- Кейрі, вставай, ранок на дворі, а в нас багато справ на сьогодні! – хтось уже хвилин десять настирливо барабанив у двері моєї кімнати.

Я застогнала, накриваючи голову подушкою nf намагаючись ухопити втікаючий сон за шило, яке в попі. Але наполегливий стук розвіяв залишки дрімоти, і мені все ж довелося вилізти із затишного ліжка. Замотавшись в ковдру, я босоніж протопала до дверей.

- Ну чого тобі, - за відчиненими дверима я побачила досить бадьорого та веселого вампіра у компанії, як завжди, похмурого Ровейна. – Дай поспати.

- Кейрі, досить спати, - Тай вальяжно оперся об одвірок, з цікавістю оглядаючи картину, що відкрилася його взору. – Я ж казав, що сьогодні починаємо тренування.

- Вампірюга ти безсовісний! Сам же у мене вчора допізна сидів, байки травив, дай тепер поспати!

Я вже збиралася зачинити двері, але Тайлен притримав їх рукою.

- Кейрі, я серйозно! Я ж казав, що послаблень не буде. Тож приведи себе до ладу і спускайся у внутрішній двір. Почнемо тренування.

- А сніданок?

- Потім поснідаєш, - Тай розвернувся й направився до сходів. – Щоб через десять хвилин була на місці. Кинджали поки не бери, але візьми лук.

- Щоб тобі за Ровейна заміж вийти, - приречено зітхнула я.

Після того, як вмилася і розчесалася, я переодяглася у свій дорожній костюм. Потрібно буде прикупити ще одяг, а то поки ми дочекаємося решти загону з моїми речами, треба у чомусь ходити.

- Майже встигла, - кивнув Тай, звіряючись з годинником. – Почнемо з розминки.

Внутрішній двір нашого готелю виявився невеликим і затишним. Якщо передня частина готелю виходила на дорогу та базарну площу, то ззаду територія готелю була огороджена невисоким парканом. Тут росли дерева і стояло кілька лавок.

Тайлен вже підготував нам місце для тренувань: на дерево повісив дошку з намальованими на ній кривими колами – мішень, а поруч з мішками зібрав щось на зразок манекена.

Зробивши розминку, ми перейшли до спарингу.

- Мені потрібно подивитися, як ти рухаєшся, - відповів Тай на моє зауваження, що битися не вмію.

Спочатку я відбивалася від його атак. Хоча ні, не так. Я крутилася, наче вобла на сковорідці, намагаючись не отримати по якійсь особливо улюбленій частині тіла (а вони всі улюблені). Але кілька синців все ж на пам'ять залишились. Тайлен особливо і не старався, зате з мене зійшло сім потів. Чорт, а змінного одягу поки немає!

- В цілому, непогано, - схвалив Тай, даючи мені перевести дихання. – Як для людини, реакція дуже навіть непогана. Фізично ти слабка, але за рахунок реакції зможеш протриматися у разі чого.

- Головне, щоб ніхто не нападав, поки я в кущиках, - хмикнула я, згадуючи, в який саме момент мене викрали вампіри в лісі.

Тайлен з цікавістю подивився на мене, явно очікуючи пояснень.

- Неважливо, - відмахнулася я, не бажаючи ділитися досить ганебним моментом зі свого життя.

- Відпочила трохи? - Тай тактовно не став випитувати подробиці. – Тоді міняємося. Тепер ти спробуй мене дістати.

Було б сказано! Тай абсолютно не напружувався, спритно ухиляючись від моїх незграбних спроб його вдарити. Кілька разів він робив перехоплення та скручував мене, притискаючи спиною до себе.

- Слухай, може, ти просто потискати мене хотів, а не спарингом займатися? – обурилася я, коли в черговий раз опинилася в обіймах, притиснута до його живота.

- Хто знає, - Тай усміхнувся своїми гострими зубами й хитро примружив свої зелені очі.

Ну ладно, сам напросився. В голові виник кадр з досить популярного фільму, де головна героїня показувала основи самооборони для жінок. Яка там послідовність була? Нога, пах і ніс, здається. Чому б не спробувати?

