Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Аліот Браянс
(Ні)крутенька Кет

Повернувшись до кімнати, знесилено впала на ліжко. Знав би хто, як я втомилася від цього пекла. Тут не вижити без сили за спиною, особливо якщо ти являєш собою цінність для сильних світу цього. І якою має бути та сила, щоб змусити забути про претензії на мене як інкубатор? Я звичайна дівчина і такою точно не володію, навіть попри школу спецпризначенця за плечима. 

Згадалися слова батька, коли я, бувши дівчиськом, благала про пом’якшення на тренуванні: 

"Я не завжди зможу бути з тобою поруч. І брати не завжди прийдуть на допомогу. І милості від ворогів не чекай. Ти розумна і красива, але ти маєш бути ще й сильна. Інакше ти просто не виживеш". 

Чи знав тато про те, що я потраплю сюди? Передбачав? Передчував? Чим довше я перебувала в цьому жорстокому світі, тим більше в це вірила. Як і в те, що схожий на батька чоловік у моєму баченні, не клон, а радше далекий предок. А інакше просто не вкладалося в голові, навіщо дитині така підготовка – не просто самооборона і фізично сильне тіло, а ось ці знання з виживання, що ненав'язливо вкладалися в мою голову роками. Тим паче якщо говорити не просто дитину, а таку, що постійно хворіє. 

У спальню зазирнула Елі, поцікавилася, чи все гаразд, і, побачивши, що я валяюся в ліжку, щось пирхнула, голосно сказавши, що повернеться до обіду. 

Що мені зробити, щоб дозволили самій обирати долю? Щоб зі мною рахувалися? Опір? Втеча? Це швидше приведе мене до смерті, а я поки що хочу жити. Стати сильною? Фізично  протиставити зграї нацькованих на мене чоловіків я не зможу нічого. Навіть парочці. Використовувати надздібності? Але дар мені незнайомий і особливо користуватися ним я не вмію. Знадобляться місяці тренувань і занять, поки я навчуся захищатися з його допомогою, а зараз рахунок йде на дні.

Думки знову повернулися до вибухівки. Поки що володіння зброєю, єдине, що я можу протиставити можновладцям. 

Катька-терористка. Та хто завгодно, якщо іншого вибору мені не залишили. 

"Ні. Ніхто завгодно", – виправила я себе, знаючи, що ця вибухівка, навіть якщо мені її вдасться зробити, ніколи не вибухне. Показово, для залякування так. А ось вбити десятки людей-нелюдів я не зможу. Віч-на-віч, коли або я, або мене і іншого вибору немає, зможу. А ось так не зумію. Зітхнула. Це полегшує і водночас ускладнює завдання – знайти об'єкти для демонстрації та значної шкоди без людських жертв, знайти складові, які точно на дорозі не валяються. 

План майже безнадійний. Але хоч такий. Інакше я просто піддамся паніці та жалості до себе і потону в них. 

Щоб заспокоїться, почала медитувати. Думки самі собою перемикнулися на Джей. Замислившись, не помітила, як душа знову покинула тіло.

 

– Ти не можеш тут вічно ховатися. 

– Вже краще ховатися вічно, ніж повернутися до нього.

– Рано чи пізно тебе схоплять. Або я не зможу принести їжу, або за мною простежать. Це не вихід, Джей.

– Але іншого в мене теж немає. Ти зробив те, про що я просила?

– Так. Я  переказав їй, що вона зможе знайти мене на кухні, і я їй допоможу. 

– І що вона?

– Нічого, просто кивнула.

– Ти маєш поговорити з нею ще раз, Саїр.

– Ти занадто багато хочеш від звичайної леді, Джей. Ти ж знаєш, їм немає жодного діла до служниць. Вони радше підкладуть тебе, тільки б він до них не прийшов.

– Але вона не така. Вона проти цього і намагатиметься цього уникнути. Я бачила її очі. 

– А скільки таких очей ламалося в підземеллі, повертаючись порожніми постільними грілками?

