Раді Вас бачити!

Я абсолютно нічого не знала про перегони і всі тонкощі цих змагань. Коли ми з Германом зайняли свої місця, нам одразу принесли прохолодні напої. Люди почали потроху заповнювати трибуни, прихопивши різнокольорові прапорці і кепки. Навколо панували веселощі та передчуття майбутньої розваги. У нашій ложі, навпаки, зберігався неприємний спокій, змішаний з напругою.

Мої думки чомусь були сконцентровані на Олександрі Ломові. Я прокручувала у голові нашу коротку розмову, пригадувала правильні риси обличчя. Яскравими відбитком закарбувались очі. Такі виразні і неймовірно красиві, прикрашені легким золотом вій. Мені не варто було думати про іншого чоловіка. Це було неправильно, у будь-якому випадку, цьому мене завжди вчила матір. Я крадькома подивилась на Германа. Поруч із ним сів якийсь чоловік, напевно, бізнес-партнер чи ще хтось з ділового оточення. Вони тихо спілкувались між собою і часом сміялись. Герман влаштував свою руку на моєму коліні, чи то позначивши цим жестом свою територію, чи то невербально давав зрозуміти, що без нього я не маю права навіть ворухнутися. Незважаючи на тактильний контакт, у мене склалося враження, що Зацепін зовсім забув про моє існування.

Я щиро бажала щось почати відчувати до свого чоловіка. Адже так правильно, так повинно бути, цьому мене вчили матір і няня. Але моє серце вперто мовчало, але пришвидшено застукало лише від однієї думки про Олександра. Я навіть злякалась цієї несподіваної реакції.

Десь унизу, неподалік від гоночних машин, промайнула фігура Олександра. Я одразу його впізнала, бо побачила знайоме золотисте волосся. Нахилившись трохи вперед, я хотіла прослідкувати, куди він піде, але Олександр вже десь зник.

— Все гаразд? — Герман сильніше стиснув моє коліно і якось занадто уважно подивився на мене.

— Так, — я дуже розхвилювалась і випадково прикусила нижню губу.

— Побачила когось знайомого? — він наблизився до мене і подивився так, ніби намагався знайти у виразі мого обличчя натяк на брехню.

— Ні… Просто…, — я на мить замовкла. — Нудно трохи стало. Я зовсім не знаюсь на перегонах.

— Германе, твоя дружина — справжній ангел, — засміявся співбесідник мого чоловіка.

— Так, це вже точно, — Зацепін трохи розслабився, його погляд припинив бути таким прискіпливим. — До речі, познайомся, Сергій, це моя Аріна.

— Дуже рада нашому знайомству, — я потиснула Сергієві руку.

Як дивно. Герман спокійно поставився до того, що я продемонструвала максимальну люб’язність до його партнера. Але коли я обмінялась стриманою світською ввічливістю з Олександром, чоловік здався мені вкрай невдоволеним.

— Я теж дуже радий. Сподіваюсь, вам вдасться розтопити серце нашого крижаного Германа. Хто знає, може в майбутньому він нарешті стане м’якішим, — доброзичливо промовив Сергій і знизив плечима.

— Не кажи дурниць, — обірвав його Герман. — І не лякай мені Аріну, вона і без того страшенно боїться, — чоловік ледь помітно усміхнувся і знову занурився у ділові розмови, досі міцно стискаючи моє коліно.

Коли почались перегони, я трохи пожвавішала і спробувала поринути у суть цього видовища. Вереск шин і рев двигунів вдарили по вухах і викликали неймовірну хвилю адреналіну у вболівальників.

Зазначивши для себе, якою автівкою керував Олександр, я вже більше години слідкувала виключно за нею. Серце мимоволі стискалось кожного разу, коли червону машину з широкими чорними смугами на боках, заносило на різких поворотах. Дійсно моторошний вид спорту. Я це чітко зрозуміла, коли одна з автівок не увійшла в поворот і врізалась в трибуну, а потім декілька разів перевернулась у повітрі, безформною купою металу, впавши на землю.

Я здригнулась від страшного звуку удару машини об покриття треку. Герман зі своїм товаришем навпаки — розсміялись, задоволені тим, що стало на одного суперника менше. Це було просто жахливо! Перегони продовжувались, а дискваліфікованого учасника забрали з траси, у той час, поки розбиту автівку відбуксували евакуатором.

Дякувати богу, що з Олександром нічого подібного не сталося. Судячи зі слів коментаторів, пан Ломов вів себе нахабно і ризиково на трасі, чим, власне, і намагався вирвати у суперників свою перемогу.

