Сьогодні нас із Германом запросили на важливий вечір. На ньому також будуть присутні і партнери мого чоловіка з бізнесу, і їх дружини, і просто заможні люди. Вечір був присвячений збору грошей для дітей, які хворі на рак. Насправді я дуже пишалась Германом, бо він погодився прийняти запрошення, хоча міг спокійно відмовитися. Таке часто відбувалось, коли бізнесмени не хотіли розлучатися зі своїми дорогоцінними зеленими папірцями. Ось вони, плоди, багатовікового прогресу! Людина поклонялась папірцям так само завзято, як раніше поклонялась дерев’яним тотемам.

Я була рада, що нарешті зможу хоча б на декілька годин залишити межі особняку. Його стіни вже викликали в мене нудоту, я задихалась у них. Я відчайдушно потребувала свободи. Хоча б трохи, щоб встигнути втягнути на повні груди новий потік кисню і знову повернутися до «клітки».

Поки стиліст з волосся намагався впоратися з моїми неслухняними рудими кучерями, я продовжувала знову і знову перечитувати довідник, який вже певно встигла вивчити напам’ять. Я виокремила для себе два університети, у які хотіли б подати заявки. Вони знаходились у нашому місті і умови для вступу у них були лояльними. Я розуміла, що Герман ніколи в житті не відпустить мене в інше місто, тому спробувала знайти компроміс для нас обох.

Коли стиліст закінчив свою роботу, я тільки мигцем побачила себе у дзеркалі і здивувалась тому, як гарно мені вирівняли волосся і як незвичайно воно тепер блищало у променях сонця. Потім мною зайнявся візажист. Я відчувала себе трохи ніяково, але все одно слухняно сиділа і очікували на завершення мого перевтілення.

Трохи пізніше мені принесли вечірню сукню з оголеними плечима і симпатичним візерунком мережева на спині. Я залишилась сама. Не хотілось, щоб мене ще і наряджали як якусь ляльку. Із цим я могла і сама спокійно впоратися.

Відкривши одну із шухлядок дерев’яного комоду, я знайшла панчохи і спідню білизну, яка найкраще пасувала до сукні. Якщо чесно, панчохи мені ніколи не подобалися. Їх незручно носити, хоч із підв’язками, хоч без них, але колготок не було, а з оголеними ногами у такій сукні я виглядала б вульгарно.

Продовжуючи читати, я швидко вдягла спідню білизну і тепер мучилась з підв’язками і панчохами. Пекельні предмети жіночого гардеробу, не інакше. Так-сяк, але я все ж таки впоралась, але мені здалось, що зараз от-от і панчохи зісковзнуть з моїх худорлявих ніг і жодні підв’язки вже не врятують. Намагаючись поправити їх як треба, я не помітила, що до спальні хтось увійшов. Коли гарячі руки торкнулись мого оголеного попереку, я різко випросталась, ніби мене вдарило струмом.

Озирнувшись, я побачила Германа. Він стояв, одягнений у темні брюки і білу сорочку, ще не застібнуту на всі ґудзики. Пронизливий погляд темних очей сковзнув уздовж моєї фігури. Я відчула, як мої щоки повільно почали палати від сорому. Зараз я стояла перед своїм чоловіком майже оголена. Мені це категорично не подобалось. Він схилив голову набік, продовжуючи роздивлятися мене, а я не могла поворухнутися, ніби м’язи наповнились свинцем.

— Ти дуже вродлива, — голос Германа був незвично хрипким. Його пальці акуратно торкнулись мого плеча, повільно спустились по руці, провели лінію біля резинок панчіх. — Вродлива і тільки моя, — чоловік облизнув нижню губу і продовжив роздивлятися мене якимсь зголоднілим поглядом, що міг належати тільки хижаку.

— Краще дозволь допомогти тобі застібнути сорочку, — обережно запропонувала я, намагаючись вгамувати неприємне тремтіння у колінах.

Герман нічного не відповів, тільки підійшов ближче. Я швидко почала застібати дрібні ґудзики спочатку на сорочці, а потім і на її манжетах. Пальці тремтіли так самого, як і коліна, але завдання, незважаючи на те, було виконано.