– Нехай так. Сама вона точно не впорається. Але її слуги. Ти бачив цих дволиких? Вони воїни і вони зроблять усе, щоб урятувати леді.

– З чого ти взяла, що вони захочуть її рятувати?

– Я чула їхню розмову. Вони не залишать леді. І я піду з ними. Тож потерпи три дні і звільнишся від мене назавжди.

– Навіщо ти ображаєш мене, Джей? Хіба я недостатньо піклуюся про тебе, щоб ти мені повірила.

– Пробач, Саїр. Я вірю тобі. Так само як Дейру. Якби не ти і твій батько, я давно б уже задовольняла забаганки спадкоємця. Тільки завдяки вам я...

– Дурна, я допоможу леді. І якщо вийде, ми з батьком підемо з вами. Зрештою, ти наша сім'я. 

Силовим потоком мене вирвало з цього діалогу, але серце трохи відпустила тривога – з Джей поки що все гаразд, а Саїр допоможе.

Потік відніс мене далі, і знову я почула чужу розмову:

– Звідки, Сірейк? 

– Твоя ільмі постаралася. Не дивись на мене так, вона не доповіла, де і як їх дістала. Ти зв'язався з флагманом?

– Ні. Тиша. 

– Вибух був сильний...

– Але захист на флагмані спрацював, імовірно, ушкодження серйозніші, ніж під час первинної оцінки, і тепер не ризикують наближатися до планети. Ти сказав Кет про флагман?

– Навіщо? Вона не питала, а чи прилетять за нами питання. Ти скажи мені, друже, якого швара ти стрибнув у телепортаційний потік? Вирішив померти? 

– Я обіцяв захист, а замість цього... вона постійно в небезпеці.

– Зробиш її своєю ільмі, коли повернетесь? 

– Буду чекати повноліття, і шукати їй гідного нареченого. Не хочу, щоб із нею щось сталося. А варто мені залишити її без захисту, як її відразу атакує натовп охочих обзавестися безрідним інкубатором. Це ж так зручно. Роби, що хочу, і ніхто нічого не запитає. 

– А що як вона зможе народити тобі дитину і не постраждає? Ти думав про таку можливість? 

– Думав, звісно. Однак чудес не буває. І якби я не мріяв про сім'ю, але розплачуватися за це життям цієї дівчинки – я не готовий.

Сила знову штовхнула мене вперед, доносячи новий діалог:

– Я не зрозуміло пояснюю, Елі?

– Зрозуміло, лорд. 

– Ти повинна стежити за кожним її кроком. Якщо дівчисько втече, ти опинишся в підземеллі, а ти ж знаєш, як хлопчики люблять грати?

 

Дослухати не змогла, захлинувшись потоком недавно баченого бруду, виринула з розмови. Здивовано закліпала очима, оглядаючи стіни спальні. Я так і сиділа на ліжку. Хмикнула. Так ось як воно працює. Моя свідомість чує, а потім показує мені особливо цікаві моменти? Чи це в реальному часі я стежу? Судячи з іртсанів, про які говорили Сірейк і Акдрейс, час або реальний, або зовсім недавній. 

Ще б зрозуміти, як не піддаватися потоку, а самій його контролювати? І в розвідці б мені ціни не було. 

Значить, усе це "виходь заміж", це тільки щоб я хибних надій не плекала. Посміхнулася. На душі було спокійно, особливо коли подумала про те, як підступно помщуся одному лайору. 

От виберемося з цієї халепи і помста моя буде страшна. 

***

Наступні три дні я провела в медитаціях, тренуваннях, спробах вислизнути від пильного ока Елі і непомітній підготовці. Посилаючись на слабкість, відсипалася вдень, а вночі за допомогою Саїра, який показав мені таємні ходи палацу, шукала способи вирватися з цієї пастки.

