Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Безприданниці. Ребекка

Зміст книги: 44 розділів

Спочатку:
Пролог
116 дн. тому
Глава 1
116 дн. тому
Глава 2
116 дн. тому
Глава 3
91 дн. тому
Глава 4
91 дн. тому
Глава 5
91 дн. тому
Глава 6
91 дн. тому
Глава 7
91 дн. тому
Глава 8
91 дн. тому
Глава 9
91 дн. тому
Глава 10
91 дн. тому
Глава 11
91 дн. тому
Глава 12
91 дн. тому
Глава 13
91 дн. тому
Глава 14
91 дн. тому
Глава 15
91 дн. тому
Глава 16
91 дн. тому
Глава 17
91 дн. тому
Глава 18
91 дн. тому
Глава 19
91 дн. тому
Глава 20
91 дн. тому
Глава 21
91 дн. тому
Глава 22
91 дн. тому
Глава 23
91 дн. тому
Глава 24
91 дн. тому
Глава 25
91 дн. тому
Глава 26
91 дн. тому
Глава 27
91 дн. тому
Глава 28
91 дн. тому
Глава 29
91 дн. тому
Глава 30
91 дн. тому
Глава 31
91 дн. тому
Глава 32
91 дн. тому
Глава 33
91 дн. тому
Глава 34
91 дн. тому
Глава 35
91 дн. тому
Глава 36
91 дн. тому
Глава 37
91 дн. тому
Глава 38
91 дн. тому
Глава 39
91 дн. тому
Глава 40
91 дн. тому
Глава 41
91 дн. тому
Епілог 1
91 дн. тому
Епілог 2
91 дн. тому

– Хвилюєшся?  – розплутуючи складну зачіску і розчісуючи кожне пасмо окремо, запитала обережно Еннет.

Погляд сам собою метнувся в бік величезного ложа, прикрашеного для молодят, і в роті вмить пересохло, а долоні спітніли.

Чи хвилювалася я?  Так!  Більш того, мені було відверто страшно.  Але не більше, ніж вранці, коли давала весільні клятви, і спостерігала за тим, як єпископ перев'язує наші руки червоною стрічкою.

 «Тепер ти, Ребекка, переходиш в рід чоловіка свого.  Заповітами богів повинна шанувати його, догоджати йому і берегти вірність».  З огляду на те, що я всю ніч не могла заснути, прокручуючи слова короля в голові, то ці ритуальні слова різонули по серцю.  Як я можу називатися дружиною?  Як мені дотримуватися заповітів богів і виконати доручення короля?  А ніяк!  Доведеться обирати.  У пам'яті вмить сплив образ мого чоловіка.  Хто мені такий лорд Амора?  Ніхто!  І доля сестер мені важливіше.  Здавалося б, рішення простіше нікуди, але...

Мій чоловік навіть не дивився на мене.  Ледве кілька разів мазнув нічого не виражаючим поглядом, немов я була всього лише частиною інтер'єру.  З якоїсь загадковою гордовитою напівусмішкою приймав вітання, ледь киваючи.  Навіть привітання і подарунки короля він приймав з посмішкою на губах і якоюсь холодною сталлю в погляді.  А мені хотілося не те розплакатися, не те побити його, чи то просто провалитися під землю.  Всі вони і так знали, що мене – безприданницю з роду Ньєр, за якою батько не дав ні гроша, нав'язав лорду Північного межі сам король.  І своєю поведінкою лорд Амора ніби намагався це підкреслити.  Чи то я себе просто накручувала?

У будь-якому випадку, я навіть рада була, що мене відправили в покої готуватися до першої шлюбної ночі.  Те, що повинно відбутися не так принизливо і страшно, як ці глузливо-отруйні погляди гостей.  Принаймні, мені хотілося так думати.

 – Трохи, – чесно зізналася я, повернувши увагу відображенню в дзеркалі.  – Але це мій обов'язок...

– Ох, дівчинко моя, як же мені шкода, що звичайна радість від близькості з чоловіком для тебе стане болісним обов'язком, – зустрівшись поглядом з відображенням у дзеркалі, щиро пожаліла мене нянечка.  В її теплих карих очах плескалась щира турбота та участь, а на по-старечому зморщених губах застигла люб'язна посмішка.  – Спробуй знайти з чоловіком спільну мову.  Мені здається, що він не такий поганий, як сам хоче здатися.  Повір старій.

 – Йому нав'язали невідому дівчину без мідяки за душею, на заміну коханої покійної дружини.  Якоюсь мірою мені зрозуміло його невдоволення цим шлюбом і роздратування, яке я викликаю.  Не здивуюся, якщо він мене взагалі ненавидить.

 – Кхм... ти така маленька ще.  Чоловіки, як твій Вовк, не стануть ненавидіти слабку жінку за те, що її використали, мов розмінну монету.  А ось королю варто було б поберегтися тепер.  Таке йому не пробачать.  Цікаво, що змусило лорда Нейта прийняти цей шлюб?

 – Можливість поріднитись з королем?

 – Тобі здалося, що для Чорного вовка це така необхідність?  – відповіла питанням на питання Еннет, розпускаючи тасьми халата.  – Не такий він чоловік.  І тобі доведеться ще вивчити його, прийняти.  І я щиро сподіваюся, що навіть вийде полюбити.

 – Це і зовсім казка, – дозволила я собі скупу посмішку.  – Ми надто різні.

