У вежі, незважаючи на пізню ніч, було ясно. Карвін нависав над темноволосою дівчиною. Його пальці ковзали по голій частині стегна, шепіт лоскотав вухо, а губи залишали вологі сліди на ключиці.

Дівчина, затиснута між стіною і розпаленим тілом, хихотіла, виверталася і вже не стримувала стогонів.

Ця гра змушувала кров Карвіна кипіти від нетерпіння. Але водночас і дратувала. Якоїсь миті він заломив їй руку і різко розвернув до себе спиною.

Почувся тріск тканини. Тихий скрик його не зупинив. Занадто велике було бажання.

Тепер у кожній темноволосій дівчині він бачив ту погань, яка посміла підняти на нього руку. Подумати тільки! На нього! На самого Карвіна!

Хлопцю було чхати на плач дівчини, якій він зробив боляче. Тому що вже через кілька хвилин вона буде дякувати йому. Ще жодна не пішла з його спальні без цього.

Жодна з тих, хто розсовував перед ним ноги.

І ця не стала винятком. Варто було Карвіну закінчити з нею, як та обернулася, широко посміхнулася і потяглася за поцілунком.

Карвін відповів на нього з цікавості. Її він ще не цілував. І, на свій жах, хлопець зрозумів, що і зараз порівнює свою нову коханку з Табітою. З якоюсь жебрачкою!

А все починалося так весело! Мейт помітив Ваєрс першим, посміявся над тим, як вона виглядає і поводиться. Мабуть, вона була чи не найбіднішої зі всіх студентів. І як таку тільки в академію Гріскор прийняли?

І тільки потім той вирішив підколоти друга, який уже давно хотів отримати його коня.

— А що, слабо й цю затягти в ліжко? — хмикнув тоді Мейт, а Карвін тільки скривився, побачивши Табіту.

— Терміни?

— До Святкового обіду.

— Знущаєшся? Я зроблю це до кінця тижня!

Таку треба було занурити в пінну ванну, потім віддати до рук лікарям, а потім відправити до модисток. І лише після цього про щось говорити.

Але азарт опанував їм не гірше, ніж бажання здобути шенського скакуна. І Карвін заклався з другом. Вони розіграли цілком звичайну сцену раптового знайомства.

А далі справа залишалася лише…

— Я ще хочу, — видихнула дівчина, повертаючи Карвіна у реальність своїм голосом.

Демони! Він знову згадав Табіту!

— Ну, якщо хочеш, — усміхнувся він, штовхаючи коханку у бік ліжка.

Сьогодні він забуде про цю дівку. Чи навпаки? Може, варто уявити, що це зараз вона звивається під ним і благає про продовження? Може, тоді його відпустить це почуття незавершеності та злості?

Карвін уже був на коханці, коли у двері покоїв наполегливо постукали. Аркі в сусідній кімнаті прокинувся і залаяв, та так голосно і заливисто, що міг розбудити весь гуртожиток.

— Не відкривай, — пошепки попросила дівчина, подаючись уперед і торкаючись грудьми його рук. — Нехай ідуть до темних сил.

— Ніхто просто так не приходить уночі.

Карвін відштовхнув її і підвівся. Накинув халат і вийшов у вітальню. Стук не припинявся. Хоч би хто там з'явився, він дуже хотів побачити господаря кімнат.

— Що? — саме з таким невдоволеним запитанням Карвін прочинив двері. І здивовано скинув брови.

На порозі стояв Мейт. Злегка захеканий, але усміхнений.

— Є добрі новини, друже. Можу увійти?

— Заходь, — погодився той, пропускаючи одного з найближчих приятелів усередину.

Чи міг він назвати Мейта другом? Звісно, ні! Друзів у Карвіна не було. Друзям довелося б довіряти.

А Карвін вірив лише собі. Був упевнений лише у власних силах.

І власній магії.

— Ти не один? — хмикнув той, коли почув шерех у спальні. Аркі вже стояв поруч і спантеличено принюхувався.

— Ні.

— Гарненька?

— Так.