Коли Тайлен в черговий раз зробив свій захват, я, не роздумуючи, повторила прийом із фільму: спочатку різко наступила на ногу, потім правим ліктем, з розмаху, вмазала в пах і мотнула головою в надії влучити в ніс. Якщо перші два пункти пройшли успішно, і Тай, явно не очікуючи такої підстави з мого боку, зігнувся навпіл, то третій пункт пішов трохи не за планом, тож я вдарилася потилицею об його лоб.

- Ауууу, - завили ми синхронно від болю, потираючи забиті місця.

- У тебе лоб залізобетонний, чи що? – обурилася я, обмацуючи величезну гулю на потилиці, після того, як перед очима перестали танцювати зірочки.

- Хто б говорив, - бідний вампір так взагалі стояв, зігнувшись навпіл. – Ну і гострі в тебе лікті!

- Сам винен, - я злорадно усміхнулася.

- Вона перемогла, - почула я звідкись згори задоволений сміх.

Принц Аллірен стояв на балконі другого поверху, що виходив на внутрішній двір, і з цікавістю спостерігав за подіями. От зараза! Цікаво, давно він там стоїть?

- Досить довго, щоб побачити все найцікавіше, - знову розсміявся він.

Ой, здається, останнє питання я поставила вголос.

- Тайлен, де там мій лук? Думаю, саме час перейти до стрільби, - я нехороше так, хижо подивилася на Аллірена, ніби розмірковуючи, за скільки можна буде сплавити труп принца темних місцевим поціновувачам раритету.

Уловивши посил, принц хмикнув, але все ж таки ретирувався зі свого оглядового пункту.

- І як довго він там стояв? – я накинулася на Тайлена.

- З самого початку, - вампір тільки знизав плечима. – Пробач, не хотів відвертати твою увагу від заняття. Але тобі в будь-якому випадку потрібно стати уважнішою та звертати увагу на те, що відбувається навколо.

Роздувати скандал я не стала. Тут він правий, я часто абстрагуюся від навколишнього середовища й не помічаю, що відбувається навкруги.

- Гаразд, як ти і сказала, час перейти до стрільби, - Тайлен простягнув мені подарований принцом лук. – Бачиш он ту мішень? Спробуй у неї влучити.

Я наклала стрілу та прицілилася в мішень, але вистрілити так і не встигла.

- Кейрі, що ти робиш? – Тайлен втомлено зітхнув і закотив очі.

- Як ти і сказав, цілюсь в мішень.

- Та ні. Навіщо ти так стрілу наклала?

- А що не так? – не зрозуміла я.

Склалося враження, що він зараз зробить фейспалм. Але вампір тільки зітхнув і забрав у мене лук.

- Звідки у тебе взагалі з'явилася ідея накладати стрілу на ліву сторону. Ти ж не лівша, - Тайлен швидко наклав стрілу на праву сторону і одразу ж, не цілячись, вистрілив у мішки, влучивши імпровізованому манекену точно між очей.

- Ну, у нас так стріляють, - я згадала Леголаса та Катніс.

- У нас це де?

Я тільки виразно подивилася на Тая. Як не дивно, він зрозумів, що це не та тема, на яку мені можна говорити.

- Гаразд, неважливо, - він повернув мені лук. – Тепер спробуй, як я показав.

 Як не дивно, але Тай виявився правим, і накласти стрілу на правий бік виявилося набагато простіше й швидше - принаймні так вона не гуляла у мене з боку в бік.

- Добре, - Тайлен підійшов до мене впритул, поправив пальці, що тримали лук. – Тримай міцно, лікоть трохи зігни, щоб тятивою не вдарило, - він накрив мою ліву руку своєю долонею, допомагаючи утримувати зброю. - Стань у півоберта. Так, от так. Тятиву натягуй м'яко, - друга його рука лягла на мою праву долоню, допомагаючи натягнути тятиву. – Цю до рота. Добре. Плечі розслаб. Спускаючи стрілу, не смикай за тятиву, а просто відпусти пальці, плавно відводячи руку назад. Стріляй на затримці дихання. Давай!

