— Ти з’їхала з глузду, — твердо заявила Аліна наступного дня, коли ми по обіді сиділи на балконі. Я як раз закінчувала свій пейзаж.

— Чому це? — я затиснула зубами дерев’яний кінчик пензлика і окинула свою роботу скептичним поглядом.

— Будь ласка, не вдавай із себе дурепу. Нащо ти погодилась піти із цим Сашком до кафе? Водій твій про все розповість Герману. У тебе можуть виникнути дуже великі неприємності. Ти це розумієш?

— Я не зробила нічого такого, щоб у мене виникли неприємності, — я залишила пензлик у склянці з водою.

— Аріно, я бачила вас і так само чудово бачила, як ви дивились одне на одного. Цього вже достатньо для неприємностей, — Аліна почала ходити балконом, схрестивши руки на грудях.

— Чому ти так злишся? — я розгублено подивилась на сестру.

— А ти не розумієш? Я дуже не хочу, щоб у тебе виникли проблеми. Я хвилююсь за тебе. Ми ж сестри, врешті-решт!

— Не треба хвилюватися, — я усміхнулась. — Не пропаду. Все зі мною буде гаразд. Ти мені краще скажи, чому так рано сьогодні прокинулась?

— Бо погано чогось стало, — Аліна сіла на м’який стілець, який я притягнула зі спальні на балкон. — Може, це через морозиво?

— А що саме тебе турбує? — я присунула свій табурет ближче до сестри. Її блідість мені зовсім не подобалась.

— Нудить. Ніколи із шлунком проблем не було. Ще вночі погано себе почувала, а на ранок зовсім вивернуло.

— Слухай, — трохи помовчавши, почала я і акуратно стиснула долоню Аліни у своїй руці. — Може, ти вагітна?

— Не знаю, — вона насупилась і стала геть блідною як полотно.

— Гей, ти чого? — я не на жарт злякалась, коли сестра закотила очі. — Аліно! — я поплескала її по щоках, і швидко схопивши пляшку води, яка стояла біля входу до спальні, змочила обличчя сестри. — Ти мене чуєш?

— Чую, — тихо відповіла вона.

— Потрібно повернутися додому, — я допомогла Аліні піднятися, провела її до кімнати і вклала на своє ліжко. — Треба негайно викликати лікаря.

— Не треба. Не треба ніякого лікаря. Зараз все мине. Краще дай мені води, будь ласка.

Я принесла воду, і поки Аліна її жадібно ковтала, відчинила ширше дверцята балкону, щоб до спальні потрапило побільше свіжого повітря.

— Я передам покоївці, щоб вона посиділа з тобою, а я сама поїду до аптеки. Візьму тест на вагітність і подивлюсь щось для шлунку.

— Не треба. Мені просто потрібно трошки полежати, — Аліна усміхнулась, але її обличчя досі залишалось занадто блідим.

— Жодних суперечок, інакше Григорій твій сердитиметься на мене, бо я його дружину не вберегла. Відпочивай.

Олексій, як зазвичай, був напоготові, тому я одразу вирушила до найближчої аптеки. Походивши між стелажами, я швидко знайшла тест і за порадою консультанта, пігулки від отруєння. Вже стоячи на касі, я подивилась на вітрину, де лежали протизаплідні засоби. Я гадки не мала, як ними користуватися і логічно, що для початку треба було порадитися з гінекологом. Подумки зробивши позначку на цьому, я купила все, що було необхідно і повернулась додому.

Аліна вже сиділа на ліжку, коли я тихенько зайшла до спальні.

— Як ти? — із занепокоєнням спитала я.

— Вже краще. Кажу ж, що просто треба було трохи полежати.

— Можливо, але треба перевірити про всяк випадок, — я простягнула сестрі тест.

Минуло хвилин п’ятнадцять, перед тим як Аліна з’явилась на порозі кімнати з розширеними від подиву очима.

— Ну що там? — не витримавши тривалого мовчання, спитала я.