На щастя, спадкоємці особливо на мене не насідали. Незмінно ввічливі, уважні, люб'язні з чарівними посмішками – саме втілення дівочої мрії про принца. Іноді ловлячи їхні звабливі кинуті крадькома погляди, я ставила собі питання: чи закохалася б я в одного з них, якби не було того епізоду, якби за кожної слушної нагоди моя інтуїція не кричала: "Біжи!" і не могла собі на нього відповісти. Надто майстерно вони грали в зацікавленість і закоханість.

Глава клану часто був присутній на всіх трапезах, постійно напружено спостерігаючи за кожним моїм словом, зчитуючи кожен мій жест. А я вчилася приховувати емоції та приборкувати пориви, тримати свої думки при собі і ретельно контролювати свій жест. Я, немов виморожувала ту дівчинку всередині мене, якою була вдома – рвучку, наївну, щиро віруючу в те, що добро завжди перемагає. І що нижче я схиляла голову, що покірніше й беземоційніше поводилася, то більше втрачав пильність лорд Езрім. Принаймні, мені так здавалося. Хоча всередині й гриз черв'ячок сумніву – лорд просто вичікує. 

На другий день поцікавився моїм вибором, а я лише сказала, що, оскільки мало знаю спадкоємців і вони всі такі шляхетні, то візьму того, на кого вкажуть. Глава клану задоволено хмикнув і оголосив, що буде щасливий якщо я стану його невісткою. Незграбно посміхнулася у відповідь, затримуючи готові зірватися з губ слова. 

У замку не було дітей і це робило моє завдання простішим. Наймолодшою в клані виявилася та дівчинка-підліток. Тільки й вона була на цілих вісім років старша за мене – одноліток мого брата Кіра. Щоправда, всі її думки зводилися до ляльок, балів, майбутнього заміжжя з Тріаном Альгеро і мрій про кузена імператора – третього із запропонованої мені трійці наречених. 

Зустрінутий мною біля дерев грі чоловік виявився Дейром – дворецьким, а за сумісництвом батьком Саїра і єдинокровним братом глави клану. Втім, таких байстрюків тут була майже половина слуг. 

Кілька разів за цей час зі мною намагався зв'язатися Сірейк, але я злилася і розмовляти з ним не хотіла. Мовчки вислухала подяку за іртсани і відключилася. 

Акдрейс через дейч зі мною не зв'язувався. А при зустрічі у коридорах старанно відводив очі. Я читала в його думках бажання захистити мене і, намагаючись не видати, вдавала, що ми майже незнайомі, а він – не більше, ніж бруд під моїми ногами.

Найбільше часу ми з Саїром і Дейром витрачали на підбір інгредієнтів і здійснення мого плану, хоча його суттю я ні з ким не ділилася і всі думали, що я готуюсь до втечі. 

Тут поки що були суцільні невдачі, якщо не брати до уваги знахідки такої речі, як сухе пальне – уротропін, який використовують тут для камінів замість деревного вугілля. Знайти б ще азотну кислоту, і я була б щаслива. Але знайти нам вдалося тільки бікарбонат амонію, який тут використовували у випічці, і якби не стійкий запах сечі під час мого чергового відвідування кухні, то і цього б не було. 

Час квапив. Уже післязавтра буде весільний обряд, а за ним і свято Повних місяців. Цю ніч я йшла на зустріч із Дейром і Саїром, як привид, засмучена і стривожена. Мені потрібно було терміново знайти вихід.

– Я приніс декілька смердючих, як те печиво, рідин, – зустрів мене радісний Саїр.

Ні на що особливо не сподіваючись, відкрила баночку понюхала і ледь не задихнулася від їдкого запаху. Відлила трохи в чашку. Мідна монетка, випрошена в Дейра, потонула на її дні. Кілька довгих секунд нічого не відбувалося, а потім рідина почала зеленіти, з'явився бурий газ із різким запахом, швидкість його виділення наростала, а розчин набував блакитного забарвлення.  Я ледь не застрибала від радості. 

Рвучко обійняла Саїра:

– Це воно! Як багато ти зможеш дістати? І як швидко? 

