Кейрі

Тайлен знову підняв мене з самого ранку на тренування. На мою нахабну заяву, що спочатку сніданок, а потім все інше, він сперечатися не став. Я швидко вмилася, переодяглася в чистий одяг і вийшла в коридор, де мене вже чекали задоволений Тай та похмурий і чомусь ображений Ровейн.

Ми спустилися на перший поверх. Ровейн сів за столик до свого принца. Той теж кинув ображений погляд у мій бік, але майже відразу ж зробив своє незворушне обличчя «цеглиною». Ми направилися до далекого столика, за яким вже сидів Рей.

- Слухай, а чого це вони ображені такі? - пошепки поцікавилась я у вампіра.

- Так ми вчора весь вечір чоловічі сідниці обговорювали, - Тайлен задоволено усміхнувся.

- Я ж пожартувала, - на кілька секунд я випала в осад від такої заяви.

- Ну а вони образилися, що ти їхні сідниці не оцінила належним чином, - з просто задоволеного, обличчя Тайлена стало неймовірно самовдоволеним. – Я задоволений, виявляється, мої подобаються тобі більше всіх!

- Ну не знаю, - відставши від вампіра на кілька кроків, я оцінюючи поглянула на предмет обговорення. – Сьогодні я вирішила змінити свою думку. У Рея все-таки краще.

Почувши останню фразу, Рей поперхнувся тільки-но надкушеним пирогом.

- О, а що це у тебе? – сівши навпроти Рея, я сунула свій ніс у миску приятеля. – Ммм, яблучний пиріг! Мені, будь ласка, теж яблучний пиріг і чашку дейнського відвару зі шматочком лимона, - зробила я замовлення уже знайомій офіціантці, що підійшла до нашого столика.

- А вам що, пане? – офіціантка похитнула своїм непомірним бюстом, відвертаючись від мене, та кокетливо посміхнулася Тайлену.

Я придушила в собі бажання взяти лежачу поруч виделку і ткнути її в філейну частину.

- Мені те ж саме, - Тайлен зробив своє замовлення не моргнувши й оком, ніби не він розважався з цією красунею кілька днів тому.

Знову качнувши бюстом при розвороті та виляючи п'ятою точкою, дівчина вирушила виконувати наше замовлення.

«І чого я тільки причепилася до цього бюсту? Заздрісно, що чи?» - раптом подумалося мені.

Оглянувши свої дві невеликі опуклості, я важко зітхнула. Певно, що й справді, заздрісно. Куди вже мені з тими «кавунами» конкурувати.

Рей знову поперхнувся багатостраждальним пирогом.

- А ти не підслуховуй, а то я й не про таке подумати можу! – я злорадно пнула друга ногою під столом.

- Вибач, більше не буду, - відкашлявшись, він винувато покосився на мене й заперечливо похитав головою на запитальний погляд Тайлена, відмовляючись щось пояснювати.

Після сніданку Тай знову затягнув мене на тренування. Всупереч тому, що м'язи все ще боліли неймовірно, я все ж виповзла за вампіром на задній двір.

- Вибач, але я попереджав, що послаблень не даватиму, - Тайлен зі співчуттям поплескав мене по спині.

- Ладно вже, переживу, - знизала я плечима, намагаючись не шипіти від тягнучого болю в м'язах і взялася за розминку.

Цього разу тренування було набагато складнішим. Принаймні, мені так здавалося. Почали ми з лука. Стріляти у мене виходило вже трохи краще, тому Тайлен переставив мішень далі. А от з кинджалами все було так само погано, як і вчора.

- Кейрі, та не бійся ти, - Тай важко зітхнув. – Як ти зможеш себе захистити, якщо будеш постійно боятися нашкодити супернику?

- Але ж тобі буде боляче, якщо я випадково тебе зачеплю, - я винувато подивилася на вампіра.

- По-перше, тобі потрібно дуже постаратися, щоб це зробити, я ж усе-таки вампір, - Тай вкотре потріпав мене по волоссю, ніби маленьку дитину. – По-друге, навіть якщо тобі це вдасться, на мені все швидко заживе. І по-третє, повторюю, ти не повинна боятися нашкодити своєму супернику. Він боятися не буде і зламає тобі шию без будь-яких докорів сумління. Зрозуміла?