— Дякую, — чоловік схилився до мене, щоб поцілувати у вуста. Я не відповіла, але і не відсахнулась. — Нічого, — тихо-тихо промовив Герман і відсторонився. — Коли-небудь ти обов’язково мне покохаєш і зрозумієш, що я для тебе бажаю тільки кращого.

Щиро хотілось вірити йому. Але я вже точно дещо для себе зрозуміла — місця в моєму серці для цієї людини немає. Так, він пішов мені на поступки, продемонстрував певну тактовність, не прагнучи взяти силою і все це повинно було допомогти звикнути до нього. Але чомусь все одно не вийшло. Може, це зі мною щось було не в порядку? Не знаю.

— До речі, — вже буденним тоном почав Герман, ймовірно, усвідомивши, що не варто від мене чекати відповіді. — На вечір було запрошено і твою двоюрідну сестру Аліну разом з її чоловіком. Подумав, що ця новина тебе потішить. Якщо не помиляюсь, твої батьки також приїдуть.

Герман мав рацію — я зраділа, коли дізналась такі хороші новини. Я страшенно скучила за Аліною і батьками.

— Така весела ти мені подобаєшся значно більше, — чоловік поцілував мене в чоло і пішов.

Коли всі збори були завершені, ми вирушили на благодійний вечір. Я у вікні автомобілю роздивлялась вогні міста, яке нещодавно занурилось у сутінки. Герман сидів поруч зі мною і ноутбуком на колінах і, здається, з кимось переписувався електронною поштою. Робота його якось особливо прикрашала, але я все одно не бачила в чоловікові близьку людину. Він, як і раніше, залишався для мене чужим.

Коли ми приїхали нас одразу зустрів натовп журналістів. Вони себе поводили дуже нахабно, нависали наді мною, засліплюючи спалахами фотокамер, виґукували купу ледь чутних в загальному шумі питань. Я не очікувала такого прийому і навіть трохи розгубилась, але Герман міцно схопив мене за руку і швидко повів до ресторану, ігноруючи представників преси.

Гостей ще було небагато, здається, ми прибули одними з перших. Нас зустрів молодий стрункий швейцар з білосніжною привітною усмішкою і запропонував провести до нашого столику. Все тут навкруги було гарним: і обстановка, и жива музика, і навіть ненав’язливий солодкуватий аромат, що відчувався у повітрі. Ми сіли. Я навіть не встигла як слід озирнутись на всі боки, а до нас вже підійшов… Сашко? Він був одягнутий у красивий білий костюм з чорним милим метеликом. Кудряве світле волосся як і минулої нашої зустрічі знаходилось у мальовничому безладді, а блакитні очі іскрились радістю. Такий легкий, позитивний, ніби зовсім з іншого світу.

Мигцем подивившись на похмурого Германа, я зрозуміла, що він зовсім не очікував тут побачити Сашка.

— Добрий вечір, — привітався із нами Олександр і поцілував мою руку.

— Добрий, — зачаровано відповіла я, відчувши приємну теплу хвилю, що розійшлась від руки, яку поцілував Сашко і уздовж всього тіла.

— Не знав, що ви приєднаєтесь до нашого заходу, — сухо промовив Герман, кинувши на Сашка похмурий погляд.

— Якщо чесно, то я і сам не знав. В останню мить змінились плани, і я все ж таки вирішив долучитися до загального благодійного руху, — він заусміхався.

— Зрозуміло. Були раді з вами зустрітися, — Герман узяв мене за руку.

— Навзаєм, — Сашко по-хлоп’ячому підморгнув мені і пішов.

Чоловік занадто міцно стиснув мою руку. Я ледь помітно скривилась від болю у суглобах.

— Вибач. Не хотів, — він відпустив мене і часто закліпав очима, ніби у спробі позбутися якогось дивного мороку.

Я подивилась на свої зап’ястя — на блідій шкірі одразу з’явились червоні сліди від чужих пальців.

— Аріно! — хтось несподівано міцно обійняв мене за плечі.