– А хіба цього не вистачить? – запитав збентежений хлопець. 

Подивилася на банку – близько літра. Якщо й отримаю гексоген методом Герца, то дуже мало. Все-таки потрібна селітра. Без неї нікуди.

Подивилася на другу банку, понюхала і впізнала звичний нашатир. У голові прокручувалися всі можливі реакції та виходи. 

– Саїр, а у вас є купи гною? Роблять за допомогою них добрива для рослин? Такий порошок жовтуватий, білий або прозорий, без запаху, швидко розчиняється у воді?

Він задумався на кілька хвилин, а потім, згадавши щось, кивнув. 

– Ти проведеш мене туди? 

Хлопець здивовано подивився, але побачивши рішучий вираз мого обличчя, знизавши плечима, повів мене коридорами на вулицю. Він вже нічого не питав, вважаючи мій план дурним і шкодуючи, що зв'язався зі мною.

У повній темряві ми увійшли в якусь прибудову. Саїр увімкнув слабкий колір, а на підлозі в мішках стояло моє багатство – селітра, прозоро-білий гранульований порошок. І тільки, коли я показала, як детонована селітра вибухає, до хлопця повернувся бойовий настрій і надалі він діяв чітко за планом. 

Всю ніч, що залишилася, я чаклувала над вибухівкою, і тільки на світанку мені в нашій прихованій лабораторії, влаштованій в одній з кімнаток таємного ходу, вдалося нітрирувати гексоген. Вийшло вкрай мало, але я розраховувала, що і цього буде достатньо. 

За цей час Саїр з Дейром розклали мішки селітри під обрані нами споруди, підклали місткості з гексогеном, оточили їх олією, встромили промаслені шнури, накрили селітрою. Перевіряти спрацює чи ні, часу не залишилося. Три таких бомби ми заклали, ще три були просто з олією і без гексогену. 

Три невеликі місткості з гексогеном залишила собі, зробила ще кілька пляшок із запальною олією, по типу Бандера-Смузі, сірники і сухе пальне – все це я планувала разом з іртсаном закріпити на пояс весільної сукні. 

"Буде вам запальне весілля", – передчутливо–задоволено посміхнулася я, стомлено пірнаючи в сон.

***

Розбуркала мене Елі, висмикнувши з дивно-тривожного сну. Зміна настрою з радісно-збудженого на безрадісно-пригнічений мене лякала, бо зрозуміти мотиви цієї зміни не могла ніяк.

Прийняти ванну самій сьогодні мені не дали – кілька пар рук терли–відтирали, готуючи тіло для спадкоємця. Мої побажання не враховували ані при виборі білизни, ані при виборі сукні. Навіть зачіску на голові було зроблено за наказом самого глави клану. Я ж покірно зносила всі процедури, мріючи лише про те, щоб усе скоріше закінчилося. 

Сукня виявилася... громіздкою. Іншого слова для цієї споруди з криноліном я не знайшла. Бігати в такій не вийде – зробити пару кроків самостійно вже проблематично. 

Насилу втекла від Елі у ванну і, витягнувши зі схрону, закріпила підготовлений пояс, обв'язавши розрізаними рукавами подарованої мені на флагмані сорочки. Білий імпровізований пасок приховав озброєння разом із талією, а прикритий фатою, виявився майже непомітним. 

І тільки тут я зрозуміла причину тривоги і головний провал плану – я абсолютно не продумала систему детонування. Хто мені дасть час на підпал шнура сірниками? А як це зробити непомітно? 

"От дурепа. Тепер весільної церемонії ніяк не уникнути", – приречено міркувала я, відганяючи черговий напад страху і відчаю. – "Залишається тільки шанс на розв'язання проблеми шлюбної ночі".

"З твоїм щастям консумація може відбуватися на якомусь вівтарі посеред залу і за наявності свідків", – єхидно оголосив варіанти внутрішній голос. 