Стріла вжухнула та встромилася поряд із першою, випущеною Тайленом.

- Молодець, - Тай незграбно потріпав мене по волоссю. – Тепер сама, тільки в мішень.

Стріляти самій виявилося не так просто. Ліва рука постійно норовила випрямитися, через що я кілька разів отримала тятивою по ній, а також стріла постійно летіла правіше, ніж треба. У мішень я потрапляла, але зовсім не туди, куди цілитися. Тайлен постійно виправляв мої дії, але щойно припиняв, то я одразу ж забувала згинати лікоть і не смикати тятиву.

- Гаразд, поки вистачить, - Тай махнув мені рукою. – Ти молодець. Можемо піти поснідати. Заразом візьмемо у твого нареченого гроші на коня.

- І одяг, - додала я. – А то у мене зараз тільки цей костюм.

Тай кивнув і ми пішли снідати.

Після я швидко ополоснулася, взяла у принца грошей, і ми з Таєм та Реєм вирушили на місцевий ринок. Звісно, Ровейн ув'язався за нами.

Першим ділом попрямували за конем. Ми обійшли майже весь ринок, але хлопцям все щось не подобалося: то ціни занадто завищені (на це Ровейн скаржився більше за всіх), то коні хирляві, то у продавця пика занадто вже нахабна/хитра/спритна.

- Слухайте, я вже втомилася, - я повисла на руці Тая, коли ми підходили до чергового торгового ряду з кіньми. – Якщо вам і зараз щось не сподобається, я просто розвернуся та піду звідси!

- Ей, ми ж для тебе стараємося!

- Дякую вам, звичайно, але я справді дуже втомилася. Ми по цьому ринку вже більше як годину бігаємо, а мені ще одяг купити треба.

- Гаразд, тут начебто хороший вибір, - Тайлен підхопив мене за талію та підштовхнув у бік коней. – Обирай з цих, - він показав на виставлених у ряд десяток коней. – Це найкращі з усіх, що ми бачили.

Рей кивнув, підтверджуючи слова вампіра.

Я пройшлася по ряду, вдивляючись у коней. Усі начебто хороші, але погляд зачепився за невелику руду конячку з густою гривою.

- Ця мені подобається, - я погладила її по шиї. Конячка задоволено фиркнула та потягнулась до мене носом, ніби просячи, щоб її продовжували гладити. – Така ласкава.

- Гаразд, думаю, це те, що потрібно. Хороший вибір, Кейрі, - Тайлен задоволено посміхнувся й теж погладив конячку. – Як назвеш?

Я задумалася.

- Це дівчинка?

- Так.

- Тоді нехай буде Фарбою. Тобі як, подобається? – я знову погладила конячку по морді.  

Та задоволено фиркнула, ніби погоджуючись.

Поки Ровейн відраховував названу продавцем суму за коня та сідло, Рей простягнув мені яблуко:

- Ось, пригости її.

- Дякую, - я протягнула Фарбі гостинець. Вона одразу його схрумала, після чого ткнулася носом мені в долоню, явно просячи добавки.

- Така ж ненажерлива, як і ти! – засміявся Тайлен, за що отримав ліктем в бік.

Після цього ми заскочили у магазин одягу і купили мені на зміну костюм для верхової їзди, піжаму (нарешті ніяких рюшів, тільки зручна сорочка та просторі штани), і нову білизну.

Тайлен теж собі прикупив штани і сорочку, а також нові чоботи.

Потім ми вийшли за місто, і я проїхалася на Фарбі, звикаючи до коня. Вона була не настільки високою, як Ворон, тому забратися в сідло у мене вийшло майже з першого разу. Спочатку я почувалася не дуже впевнено, але Фарба виявилася слухняною та спокійною конячкою, тож я змогла розслабитися й довіритися їй. Мені здається, Фарба теж почала звикати до мене та довіряти.

Після обіду Тайлен знову безжально загнав мене на тренування. Цього разу до лука додалися ще й кинджали, тож в кінці тренування всі мої руки були порізані. Але Тай сказав, що я повинна відразу вчитися зі справжньою зброєю, мовляв, часу спочатку возитися з дерев’яною у нас немає.

