити короля долинав до мене, як шелест сухого листя.

Слуги нашого замку розмовляли голосно і впевнено, до того ж я всіх їх до єдиного дізналася б навіть за таким шепоту.  Супутники лорда Нейта невдоволення лорда викликати не стали б.  Тому... тільки королівський підручний.  Але якось мені від цього висновку легше не ставало зовсім!

Я зачаїлася, намагаючись підслухати, про що там говорили чоловіки.  Хоча, кого я намагалася обдурити – причина візиту ясна, як літній ранок: він з'явився переконатися в консумації шлюбу і чистоті нареченої.  Обличчя обпалило жаром, що особливо контрастувало з захололими від жаху руками.

Боги, ну чому все це саме зі мною відбувається?

 – Був би добрішим, якби ви мене не розбудили, настільки нахабним чином, – абсолютно недружелюбно відповів Амора.  Сміливо, з огляду на те, що під дверима топтався один з повірених короля.  – Назвіть мені причину вашого візиту.  Бажано таку, від якої мені не захочеться вам скрутити шию!

 – Ми... я... його... величність бажає переконатися в... підтвердженні шлюбу!  І чистоті нареченої, – бекаючи та запинаючись розкрив причину свого тупцювання під нашими дверима посильний.

Мого чоловіка явно боялися не тільки в наших землях.  Вважаю, є тому цілком зрозумілі причини.  Для наших людей він ніби казка, вигадана біля зимового вогнища – страшна, але нереальна.  У столиці його знали куди краще, якщо король називав його другом, нехай і не дуже щиро.  І мабуть, багато недоброго відомо було цьому чоловікові, якщо так боявся.

 – Переконатися?  – ось тепер я чула вже не роздратовані репліки розбудженого вранці лорда.  Це було щось дуже схоже на звіриний рик.  – Переконуватись в чистоті нареченої потрібно було вчора, перед тим, як я назвав її дружиною.  Тепер вона вже не має ніякого відношення до роду Ньєр.  Тепер вона жінка півночі, а ми своїх жінок не принижували, виставляючи їх білизну на показ всім бажаючим.

Ох!  Якби я не була так вражена, то точно б скрикнула, видавши своє здивування з головою.

 – Але... король велів... – несміливо нагадав посильний.  Я просто фізично відчувала, як в ньому боролися бажання догодити монарху і втекти якомога далі від гніву скаженого Північного пса.

 – Раз вам так хочеться догодити королю... ви можете увійти, – оманливо добродушно дозволив лорд Нейт.  Посильний зітхнув з явним полегшенням, а я навпаки стислася, чекаючи найгіршого.  – Але за звичаями наших земель тому, хто ввійшов в спальню молодят належить зносити голову.  За образу.  Цікаво, як я потім буду пояснювати королю, що десь в калюжах вашої крові є і дівоча кров моєї дружини?  Це буде просто непосильне завдання!  Але ж в цьому нема потреби.  Я впевнений, що він просто забув наші звичаї, раз прислав вас сюди.

Чоловік тонко зойкнув.  Фантазія тут же домалювала, як він зблід і почав завалюватися на підлогу.  А встояв, тільки тому, що втратити свідомість при Аморі було б ще небезпечнішим.

 – Передайте королеві, що я не стану порушувати традиції нашого народу.  Я можу дати слово, що леді Ребекка стала моєю дружиною.  Думаю, він ще пам'ятає його вагу!

 – Як накажете, ваша світлосте, – пробелькотів посильний, і слідом почувся звук кроків, що віддалялись.

У мене ж вирвалося здавлене не те зітхання, не те схлип.  З одного боку, я була рада, що все обійшлося.  З іншого, а чи не викличе невдоволення короля поведінка лорда Нейта?  Та й приховати наш обман у величезному замку майже неможливо...

 – Міледі, ви мене розчаровуєте!  – обернувшись і прикривши за собою двері, похитав головою мій чоловік, знову змусивши мене натягнутись, немов тятива.  – Якщо ви плануєте і обов'язки леді Північних меж виконувати, пролежуючи в ліжку трохи не до обіду, то боюся, добрі стосунки у нас з вами не складуться ніколи.

Його губи торкнула якась глузлива іронічна посмішка.  Але незабаром він знову став сама серйозність.

 – Збирайтеся!  Після сніданку ми залишаємо Ньєркел.

Оце так новина!

 – А... не пізно?  До чого такий поспіх ?!  – несміливо уточнила я, запитавши перше, що потрапило на думку.  – Може, краще завтра.  Я звелю нам зібрати їжу і все необхідне в дорогу...

 – Леді Ребекко, все, що нам необхідно, мої люди зібрали ще в той день, коли ми прибули в Ньєркел.  А милі дівчачі дрібнички, речі і ... що там ще ви плануєте з собою забрати, може відправити ваш батько, коли збере.  Візьміть з собою тільки найнеобхідніше.

Подібне зауваження було, ніби ляпас.  Впевнена, що його вже повідомили про те, що за мною в північні землі поїде маленька скриня з парою суконь.  Ще кілька маленьких шкатулок з лікарськими зіллям.  І фактично жодної коштовності.  Найдорожче, що я зможу з собою взяти – ним же подарований плащ.  Невже необхідно на цьому наголошувати?  Хоча, вважаю, що ще не раз почую докори в цьому шлюбі.  Ніхто не любить безприданниць?

 – Як накажете, лорде Нейте!  – кивнула я, загорнувшись у ковдру і сповзаючи з ліжка.  – Просто це буде виглядати, як втеча.  І виставить вас в не найкращому світлі.

 – Гадаєте мене зараз хвилює це?  – не зводив погляду з мене чоловік.  Від того я не могла придумати, як так вибратися з ліжка, щоб не стояти перед чоловіком в одній сорочці.

Чомусь саме зараз при денному світлі і під вивчаюче-глузливим поглядом синіх очей було особливо соромно.  Як звикнути вважати його чоловіком?  Втім, якщо він і далі буде всіляко показувати мені моє місце, звикання буде зайвим.  Сподіваюся, і кімнату в його замку мені виділять трохи далі від його покоїв.  Щоб перетинатися якомога рідше.

Я стисла губи, не маючи сили придумати, як натякнути чоловікові, що мені необхідно залишитися на самоті, щоб переодягнутися і вийти в загальний зал.  А від його погляду чомусь застрявали всі слова в горлі.  Але не встигла піднятися з ліжка, як лорд швидко подався до ложа, зірвав простирадло, жбурнув в камін і, щедро полиши його маслом для розпалювання, підпалив.  На якусь мить я навіть остовпіла, дивлячись на те, як палає, чорніє і обсипається попелом відмінна дорога тканина.  Вона була тим малим, що мені вдалося заховати від батька і зберегти до ось такого пам'ятного, важливого моменту.  І ось така її доля.  Мабуть, який момент, така і пам'ять у мене буде про нього.

 – Міледі, до найближчого заїжджого двору в якому нам вийде зупинитися – трохи менш як день шляху.  Якщо не збираєтеся ночувати в мороз просто неба – пропоную вже почати збори.

Я моргнула, тільки тепер усвідомивши, що на очі вже навернулися сльози.

 – Я буду готова раніше, ніж ви можете подумати, лорде! – пообіцяла я дверям, що зачинялись за моїм чоловіком.

Але, здається, моя відповідь була однаково важливою, що дверям, що чоловікові.