Мене почало трохи нудити. Часом я просто не могла дивитись на перегони. Ще декілька автівок зійшли з дистанції, одна з них навіть спалахнула, але все обійшлось — її вчасно загасили.

— Чому очі заплющуєш? — почула я голос свого чоловіка.

— Страшно, — відповіла я, не здіймаючи погляду на трасу.

— Чого саме ти боїшся? — він усміхнувся, ніби глузував з мого боягузтва.

— Не знаю. Всього потроху. Це дуже жорстокий вид спорту. Деякі машини просто на друзки розтліються, а всім весело. Тут немає нічого смішного.

— Ти просто молода ще і зовсім нічого не розумієш, — Герман обійняв мене за плечі. Це була несподіванка для мене, відчути не грубі залізні обійми, а просто м’яку підтримку. — Ніхто ж нікого не змушує. Вони стають гонщиками за власним бажанням і заробляють на цьому великі гроші.

— Жодні гроші не варті людського життя, — з обуренням промовила я.

— Твоя правда, тільки от люди про це часто забувають.

— А ви… Ти наважився би взяти участь у цьому?

— Ні, я занадто ціную своє здоров’я і здоров’я близьких мені людей. Ненавиджу грати почуттями, ненавиджу змушувати будь-кого хвилюватись через мене. Це все ж таки неправильно.

Я нічого на це не відповіла, але вглибині душі була згодна з думкою Германа.

Перегони продовжувались і, на щастя, аварій більше не виникло, хоча ризики були, до того ж суттєві. Напевно, за цей проміжок часу, поки я спостерігала за автівкою Олександра, я прожила декілька життів. Це було дуже хвилююче, дуже тривожно. Навіть голова трохи розболілась. Врешті-решт, перемогу у цих жорстоких перегонах все ж таки отримав пан Ломов. Герман дуже цьому зрадів. Перемога Олександра принесла йому солідний виграш на ставках. На честь цього мій чоловік запросив переможця до нас додому на святкову вечерю.

Мені ця ідея сподобалась, тому що залишатися наодинці з Германом зовсім не хотілось. Тим паче, було дуже цікаво поспілкуватися з людиною, яка свідомо обрала такий небезпечний вид спорту. Я щиро хотіла дізнатися, чому Олександр пішов саме таким шляхом, а не, скажімо, банальним: родина-робота-відпустка.

Коли ми приїхали додому, покоївки і кухарі вже ретельно готувались до майбутнього вечора. Герман помітно розслабився і знаходився у піднесеному настрої. Таким веселим він мені подобався значно більше.

Я пішла до себе в спальню і одразу, як тільки перетнула поріг кімнати, скинула туфлі. Вони натерли мені страшенні криваві мозолі на п’ятках і декількох пальцях. Ніколи не любила вузьке взуття, та ще і на підборах. Мама завжди мене вчила ходити в туфлях, але мені більше подобалися кросівки чи босоніжки на плоскій підошві. Зручно і теж цілком гарно.

Переодягнувшись у легкий халат, я акуратно повісила у шафі сукню і, відшукавши у ванній пластирі, повернулась у спальню. Треба було негайно хоча б щось зробити з мозолями, які продовжували трохи кровоточити.

Коли я так-сяк розібралась з однією ногою, у спальню без попередження увійшов Герман. Я інстинктивно напружилась, навіть незважаючи на те, що чоловік був веселим. Здається, у мене вже виникла звичка побоюватися Германа кожного разу, коли він ось так несподівано вривався до мене в кімнату.

— Що з тобою? — він похмурим поглядом подивився на забруднені кров’ю шматочки вати, що лежали поруч зі мною. Потім подивився на мої ноги. Мені стало дуже незручно, ніби я тут займалась чимось непристойним. Але і хизуватися тут було нічим, ступні насправді виглядали жахливо.

— Нічого. Дрібниця. Просто мозолі натерла. Зі мною таке з дитинства трапляється. Вже звикла. — Я продовжила займатися своєю справою, але Герман раптом сів поруч, забрав у мене пластир з ваткою і обережно поклав одну мою ногу собі на коліно.

— Дрібниці кажеш? — він трохи сердито подивився на мене.

— Так, — тихо відповіла я.

Герман нічого більше не сказав, а просто почав акуратно, ніби ювелір, обробляти мою ногу. Він це робив так швидко і спритно, що я навіть жодного разу не зойкнула, болю не було.

— Ось і все, — чоловік поцілував мою щиколотку і підвівся, щоб віднести залишок пластирів назад до ванної.