— Здається… Вагітна, — коротко відповіла вона і продемонструвала тест з двома смужками.

Пізніше Аліна зібралась з силами і зателефонувала Григорію. Я сиділа неподалік і чула радісний голос її чоловіка, який долинав з динаміку телефона. Усмішка непомітно торкнулась моїх вуст. Я була відверто рада, що у Аліни незабаром народиться дитина, і вона стане матір’ю. З чоловіком у неї чудові стосунки, вона його кохає, це помітно і про це навіть не треба казати, щоб переконатися у правдивості цих спостережень. Дивлячись на те, наскільки уважно Гриня ставився до моєї сестри, телефонував їй, цікавився усім, що стосувалось Аліни, її почуття були цілком взаємними.

Я одразу пригадала про свої стосунки з Германом. Якийсь незрозумілий односторонній зв’язок, який ментально розвалився, варто було моєму чоловікові поїхати у відрядження.

— Аріно, — звернулась до мене сестра.

Я часто закліпала очима, позбавляючись важких роздумів, і уважно подивилась на Аліну.

— Так?

— Гриня тобі привіт передавав і сказав, що завтра з Германом вже повернеться додому.

Я не могла сказати, що така новина мене дуже потішила. Але, з іншого боку, я хотіла поговорити зі своїм чоловіком і з’ясувати одне просте питання, якого біса він дозволив собі обійматися з іншою жінкою на очах у десятків людей?

Самій досі не вірилося в те, що цей інцидент мене настільки сильно зачепив. Просто хотілось зрозуміти, чому Герман спочатку казав про одне, а потім зробив геть протилежне? Якщо наш шлюб для нього лише привід злиття двох родин, тоді чому у мене відсутня звичайна свобода? Чому я не можу робити те, що хочу? Якщо наш шлюб для Германа означав щось більше, аніж просто угода, тоді я взагалі вже не бачила жодного логічного ланцюжка.

— Дякую. Сподіваюсь, ти Грині теж передала від мене вітання?

— Так, звісно, — Аліна вся буквально світилась щастям. — Що з тобою? — вона стала серйозною і сіла ближче до мене.

— Герман повертається, — коротко пояснила я.

— Просто поводь себе із ним ласкавіше, — порадила сестра.

— Знаєш, коли він мені допоміг з університетом, придбав усі ці фарби… Я якось інакше подивилась на нього, чесне слово. Між нами щось змінилось. В кращій бік. Я думала, про те, що якщо не кохання нас об’єднає, то хоча б елементарна повага одне до одного. Траплялись такі моменти, коли я навіть про Сашка не згадувала. А потім я побачила таке. І як після цього я повинна примушувати себе вдавати, що все гаразд?

— Я б хотіла тобі допомогти, але не знаю, як, — Аліна обійняла мене за плечі. — Але одне можу сказати точно — цей Сашко тобі зовсім не потрібен. Дивний він. Ніби і привабливий, товариський, ввічливий, але щось із ним не так. Краще остерігайся його.

— Дякую за підтримку. Для тебе тепер найголовніше, щоб період вагітності минув, як слід. А я вже якось впораюсь. Не хвилюйся за мене.

Наступного дня я прокинулась, бо почула, що Аліна забігла до мене в кімнату з величезним букетом ромашок.

— Прокидайся! — сестра залоскотала мою ногу, яка стирчала з-під ковдри.

— Що? Що сталося? — сонно пробурмотіла я і протерла очі.

Вчора після такого насиченого на події дня, я пізно ввечері відчула просто неймовірний прилив натхнення і завершивши пейзаж, одразу взялась за натюрморт. Спати лягла десь о третій годині ночі і прокидатися о сьомій ранку було занадто жорстоким рішенням.

— Герман з Григорієм вже приїхали! Дивись, який букет! Обожнюю ромашки!

— Так, вони чудові, — ще раз добряче протерши очі, я слабко усміхнулась.

— Сніданок вже на столі. Ходімо швидше, — бадьорий настрій Аліни мене позитивно здивував. На її тлі я виглядала блідною плямою.