- Тай, може, вистачить? Я втомилася і їсти хочу, - я знову занила, отримавши черговий поріз.

Насправді пройшла вже не одна година з початку нашого тренування. Обидва сонця зайшли за горизонт, і все що мені хотілося це лягти пластом та не рухатися.

- Знову порізалась! – Тайлен в черговий раз підніс мою поранену руку до рота, злизуючи кров і задоволено причмокуючи. – От і все. Рани більше немає.

- Слухай, мені починає здаватися, що ти це спеціально! Хочеш крові – попроси, мені не шкода, але я справді дуже втомилася!

- Гаразд, на сьогодні вистачить, - зглянувся він. – Там вже і Рей виступати скоро буде, я б послухав.

- Окей, тоді я скупаюсь і спущуся. Замов, будь ласка, щось смачне та бажано м'ясне, - я розвернулася й побігла до своєї кімнати.

Коли я спустилася, чиста, але жахливо голодна, Рей уже виступав, а перед Таєм на столі стояла величезна миска смаженої картоплі та запечені стегенця. Я впилася в соковите м'ясо зубами, звично ігноруючи всі правила пристойності. Ммм, як смачно!

- Зголодніла? – усміхнувся вампір, із задоволенням спостерігаючи, як я справляюся з їжею.

- Зовсім замучив мене сьогодні, - промовила я, спробувавши проковтнути непомірно великий шматок.

Тайлен тільки хмикнув, переводячи свій погляд з мене на співаючого Рея.

Бард сидів біля бару, грав на гітарі гарну мелодію та співав. Його глибокий, трохи хриплий голос розповідав неймовірну історію лицаря, який врятував королівство від страшної війни.

- Гарно, - зітхнула я, відвалюючись від столу, мов ситий котик.

- Це реальна історія, - усміхнувся Тай, дивлячись на мою задоволену фізіономію. – Лицаря звали Портан. Раніше одним із сусідів Деорії було інше королівство людей - Лерія. Лерія хотіла захопити Деорію, осадила це місто – тоді воно якраз знаходилося біля кордону. Портан взяв командування на себе, але до бою не дійшло, і король Лерії, розуміючи, що добре укріплене місто взяти осадою буде складно, запропонував поєдинок. Якщо він переможе – місто здасться добровільно, якщо програє – він залишить місто в спокої.

- Дай вгадаю. Портан вийшов проти нього і виграв бій. Юху, ворог переможений, всі радіють.

- Ти права, але в результаті все обернулося досить несподіваним чином, - Тайлен блиснув іклами. – Він убив короля Лерії, але сам також був важко поранений і незабаром помер. У Лерії не залишилося правителя, оскільки сина у короля не було, а донці тільки виповнилось 15 років. Ну, король Деорії швидко зорієнтувався та одружив свого сина на принцесі, поки їх знать не прийшла до тями і не знайшла заміну королю. Так з карт і зникла Лерія, а Деорія розрослася до самого моря. Це історія країни, яка сама опинилася знищена через спробу захопити сусідню державу.

- На мою думку, король Лерії вчинив дуже безглуздо, - я підперла підборіддя долонею та задумливо подивилася на друга. – Нахрапом намагався завоювати країну. Він або був великим сміливцем, або величезним дурнем. Схиляюся до другого. Не здивуюся, якщо виявиться, що у нього було величезне его при маленькому… кхм… зрості.

- Можливо, ти і права, - Тайлен закинув голову і голосно розсміявся.

- Веселитеся? – ми за розмовою не помітили, як Рей закінчив виступ і підійшов до нас.

- Можна і так сказати, - усміхнулася я. – У тебе дуже гарний голос!

- Дякую, - Рей сів поруч із нами, а служниця поставила перед ним порожню чашку та глек елю. – Щось я втомився сьогодні.

- Розумію, - в унісон Рею зітхнула я. – Слухайте, а давайте візьмемо ель і фрукти та підемо до мене. Посидимо, поговоримо. А то тут якось шумно.