Виматюкалася про себе: зациклена на плані й упевнена в його легкій реалізації, не потрудилася дізнатися про традиції та звичаї, за якими мене видаватимуть заміж. Увесь мій план полягав у тому, що в зручній ситуації я підпалюю ємність із гексогеном і кидаю її якнайдалі від людей, спричинивши вибух. Саїр підриває обрані будівлі, а потім, затиснувши другу таку саму ємність у руці, відчайдушно блефую підірвати решту. 

"Яка ж я наївна. Хто ж буде чекати на мене–дуру? Ні. Такий дитячий план придумати могла тільки повна ідіотка", – зовсім засмутилася я.

Так, страшенно засмучена і розчарована у своїх розумових здібностях, я й вийшла з ванни під гучний стукіт Елі. Приречено зітхнула, поки свідомість, не бажаючи здаватися, метушилася, вишукуючи нові можливості вибратися живою і неушкодженою.

В одному з коридорів побачила Саїра. Той кивнув, підтверджуючи, що їхню частину роботи виконано. Здригнулася винувато. Як же це боляче знати, що ще кілька хвилин і ти розчаруєш людей, які повірили в тебе. 

Сховалася за гордість, піднявши голову, розправивши плечі, начепивши маску зарозумілості, і зробила крок у заповнену безліччю людей залу. 

"Ну що ж, Катько, останній бій – найважчий. Вище голову, ширше плечі. Вмирати так під музику і феєрверки", – бадьоро командував внутрішній голос. 

А я не бачила нічого – непрохані сльози застили очі. Весілля. Скільки я мріяла про нього. Завжди таке різне. То багате із купою гостей, то бідне, де є тільки найближчі. У різних його варіантах я була в сукнях, штанах, костюмі. Ми розписувалися в РАГСі, замку, на вулиці, кораблі, повітряній кулі, стрибаючи з парашутом або на вершині Евересту. Мені було все одно, бо це просто декорації. Головне, щоб поруч був він – коханий, сильний, добрий, найкращий. 

"Відставити соплі! Декорації у тебе чудові... – почав було підбадьорювати внутрішній голос і тут же затих, визнаючи:  – а наречений лайно. Зате спадкове!".

Ледь не розреготалася, демонструючи всі ознаки буйного божевілля. 

Глава клану зовсім по земному відвів мене до величезної колони, обгородженої невисокою огорожею. Її дивна чорна поверхня нагадувала своїм візерунком деревну кору. Мимоволі підняла голову догори – колона сягала склепіння високої стелі, впираючись у неї, а десь на висоті кількох метрів починала гілкуватися. Дерево-ісполін, таке ж засохле, як і ті, що росли на вулиці.

Мене смикнули за руку, і тільки тут я помітила нареченого, що стояв поруч у чорному костюмі. Він урочисто і багатозначно посміхнувся, схопив мою руку у свої лещата. 

Мене пересмикнуло. Хвиля відрази прокотилася тілом, викликаючи блювотний спазм. Насилу погасила порив і бажання вирвати руку.

На мене накинули білу накидку, яка повністю приховала моє обличчя і тіло. І таку саму накидку накинули на спадкоємця. Це подарувало мені такий бажаний перепочинок – мою руку випустили. 

Заграла музика. Стало значно темніше. Почувся чийсь шепіт, що переростав у доволі гучні розмови. Кілька хвилин різноголосого галасу, і світло повернулося, але накрита балахоном я так нічого й не побачила.

Дивний звичай одружуватися невидимо на кому, а де ж погляд очі в очі, теплі руки, що стискають мої? Очікування, передчуття?. 

Хтось почав, наспівуючи, читати незрозумілі мені слова. Я не прислухалася, хоча деякі окремі розуміла. 

Наречений, що стояв поруч, узяв мене за руку і міцно її потиснув. 

Тілом побігли сироти. Ледве стримала здивований крик.

 Не знаю, хто стоїть поруч зі мною, але точно не нав'язаний наречений!