 – Хтозна... навіть у різних людей часом знаходиться щось спільне.

Навряд чи.  Занадто різне виховання, його явне небажання зв'язуватися зі мною, прохання короля: все це вже перекреслило хоч якусь кволу надію на нехай і не найщасливіший, але хоч спокійний шлюб.

 – Може, налити тобі вина?  Або дати зілля?  Першого разу буде боляче, – попередила Еннет, заглядаючи мені в очі.

– Перетерплю.  Не хотілося б зачати спадкоємця будучи не в собі, – запевнила я нянечку, звучно поцілувавши її в щоку, хоч на ділі подібної впевненості не відчувала.

Але що ще і її засмучувати.  Хто-хто, а Еннет була зі мною скільки я себе пам'ятаю.  Навіщо їй бачити мій страх і відчай?  Нехай хоч її душа буде спокійна.

Двері за спиною рипнули, і я, сама того не бажаючи, здригнулася.

І тут же подумки вилаяла себе – не варто так явно показувати свій страх.

 – Дякую, Еннет!  Далі я і сама впораюся, – кинувши погляд на відображення в дзеркалі і переконавшись, що пізній відвідувач – мій чоловік.

Чомусь стало трохи гірко, що крім моєї Еннет більше ніхто не прийшов мене підтримати.  Ну добре сестри – вони мені і сказати толком нічого не зможуть.  Але батько... хоча, коли я покидала бенкетний зал він був уже досить п'яний, щоб здаватися байдужим до моїх переживань.

Ну і добре.  Я вже досить довго приймала всі удари долі самостійно, щоб не засмучуватися через батькову байдужість.

Еннет швидко вклонилася, трохи стиснувши кінчики моїх пальців, немов намагалася підтримати мене.  І через кілька ударів серця ми залишилися наодинці.

За вікном завивала заметіль, немов голодний дикий звір.  Сікло вимороженим снігом в шибку.  Навіть палаючий вогонь в каміні не розганяв того холоду, що крався по кам'яній підлозі, минаючи килими з високим ворсом і забираючись по ногах під поділ тонкої нічної сорочки.

Я заплющила очі, подумки порахувавши до п'яти, щоб зібратися з силами.  Потрібно було випити те, що пропонувала Еннет і не боротися з самою собою тепер.

Ледь відчутний дотик до шиї – легенько від вуха і до плеча, а я знову не можу вдихнути.  Чому я не почула ні звуку кроків, не відчула його наближення?  Тільки теплий подих і його доторк до шкіри.

Я різко розплющила очі, піймавши погляд чоловіка в відображенні – спокійний, упевнений, трохи насмішкуватий.

У животі вмить похололо, немов я проковтнула шматок льоду.  Пальці заніміли так, що я не могла себе змусити відпустити поділ нічної сорочки.  Серце забилося в такому ритмі, що в голові загуло.  Може, вийде зомліти?  Дівчина в дзеркалі була зі мною згодна, судячи з того жаху, що плескався в її очах.

Тільки б швидше це все закінчилося...

Я закусила губу, чекаючи, що прямо зараз він зробить все, що належить робити чоловікові з дружиною, хоч і досить віддалено уявляла, що саме... Але лорд Нейт Амора рвучко відсторонився.

Уже в дзеркало я могла спостерігати, як він одним рухом стягнув через голову сорочку, скинув чоботи, впав на ліжко і... удав, що спить.  Я навіть розгубилася, не розуміючи, як на це реагувати.  Обернулася, втупившись поглядом у свого чоловіка і сором'язливо схрестивши руки на грудях.

 – Лорд Нейт?  – покликала я, все ще не маючи сили змусити себе наблизитися до ліжка.  – Лорд?!

 – Лягайте спати, леді Ребекко!  Ви мене за сьогодні відверто втомили... а завтра нам доведеться вирушати на північ!  Дорога нелегка навіть для воїнів, не те що для зніженої леді.

Зовсім не розуміючи, як тепер поводитись, я присіла на підлокітник крісла, все ще не зводячи очей з розслабленої, але все одно немов сплетеної з тугих канатів, фігури чоловіка.  Подекуди вгадувалися смужки шрамів, немов темні мітки на руках, ребрах.

І як бути?  Не накидатися ж на чоловіка з вимогами... боги, навіть думати про таке соромно!

Який ти насправді, лорд Нейт Амора?

 – Вранці придворні відвідають нас, щоб переконатися в чистоті нареченої і консумації шлюбу, – безбарвно нагадала я, відчуваючи, як обличчя заливає рум'янець.

Було ніяково нав'язуватися чоловікові, а саме так і виглядали мої жалюгідні спроби нагадати чоловікові про його обов'язки перед нареченою.  Але йому то що, його ж не звинуватять в тому, що не беріг себе до шлюбу.  А мені дістанеться за все.  Чи в цьому і був його задум?

 – Вранці і будемо думати, що з цим робити, – розплющивши одне око, вирішив лорд Нейт.  – Лягайте спати вже.

Що ж.  Ще одна ганьба на всю сім'ю?  Нехай буде так.  Я в такому випадку теж можу не мучитися совістю та шпигувати за чоловіком.

Я скрутилась на іншому кінці ліжка, загорнувшись в пухову ковдру, і несподівано швидко провалилася в сон без сновидінь.  Мабуть, позначилися дві безсонні ночі, хвилювання, втома...