Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Анна Мінаєва
Перша таємниця академії Гріскор

Зміст книги: 23 розділів

Спочатку:
Розділ 1: Табіта Ваєрс
739424 дн. тому
Розділ 2: Мілред ван Темпф
739424 дн. тому
Розділ 3: Гвін Умільтен
739424 дн. тому
Розділ 4: Табіта Ваєрс
739424 дн. тому
Розділ 5: Мілред ван Темпф
739424 дн. тому
Розділ 6: Табіта Ваєрс
739424 дн. тому
Розділ 7: Найджел Харві
739424 дн. тому
Розділ 8: Гвін Умільтен
739424 дн. тому
Розділ 9: Табіта Ваєрс
739424 дн. тому
Розділ 10: Карвін
739424 дн. тому
Розділ 11: Мілред ван Темпф
739424 дн. тому
Розділ 12: Найджел Харві
739424 дн. тому
Розділ 13: Табіта Ваєрс
739424 дн. тому
Розділ 14: Гвін Умільтен
739424 дн. тому
Розділ 15: Найджел Харві
739424 дн. тому
Розділ 16: Мілред ван Темпф
739424 дн. тому
Розділ 17: Табіта Ваєрс
739424 дн. тому
Розділ 18: Гвін Умільтен
739424 дн. тому
Розділ 19: Мілред ван Темпф
739424 дн. тому
Розділ 20: Табіта Ваєрс
739424 дн. тому
Розділ 21: Найджел Харві
739424 дн. тому
Розділ 22: ?
739424 дн. тому
Епілог: Найджел Харві
739424 дн. тому

Академією прокотився гуркіт, що змусив захисні мури здригнутися. Не всі стіни цей гуркіт пережили. Того ранку одна з будівель перестала існувати.

Він бачив це. Він стояв біля вікна, роблячи ковток запашного чаю з білої чашки з квітковим візерунком, і дивився, як з-під руїн виринають дві постаті. Дві покриті пилом постаті. Постаті дівчат. Одна зігнулася навпіл, намагаючись відновити подих. Друга поплескала її по спині і схопилася за меч.

Табіта Ваєрс і Гвін Умільтен вибралися з-під завалів, дивом залишившись живими.

Він це бачив. Але не чув, про що вони говорили.

Та говорили першокурсниці мало.

Табіта ніяк не могла відкашлятися, наковтавшись пилу.

Як їм вдалося вибратися?.. Диво, не інакше.

— Чорт! — Гвін постукала її по спині. — Якого?..

Валькірія хотіла щось сказати. Але всі її слова були нецензурною лексикою, в якій слова були дуже нещільно пов'язані між собою.

— Я не знаю, — нарешті Табіті вдалося відкашлятися. Вона випросталася і з жахом зрозуміла, що контроль над ситуацією втрачено.

Будівля, в якій вони були, розлетілася по камінчику за велінням чиєїсь магії. І не треба було мати дар провидця, щоби сказати, хто в цьому винен.

Бо неподалік було видно винуватця, оточеного людьми імператора в темному одязі.

— Ректор? — Гвін примружилася, роздивляючись світловолосого чоловіка у темному костюмі. — Табі, що відбувається?

— Вони знайшли некроманта, — видихнула вона, знову закашлявшись.

Дівчина в ту саму мить пошкодувала, що вбивцею виявився не Карвін Олт. Але не могла не здивуватися підступності голови академії Гріскор.

— Обережніше! — Валькірія вчасно відтягнула подругу вбік, перервавши хід думок студентки Ваєрс. На те місце, де мить тому стояли дівчата, звалився дах будівлі.

На чому він тримався після вибуху, залишалося загадкою.

— Треба забиратися!

Ця думка відвідала не тільки Гвін Умільтен, але і всіх вчителів, які стали свідками вибуху. Вони не були готові до цього. Їх не попередили, що робити, якщо ректор академії вступить у відкритий бій зі слідчими імператора. Але всі вони, як по команді, вирішили бігти. І допомогти студентам, частина яких залишилася на території академії.

Він все це бачив, але навіть не зрушив із місця, продовжуючи спостерігати. Тільки прочинив вікно, щоб за допомогою магії зрозуміти, про що Ервін Олт розмовляв зі слідчими імператора.

