Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Аліот Браянс
(Ні)крутенька Кет

Кет

Ранок зустрів мене ніжним поцілунком і задоволеним хмиканням чоловіка, що лежав поруч:

– Привіт, – пробурмотіла я, не бажаючи випускати його з обіймів.

– Доброго ранку, кнопо, – відповів Сірейк, викликаючи в мені хвилю обурення. 

– Не називай мене так! –  відсторонилась я.

– Чому? 

Ооо, здається, моє улюблене запитання змінило місце дислокації.

– Так мене називає тільки Кір, – відхрестилася я від пояснень.

– А як мені тебе називати? Кет, крихітка або може мала? 

Я поморщилася, жодне із запропонованих звернень мені не подобалося. 

– Каті чи Катрусі  буде достатньо.

– І все? Жодних інших звернень? Кошеня, мрія моя, чудова, мила, ніжна, нездійсненна, єдина, бажана, рідна... Не підходять? 

І такий прихований біль і якийсь невисловлений докір був у його тихому лепетливому голосі, що я мимоволі поїжилася. 

– Називай, як хочеш. Тільки облиш ці "кнопа", "заноза" і "мала" – на них монопольне право в брата, – несподівано для себе змирилася з ласкавими прізвиськами я. 

Тишу, що виникла після моїх слів, прорізав давно забуту пісню, якою посилено дражнив мене брат:

А Катруся молодичка, гарна яка краля,

Закохала в себе хлопців, мов зачарувала!

Ой, співає чорнобрива пісню про кохання,

Заплакала свої очі з вечора до ранку!

– Вб'ю, гада, – підскочила я з ліжка і вилетіла, як була в піжамі, з каюти. 

На порозі була перехоплена сильними руками:

– Стій, ти куди? 

– Вбивати!

– Гаразд. Я навіть потримаю нещасного та спалю труп. Але ти спочатку одягнешся.

І так виразно подивився на мою піжаму, що я мимоволі ойкнула: трикотажні короткі шорти і майка на бретелях з дитячим малюнком були зовсім не тим, у чому дозволено з'являтися в суспільстві. Тим паче тут. 

– Гаразд, – погодилася і, вислизнувши з чоловічих рук, побігла до шафи. 

Перебираючи свої земні речі, розмірковувала над тим, що так і не подякувала братові за них учора. І тепер постало питання спочатку подякувати, а потім убити чи навпаки? Покрутила в руках шорти, уявляючи, який ажіотаж вони можуть тут викликати. І зупинилася на простих штанах і футболці. Схопивши речі, помчала у ванну, намагаючись зайвий раз не дивитися на Сірейка, одягненого тільки в легкі штани.

Пісня закінчилася і запустилася по другому колу, явно вирішивши перебудити всіх на цьому кораблі.

До моменту мого виходу з санблоку пісня звучала вже втретє, а моє роздратування сягнуло межі. Тож кинувши піжаму на ліжко, я помчала розбиратися з братом, який прекрасно знав, чим йому загрожує така наполегливість.

– Ти... ти... – почала я, знайшовши братика в приміщенні, що віддалено нагадувало кухню.

– Ось бачиш, малюк, я ж казав, що вона прибіжить, щойно почує пісню, – навіть не обернувшись до мене, Кір продовжив чаклувати над якимись субстанціями. 

На столі поруч із ним, уважно стежачи за тим, що відбувається, сидів малюк. Ось тільки зараз ця дитина була зовсім не схожа на того, кого вчора я вкладала в регенір. Ні, аквамаринові очі і великі вуха нікуди не поділися, а ось крила, хвіст і шерсть випарувалися, залишилися тільки чорно-білі голочки на голові. 

– Що з ним? – ковтнувши від тривоги, запитала я брата.

– А це найцікавіше, Кать, – відповів Кір задумливо., – Покажеш мамі, як ти тепер можеш? 

Малюк подивився на мене злякано. Здивовано перевів погляд на Кіра, шукаючи підтримки і схвалення.