Сівши у ліжку, я подивилась на свої руки, вони досі були всі у фарбі. Дивно, наче вчора ретельно вимила їх, а все одно декілька пурпурових і темно-зелених плям продовжували прикрашати мої пальці і зап’ястя.

— Вже йду, — попередила я сестру. — Мені треба п’ять хвилин.

— Даю три, — Аліна усміхнулась мені і швидко вийшла зі спальні.

Змивши залишки фарби, я зібрала волосся у хвіст і поспіхом вдягла кольоровий легкий комбінезон зі шнурованими лямками. В ньому завжди страшенно зручно і не спекотно. Знаю, що Германові більше подобається, коли я в сукнях або сарафанах, але сьогодні захотілось принципово зробити інакше.

З їдальні долинав сміх і жвава бесіда. Коли я ввійшла до кімнати, першим до мене підійшов Гриня, щоб вручити букет волошок. Це стало для мене суцільною, але до біса приємною несподіванкою.

— Дякую, — я трохи розгубилась і зніяковіла.

— Нема за що. Просто подумав, що непогано зробити такий ось маленький сюрприз.

— Вони чудові, — я дружньо обійняла Гриню, відчувши потоки тепла і світла, які випромінювала ця людина. Така просто, мила і ввічлива. Саме Гриня, на мій погляд, повинен був бути поруч з моєю сестрою.

Розірвавши обійми, я зустрілась з похмурим поглядом Германа. Він дуже контрастував на тлі інших: чорні брюки і сорочка, неприємно колючий спокій і важкий погляд темних очей. Він подивився на мене, а потім повернувся до свого сніданку. Схоже, у мого чоловіка також накопичилось до мене достатньо претензій. Впевнена, Олексій вже все розповів йому про мою зустріч із Сашком.

Напружену атмосферу за столом так-сяк рятував Гриня. Він розпитував Аліну щодо її самопочуття, ділився найближчими планами, розповідав про роботу, і все це так цікаво звучало, що Гриня часом забував про власний сніданок.

Я уважно його слухала, але колючий погляд Германа все одно відчувала на собі. Це було нестерпно. Він сам був нестерпним.

— А чим ви займались поки ми були відсутні? — спитав Гриня, коли завершив свою довгу розповідь.

— Аріна писала картини, — одразу відповіла сестра і трохи занервувала.

— І як справи? — Гриня подивився на мене.

— Добре. Навіть трохи випереджаю графік. Щоправда, руки постійно у фарбі, але це скоріш просто особливість моєї роботи.

— Герман, ти мені не казав, що твоя дружина художниця.

— Не вважав за потрібне. Вибачте, але мені необхідно зробити один важливий дзвінок, — він підвівся з-за столу і швидким кроком вийшов з їдальні.

— Я щось не те сказав? — Гриня виглядав розгубленим.

— Ні, все гаразд. Не звертай увагу.

— Поговоріть вже нарешті, — заявила Аліна. — А ми поїдемо додому, ще треба зазирнути до жіночої консультації.

— Так, напевно, ти маєш рацію.

Сестру з чоловіком я провела сама, тому що Герман загубився десь у просторі свого великого особняка.

— Якщо що, телефонуй, — прошепотіла мені на вухо Аліна перед тим як піти. — Ми тебе не залишимо у біді.

— Дякую.

Вхідні двері зачинились і в повітрі несподівано зависла напруга і тиша, яка неприємно дзвеніла у вухах. Знервовано потерши спітніли долоні, я подумки зібрались з силами, щоб почати важку розмову.

Германа я знайшла в його кабінеті. Він сидів за своїм масивним дубовим письмовим столом, неквапливо курив сигару і щось швидко друкував у ноутбуці. Якщо чесно, то цей кабінет мені ніколи не подобався, темний і якийсь бездушний. Вся його обстановка так і напружувала і здавалось, що тут не вистачає повітря.

— Знову привіт, — нерішуче промовила я, переминаючись з однієї ноги на іншу поки стояла на порозі.