Я ствердно кивнула. Так-то воно зрозуміло, але... це складно.

- Ладно, відпочинь трохи, потім ми продовжимо, - Тайлен роздратовано розкуйовдив своє волосся та попрямував до таверни.

Я ж підійшла до Рея, який сидів неподалік. Він, як завжди, не розлучався зі своєю гітарою і щось награвав, спостерігаючи за нашими тренуваннями.

- Рей, чому він такий противний? – я важко зітхнула, сідаючи поруч із бардом на траву.

- Він переживає, що з тобою може щось трапитися, а він не зможе захистити.

- Взагалі не розумію, чому ви все ще возитеся зі мною, - я лягла й простягла руку до неба, ніби намагаючись доторкнутися до яскравого сонечка. – Залишили б мене ельфам і жили собі спокійно далі.

- У нашій ситуації спокійно все одно не вийде, - Рей сумно похитав головою.

- Чому?

- На це є свої причини. Пробач, я не маю права тобі про це розповідати. Тайлен не хоче, щоб ти ще й через це переживала.

- Тоді вже краще взагалі мовчав! Ти думаєш, я зможу тепер спокійно спати, знаючи, що є якась небезпека, про яку ви не хочете мені розповідати?

Я вскочила на ноги, про що тут же пошкодувала, бо від різкого руху раптом закружляла голова і я небезпечно похитнулася вбік.

- Обережно! - Рей миттєво опинився поруч та підтримав мене від падіння.

- Ей, все гаразд? – Тайлен, щойно вийшовши з таверни, відразу ж підскочив до нас. – Кейрі, що трапилося? – він схвильовано зазирнув мені у вічі.

– Усе в порядку, не хвилюйся, – відмахнулася я. – Я відпочила, можемо продовжувати.

– Як скажеш, – Тай з полегшенням видихнув, простягаючи мені бурдюк із водою.

Я тільки зараз зрозуміла, наскільки сильно хотіла пити! Присмоктавшись до горлечка, як зголоднілий вампір до горла своєї жертви, я сподівалася, що Рей не почує цю аналогію і не передасть її другові.

– Дякую, – я з вдячністю усміхнулася, повертаючи Тайлену наполовину порожній бурдюк.

– Точно все добре? – він знову окинув мене занепокоєним поглядом.

– Точно, все добре, – я потягнулася й попрямувала до місця наших тренувань.

***

Тайлен мене дійсно не щадив! Відпустив лише на пів години на обід, а потім знову загнав на тренування. Ввечері я ледве доповзла до своєї кімнати та з насолодою занурилася в гарячу ванну. Вимившись, накинула довгу сорочку і пластом завалилася на ліжко.

Їсти хотілося неймовірно, але знайти в собі сили піднятися та спуститися вниз я не могла, тому залишилася валятися обличчям у подушку. Я вже думала залучити стоячого за дверима Ровейна, як раптом хтось постукав:

– Кейрі, це ми! – почувся знайомий голос.

– Заходьте, – дозволила я, наплювавши на свій не дуже пристойний вигляд.

Рухатися зовсім не хотілося. У будь-якому разі, на пляжі вони бачили мене в більш непрезентабельному вигляді.

– Ми принесли їжу, – порадував мене Тайлен, який ніс тацю із чимось дуже ароматним і явно м'ясним. За ним йшов Рей із другою тацею, на якій стояли глек і три чашки.

– Клас, – захопилася я, але так і не зрушила з місця, продовжуючи валятися пластом на ліжку.

– Ти що, не голодна? – не зрозумів Тай моєї в'ялої реакції.

– Голодна, – я важко зітхнула, намагаючись зібратися з силами.

– Хоч би штани вдягла, – пробурчав він, розставляючи тарілки на столі.

Ну як мені пояснити цьому безсовісному вампіру, що він мене сьогодні зовсім заморив і тепер у мене все болить? Це на ньому все як на ящірці загоюється, особливо з урахуванням того, що він  моєї крові непогано так попив. А взагалі, він завдяки своїй вампірській сутності майже не втомлюється. Зате я себе почуваю розмоченим м'якушем хліба!

– Вона каже, що ти – сволота, яка заморила бідну дівчину, – переклав Рей своєму другу мої думки.

– Я просила не підслуховувати, але зараз я навіть вдячна, – я пробуркотіла, марно намагаючись зібратися з силами, щоб все-таки піднятися з ліжка.