- Я не проти, теж хочу побути в тиші, - Рей підхопив глек і чашки. – Тайлене, захопи фрукти.

Розташувавшись у моїй кімнаті біля столу, ми випили трохи елю та мовчки стали думати кожен про своє. Розмова чомусь не клеїлася. Рей зняв резинку з волосся і почав розчісуватися.

- О, можна я? – Я підскочила та вихопила гребінець, не чекаючи на дозвіл. – Люблю чиєсь волосся перебирати. Це заспокоює.

- Гаразд, якщо хочеш, - бард знизав плечима.

Я почала по пасмах розчісувати волосся Рея. Воно було йому до куприка, дуже м'яке, гладке та густе. Та усі виробники шампунів передралися б, бажаючи отримати таку модель для реклами!

- Шикарне у тебе волосся, я майже заздрю, - я зітхнула, відкладаючи одну пасму і беручи іншу. – А потім згадую часи, коли в мене такі були, і одразу заздрість проходить. Як згадаю, як із ним було важко.  Жодного разу не шкодую, що обрізала свого часу.

- Воно у тебе і зараз не коротке, - Тайлен вирішив вставити свої п'ять копійок.

- Мені обрізати, щоб як у тебе були? – хмикнула я.

- Ні, як у мене не треба, мені подобається, як зараз, - Тайлен розтріпав свою шевелюру. Його волосся ледве доходило до плечей і стирчало їжачком у різні боки.

- Слухай, Рей, а можна я тобі щось заплету?

- Що?

- Ну… мальвінку якусь, - я згадала, як мама мені в дитинстві заплітала мальвінку, і як боляче це було – ніби моє обличчя намагалися натягнути на потилицю!

- Не треба мальвінку, - ніби почувши мої думки, Рей боязко відсунувся на край стільця.

- Гаразд, не буду мальвінку, - пожаліла я бідного барда. – Заплету колосок. Це не боляче.

- Ну гаразд, - якось дуже приречено погодився Рей.

- Не бійся, все норм буде.

Я активно взялася за роботу, як раптом у двері постукали.

- Хто там? – замість мене відповів Тайлен.

- Принц Аллірен, - почувся з-за дверей голос Ровейна.

Ця зараза так само стежила за кожним моїм кроком, правда, цього разу більш непомітно. За що йому дуже дякую, хоч під ногами плутатися перестав.

- Заходьте, - дозволила я, воюючи з неслухняною пасмою.

- Принцесо, я… а що це ви тут робите? – очі ельфів стали схожими на блюдця, щойно вони побачили нашу дружну компанію: Тайлена, який із задоволенням жував виноград, Рея, який сидів рівно, ніби ковтнув ломик, і, власне, мене, “танцюючу” над його шевелюрою.

- Та так, сидимо, спілкуємося... про своє, про дівоче, - широко усміхнулася я, всім виглядом показуючи, що я біла та пухнаста. - Хочете приєднатися? Не ворушись, - з останніми словами я владно повернула голову Рея, що намагався подивитися на гостей. - З вашими дредами, звичайно, багато не заплетеш, але за великого бажання та гарної фантазії можна ох як багато наробити!

Я хижо подивилася на ельфів, прикидаючи, що можна було б зробити з цим матеріалом. Побачивши мій погляд, ельфи мимоволі відступили.

- Ем, - завагався принц. - Я взагалі на хвилинку. Прийшов лист від нашого загону, вони трохи затримуються. Якщо все буде гаразд, прибудуть післязавтра.

- Окей, - я знизала плечима, випльовуючи волосся й намагаючись розплутати те, що утворилося, сама не помітивши, що почала використовувати наш земний сленг. - Рей, сорі, це вони мене відволікли.

- Що?

- Пробач, кажу. Доведеться почати спочатку.

Я розплела непорозуміння що вийшло і знову почала розчісувати волосся. Ельфи швидко перепросили та ретирувалися з поля бою.

- Боягузи, - хмикнула я.

Цього разу справа пішла швидше, Рей більше не крутився, а я почала пригадувати, як це робиться.