Я налякано озирнулась і зустрілась поглядом з Аліною. Її красиві блакитні очі з ідеально намальованими тонкими чорними стрілками блищали у світлі численних вогнів ресторану.

— Аліно! — я підвелась зі свого місця і міцно обійняла сестру, жадібно вдихнувши знайомий солодкувато-цитрусовий аромат парфумів.

— Я навіть не сподівалась, що ми сьогодні зустрінемося, — розірвавши обійми, промовила Аліна.

— А я сподівалась. Мені чоловік розповів. До речі, познайомся, ось він — Герман Зацепін, — представила я.

Герман підвівся, потиснув руку моїй сестрі і привітно усміхнувся.

— А це моя двоюрідна сестра — Аліна, — продовжила я знайомство.

— Дуже приємно, — ввічливо промовив мій чоловік. — Чудово виглядаєте.

— Мені також дуже приємно. Я багато чого про вас чула.

— І що ж саме чули? — Герман хазяйновито сів і відкинувся на м’яку спинку стільця.

— Усіляке, — Аліна з легкістю витримувала досить прискіпливий погляд мого чоловіка. Взагалі вона завжди було значно сміливішою за мене. — І хороше, і погане. Баланс. Але дивлячись на вас, вважаю, що все погане було дещо перебільшено.

— Дякую за тонкий комплімент, — Герман усміхнувся лише куточками вуст.

— Аліночко, я тебе вже загубив, — поруч із сестрою виник трохи гладкий чоловік років тридцяти. Він обійняв Аліну і ласкаво поцілував її у скроню.

— А це вже мій чоловік, — представила сестра. — Григорій Сорокін.

— Здрастуйте. Дуже радий знайомству, — він привітно нам усміхнувся.

Григорій мені чомусь здався хорошою людиною. В його очах променилась доброта.

— Моя двоюрідна сестра — Аріна. Її чоловік — Герман Зацепін.

— Дуже радий з вами познайомитися, — Григорій потиснув мені, потім і Германові руку.

— Аналогічно. Може, приєднаєтесь до нас?

— З радістю.

— Сідайте, — запросив Герман.

Подивившись на Григорія, я зрозуміла, що окрім мене, мого чоловіка трохи побоювались і інші люди. Герман дуже впливова людина, це я завжди знала, ще до весілля, але я не уявляла, що настільки.

Ми всі посідали і деякий час ніяково мовчали. Потім прийшов офіціант, розлив по келихах шампанське і обстановка трохи розрядилась. Трохи пізніше Герман запросив Григорія познайомитися зі своїми бізнес-партнерами. Коли чоловіки залишили нас наодинці, я остаточно розслабилась.

— Ну, розповідай, сестричко, — Аліна міцно стиснула мої долоні у своїх теплих руках. — Ми не змогли потрапити до тебе на весілля. Гриня влаштував мені невеличку мандрівку Європою, але тепер я поруч. І я вимагаю подробиць.

— Якщо чесно, мені нема чого тобі розповідати, — сумно відповіла я.

— Чому це? Батьки тобі вигідну партію підшукали! Зацепін цей твій дуже поважна людина. І жінкам він дуже подобається! Напевно, усіх і не перелічиш.

— Знаю. Бачила я вже одну таку. Одразу після весілля Герман із нею обіймався у нашому будинку.

— Ось як! Чоловік залишився вірним собі. А зараз що?

— Не знаю. Здається, немає її, але мені байдуже. Не кохаю я його. Ми тільки один раз спали як чоловік і дружина. Не хочу більше. Бридко.

— Аріно, ти з глузду з’їхала? Неможна такого чоловіка на відстані від себе тримати, піде до іншої.

— Нехай іде. Я не тримаю.

— Що це ще за дурниці? Знаєш, мені Гриня теж не з першого погляду сподобався. Кохання з першого погляду тільки у кіно зустрічається. Але коли я краще дізналась його, все одразу змінилось. Чоловікам ніжність потрібна, тоді вони одразу самі ласкавішими стають.

— Але мені це не потрібно, розумієш? — швидко промовила я і випадково поглядом зачепилась на широку спину Сашка. Він стояв в оточенні чоловіків і жінок, жваво з ними про щось спілкуючись.