– Давай допоможу!

Рей сів поруч і почав масажувати мені шию, спину, потім руки та, нарешті, ноги. Від його рук йшло тепло, і там, де він торкався, м'язи розслаблялися, а біль проходила. Мррр, як добре!

- Давай вставай, – незадоволено пробурчав Тай, розливаючи по кружках ель.

- Красно дякую, – я з вдячністю посміхнулася Рею, солодко потягнулася та підійшла до столу. Біль у м’язах минула, а тіло знову наповнилося енергією.

- Отже, замовляй тему розмови, – усміхнувся Тайлен після того, як Рей поставив коло тиші.

Ми вже встигли повечеряти, тож я задоволено жмурилася, відпиваючи фруктовий ель із кружки.

- Ммм… – задумливо подивилася на хлопців. – Як щодо “блондини проти брюнетів”?

- Піде, – кивнув Тай, модернізуючи коло. – Тобі, до речі, хто більше подобається?

- Не знаю… напевно, брюнети, – на цих словах Тай переможно усміхнувся. – Хоча, у Рея шикарне волосся. Йому дуже личить! – тут усмішка Тая різко зникла. – Гаразд, про що ви хотіли поговорити?

- Ми тут подумали над твоєю ситуацією і вирішили, що треба втікати, – прямо заявив Тайлен, визираючи у вікно. – Сьогодні – найсприятливіший час, поки не прибув основний загін темних ельфів. Двох ми ще зможемо обійти, але коли підійдуть інші, – він похитав головою, даючи зрозуміти, що зі всією оравою не впораються.

- І що це змінить? – хмикнула я. – Рано чи пізно вони нас все одно знайдуть. А я так само залишуся його нареченою і колись повинна буду вийти за нього заміж.

- Принаймні, це допоможе хоч трохи виграти час, – Рей знизав плечима. – Так, у клятві була фраза про шлюб. Не було уточнення про дату, але було уточнення: «замість неї». Це означає, що клятва буде вважатися порушеною, якщо він одружиться зі справжньою Наріанн.

- Або якщо ти вийдеш заміж за когось іншого, – додав Тай.

- А якщо він з кимось іншим одружиться?

Хлопці синхронно знизали плечима. Зрозуміло.

- Слухайте, а як взагалі можна розірвати клятву?

- Клятву може забрати тільки той, хто її взяв. У цьому випадку – король Лорейс, – пояснив Рейтан. – Ще клятва анулюється у разі смерті однієї зі сторін. До речі, смерть принца Аллірена теж рахується.

- А це ідея, давайте його і вб’ємо! – очі Тайлена загорілися від такої перспективи.

- З нас потім темні шкури знімуть, і нічого їх не зупинить! Це ж кронпринц! – Рей похитав головою.

- Але втеча… слухайте, я дуже хочу опинитися якомога далі від цих хлопців, але якщо нас спіймають…

- Не хвилюйся, нічого вони тобі не зроблять, – Тай заспокійливо усміхнувся. – Ти їм потрібна жива. Максимум – насварять, але стерплять.

- Та я за вас хвилююся, а не за себе! – я підірвалася і почала нервово міряти кроками кімнату. – Що вони можуть з вами зробити?

- Ми зможемо за себе постояти, не переживай, – Тай схопив мене за плечі, зупиняючи, і заглянув у вічі. – Послухай, ми обов'язково придумаємо, що робити з клятвою і з Йеною. Але для цього нам потрібен час! Звідси до кордону Сонерії менше ніж тиждень шляху, але далі нас не пустять. Тому зараз це єдиний вихід.

- А що якщо нічого не вийде? – я закусила губу. – Якщо вони нас піймають?

- Довірся нам, Кейрі. Ми в будь-якому випадку щось придумаємо, - Тай обнадійливо усміхнувся.

- Гаразд, - я зітхнула. Чомусь з'явилися дуже нехороші передчуття. – До речі, а хто така Йена?

Хлопці переглянулися.

- Я думав, ти знаєш, - Рей закусив губу, підбираючи зрозумілі для мене слова. – Це зв'язок, що виникає між нареченим і нареченою, а після весілля зміцнюється остаточно. До весілля його ще можна розірвати, але тільки за взаємною згодою сторін.