— Поділишся?

— Без проблем, — знизав плечима Карвін. — То що за новини?

— Твоя нагла дівка померла, — зло розсміявся Мейт і подивився на друга.

— Моя дівка? — удавано насупився Карвін, хоча чудово зрозумів, про кого йдеться.

І радість піднялася у його душі. 

Вона мертва! Яка чудова звістка!

Ніхто не сміє ходити під небом спокійно, після того, як підняв на Карвіна руку.

— Щойно дізнався, — додав Мейт. — Її тіло у підвали забрали. Кажуть, отрута випила. Ну ти її…

— Годі. Йди, — сухо обізвався Карвін, змахнувши рукою і вказавши на двері.

Цю новину треба було обміркувати. Посмакувати. Уявити, як вона мучилася, коли отрута подіяла. Навряд чи ця жебрачка могла дозволити собі дорогу отруту. Труїлася тим, що винайшли для щурів. А значить, ой як мучилася.

— Але…

— Іди, — повторив Карвін. — Дівчину можеш із собою забрати.

— Що?! — високий верескливий голос пролунав за його спиною. Дівчина, яка щойно освідчувалась йому в коханні, куталася в уривки власної сукні.

Карвін рідко контролював себе у такому стані. Міг і не таке зробити. І не з одягом. То ж нехай буде вдячна, що не лишилося синців на шиї.

— Що чула, — кинув Карвін. — Іди з Мейтом. Ти ж хотіла ще.

— Ах ти покидьок! — вигукнула вона, ошелешено витріщивши очі. — Ти ж казав…

— Що? Що люблю тебе? — посміхнувся він. — Не забудь своїм подругам розповісти про це. Та вони все одно опиняться у мене в ліжку. Рано чи пізно. Кожна з них.

— Ненавиджу тебе! — вигукнула вона, підлітаючи до Карвіна і скидаючи руку.

Табіта. Удар. Біль від ляпаса. 

Все це промайнуло у свідомості хлопця за мить. І він вдарив першим.

Дівчина не встигла навіть помітити замаху. Кулак прилетів їй в обличчя. Вона зігнулася, закричала. І заплакала.

— Виведи це звідси, — скривився Карвін, звертаючись до Мейта. І струснув рукою. Кісточки нили.

Ніхто й ніколи більше не наважиться його вдарити. А той, хто колись наважився, тепер був мертвий.

Хіба це не чудовий день?

Карвін не чув, як за другом і дівчиною зачинилися двері. Він повільно повернувся до спальні, окинув кімнату поглядом і посміхнувся. А потім узяв із підвіконня тонкий блокнот, обтягнутий гладкою червоною шкірою. Погладив його кінчиками пальців і розкрив.

Пробігся поглядом по рядках, макнув перо в чорнильницю і злегка тремтячою рукою вписав у неї ще одне ім'я.

А потім усміхнувся і вдивився в темряву.

— Вона мертва, — прошепотів він і розреготався. — І робити нічого не довелося.

І нехай все починалося як гра… Продовження виявилося не таким, як уявляв Карвін. Він заглибився у спогади, які злили та дратували його. Але в цьому також можна було знайти задоволення. Якесь нездорове, збочене задоволення.

***

Коли він тільки познайомився з Табітою, то був певен, що вона здасться швидко. Буквально протягом дня. Це було реально. Навіть дуже, особливо враховуючи те, що Карвін міг зробити.

Але Табіта здивувала його. Дівчина не кинулась на шию одразу. Навіть прогулянка її не пройняла. І тоді Карвін спробував покликати її на зустріч ще раз.

— Побачимося завтра?

Так, ця фраза стала його супутницею на кілька місяців. І це дратувало.

Табіта не піддавалася. Вона сміялася, усміхалася, давала себе цілувати. Але водночас ще й змушувала Карвіна щось віддавати натомість.

Він допоміг їй з навчанням і розповів про академію. І весь час чекав, що вона нарешті здасться.

Був момент… був. Коли вона вперше прийшла до його вежі. Карвін уже подумки потирав руки, впевнений, що завтра стане господарем одного з найкращих скакунів імперії.