– Ну, не бійся. Вона тебе не злякається і любити менше не стане. Повір, – розвів руками братик, знімаючи хлопчика зі столу. 

Той постояв біля його ноги, чіпляючись за штанину. А потім, очевидно, щось вирішивши, підняв на мене свої аквамаринові очі, в яких застиг приречено-заляканий і водночас рішучий вираз, і, важко зітхнувши, відійшов від брата, з виглядом засудженого, що підіймається на ешафот. 

– Може, не треба? – спробувала зупинити я те, що відбувається. 

– Щоб він боявся потім усе життя? Ні, кнопочко, він має знати, що ти приймеш його будь-яким, – прошепотів Кір просто мені у вухо.

Малюк закрутився дзиґою, так швидко, що його рухи змазалися, перетворившись на нерозбірливий сірий туман. Мить і на підлозі замість дитини звірятко – чорне, із сірими отруйними голками, крилами, рогами, довгим хвостом, гострими пазурами й іклами.

– Бойова форма кесерійців, – видихнув здивовано Сірейк, і я тільки зараз помітила, що він стоїть, притулившись спиною до зачинених дверей, загороджуючи вхід. 

Я опустилася навпочіпки перед цим, безсумнівно, небезпечним хижачком.

 – Ти такий гарний. Я тебе погладжу? – запитала, затримуючи руку над його головою. 

Він підпірнув під мою руку, напрошуючись на ласку, і я не стрималася, запустила руки в шовковисту шерсть, дивуючись м'якості голок.

– Але як? – обернулася я на брата.

Кір знизав плечима:

– Я знайшов у бібліотеці тільки одне пояснення. Ось, – він провів якусь маніпуляцію рукою і перед нами виник екран, на якому рудий чоловік розмірковував про властивості пелюсток грі: 

– Проведені лабораторні дослідження науково довели той факт, що застосування пелюсток грі в природно народжених особин не спричиняє жодних змін, а життєва сила, що міститься в пелюстках, спрямовується на усунення й лікування дефектів. У разі ж застосування пелюсток до особин, вирощених у лабораторних умовах, вплив концентрується на зміні геному, спричиняючи модифікації, які призводять до активізації вдалішого для виживання сплячого гена, – брат знову змахнув рукою і екран згас.

Тиша, що настала після цього, згустилася до такої міри, що її можна було різати мечем. Лише мирне биття сердець переривало її. Малюк, вислизнувши з-під моєї руки, знову крутнувся, залишивши мені хлопчика з м'якими голками замість волосся, якого я тут же стиснула в обіймах.

– Я правильно зрозуміла, що він тепер істинний кесерієць? – запитала я чоловіків і дочекавшись подвійного кивка, продовжила. – І він не народжений, а виведений у лабораторії? – запитала, міцно затиснувши вуха дитині, що сиділа на моїх колінах.

Брат розсміявся:

– Він усе пам'ятає, Кать. І пам'ятатиме. Ти не вбережеш його від цього знання.

Кивнула, погоджуючись:

– А в Рейса звичайне волосся, а не голки, – вказала я на єдину помітну відмінність.

– Жоден з живих кесерійців не володіє бойовою формою. Вони втратили цю здатність, приблизно тоді ж, коли і ми.

Сірейк нарешті відлип від дверей і підійшовши до нас, простягнув мені руку, пропонуючи піднятися з колін. 

– І це повертає нас до твоєї сили, сестричко, – як ні в чому не бувало, продовжив брат.

– До якої сили, Кір? До того, що я чую думки і можу спілкуватися телепатично? 

– Ні, Кать, це не сила – це проста особливість саяне. І попереджаючи твоє наступне запитання: корінне населення планети чомусь цю здатність втратило. Твоя ж сила в іншому. Пам'ятаєш, бувши зовсім маленькою, ти вважала, що деякі предмети живі. Причому іноді ти відверталася від живих людей, називаючи їх мертвими, або навпаки наділяла життям неживий предмет? 