Цієї ж миті в гуртожитку академії прокинулася паніка. Студенти бачили вибух, але ніхто не міг збагнути, що відбувається. Хтось кинувся до вікна, хтось кричав і намагався швидко вибратися на вулицю, побоюючись наступного вибуху.

Мілред ван Темпф розплющила очі, розбуджена шумом. Спробувала натягнути подушку на голову і ще трохи поспати. Але крик у коридорах гуртожитку стояв такий, що дівчина прокинулася остаточно.

Потерла очі кулаками та сіла. Обвела порожню кімнату поглядом і насупилась.

— Табіто? Гвін? — про всяк випадок покликала вона, не вірячи, що вдруге за цей день опинилася сама в кімнаті.

Її пробило холодним потом.

— Знову?! — вигукнула вона істерично, підриваючись і підбігаючи до вікна.

На мить дівчині здалося, що всі події тієї ночі їй просто наснилися. Що Табіта все ж таки загинула, а Гвін… просто пішла тренуватися.

Але варто було дочці графа ван Темпфа підійти до вікна, як їй стало погано.

Частина парку диміла, студенти бігали по доріжках, одна з будівель перетворилася на купу каміння. А там… неподалік тренувальних майданчиків…

— Пан ректор? — примружившись, прошепотіла вона, не в змозі зрозуміти, кого оточили люди імператора.

Останніх вона впізнала. Після цієї ночі вони їй ще довго приходитимуть у кошмарах.

— Що відбувається? — спитала вона одними губами, добре знаючи, що відповіді чекати нема від кого.

Дівчина втиснулася чолом у скло, навіть не подумавши про те, що варто наслідувати приклад інших студентів і просто бігти. Мілред бачила, як вартові у фіолетовій формі допомагають деяким студентам швидше дістатися воріт.

А потім від натовпу, який квапився до воріт, відокремилася трійця і кинулася у бік дізнавачів та ректора.

Мілред упізнала лише одного з них. Чи їй так здалося?

Але що б не подумала в ту мить дочка графа ван Темпфа, у бік ректора та дізнавачів справді бігли троє Шукачів. Найджел не став чекати розв'язки. Він збирався взяти участь у ній, навіть якщо після всього їх усунуть від подальшого навчання.

— Навіщо ми там потрібні? — Ноа не погоджувався з Найджелом, хоча пішов за ним.

— Ніхто не знає, на що здатний некромант-менталіст, — на бігу гукнув хлопець. — Будьте готові до найнесподіваніших поворотів.

— Це до яких?

Але ніхто не відповів на запитання Джейкоба.

А Він Весь цей час він стояв біля вікна, вже допиваючи чай. Його погляду відкривалося багато. Закляття, прочитане кілька миттєвостей тому, підсилило звуки. І першим, що він почув, був гучний сміх ректора.

— Хто мертвий? Повторіть.

— Ваш син загинув, — сухий голос виявився набагато тихішим.

Ервін засміявся, закинувши голову назад.

— Син... Такий слабак не може бути моїм сином.

— За все, що ви зробили, Ервіне Олт, вас судитиме його імператорська величність! — чесно відповів один зі слідчих.

Ректора збиралися взяти під варту і відвезти до столиці. Та керівник Академії Гріскор точно не збирався бути спійманим.

Він ледь підняв брову. Ніхто не встиг нічого помітити чи зрозуміти. А земля перед слідчими імператора забугрилася і почала розриватися на шматки.

Коли з'явилися перші жовті кістки, ніхто не зрозумів, що відбувається. А потім…

— Немерть!

Важко було сказати, у кого саме не витримали нерви. Зате легко можна було стверджувати, що у спостерігача з порожньою чашкою в руках від цього крику задзвеніло у вухах.

Найджел, Ноа і Джейкоб добігли до місця дії до того моменту, коли кістки сформувалися в скелети. Живі скелети, що напали на людей імператора.

— Не дайте йому втекти! — гаркнув голова дізнавачів, розкидаючи руки убік.

Між його пальцями заіскрилося повітря, формуючи синю кулю. Запахло озоном, на головах людей заворушилося волосся. А перша блискавка вдарила в найближчого скелета та розбила його на складові.