- Готово, - я зав'язала кінець коси резинкою та відпустила бідного мученика. Він одразу підскочив зі стільця і підбіг до дзеркала.

- Хмм, а взагалі непогано...

- Слухай, а де ти цьому навчилася? - Тайлен з інтересом подивився на результат.

- Мене..., - я зупинилася, майже сказавши те, що не можна.

- Сестра навчила, - Рей закінчив фразу за мене.

- А ти звідки знаєш? - я застигла від здивування.

- Так він думки читає, - тут же здав друга Тай.

- Серйозно? - Я грізно подивилася в очі барда. - Чому раніше не сказав?

- Ну, це не те щоб секрет, - зам'явся Рей, відводячи погляд. - Просто нікому це не подобається, не хотів тебе цим налякати. Я зазвичай намагаюся не лізти в чужу голову, сам цього не люблю. Але здебільшого воно саме собою виходить.

Я мовчки показала на двері, потім на вухо, намагаючись дати зрозуміти хлопцям, щоб вони поставили коло тиші.

- Готово, - кивнув Рей, прикривши на секунду очі. - Вони нас не почують.

- Хмм, слухайте, а можна це ваше коло вдосконалити?

- Як це? - зацікавився Тайлен.

- Ну, наприклад, зробити так, щоб замість тиші вони чули якусь звичайну балаканину... розмову.

- Про що, наприклад?

- Та про що завгодно! Не знаю, починаючи від суперечок про світову економіку і закінчуючи обговоренням чоловічих сідниць!

- Як скажеш, - Тайлен вдоволено усміхнувся, оновлюючи поставлене Реєм заклинання. - Готово.

- Добре, - я кивнула, присіла за стіл і відпила трохи елю, намагаючись зібратися з думками. Рей теж повернувся на своє місце. - Рей, що саме ти про мене знаєш?

- Кейрі, я ж казав, я не лізу в чужі голови просто так. Тільки мимоволі іноді чую, коли думки занадто голосні.

- Як це?

- Це коли емоції дуже сильні, і вони ніби змішуються з думками, - пояснив Тайлен, продовжуючи спокійно жувати виноград.

- Рей, відповідай, що ти про мене знаєш? – здаватися я не збиралася.

- Я... я знаю, що ти не принцеса Наріанн, - Рей відвів від мене погляд. – Пробач, я випадково почув ще при нашій першій зустрічі. Я вирішив, що це не моя справа, тому нікому не говорив. Чесно!

- Чорт, сказав би відразу, що читаєш думки, це б полегшило справу! – Я втомлено потерла обличчя руками. – Рей, є певна інформація, про яку я не можу говорити, але дуже хотіла б, щоб ви про це знали. Ти можеш її почути та передати Тайлену?

- Думаю, так, - Рей розслабився, зрозумівши, що вбивати його за це не будуть, і задумливо на мене подивився. – Ти перша людина, яка добровільно хоче, щоб я в її голову заліз.

- На це є причини, до того ж від вас двох мені нема чого приховувати, - я відкинула волосся з очей.

- Гаразд, - кивнув Рей. - Це спогади чи просто інформація?

- Скоріше спогади.

- Тоді дай свою руку, при контакті мені простіше буде уловити образи зі спогадів. Без контакту я можу уловити тільки думки, - я вклала долоню в його руку. – Тепер закрий очі і згадай ті моменти, які хочеш мені показати. Ніби проживи їх заново.

Видихнувши, я закрила очі. З чого б почати? Напевно, краще з самого початку.

Перед очима пропливали спогади, починаючи з мого випускного. Ось я стою біля озера і дивлюся, як плескаються хлопці. Ось мене затягує під воду. Ось я приходжу до тями в цьому світі, в кімнаті принцеси Наріанн. Ось камера в замку, очікування страти, ультиматум від короля та обітниця. Як там було?

«Я, Надія Смирнова, буду грати роль принцеси Наріанн Аіларі, вийду заміж за принца Аллірена дер Келлора замість неї, та буду мовчати про цю підміну й про дану мною обітницю. Клянусь сонцю та небу.».