Я хмуро прислухалася до своїх відчуттів. Згадала, як на заручинах виникло дивне почуття, ніби мене посадили на повідець. Зараз воно все ще відчувалося, але вже якось на фоні, звично.

- Так, це воно, - Рей знову зчитав мої думки та емоції. – Тільки ось у батька це відчувалося приємніше. Не як вуздечка на шиї, а скоріше як м'яка нитка, що об'єднує з коханою людиною.

- Але ж я його не кохаю, - я зітхнула.

- Напевно, тому ти так Йену і відчуваєш, - бард кивнув своїм думкам. – Адже для тебе це тягар, а не щасливий шлюб.

- Є ще щось, що я повинна знати про цей зв'язок?

На це питання хлопці знову хмуро переглянулися.

- Говоріть вже. Все одно рано чи пізно я з цим зіткнуся, так хоча б буду до цього готова.

- Загалом, - Тайлен зам'явся на хвилину, але все ж продовжив. – Є ймовірність, що по цьому зв'язку тебе можна буде відстежити.

- Що? – моєму обуренню не було меж. – Але тоді який сенс мені зараз тікати, якщо все одно він зможе мене по ній відстежити?

- Наскільки я знаю, зараз він цього робити не вміє, - Рей взяв слово. – Тоді б у них не було проблем із пошуком тебе в лісі. Це набагато легше робити після весілля, коли Йена зміцнюється остаточно.

- Ви впевнені, що втеча – це єдине, що ми можемо зараз зробити? – я втомлено потерла обличчя.

- На жаль, інших варіантів я не бачу, - кивнув Тай.

Я переодяглася у дорожній костюм. Запасний скрутила валиком і поклала в сумку. Кинджали причепила до пояса, лук у мене взяв Рей – щоб не заважав.

На вулиці була пізня ніч, тому всі мешканці заїжджого двору вже повинні були спати. У кімнаті залишили вдосконалене коло тиші. Щоправда, тепер воно нашими голосами вело діалоги, тому колом беззвучності його можна було назвати з натяжкою. Вся надія була на те, що Ровейн не захоче взяти участь у нашій милій бесіді та так і продовжить стояти біля дверей.

Звісно, виходити з кімнати довелося через вікно. Пощастило, що воно виходило на основну вулицю, а не у внутрішній двір. Першим спустився Рей. Насправді він просто обережно злівітував принаймні з боку це виглядало саме так. Він розвідав довкілля, після чого свиснув, сигналізуючи, що все спокійно.

Підхопивши мене на руки, Тайлен без роздумів вистрибнув слідом за другом. Злякавшись, я вчепилася в його шию, але він м'яко приземлився на землю без жодних проблем. До цього моменту Рей вже вивів наших осідланих коней, і Тай одразу ж закинув мене в сідло Фарби. Ми вже збиралися рушити, як раптом Тайлен вилаявся:

- Шерх сотт ер! Як невчасно вони приїхали!

- Що? Хто?

- Загін темних, - пояснив Рей. – Вони вже під'їжджають.

Ох, недарма у мене було погане передчуття!

- Далеко зібралися? – раптом за спиною почувся спокійний, але загрозливий голос принца, від чого у мене по спині побіг холод.

- Шерх, як ми могли тебе не відчути? – знову вилаявся Тайлен, злізаючи з Ворона та допомагаючи спуститися мені.

- У мене є свої засоби залишатися непомітним, - самовдоволено усміхнувся Аллірен, витягаючи свій меч із піхов. – Отже, втекти вирішили?

- Це я попросила, тому не чіпай їх! – не знаю, звідки взялася така сміливість, але я стала перед хлопцями в спробі захистити їх від розлюченого темного.

- Моя дорога наречена, - Аллірен усміхнувся, недобро так, моторошно. – Невже ти вирішила проміняти мене на цього ікластого кровопивцю?

Тайлен сіпнувся, але його утримав Рей, не даючи конфлікту розгорітися. Поки що. Однак мене слова принца дуже розлютили!

- Його звати Тайлен, і він мій хороший друг, тому прошу його не ображати, - процідила я, намагаючись не опускатися до образ. – Так, я ваша наречена, хочу цього чи ні. Однак ви мене купили, під загрозою війни змусили батька погодитися на цей шлюб. Чого ви тепер очікуєте? Що я як вірний песик буду за вами бігати, зазирати в рот і чекати подачок? – я вклала в голос все презирство, на яке тільки була здатна.