Головний слідчий утримував потужне заклинання перед собою, спрямовуючи наступний заряд у сусідню немерть.

Та тільки він не врахував, що протистоять вони не лише некроманту, а ще й менталісту. Менталісту, який завдяки своїм ритуалам зміг посилити силу дару.

Удар у бік головний відчув. Але спробував від нього відмахнутися. Йому треба було втримати чари. Потрібно було добитися того, щоб його люди схопили ректора академії Гріскор.

Він ледве зиркнув убік і здивовано похитнувся.

Його вдарили кинджалом. Кров уже забруднила одяг.

А вдарив його підлеглий.

Слідчий, який мав прикривати його, похитнувся і замахнувся знову.

Блискавка змінила напрямок і відкинула у бік живу людину. Щоправда, після блискавки йому судилося прожити лише кілька митей.

— Вбити його.

Голос Ервіна Олта пролунав над місцем бою. До головного слідчого кинулися як підняті некромантом скелети, так й підвладні менталісту люди.

«Це кінець», — тільки й встиг подумати чоловік, коли допомога прийшла звідкись збоку.

Чиєсь заклинання відкинуло його людей назад. Перед очима пораненого слідчого промайнув знайомий йому студент Найджел Харві. Поки біг, він чаклував. З його пальців посипався феєрверк іскор.

Вони різнокольоровими бризками розлетілися на підняту немерть, розчиняючи кістки і не дозволяючи їм набути нової форми.

— Убити всіх! — пролунав голос ректора.

Поранений слідчий знову підняв руки, плетучи перед собою закляття. У нього було небагато часу, подарованого трьома студентами, які вчинили хаос.

— Здохни! — гаркнули збоку. Так, таким голосом, що голова збився з прочитання формули.

Повз нього пролетіла купа кісток. Це темноволоса дівчина просто відштовхнула від себе немерть. Вона зручніше перехопила зброю і кинулася в гущу бою. Останнє, що чоловік встиг помітити, це хижу усмішку на обличчі Валькірії. Усмішку, від якої кров стигла в венах.

Головний слідчий імператора вже майже не бачив ректора академії, який і не збирався тікати. І причиною цього були не тільки скелети, що виринають із-під землі...

«Де їх так багато?» — приголомшено подумав він. І тільки зрозумів, що ректор до цього дня довго готувався.

Саме готувався.

Від слабкості перед очима чоловіка попливло. Він з останніх сил випустив хвилю вогню, яка поглинула кілька немертів. А потім упав на землю, намагаючись затиснути долонею глибоку рану. Кров із поштовхами покидала його тіло. З кожною миттю з нього витікало життя.

— Так, тримайтеся! — поруч на коліна звалився один зі студентів. — Буде боляче.

Це останнє, що почув головний слідчий імператора перед тим, як знепритомніти.

Джейкоб вихопив із-за пазухи довгастий жовтий камінь і різко приклав до рани на боці чоловіка. Якби той був у свідомості, то закричав би від болю.

— Не так я хотів перевірити нову розробку, — прошипів крізь зуби Шукач, але вибору не було.

Він не збирався кидати людину напризволяще. Він міг урятувати йому життя. І саме цим і зайнявся. Помітивши тільки те, як повз нього промчала дівчина з відрослим каштановим волоссям.

Табіта відмахнулася чарами від немерті, яка нею зацікавилась. І кинулася прямісінько до ректора академії Гріскор.

Вона гадки не мала, що збирається робити. Але була вдячна Ноа, який привернув до себе увагу взятих під ментальний контроль слідчих. І Найджелу з Гвін, які повністю взяли на себе захист від ворогів.

Але захистом тут не виграти. Потрібно було позбутися причини цих бід.

І ця причина стояла зараз навпроти неї.

— А ти ще хто? — хмикнув чоловік, не бачучі в дівчині загрози.

— Студентка Ваєрс, — озвалася вона, з прижмуром дивлячись на ректора.

— Студентка Ваєрс? — задумливо простягнув Ервін Олт. А потім широко посміхнувся, згадавши, де чув це прізвище. — Ви знову хочете кудись перевестися? Якщо так, то ви обрали не найвдаліший час.