Я лише кивнула, не розуміючи, до чого веде брат і, згадуючи про те, про що давно встигла забути, поховавши ці спогади після паніки мами. Тоді мама злякалася чергового скандалу, затіяного мною в садочку через забруднену, брудну іграшку, з якою я не хотіла розлучатися, попри те, що хлопчаки порвали її навпіл під час бійки. 

Я сиділа і плакала гіркими сльозами, гойдаючи розірвану іграшку на своїх руках, коли мама прийшла по мене. І тихо хлюпала носом, поки вихователька вимовляла за те, що я накинулася на хлопчиків і побила їх. І мене, п'ятирічку, ледве відтягли дорослі тітки, яким теж дісталося в запалі битви. Чула, як мамі порадили психолога. Як потім дорогою додому мама дзвонила татові й плакала в трубку. Вона злякалася за мене. Дуже злякалася. І я вирішила більше її ніколи не лякати. 

Усі ці спогади пролетіли в один момент, а брат тим часом продовжував:

– Ти бачиш душі, Кать. І не просто бачиш. Ти пробуджуєш саму сутність будь-якої істоти. Ти каталізатор, здатний повернути всім расам втрачені здібності.

Сірейк, що стояв за моєю спиною, притягнув мене до себе і міцно стиснув в обіймах. 

– Про це ніхто не повинен знати, – пробурмотів він, і його гаряче дихання обпекло шию. 

– Згоден, тому потрібно попередити Нейра та Ері.

– І Рейса, – прошепотіла я. 

– І Рейса, – погодився брат. – І зберегти це в таємниці. Інакше за тобою почнеться полювання, а коли ти не зможеш допомогти, то тебе просто знищать.

– Чому не зможу допомогти?

– Тому, що ти повинна щиро бажати цього. У будь-якому іншому разі твоя здатність не спрацює. 

– Я поговорю з Акдрейсом, – запропонував Сірейк, і брат згідно кивнув.

– А зараз у нас є найважливіша справа, яку моя сестра досі відкладала.

– Це яка? – здивовано зметнулася моя брова. 

– Ім'янаречення. Не буде ж мій племінник Малюком і у двадцять років? 

– А раптом йому подобається? – уперлася я, хоча і була повністю згодна з братом. 

– Ходімо, нас уже давно і нетерпляче чекають, – підхопив мене під руку Сірейк і простягнув руки до малюка. Той подивився на чоловіка і сховався на моїх руках. – Їй важко, – додав лайор, і хлопчик, подивившись на мене, неохоче простягнув руки. – Та й нам із тобою треба познайомитися ближче, жити ж доведеться разом. 

– Ти не бійся, малюк. Він такий грізний, великий і страшний зовсім не для такого, щоб ображати маленького тебе. Він такий, щоб тебе захищати, – пробурмотіла я, сподіваючись заспокоїти  і припинити тремтіння переляканої дитини.

***

"Поділишся, про що секретничали?" – підірвало мій мозок запитання Нейра, щойно ми переступили поріг їдальні.

"Потім", – подумки відмахнулася я.

– Для початку познайоммось. Я – Кирило Семні, це мій молодший брат Нейр і наш друг Ері. 

"Брат?" – здивувався подумки Нейр і зажадав пояснень. Знала б, що задумав Кір, неодмінно поділилася б. А так тільки подумки знизала плечима, попросивши довіритися братові й не перебивати, а він тим часом продовжував: 

– З моєю сестрою Кет, ви вже знайомі. Це її чоловік лайор Сірейк Іштріан і їхній названий син, якому ми зараз будемо вигадувати ім'я. Ваші імена я знаю, якщо є якісь питання можете ставити. Так само хотілося б обговорити ваші плани на подальше життя. А зараз давайте вже поснідаємо.

Попри те, що Кір закінчив виставу, на їжу, не соромлячись, накинулися лише я і Нейр. Решта завмерли, чекаючи на брата, і тільки після того, як він взявся за виделку, почали їсти. 