Після цього мене ніби вдарило струмом, я інстинктивно висмикнула руку і виринула зі спогадів.

- Ай, що це було?

- Щось на кшталт відкату. Пробач, занадто сильні емоції викликали твої спогади, тому я не втримав концентрацію. Читати спогади складніше, ніж думки.

- Гаразд, у будь-якому випадку, я показала все, що потрібно. Розкажи, будь ласка, Тайлену про те що побачив.

- Якщо ти не проти, я краще покажу йому, так само як ти показала мені. Не впевнений, що словами зможу повною мірою передати побачене.

- Не проти, - я кивнула та втомлено відкинулася на спинку стільця.

Рей підсунувся ближче до Тайлена, щось пошепотів йому і простягнув руку. Кілька хвилин вони сиділи із заплющеними очима, після чого Тайлен різко висмикнув свою руку і почав сердито ходити по кімнаті.

- Шерх сотт ер, як вони могли?! Твіци шерхові, щоб вас Хер’інн’е бейіне-ра ко шеттор!

- Тай, заспокойся, - Рейтан поклав заспокійливо руку на плече друга. – Не при дівчині.

- Вибач, Кейрі, - Тайлен підійшов до столу і одним махом допив залишок елю зі своєї кружки. Потім взяв мою кружку і так само випив все з неї (а вона майже повна була!).

- Це ви мене пробачте, - я сумно усміхнулася. – Я не повинна була звалювати це на вас, але сама не впораюся. Я просто не знаю, що мені з цим всім робити.

- Я знаю одне, я не дам тобі вийти заміж за цього твіца!

- Тай, а які в мене варіанти? Ти сам чув, я повинна вийти за нього заміж, інакше помру! Хоча, таке життя не набагато краще смерті…

Я пригорнула коліна до грудей, намагаючись захиститися від усього світу.

- Вибачте, дарма я вам відкрилася.

- Не дарма, - Рей сів поруч зі мною, взяв за руку і підбадьорливо усміхнувся. – Ми щось придумаємо.

- Дякую, - я з полегшенням зітхнула.

- За що? - розсміявся Рей.

- Дякую, що не кидаєте.

- Ми б ніколи тебе не кинули, - Тайлен все ще ходив по кімнаті. – Я б не кинув! Я ж обіцяв.

- Дякую, - знову промовила я, вкладаючи в усмішку всю свою вдячність.

- Пізно вже, лягай спати, - Тайлен раптом підхопив мене на руки та поніс до ліжка.

- Ей, я і сама можу дійти! – обурилася я, але вириватися не стала. Дуже вже ліньки було ворушитися.

Уклавши в ліжко, він дбайливо накрив мене ковдрою та сів поруч.

- Твоє справжнє ім'я Надія? – усміхнувся він, гладячи мене по руці.

- Зупинімося на Кейрі, - хмикнула я. – А то забагато імен на одну маленьку мене. До того ж я вже звикла до ньогоаааааа, - на останньому слові я несамовито позіхнула та провалилась в сон.

Тайлен

- Тільки тримай себе в руках, - прошепотів мені друг, простягаючи руку.

Шерх сотт ер, я багато чого був готовий побачити, але тільки не це! Шерх, як вони могли? Вона ж просто дівчинка, випадково потрапила в цей світ, випадково потрапила під руку їх принцесі! Твіци трусливі! Та щоб вас…

- Тай, не при дівчині! – осадив мене Рей.

- Вибач, - я ніяк не міг вгамувати свою злість, тому осушив увесь ель, що потрапив під руку.

Шерх, невже вона думала, що я її кину? Я ж обіцяв… та навіть якби не обіцяв, все одно не кинув би!

- Дякую, - вкотре подякувала дівчинка… Кейрі? Чи Надія? Ні, для мене вона завжди буде Кейрі.

- Відпочивай, квітко, - я погладив по щоці вже сплячу малу.

- Не така вже вона і мала, - пролунав тихий голос друга. – Їй 18. За мірками їхнього світу вона вже повнолітня.

- Так, хоч вона й виглядає як доросла дівчина, але з її дитячою безпосередністю вона завжди буде для мене малою.