Але навіть під дією алкоголю Табіта не дозволила себе доторкнутися.

— Ти віриш у Великого? — Вона запитала це у нього через кілька днів після невдалої спокуси.

Карвін рипів зубами і посміхався через силу, коли Табіта поглядала на нього.

Вони сиділи в академічному парку в дальньому кутку. Карвін не хотів, щоб їх надто часто бачили разом. І нехай Табіта думала, що це частина тієї самої романтики, якої їй так хотілося. Правда була куди жорсткіша.

— Усі, хто в нього не вірять, стають єретиками, — відмахнувся від запитання Карвін, роздумуючи над тим, як скоріше затягти Табіту в ліжко.

— Ні, я не про те, — дівчина не здавалася, ніби для неї насправді була важлива його відповідь. — Ти віриш у нього в душі?

У глибині душі Карвін вірив лише в те, що дуже скоро він побачить цього жебрачку голою. А потім довго запиватиме побачений образ міцним вином. Якби її майбутнє залежало від нього, він би віддав цю дівку Аркі. Пустив на кістки для собаки. Це все, на що вона могла згодитися.

Навіть з довгим волоссям і новою сукнею.

Так, її перевтілення упевнило Карвіна в неминучій перемозі. Але поки що дівчина тільки з надією поглядала на співрозмовника і ставила дурні запитання.

— Карвін! – Вона привернула його увагу. — Відповідай!

— Ми всі віримо у Великого, — повторив хлопець слова якогось храмовника. — До чого взагалі ці питання?

Табіта посміхнулася й підморгнула.

— Не бійся, якщо щось трапиться, я тебе не віддам в руки ревнителів.

Карвін просто подумки пирхнув. Ревнителів? Та вона їх, мабуть, і не бачила ніколи!

— А ти віриш у нього? — Карвін вирішив змінити тактику.

— Звісно! – злякано відповіла дівчина. — Тільки завдяки його волі я зараз там, де є!

«Так ось у кому проблема, — подумав хлопець. — А якби не вірила, то могла б вже стояти переді мною на колінах і показати на що здатен твій рот».

— Не уявляю, як живуть єретики, — задумливо сказала вона.

— Недовго, — пирхнув Карвін.

А Табіта лише похитала головою:

— Мабуть, так і має бути...

Карвін лише відмахнувся від своєї віри та сумнівів. Всі боги, на думку хлопця, були не більш ніж вигадкою. Завжди можна придумати легенду, розповісти її дурням, і вони понесуть її в маси.

Особливо, якщо ці дурні виросли в бруді і їх навіть не навчені читати та писати.

— Якось сьогодні прохолодно, — зробив він чергову спробу. — Пропоную піднятися до мене. Аркі за тобою скучив.

Це була брехня. Ця собака не вміла сумувати. І без магії кидалася на все, що рухається. Могла спокійно розірвати на шматки будь-яку людину, якби того побажав Карвін.

Але в академію з таким звіром було не можна. Довелося накладати та підтримувати чари. Чари, які можна було зняти та повернути на місце у будь-який момент.

Зручно.

— Мені сьогодні треба зустрітися з друзями, — винувато відповіла Табіта. — Давай завтра?

— Добре, — крізь зуби процідив Карвін і натягнуто посміхнувся.

Вона не помітила. Вона поки що взагалі нічого не помічала. Але як довго це триватиме? Занадто сильно вона пручається. І це дивно.

***

Але все це вже було у минулому. Зараз проблема, яка так довго дратувала Карвіна, розв’язалася самостійно. Табіта була мертва. І нехай він не встиг затягти її в ліжко до Святкового обіду, нехай коня йому так і не вдалося виграти.

Все складалося для Карвіна найкращим чином. Життя поверталося у нормальний стан.

Він закрив блокнот і через вікно глянув у той бік, де знаходився вхід у підвали. А потім усміхнувся. 

Та так усміхнувся, що у будь-якого стороннього спостерігача кров застигла б у венах.