– Як думаєш, малюк, якщо кожен назве два свої улюблені чоловічі імена, щоб ти міг вибрати вподобане, цього буде достатньо? – запитав Кір, звертаючись до хлопчика, який сидів на колінах Сірейка. Той обережно підсовував малому найсмачніші шматочки, і я мимоволі замилувалася чоловіком. 

Сильні руки дбайливо і ніжно утримували маленьке тільце. Трохи не вистачало невимушеності в його рухах, що свідчило про недосвідченість у цьому питанні. Але вже одне бажання порозумітися з дорогою мені дитиною підкуповувало, змушуючи дівоче серденько прискорено битися. 

Зосереджена на своїх відчуттях, я пропустила момент, коли почали з усіх боків сипатися імена. І отямилась тільки тоді, коли всі напружено втупилися на мене.

– Що? – запитально підкинула брову, але побачивши спрямований у мене маленький пальчик, здогадалася, – Ти хочеш, щоб тебе назвала я? Дай, подумати... Мені подобається Олександр – захисник, він же Саша, Шурик, Саня. І Богдан – богом даний, подарунок долі, він же Бодя, Дан, – поділилася я своїми улюбленими іменами, пильно відстежуючи реакцію малюка, що почувши друге ім'я, посилено закивав головою.

– Подобається? – уточнив Кір. Малий кивнув ще раз. – Отже. Я член роду Семні нарікаю тебе Богданом, син Акдрейса, – вставши з чашкою в руці, пафосно почав Кір, і я не стримала сміх. – Рости великим, розумним, сміливим і сильним. І пам'ятай, у нашому роду діє одне правило – той, хто образив одного, ображає всіх. Це означає, малюк, що я і Нейр завжди стоятимемо за твоєю спиною, і якщо хтось посміє тебе зачепити пальцем, матиме справу з нами. 

Хлопчик пальцем показав на мене, жестами щось запитуючи в Кіра і той зрозумів: 

– Ні, Катя, звісно, полізе на барикади і всіх порве за будь-кого з нас, але вона дівчинка і це ми, чоловіки, маємо її захищати, а аж ніяк не навпаки. 

Далі було буденне обговорення планів. Зійшовшись на тому, що Саїр, Дейр і Джей залишать нас на Арне, де за допомогою Сірейка зможуть знайти роботу, ми відпустили нащадків саяне по своїх каютах. Одразу за ними пішов і Сірейк, поговорити з Рейсом, захопивши з собою малюка, якого обіцяв представити новоявленому татусеві. Я хотіла піти з ними, але Кір не пустив, таємниче додавши, що їм потрібно по-чоловічому все обговорити. Що саме включає це "все" уточнювати не став. 

Нас же Кір потягнув до спортзалу, нарікаючи на те, що його "молодшенькі" зовсім кволенькі і якщо дівчатам це можна пробачити, то Нейр просто попав. Я розсміялася, з незадоволеної фізіономії грі'ята і з прихованим тріумфом спостерігала, як брат майстерно, раз за разом відправляє хлопця в нокаут. 

– А ти чого смієшся, красуне? Іди сюди, – поманив він мене пальцем, і я приречено зітхнувши, вийшла на татамі. 

– О, Сірейк, ти дуже доречний. На жаль, Катя дуже добре знайома з моєю тактикою бою, тому щоб підвищити її рівень самооборони, покажи їй кілька новеньких прийомів. 

Перемогти лайора мені було не під силу, та й особливо не хотілося. А ось скинути зайві тривоги й енергію було потрібно, тому я сміливо встала в стійку. Мене не вчили нападати – хіба що з-за рогу й одразу на смерть, здебільшого всі тренування зводилися до того, щоб вирватися, відбити атаку і зробити ноги, вирубивши суперника. Тому я просто уникала атак, використовуючи швидкість, спритність і гнучкість свого тіла, а ще язик – адже злий противник менш уважний до деталей. 