За нашими спинами вже почали збиратися новоприбулі ельфи. Вони явно не розуміли, що відбувається. Але побачивши свого принца з мечем, направленим у наш бік, теж схопилися за зброю.

- Ровейн, уведи мою наречену, - різко скомандував принц охоронцю, який тільки що підійшов. – З нею я пізніше поговорю.

- Ні, - я відштовхнула Ровейна, не бажаючи залишати хлопців. – Це я придумала, тому якщо хочете когось покарати – карайте мене!

- Кейрі, все добре, він нічого нам не зробить, - Рей заспокійливо погладив мене по голові та обнадійливо усміхнувся. – Йди, не хвилюйся за нас.

- Але ж…

- Він правий, - Тайлен уже взяв себе в руки й не мигаючи дивився на принца. – Кейрі, залиш нас. Ми самі розберемося. Довірся нам.

- Але… з вами правда все буде добре? – я невпевнено подивилася на зосереджених хлопців.

Дочекавшись кивка, я зітхнула та попрямувала до своєї кімнати. Ровейн йшов за мною.

- Ровейн, не зводь з неї очей! – скомандував принц наостанок.

«Рей, будь ласка, не лізьте на рожен! Якщо що – кидайте мене, але не ризикуйте своїми життями!» – подумала я перед тим, як зайти всередину, сподіваючись, що він мене почує.

Я забігла до своєї кімнати та одразу виглянула у вікно, але на подвір’ї вже нікого не було.

Не знаю, скільки минуло часу з того моменту, як я повернулася. Спочатку я металася з кута в кут, мов поранена кішка. Потім намагалася піти до принца, до хлопців, але Ровейн не пускав, через що я почала з ним сваритися. Зрештою, порядком втомившись, я залізла в крісло з ногами та, здається, трохи задрімала.

Прокинулася від звуку дверей, що грюкнули. У кімнату увійшов принц, жестом наказав Ровейну вийти та вальяжно розвалився у кріслі навпроти. Я притягла коліна до грудей і зло глянула на нареченого:

- Що з ними?

Витримавши паузу, він зловісно усміхнувся:

- Живі твої “друзі”, - останнє слово він презирливо виплюнув.

Я з полегшенням зітхнула. Це найголовніше.

- Ви їх відпустите?

- Вони можуть іти на всі чотири сторони. Тільки от не хочуть. Особливо цей… вампір, - у голосі ельфа почулась відраза. – Все кричать, що Кейрі вони не кинуть. Кейрі… Що за дурне прізвисько?!

Я гордо задерла підборіддя й прямо подивилася йому в очі:

- Вам яка різниця?

- І то вірно. Ніякої. Проте повернемося до нашої розмови, - принц оперся на ручку крісла ліктем, підпер кулаком щоку і задумливо подивився на мене. – Я ж з самого спочатку хотів по-доброму. Що робитимемо, принцесо Кейрі? – у його голосі чулися насмішкуваті шиплячі нотки.

- Робити? – я вдавала, що задумалася. – О, я знаю! Давайте ви мене відпустите, і поїдете далі у свою Сонерію, без мене!

- А ти кумедна, - розсміявся він, показуючи подовжені нижні ікла.

- У такому разі, навіщо ставити дурні запитання? Ви ж уже все вирішили!

- Не зовсім, - принц знову став серйозним. – Мене дуже розчарував твій вчинок. Я не думав, що ти настільки дурна, щоб спробувати втекти.

Я хотіла було сказати, що думати шкідливо, але розсудливо промовчала і тільки вперто подивилася йому в очі.

- Ти чудово знаєш, що відпустити я тебе не можу. Як ти вже сказала, ти моя наречена, хочеш того чи ні. А я – твій наречений, хочу Я того чи ні! Я не очікую раболіпства, але поваги й слухняності від своєї майбутньої дружини я маю право вимагати.

- Вибачте, принце, - я вклала у свій голос стільки отрути, що нею можна було б вбити величезних розмірів мамонта. – Але поважати мені вас поки нема за що. Боятися – можливо, але моєї поваги ви не заслужили. А щодо слухняності, - я гірко всміхнулася. – Як я вже казала, я вам не собачка. Хочете слухняності – зверніться до Ровейна. Чи Лінфіри. Вони зі штанів вистрибнуть, аби вам догодити. А я не збираюся беззаперечно слухати кожну вашу команду!