— Здається, я зрозуміла, у чому тут справа, — після короткої паузи промовила Аліна. — Ти в Ломова закохалась? Так?

Я нічого не відповіла, бо раптом так соромно стало. Невже все було настільки помітно?

— Аріно, — сестра міцніше стиснула мою долоню, щоб я подивилась на неї. — Тобі зовсім нема чим зайнятися? Не шукай для себе небезпечних пригод. Германові це стовідсотково не сподобається. Життя в нас таке, що майже з дитинства вже вирішено, за кого ми повинні вийти заміж. Я гадала, що ти давно із цим змирилась.

— Не змирилась і не змирюсь. Ніколи. Не хочу прожити ось таке все своє життя. Без кохання, без свободи, але з грошима, від яких мене вже просто нудить, — я відчула, що у переніссі через сльози почало нестерпно пекти.

— Аріно, яке кохання? Про що ти взагалі кажеш? Немає його у нашому світі, зрозумій. У твоїх батьків було жахливе матеріальне становище, ти їм допомогла подолати його. До того ж краще, коли тебе кохають, а не ти.

— Він мене не кохає, — я шморгнула носом і акуратно, щоб не зіпсувати макіяж, витерла куточками серветки сльози.

— Звідки ти знаєш? Він тобі про це сказав?

— Ні. А чому ти вирішила, що це не так?

— Ти як маленька дитина, Аріно, — Аліна заусміхалась. — Ми поки з тобою тут розмовляємо, він з тебе очей майже не зводить. Якщо людина не кохає, ніколи в житті ось так не дивитиметься.

— Герман звичайний егоїст і просто спостерігає за тим, щоб його річ нікуди не поділась.

— А мені здається, що ти все занадто драматизуєш, але це потім мине. Ти подивишся на нього іншими очима і зрозумієш, що тобі дуже пощастило в житті.

Я була категорично не згодна з сестрою, але не наважилась продовжити суперечку, тому що побачила батьків, які наближались до нас.

— Мамо? Тату? — я підвелась з-за столу і кинулась до них в обійми.

— Здрастуй, моя хороша, — мама поцілувала мене в щоку.

— Здрастуй, доню, — тато ласкаво усміхнувся.

— Ганно, Олексій, добрий вечір, — Герман виник поруч зі мною геть несподівано. Ще мить тому він стояв в оточенні друзів, а тепер вже тут.

— Германе, чудово виглядаєш, — мама заусміхалась.

— Дякую. Ви сьогодні теж чарівна. Як минула відпустка?

— Чудово. Тепер я готовий з новими силами взятися за роботу, — тато засміявся і дістав з внутрішньої кишені піджаку портсигар.

— Грандіозні плани. Пропоную приєднатися до нашої компанії. Ми зарази обговорюємо нинішні тенденції на ринку, ваш аналітичний склад розуму нам не завадить.

— Із задоволенням, — чоловіки знову залишили нас, Аліна пішла до своєї родини, а я з матір’ю залишилась наодинці.

— Як твої справи, доню? — мама присіла за стіл і розправила спідницю своєї синьої шовкової сукні.

— Добре, — не замислюючись, збрехала я.

— Герман тебе не ображає?

— Ні, він із повагою ставиться до мене.

— Чудово. А коли народиш йому дитину, життя тільки щасливішим стане.

Мене всю ледь не пересмикнуло. Я не хотіла дітей. Та і куди зараз мені їх взагалі народжувати? Я сама із собою поки що впоратися не могла. До того ж тепер у мене були певні плани щодо навчання.

— Можливо. Але пізніше, — акуратно відповіла я.

— А нащо тягнути?

— Мамо, краще поговоримо про вашу із татом відпустку.

— Все було добре. Татові серце підлікували. Ти ж знаєш, як він хвилювався, коли його компанія збанкротувала, але зараз ніби на здоров’я не скаржиться. Лікар попередив, що йому неможна хвилюватися, але Олексу важко тримати під контролем. Сама знаєш.

— Так, твоя правда.