— Можливо, ви маєте рацію, — промовила вона, повністю відсторонюючись від інших подій. Валькірія бачила, куди поспішала подруга. Вона не дозволить ані скелету, ані слідчому встромити Табіті ножа в спину.

— Тоді вас тут не повинно бути, — мимохідь зауважив ректор. — Як ви могли помітити, ситуація трохи вийшла з-під контролю.

Наскільки саме ця ситуація вийшла з-під його контролю, Табіта навіть не уявляла. Але її це зовсім не цікавило. Тепер батько Карвіна стояв навпроти неї. Людина, яка стала причиною багатьох смертей.

І що це, як не вказівка ​ Великого?

— Ви вбили стільки студентів, — процідила вона крізь зуби, дивно дивлячись на чоловіка. — І навіть свого сина. Що з цього не було під вашим контролем, пане ректоре?

Він розреготався. А чоловік із чашкою біля вікна лише насупив брови.

— Демон убивав лише слабких, — буквально виплюнув ректор. — А якби мій син таким не був...

Новий вибух якогось нездорового сміху сколихнув околиці.

— Слабких? — Уточнила Табіта.

Замість відповіді, ректор просто посміхнувся, а потім сталося щось таке, чого ніхто не зміг би пояснити. Ніхто, крім Табіти Ваєрс, яка бачила, що трапилося.

Щось виникло між нею та ректором. Щось невидиме для простого ока, але явне для людини, здатної розрізняти енергію.

Ком сили заввишки з людину. Нитки всіх кольорів перепліталися між собою в тугий джгут, пульсували і... лякали.

Табіта Ваєрс відступила на крок, намагаючись зрозуміти, що вона бачить. Але не змогла знайти іншого пояснення, окрім...

— Демон, — прошепотіла вона одними губами, але через шум битви Ервін Олт її просто не почув. Ректор Академії Гріскор забув про дівчину, наславши на неї свого демона.

Йому треба було швидко розібратися з новою проблемою. Бо були важливіші справи — зупинити тих, хто ще не вийшов з академії.

Приховати від імператора те, що сталося, не вдасться. Але ніхто не зможе протистояти некроманту-менталісту, якщо він завершить розпочате. Проведе найбільший ритуал в історії.

Табіта смикнулася, коли демон потягнувся до неї. Частина ниток від'єдналася від клубка і з нереальною швидкістю вистрілила у дівчину. Вона не могла відбити цей напад. Чужорідна енергія впилася в неї гострими пазурами, завдаючи жахливого болю.

Не фізичного, ні…

Біль зовсім іншого роду.

Тіло Табіти підкинуло в повітря, її очі закотилися, відкривши білки. Але ніхто зі сторонніх спостерігачів навіть не підозрював, що відбувається насправді.

«Ти нам більше не дочка», — перша фраза вдарила її в потилицю знайомим голосом.

«Магія — зло!»  — другий впився в шкіру металевими гачками.

«Я просто заклався», — третій пошматував на шматки.

«...оперення від цієї самої стріли. М'яке та пухке», — четвертий забилася глибше, ранячи серце.

Одна фраза звучала голосніше за іншу, інша била з такою силою, що перед внутрішнім поглядом спалахували яскраві плями. Вони лунали безладним хором, але Табіта чула кожну. Переживала кожну. Знову і знову.

Демон вивільнив увесь той біль, що крився в серці сімнадцятирічної дівчини. Розірвав оболонку, випускаючи назовні все, що вона приховувала від світу. І від себе.

Табіта захлиналася болем. По її щоках текли сльози образи, злості та розчарування.

— Здавайся, — прошелестів ледь помітний шепіт біля її вуха. — Здавайся. І ти станеш щасливою. Не буде більше болю. Не буде розчарування, агресії. З-з-здавайс-с-ся.

Цей голос був таким манливим. Так вабив.

А фрази продовжували летіти одна  за одною. Якісь дівчина пам'ятала, інші спливали з тих часів, про які вона давно забула.

«Знову не заплатили! Що ми їсти будемо?» — Мамин голос дзвенів у її голові розпачем.

«Ваєрс знову в ганчірках прийшла», — шелестіли голоси однокласників за спиною.