Аллірен різко підскочив до мене та грубо стиснув пальцями обличчя, змушуючи дивитися йому прямо в очі. Я стійко витримала цей загрозливий погляд і відштовхнула від себе його руку.

- Що ж, нехай, так навіть цікавіше, - усмішка принца з погрозливої стала злобно-вдоволеною. – Я навіть дозволю твоїм друзям поїхати з нами до кордону Сонерії, але тільки в оплату боргу. Насолоджуйся своїм життям, Кейрі, поки можеш. Подивимося, як ти заговориш, коли станеш моєю дружиною. Обіцяю, ти ще пошкодуєш про свою поведінку.

Голосно грюкнувши дверима, принц вийшов із моєї кімнати.

Почуваючись мов вичавлений лимон, я все ж знайшла в собі сили переодягнутися в піжаму і доповзти до ліжка.

Тайлен

Обговоривши з Реєм приблизний план втечі, ми взяли їжу і вирушили до кімнати Кейрі. Впустивши нас, вона так і залишилася лежати на ліжку, дивлячись кудись у стіну. Що з нею сталося? Ще й нормально вдягнутися не потрудилася, лежить тут напівголою!

- Хоч би одяглася, - не витримав я. Так-то я не проти, якби не друг…

- Відчепися, противний!

- Вона хоче сказати, що ти зовсім її замучив сьогодні на тренуваннях, - пояснив друг.

Шерх, якось я не подумав, що вона людина та не володіє такою ж витривалістю, як вампіри. А я ж цілий день з нею займався, боявся, що потім на тренування часу не буде. Тільки ось не подумав, що після цього вона буде в стані напівтрупа!

- Я допоможу, - викликався Рей.

Спокійно, він просто їй допомагає! Чому ж мені так не подобається, що він її так торкається?

«Заспокойся, ревнивець, - подумки відрізав мені друг, - вона сьогодні повинна бути в стані самостійно пересуватися!»

«І нічого я не ревную! Вона просто мій друг», - так само подумки буркнув я, не бажаючи погоджуватися з Реєм.

- Досить вже, - все-таки не витримав, коли почув, як Кейрі стогне від задоволення.

Що це зі мною?

Завдяки допомозі Рея Кейрі вже досить активно піднялася, і ми узялися до трапези. Потім розповіли їй про план втечі… Шерх, її ще й умовляти довелося! І найприкріше (або приємніше?) те, що переживала вона в першу чергу за нас.

Спочатку все йшло за планом. А потім… шерх сотт ер, як вони невчасно повернулися! Ми б навіть встигли повернути Кейрі назад до кімнати, якби не вийшов цей самовдоволений хрін з вухами (як висловилася одного разу дівчина, що б це не означало). І як я міг його не відчути, від нього ж на версту несе!

Вона нас ще й захищає! Їй би про себе подумати, так вона не тільки всю провину на себе взяла, але й кидати нас не хотіла. Кейрі, мала, не треба за нас так переживати! Тільки це мене й протверезило. Тільки через неї я ще не кинувся на цього твіца і не скрутив йому шию, що точно привело б до війни!

«Не ризикуйте життями», - передав мені Рей її останній наказ перед тим, як вона зникла за дверима заїжджого двору. Вона сама готова була ризикнути життям заради нас, але просить нас цього не робити та кинути її? Ну ні, Кейрі, я обіцяв, що тебе не кину – я своє слово стримаю!

Нам грубо зв’язали руки й відвели до кімнати принца.

- Не знав, що ти по хлопчиках, темний, – не витримав я та відпустив-таки єхидний коментар. – Ти, звісно, хлопець хоч куди, але вибач, не в моєму смаку. Я більше дівчат люблю.

Рей мученицьки закотив очі. Ну так, ну так, дурня і похоронний вогонь не виправить.

Темний же не збентежився, оцінив мене поглядом (мені здається, чи він цього погляду у Кейрі навчився?), та зловісно усміхнувся:

- Не хвилюйся, вампіреня, якби я захотів – то ти б одразу запалав до мене неземною пристрастю.