- Знаю. Як будемо її рятувати?

- Якби я знав, - я пересів на стілець навпроти друга. – Клятва досить зрозуміла. Вона повинна вийти заміж за цього… Шерх! Я вперше радий, що ти вмієш читати думки, бо це виявилося непоганою лазівкою.

- Послухай, - Рей задумливо перевів погляд зі сплячої дівчинки на мене. – Фраза звучала так: «я вийду заміж за принца Аллірена дер Келлора замість неї», але немає жодних часових рамок. Виходить, що клятва буде порушена тільки в разі, якщо заміж за нього вийде справжня принцеса? Або хтось ще крім неї. Але не важливо, коли саме це станеться.

- Думаю, так, – кивнув я, осмислюючи сказане. – Але що ти пропонуєш? Забрати клятву може тільки той, кому вона була дана. Пропонуєш поїхати до короля, щоб вимагати відмовитися від клятви? Я б вважав за краще його вбити за таке, але, на жаль, цього робити не можна. Все-таки монарх і все таке.

- Це варіант, але не думаю, що допоможе. Поки немає справжньої принцеси Наріанн, йому невигідно забирати клятву. Я навіть не впевнений, що він це зробить, якщо ми приведемо справжню принцесу. До того ж де її шукати взагалі невідомо.

- Шерх сотт ер! – знову вилаявся я. – Невже нам залишається віддати її цим твіцам? Може, розказати їм про все?

- Ні, це теж не дуже гарний вихід. Якщо темні дізнаються, то підуть на Деорію війною, а її позбавлять голови на місці за обман. Цього нам не пробачить вже сама Кейрі. Хоч вона і з іншого світу, все одно не хоче бути причиною війни, і тим більше не хоче вмирати. Тайлен, єдине, що я можу зараз запропонувати, це втеча.

- І куди ми побіжимо? До того ж ми не зможемо тікати все життя! Рано чи пізно нас впіймають! І Йену просто так не розірвати.

- Це принаймні дасть нам час. Час подумати та зібратися з силами, вирішити, що робити далі. Ти сам розумієш, як тільки ми досягнемо кордону Сонерії, зворотного шляху вже не буде. Нас туди не пустять, а її звідти не випустять. Як тільки вона переступить кордон - все, вважай, що вона його дружина, остаточно і безповоротно.

- Шерх, тут ти правий, - я втомлено розтріпав волосся.

- У такому разі, завтра ввечері пробуємо втекти. План ще придумаємо, але це краще зробити до того, як прибуде основний загін ельфів. Двох ми ще обійдемо, з рештою буде набагато складніше.

- Добре, - я кивнув, погоджуючись із другом. – Тоді розходимося до ранку. Знімай коло і йдемо.

Рей зняв коло, ми розійшлися по своїх кімнатах, не звертаючи уваги на обурені погляди псевдоохоронця. І хрін з ним, як сказала б Кейрі в подібній ситуації.

Аллірен

Поговорити з нареченою наодинці за ці пару днів так і не вдалося, бо ці двоє постійно вешталися десь поруч. Вони ще й захотіли супроводжувати її до Сонерії! Та звідки таке завзяття, чим моя “благовірна” їх підкорила? Ще й прізвисько це дурне їй дали, «Кейрі». Чим їй, от питання, власне ім'я не подобається? Що за дурість!

Ще ця істерика ранкова! Ні, якщо таке повториться знову - пошлю всі правила пристойності і нехай їдуть своєю дорогою! Наче мені проблем мало, ще й з її істериками розбиратися!

Спостерігаючи за тренуванням, я починав скреготати зубами щоразу, коли цей кровопивця дозволяв собі вільності стосовно моєї нареченої. Колись я вирву його пустотливі ручки та повішу над каміном як мисливський трофей! Побачивши, як моя наречена його приклала, я радісно засміявся. Молодець, дівчинка, хоч чимось потішила! І все-таки мені не подобається, що вони так багато часу проводять разом. Добре, що скоро під'їде відсталий загін, і ми зможемо, нарешті, вирушити у подальший шлях.