«Жебрачка», — твердили одногрупники.

Табіта сіпнулася і затихла. Слова продовжували бити по ній батогами. Демон умовляв піддатися, відпустити все. Дозволити собі перестати відчувати.

«А якщо погодишся?» — подумала Табіта. І біль посилився втричі, розриваючи її душу на шматки.

З її вуст зірвалося схлипування.

Таке справжнє. Таке…

Дівчина раптово зрозуміла, що тримає щось у руках. Щось холодне, але при цьому гаряче. Щось...

«Я повинна розплющити очі… Повинна!»

Табіта застогнала від болю, який продовжував посилюватися. Вона знала, що тримає в руках свій порятунок. Щось, що має припинити ці страждання. Її страждання.

— Мої, — прошепотіла вона, стискаючи в долонях якусь річ. — Тільки мої... Моїми вони і залишаться!

Вона розплющила очі і з жахом подивилася на кинджал, який тримала в руках. Вона схопилася за лезо. По долонях стікала гаряча кров. Але болю в долонях вона не відчувала.

Зараз був реальний інший біль.

Та чи… реальним?

— Здайся, — прошелестів голос над її вухом. Але дівчина вже не бачила демона. Нині вона бачила лише реальний світ. І... ректора.

Ервін Олт стояв до неї спиною, розводив руки убік і творив якесь заклинання. Щось страшне і небезпечне.

— Здайся...

— Ще чого, — прошипіла вона, перехоплюючи кинджал за руків’я. — Це мій біль. Мені з ним й жити.

Демон ослабнув всього на мить, давши Табіті можливість рухатися. І вона цією можливістю скористалася. Кинулася до ректора, стискаючи в закривавленій долоні кинджал.

«Я вб'ю його», — промайнула в її голові страшна думка. Та тільки дівчину вона зовсім не злякала.

Табіта замахнулася, збираючись встромити лезо в спину некроманту.

Але коли до чоловіка залишалося лише два кроки, її відкинуло назад ударною хвилею. Кинджал вислизнув із рук і відлетів на каміння доріжки. Табіта Ваєрс застогнала, хапнула ротом повітря.

— Ти ще жива?

Ервін Олт повільно повернувся до Табіти, що сиділа на землі, а вона тільки кашлянула і підняла повний люті погляд на чаклуна. Чаклуна, який говорив з нею, не припиняючи творити заклинання.

І дівчина… дівчина нарешті побачила ту енергію, яку намагалася побачити весь цей час. Енергію, що ховалася під його шкірою. Вона побачила усі нитки, які перепліталися, створюючи закляття.

Чорні нитки.

Жодної яскравої чи світлої цятки не було в тілі ректора академії Гріскор. Жодної.

«Енергію можна черпати з навколишнього середовища, — згадала вона слова Гвін Умільтен і Мілред ван Темпф. — Навіть з іншої людини. Але нас цьому ще не навчили».

— Настав час зайнятися самонавчанням, — прошепотіла вона і різко рвонула на себе енергію, яку бачила.

Ервін Олт зупинився на півслові. Його обличчя виражало збентеження та здивування. Ректор Академії Гріскор не відразу зрозумів, що відбувається. А коли я зрозумів...

— Погань!

Чари величезним синім згустком кинулися у бік першокурсниці. Та тільки запозичена у некроманта енергія дуже спритно перетворилася на щит.

Сильний і потужний щит, який Табіта ще не вміла утворювати через свою недосвідченість. Але зараз…

Магія врізалася в захист і розбила його на уламки, які одразу розтанули в повітрі. Не зачепила дівчину, яка інстинктивно захотіла захиститися, і магія їй підкорилася. 

Та і сама Табіта не втрачала часу, вона тягла з чоловіка енергію, відчуваючи, як переповнюється нею і задихається. Потрібно було кудись витратити цю силу, бо її тіло просто не в змозі стільки витримати.

І вона почала чаклувати. Створювати найпростіші заклинання, які вона знала. Прості, але енерговитратні.

Світлячки.

Один з'явився біля її плеча в ту саму мить, як вона про нього подумала. Завдяки Найджелу Табіта могла чаклувати без слів. І це зараз зіграло на руку.