- Сумніваюся, що моя пристрасть до тебе може бути більш неземною, ніж зараз, - хмикнув я. - Ну то гаразд. Судячи з того, що ми ще живі, вбивати нас ти не збираєшся. Тоді навіщо сюди притяг?

- Поговорити.

- Говори.

- Не заривайся, вампірська потвора! – терпіння принца дало тріщину, він різким рухом приставив меч до мого горла. - Я можу передумати та знести тобі голову одним ударом!

«Тримай себе в руках, Тай! – подумки остудив мене друг. – Зараз багато чого стоїть на кону. Вбити він тебе може і не вб'є, але з Кейрі більше не дасть побачитися!»

Він має рацію. Зараз потрібно залишатися спокійним і постаратися його заспокоїти, як би огидно це для мене не було.

- Я… прошу вибачення, - видавив я, пригнічуючи весь свій гнів і відразу до цієї особи.

- Так краще, - ельф залишився задоволеним. Він прибрав свій меч і сів у крісло напроти нас. – А тепер відповідайте, навіщо ви намагалися викрасти мою наречену?

- Ми не намагалися її викрасти, - Рей застережливо штовхнув мене ногою та взяв розмову у свої руки. – Принаймні, проти її волі.

- Вона сама просила про допомогу?

- Так, - коротко відповів Рей, перебивши мої спроби заперечення. - Вона не хоче виходити за вас заміж, тому просила нас допомогти. Я прошу вибачити нам цей необдуманий вчинок, але вона наш друг, тому ми не могли стояти осторонь.

- Друг! – ельф презирливо усміхнувся. – Ну що ж, “друзі”! Тільки через те, що не хочу ускладнювати відносини з вашими народами, а також терпіти істерики моєї нареченої, я вас відпущу. Забирайтеся, і більше ніколи не потрапляйте мені на очі.

- Ні, я не залишу Кейрі! – я вперто подивився на темного.

- Ти все ж бажаєш розлучитися з життям?

Меч уперся вістрям мені в груди, але я не ворухнувся:

- Навіть під загрозою смерті, я не порушу дане їй слово!

- Будь ласка, вибачте моєму другові, - Рей знову взяв слово. – Але він і правда дав Кейрі слово, що ми залишимося з нею до самого кордону. Обіцяю, ми проведемо вас до Сонерії та більше вас не потурбуємо.

- Шерх сотт ер, і чому ви такі вперті? – темний кинув на нас злий погляд. – Я подумаю. А поки, мені ще потрібно поговорити з нею…

***

«Рей, чому ти з ним такий ввічливий?», - обурився я, коли охорона розвела нас по кімнатах. Чи варто говорити, що до наших дверей теж поставили ельфійських спостерігачів? Няньок, як висловилася одного разу Кейрі.

«Самому противно, – зітхнув у відповідь друг. – Але грубістю ми б нічого не домоглися. Так, тепер втекти не вийде, але у нас є шанс залишитися з нею хоча б до кордону».

Тут він правий. Зараз все залежало від Кейрі. Шерх сотт ер, це ж темний зараз з нею там!  

Я спробував прислухатися, сподіваючись почути їхню розмову, але нічого, тихо.

«Я теж нічого не чую, - підтвердив мою здогадку Рей. – Схоже, що він круг поставив».

- Шерх, - я знову вилаявся. - Сподіваюся, з нею все буде гаразд.

«Не хвилюйся, вона себе в образу не дасть», - підбадьорив мене друг.

І ми замовкли в очікуванні.

«Послухай», - раптово порушив мовчання Рей. – «Тайлен, не ображайся, я розумію, що вона тобі подобається, але... вона його наречена, і ми нічого не зможемо з цим зробити. Можливо, нам дозволять провести її до кордону, але далі нам доведеться її залишити!»

«Навіть думати про це не хочу!» - відрізав я.

«Гаразд, потім ще це обговоримо», - друг, як завжди, не став загострювати конфлікт. – «Чуєш? Ельф вийшов!»

«Як вона? Все нормально?»

«З нею все добре, не хвилюйся», - заспокоїв друг. – «Дуже втомилася, спати лягає. Ти теж лягай і відпочивай, все одно нічого зробити не зможеш.»

Рей, як завжди, правий. Вранці придумаємо, що робити далі.