Така турбота з його боку вразила мене. Про мене ніхто так не піклувався, хіба що няня, але тільки до тих пір, поки мені не виповнилось одинадцять. Потім мене вчили абсолютної самостійності. Тато взагалі казав, що надмірна опіка може тільки розпустити мене і зробити ледачою. Тому я, напевно, так дивно і реагувала на елементарну турботу свого чоловіка.

— Розпоряджуся, щоб тобі купили більше зручне взуття, — твердо заявив Герман, повернувшись у спальню.

— Не варто витрачати на мене зайві гроші, я і до цього звикну. Просто треба трохи більше часу.

— Ні, це навіть не обговорюється, — обірвав мене Зацепін, і я більше не наважалась йому заперечувати.

— Так, ще одне, — він вже зібрався йти, але в останню мить затримався біля відчинених дверей. — Для вечері одягни щось скромніше, сукню якусь закриту чи брюки з блузою. Гадаю, ти зрозуміла, чого я хочу.

Герман своїм бажанням геть збив мене з пантелику. Спочатку я була зобов’язана одягнутися так, щоб кожен зустрічний бачив, наскільки щільно сукня обтягувала мою фігуру. Тепер вже треба було вбратися так, щоб моєї фігури взагалі не було видно. Дурня якась!

Відчайдушно хотілось запротестувати, але я не змогла. І справа було тут не тільки у суворому вихованні, яке полягало в тому, що я зобов’язана в усьому слухатися свого майбутнього чоловіка. Я сама за натурою була неконфліктною людиною. Я могла тривалий час терпіти, а потім просто вибухнути.

Мене обурювало те, що я і так, не маючи жодних прав, не могла ще самостійно вирішити, що сьогодні вдягти. Це вже виглядало абсурдно! Щось всередині мене несподівано почало бурлити і бунтувати. Страшенно захотілось зробити не так, як бажав Зацепін. Але чи розумно це? Звісно, що ні!

— Гаразд, — слухняно відповіла я, стиснувши руки в кулаки.

— Молодець. Слухатимешся мене і життя поруч зі мною тобі здасться справжнім раєм, — Зацепін усміхнувся лише куточками вуст і вийшов зі спальні.

Я ледь стрималась, щоб не жбурнути який-небудь предмет, бажано важкий, у зачинені двері.

Сидячи за туалетним столиком, я з ненавистю роздивлялась всі ці флакончики з парфумами, помади, акуратний ряд тональних засобів, рум’яна та іншу косметику класу люкс. Я чудово знала, що і скільки тут коштувало. Герман легко витрачав гроші, але чи потрібно мені все це? Ні, звісно, ні. Але, схоже, чоловік був непохитно переконаний, що якщо загорне мене у дорогий шовк, прикрасить золотом, то наше сімейне життя стане щасливим і безтурботним. Дурня все це!

Якби Герман був просто турботливим і хоча б іноді поважав мою думку, я була б справді щасливою. Адже він здатен проявляти ніжність. Наприклад, цей інцидент з мозолями. Чоловік попіклувався про мене, хоча міг би не звернути на це увагу.

Голос підсвідомості одразу нагадав про себе і я насупилась. Ні, це була не турбота. Просто Зацепін не хотів бачити на своїй речі, яка йому коштувала неабияких грошей, хоча б один крихітний недолік. Все, що належало Германові, повинно були бути бездоганним, ідеальним, як і його репутація, життя та бізнес.

Я подивилась на своє відображення, в очах блищали сльози. Начебто варто було радіти, адже я мешкала в оточені розкоші, мій чоловік був привабливим і, здається, не мав схильності до фізичного насилля. Але на душі все одно було важко і тоскно.

На силу узявши під контроль свої емоції, я почала готуватися до майбутнього вечора. Коли я вдягала чорні брюки із завищеною талією, мене раптом охопив страх. Підійшовши ближче до дзеркала, я стала боком і уважно подивилась на себе. Усвідомлення того, що рано чи пізно мені доведеться носити під серцем дитину Германа, дивним болем розлилося у грудях. Я не хотіла дітей, не від цієї людини. А це означало, що варто було придбати протизаплідні засоби. Якщо відкрито мені не вистачало сміливості чинити опір своєму чоловікові, треба було зробити все, щоб відстрочити небажану вагітність. Я знаходилась у статусі дружини всього лише декілька днів, а вже почала будувати стратегії, щоб зробити своє життя в цьому будинку хоча б менше нестерпним.

Коли я закінчила збиратися, покоївка мене попередила, що гість вже прибув. Всередині все несподівано затріпотіло, ніби я усім серцем чекала на цю зустріч. Легке внутрішнє збудження надало мені сміливості і я, залишивши спальню, вирушили зустрічати Олександра Ломова.