Праворуч спалахнув другий, ліворуч — третій.

Вона вже не контролювала місце створення. Лише виділяла енергію на підтримку. І черпала її з тіла ректора.

Табіта не уявляла, скільки так може тривати. Вона тягла енергію вже дуже довго. Поштовхами, із зусиллям. І в якийсь момент зрозуміла, що він робить те саме. І набагато швидше. Вміло позбавляє дівчину енергії, якою вона володіє.

«Треба поквапитись», — майнула в її голові думка.

Вона могла б його повністю виснажити. Могла позбавити його магії та життєвої сили. Могла б, якби Ервін Олт не чинив опору.

Та тільки ректор академії Гріскор не збирався їй піддаватися. Він не збирався здаватися просто так. Здаватися якійсь нахабній першокурсниці, яка перемогла його демона.

— Ти станеш моєю новою жертвою, — прогарчав чоловік, на мить відпускаючи Табіту — перестаючи тягнути з неї енергію.

Дівчина встигла лише відзначити, що ректор вклав величезну кількість сил у якесь заклинання. І вона інстинктивно поставила перед собою щит.

Дихання перехопило, перед очима попливло. Вона не могла витримати тиску. Не могла... могла.

Вона повинна розслабитися. Вона повинні посміхнутися і розвести руки в сторони. Дозволити цьому чоловікові вирвати її серце з грудей. Адже воно йому потрібно більше, ніж їй. Потрібніше. А вона... вона нікчема. І ця думка приносить їй задоволення.

— Табі!

Вона здригнулася від удару. І кліпнула очима, намагаючись зрозуміти, що трапилося.

Між нею та ректором стояв Найджел Харві. Його руки були охоплені зеленим полум’ям. Воно шипіло й плювалося іскрами. Але Табіта не відчувала небезпеки від нього. Здавалося, що це полум’я... захищало.

Дівчина кашлянула, намагаючись вдихнути на повні груди.

А ще за мить її охопила така лють, така вогненна лють, що вона знайшла сили стати на ноги. Її щойно підкорили ментально.

Знову!

— Уходь, — промовив Найджел, не обертаючись.

Не розуміючи, чому дівчина досі стоїть на місці. Не розуміючи, чому  тепер вона не втече.

Чоловік біля вікна все ще спостерігав за всім, що відбувається. Порожня чашка стояла на підвіконні, її біла постать з витонченим квітковим візерунком надто сильно вибивалася із загальної картини того, що коїлося навкруги.

Він не мав наміру втручатися в цю битву. Не збирався до останнього моменту. Але йому все одно довелося.

Чар, які він спрямував на ректора академії Гріскор, ніхто не помітив. Ноа і Гвін все ще билися з немертями, які підіймалися після кожного падіння. Шукач втомився, але тримався. Лише зрідка він відволікався на пошук поглядом Джейкоба.

Друг майже покінчив зі слідчими імператора. Усіх роззброїв і зв’язав магічною мотузкою. Гуманізм хлопця не дозволяв йому вбивати живих людей.

Гвін захищав його від нападів щоразу, коли Ноа відволікався. Валькірія теж втомилася і ледь трималася на ногах. Але пісня Жала, що свистіло в повітрі, давало їй сили.

А Табіта і Найджел, які протистояли некроманту, стояли пліч-о-пліч. Що вони робили, він не міг це описати. Але те, що студенти потребували допомоги, було видно неозброєним оком.

Так, до них уже поспішали вчителі, які евакуювали всіх учнів. Вони повернулися, щоб допомогти. Та тільки до кого на допомогу вони квапилися?

Він закінчив плести заклинання й одразу окреслив ціль для нього.

Ервін Олт похитнувся. А за мить його постать охопило зелене полум'я, що зірвалося з пальців третьокурсника. Табіта теж підняла руки. Але її магія не мала форми. І він навіть уявити не міг, що могла зробити ця першокурсниця.

Усе скінчилося в одну мить, коли впала завіса зеленого полум’я.

Спостерігач був упевнений, що Ервін Олт мертвий. Ректор академії Гріскор щойно віддав душу Великому на суд. І це сталося лише тому, що його магія подіяла завдяки ефекту несподіванки. І тому, що ці чари Він придумав сам.