— Що тобі треба? — спокійним, навіть занадто спокійним тоном спитав Герман, не здіймаючи на мене погляду.

— Поговорити.

— Про що?

Я зайшла до кабінету і зачинила за собою двері.

— Що з тобою відбувається?

— Все добре. Сиджу, працюю, хіба не видно?

— Припини цей цирк, — я спробувала бути спокійною, але така відверто дитяча поведінка з боку чоловіка страшенно мене розлютила. Хто із нас старший: він чи я?

— Який ще цирк? — він продовжив стукати по клавішах ноутбука.

Я швидко підійшла до столу і зачинила кришку комп’ютера, щоб Герман нарешті звернув на мене увагу.

— Я все бачила! Зрозуміло тобі? Бачила по телевізору те, як ти обіймався зі своєю коханкою! І тепер ти тут сидиш і вдаєш із себе жертву! Навіщо ти взагалі одружився зі мною, якщо такий непостійний?!

Герман здивовано подивився на мене. Раніше я собі не дозволяла ось так кричати і відверто атакувати.

— Все не так, як ти собі вигадала, — досі зберігаючи тотальний спокій, відповів Герман.

— Будь ласка, позбав мене цих тривіальних фраз, — я скривилась.

— У мене з нею нічого не було.

— Я бачила тебе з нею на наступний ранок після нашого весілля!

— І я цього не заперечую. Але тоді це була наша остання зустріч. Я тобі чітко сказав, що жодна інша жінка мені більше не цікава. Будь-які стосунки я припинив. Вона сама поїхала за мною і її поява біля клубу, який, до речі, тримає мій партнер, стала для мене несподіванкою. Я не збирався з’ясовувати стосунки на очах у журналістів, тому довелось провести її до клубу.

— Це звучить дуже дурнувато і неправдоподібно! — я схрестила руки на грудях.

— Я тобі не зраджував, Аріно, — Герман відклав сигару у попільницю і, вставши з-за столу, опустив кулаки на його глянцеву кришку. — А ось те, що ти знову бачилась з Ломовим, звучить вже цікаво, — чоловік просканував мене сердитим поглядом.

— Ми зустрілись випадково, — я знервовано закусила губу.

— Звучить не дуже правдоподібно, — Герман посміхнувся і від цієї його холодної посмішки у мене мороз сковзнув спиною.

— Але це правда! Я з Аліною їздила до канцелярського магазину, де ми зустрілись із Сашком. Він там був з сестрою, запропонував нам посидіти у кафе. Пізніше ми роз’їхались по домівках.

— Я не хочу бачити його поруч з тобою, ані випадково, ані навмисно. Ніяк. Взагалі. Ніколи.

— А я б із ним не пішла, але дуже розлютилась на тебе, зрозуміло?! — я запізно здогадалась, що не варто було ось так просто розкривати всі свої карти.

Між нами запанувала тиша, яка порушувалась лише важким диханням Германа. Він вийшов із-за столу, підійшов впритул до мене, пронизуючи виразним поглядом своїх потемнілих чи-то від злості, чи-то ще від чогось, очей. Переривчате дихання Германа торкнулось оголеної шкіри на моїй шиї. Я проковтнула слину.

Чоловік різко підняв мене, ніби я зовсім нічого не важила, і всадив на письмовий стіл. Від різкої зміни положення у просторі у мене запаморочилась голова і я вчепилась у передпліччя Германа, щоб не впасти.

Він ще декілька секунд невідривно дивився мені в очі, і я шкірою відчувала, що атмосфера між нами стрімко почала змінюватися, нагріватися. Наступної миті Герман вп’явся в мої вуста наполегливим поцілунком, одночасно із цим буквально розідравши лямки на моєму улюбленому комбінезоні. Не знаю, що зі мною сталось, але мені це сподобалось. Я з таким ж палким бажанням вчепилась у волосся Германа і відповіла на поцілунок. Це була наша перша близькість, під час якої, я не уявляла у своїх думках Сашка.