Танцювали ми з Сірейком добряче. Він старанно піддавався мені, не демонструючи своїх повних сил і значно перевершуючи мене у швидкості. І все-таки в якийсь момент він відволікся, і радісна я провела підсікання, поклавши ромбразця на лопатки. Але падаючи, Сірейк потягнув мене за собою. Я розпростерлася на чоловікові, міцно притиснута до тіла. Ошелешена, завмерла в обіймах, відчуваючи, як від його рук розпливається вже знайоме тепло. Погляд натрапив на чоловічі губи і мої моментально пересохли, довелося облизати. Захотілося знову спробувати на смак його поцілунок.

– У вас, як у стародавньому Китаї, одна поза на всі випадки сімейного життя? – озвучила я думку перш ніж встигла обміркувати. – А за ніжку вліво, ручку вправо, страта за велінням імператора? 

– Що? – чоловік виглядав таким ошелелешено-оторопілим моїм запитанням, що я насилу придушила хіхікання. 

"Так, Катько, тільки ти можеш лежати на мужику і іржати, не помічаючи його напруження", – збентежила сама себе і почервоніла. 

Вислизнула зі спекотних рук, шкодуючи про те, що їх покидаю. Може, ну його все і час переходити в наступ? Увечері точно розпочну план "спокушання лайора". 

Усміхнувшись, обернулася і нікого в залі не побачила.

 І коли вони всі встигли втекти, залишивши нас вдвох? 

 

***

Наступні дні минули якось буденно і, якщо не зважати на наше з Лайором протистояння, зовсім нудно. 

Мене нестерпно тягнуло до цього чоловіка. Ще недавно холодна Льодинка, сьогодні він мені бачився всепоглинальним вогнем, у якому тонула вся моя щира любов і танула ніжність. Увечері, коли всі охочі збиралися в кают-компанії і Кір вмикав один із земних фільмів, я закутувалася в його обійми і насолоджувалася такою необхідною мені близькістю. 

Але варто було повернутися в каюту, і мій чоловік активно мене уникав. Ні, він не ховався і не збігав. Просто завжди зупинявся, підвівши мене до межі. Поцілунки, наче метелики, що миготіли по моєму тілу, легкі дотики, погладжування, палкі обійми – він приручав мене, повільно, планомірно і в одному йому відомому темпі. 

На четвертий день його поцілунки вже не просто пробуджували бажання, а дратували, зводячи з розуму своєю незавершеністю. І завершувались тим, що Сірейка мені хотілося вже не спокусити, а розтерзати, порубавши на британський прапор. 

З таким настроєм я очікувала чоловіка і цього вечора. Вирішивши приготувати йому підступний сюрприз. Для себе ж я дійшла висновку, що сьогоднішня спроба остання, грати далі в "заманювання мисливця" я не згодна. Не хоче і не треба – обійдуся, приїду на Арне  і закохаюся в когось іншого. 

Варто було йому переступити поріг каюти, як світло згасло, залишивши приглушене мерехтіння нічного світильника. Ритмічна музика затопила простір каюти. Одягнена в одну легку бірюзову сукню, в якій я виступала на одному з концертів, неспішно почала свій танець. Усі рухи продумані наперед і чітко відпрацьовані, цей танець моєї власної постановки на концерті звів з розуму доволі багато чоловіків. А мого чоловіка залишив байдужим, що я з гіркотою констатувала, почувши, як грюкнули двері санвузла, відрізаючи його від мене. 

Не витримавши ігнорування, зламаною лялькою впала на підлогу, просто посеред танцю. Ні, не такої реакції я очікувала. Стерла злі сльози з обличчя і, підскочивши, увірвалася у ванну. Чоловік стояв під іонним душем, підставивши обличчя під потоки, від яких віяло морозною свіжістю.

– Та що з тобою не так? – вигукнула я повним прикрої гіркості голосом, розсовуючи стулки душової кабінки. 