— Макарови теж тут, — мама подивилась кудись позад мене, напевно, помітивши ще якусь важливу родину. — Треба обов’язково привітатися.

Тепер я взагалі залишилась на самоті. Герман кудись пішов із чоловіками, щоб викурити сигару і обговорити бізнес. Узявши свій недопитий келих із шампанським, я пішла на балкон. Якщо почнеться офіційна частина, я її звідти неодмінно почую.

Над містом вже давно панувала ніч. Відчувався легкий прохолодний вітерець. Я спостерігала за зірками і повільно насолоджувалась своїм напоєм.

— Нудьгуєш?

Я озирнулась і побачила Сашка. Він також тримав у руці келих. Моє серце на мить ніби завмерло, а потім різко застукало швидше, ніж ще мить тому.

— Ні, просто насолоджуюсь самотністю, — квапливо відповіла я і відвернулась, відчувши, що мої щоки стали гарячими.

— Я теж полюбляю самотність. У ній чітко відчуваєш кожен звук, який не чуєш у натовпі, — Сашко підійшов ближче і притулився попереком до кам’яного бортику балкона.

— У твоїх словах є сенс, — зазначила я.

— А що ти відчуваєш, коли знаходишся на самоті?

— Свободу, — не вагаючись, відповіла я зробила ковток зі свого келиха.

— Знаєш, а я досі не можу зрозуміти, що така молода і вродлива дівчина робить поруч із такою людиною, як Зацепін? Ви ж абсолютно різні люди, я навіть сказав б, з інших світів.

— Так склалися обставини, — відповіла я, знизивши плечима.

— Напевно, це жахливо, коли доводиться підкорятися цим бісовим обставинам? — продовжив свої філософські міркування Сашко.

— Жахливо, — погодилась я. — Але тільки напочатку, коли намагаєшся звикнути до нової дійсності. Трохи пізніше вже просто навіть не помічаєш цього.

— А ти вже звикла? — Сашко уважно подивився на мене.

— Не знаю. Напевно, ще в процесі. До таких речей неможливо звикнути за один день, — я усміхнулась і подивилась на дно свого келиху, де бульбашки шампанського повільно здіймались на поверхню і зникали.

— Знаєш, а я помітив, що Герман інколи на тебе так дивиться, ніби з’їсти хоче. Це хіба не лякає?

— Я гадки не мала, що його погляд можна охарактеризувати саме такими словами. Інколи мені лячно поруч із ним, але гадаю, у глибині душі він хороша людина.

— Можливо. У присутності твого чоловіка я ніколи не наважився це сказати, але зараз скажу. У тебе чарівні очі.

— Дякую, — я остаточно зашарілась.

— І усмішка теж чарівна, вона прикрашає тебе. Усміхайся частіше.

— Ти змушує мене червоніти, — промовила я і зробила ще ковток шампанського.

— Вибач, не хотів. Просто кажу те, що бачу. І все ж таки не розумію, чому інколи доля саме так розпоряджається нашими життями?

— Що саме ти маєш на увазі?

— Чому молоді вродливі дівчата повинні виходити заміж за стариганів і витрачати свою вроду на них?

— Германа важко назвати стариганом, якщо ти про це, — не знаю, звідки в моєму голосі з’явилась така впевненість. — Просто він старший за мене і все.

— І ти хочеш сказати, що відчуваєш себе із ним на одній хвилі?

— Ні.

— Мій батько вчив мене, що від життя треба брати максимум. Можливо, ця порада стане і тобі в нагоді, Аріно, — Сашко вже звично поцілував мою руку і неквапливо залишив балкон.

Через декілька секунд до мене прийшла Аліна і випила залишок мого напою.

— Сестро, ти геть з глузду з’їхала? — віддихавшись, спитала вона.

— Що вже сталось? — я насторожилась.

— Твій чоловік тебе всюди шукає, а ти тут балакаєш з гонщиком. Ходи хутчіш до Германа, поки він сам тебе не знайшов.

Я віддала свій порожній келих Аліні і повернулась до зали, досі відчуваючи в голові голос Сашка, який наполегливо стверджував, що від життя потрібно брати максимум.