– Зі мною? – перепитав він, повертаючись до мене обличчям. І я нервово ковтнула, тільки зараз помітивши, що чоловік повністю роздягнений і очевидний доказ його бажання витріщився просто на мене. – Та з тобою жодних сил і терпіння не вистачить. Навіть у кам'яного або Льодинки, як ти мене називала. Я ж думав, дам їй час звикнути. Не буду поспішати, щоб не зруйнувати ту боязку близькість, що виникла між нами. З'ясую значення слова "кохаю", щоб нарешті сказати тобі його, не боячись надурити. Але це просто неможливо, – він у розпалі стукнув по стулці, залишаючи дірку в прозорому пластику. І одразу ж схопив мене у свої обійми, притискаючись холодним, як брила криги, тілом. – Я не можу без тебе. Прокидаюся і перші мої думки про тебе. Засинаю і бачу уві сні твою посмішку. Я лежу годинами поруч із тобою і вслухуюсь в твоє дихання, боячись стривожити своїми рухами і позбавити такого необхідного тобі сну. Твій запах, як мана, переслідує мене всюди. Твої очі темніють, коли я тебе цілую. І яскравіють, як блиск джамбера на сонці, коли ти смієшся. Я все віддам за твою посмішку. Нехай навіть посміхатися ти будеш не мені. 

– А кому? – схлипнувши, запитала я прямо в його груди, все також затиснута в лещатах його рук.

– Та хіба мало кому? Рейсу? Або будь-якому іншому чоловікові на планеті. Ти вільна вибрати, кого хочеш. 

– Йолоп, – відсунулася від його грудей, відкинула голову назад, намагаючись знайти його очі, і стукнула кулачком у районі серця. – Я вже вибрала... Тебе. 

Як заворожена дивилася у сірі вири, в безодні яких темніла прірва. На губи, що невідворотно наближалися до моїх, і серце заходилося від захвату. Пристрасть, ніжність, збудження, захлеснули мене з головою, зносячи дах, вивільняючи все накопичене бажання. Я плавилася, розчинялася в його руках, що завойовували і поневолювали, дарували свободу і прирікали на залежність. 

У який момент ми опинилися в кімнаті на ліжку, я не помітила. Я взагалі не помічала нічого, крім рук і губ, що ковзали, гладячи,  моє тіло, палючого погляду ртутно-сріблястих очей та хриплуватого чуттєвого шепоту.

Світ такий великий і безмежний, звузився до нас двох. До іскор, що миготіли на кінчиках пальців, пронизуючи моє тіло маленькими зарядами блискавок. До слів і стогонів, що виривалися з моїх вуст у відповідь на чергову ласку. До шереху простирадл, що сплуталися під нами. До вибуху, що народжувався внизу мого живота, раз за разом вбиваючи і воскрешаючи мене. До чарівних очей мого чоловіка. До щасливих зізнань. До усвідомлення, що я щаслива і кохана...

– Ти моя істинна пара, – зізнався мені вже під ранок мій, тепер вже точно мій, чоловік. 

– І як давно ти знаєш? – запитала, підводячись над його грудьми, щоб роздивитися його обличчя.

– Відтоді як прокинувся мій звір. Відтоді, як бродили катакомбами супермозку, – його рука ніжно погладжувала мою спину, яка миттєво напружилася, заспокоюючи, розслабляючи.

– Чому раніше не сказав?

– Чув твою розмову з Ері і твою думку про істинність. Боявся, що ти розсердишся і не хотів тебе ні до чого зобов'язувати. 

Я вивільнилася з обіймів і нависла над чоловіком, відчуваючи, як він напружився:

– Напевно, я б справді розлютилася і точно б не зраділа. Але так вже вийшло, що я кохаю тебе. І якщо ти дійсно відчуваєш усе те, що ти сказав у душі, то ти теж мене кохаєш. 

Зітхання полегшення і палкі поцілунки стали мені відповіддю.

І знову не було його і мене, а тільки ми – одні на весь Всесвіт.