Я перебирала сукні, частину з яких перевезла з батьківського будинку, а іншу, яку мені купив Зацепін перед весіллям. Що-що, а назвати його жадібним я не могла. Як тільки призначили дату нашого весілля, Герман одразу придбав для мене все, що тільки може знадобитися, на його думку, дівчині: якісний одяг, краща косметика і прикраси з іменитих ювелірних будинків. Я була ніби лялькою, яку прагнули бачити виключно бездоганною.

Мені була дико неприємна одна тільки думка, що доведеться виряджатися для колег Германа. Це принизливо! Я ж не породистий кінь і не дорогий ексклюзивний автомобіль, яким неодмінно треба похизуватися перед друзями і прорекламувати його з усіх боків. Але поки що я просто не мала права пручатися власному чоловікові. Я зовсім його не знала і не могла бути впевненою, що він не скривдить мене, якщо раптом зіткнеться з протестом з мого боку. Тому я одразу для себе визначила, що поводитимуся обережно. В усьому.

З важким серцем я все ж таки дістала з шафи темно-бордову сукню довжиною вище колін і з відкритою спиною. Це вбрання мені купив Герман. Я його жодного разу ще не вдягала і не зробила б цього, бо воно геть не відповідало моїм смакам. Але серед іншого мого одягу не було такої сукні, яка цілком задовольнила всі забаганки Зацепіна. Покрутивши сукню, я скептично її роздивилась і все ж таки наважилась зупинити свій вибір саме на ній. Раніше я надавала перевагу зовсім іншому одягу, але, схоже, і цієї звички доведеться незабаром позбутися.

Переодягнувшись, я встала навпроти дзеркала і судомно спробувала натягнути низ сукні ще нижче, але все марно. Начебто і одягнута, а таке відчуття, що зовсім оголена. Розплутавши своє кудряве волосся, я його збила руками і перекинула на одне плече. В очах чітко прослідковувалась туга. Спробувала усміхнутися самій собі, але нічого не вийшло, якийсь засмучений оскал, але вже точно не радісна усмішка.

Двері у спальню несподівано відчинились і до кімнати ввійшов Герман. Побачивши мене, він різко зупинився і подивився на мою фігуру важкими вивчаючим поглядом. Я зіщулилась і схрестила руки на грудях, ніби у марній спробі відгородитися від свого чоловіка.

Незатишна тиша неприємно стиснула плечі, я відчула себе, ніби під мікроскопом. Чіпкий погляд ковзав по мені, вивчав мене, шукав якісь недоліки або ж навпаки — переваги. Слабка усмішка повільно розквітнула на вустах Зацепіна, і мені одразу стало трохи легше.

— Вражаюче, — він наблизився і зупинився позаду мене.

Наші погляди зустрілись у відображені. На тлі високого і кремезного Германа я виглядала геть дрібною. Його великі долоні лягли мені на плечі, і я зовсім припинила рухатися. На одному пальці у мого чоловіка блищала обручка, а на іншій руці на великому пальці таємниче мерехтів масивний перстень з великим рубіном.

— Що робитимеш з волоссям? — спитав Герман, перемістивши одну руку мені на талію.

— Хотіла залишити його просто розпущеним, — тихо відповіла я, відчувши, як шалено раптом застукало в грудях серце.

— Ні, — промовив Зацепін, трохи насупившись. — Краще збери його, — він притиснув мене щільніше до себе, бляшка ременю боляче вп’ялась у поперек. — Гаразд? Хочу бачити твою лебедину шию. — Прошепотів Германі і схилившись до мого плеча, поцілував його.

— Як скажеш, — ледь чутно відповіла я.

Підібравши волосся, я старанно підколола його, але декілька неслухняних локонів все одно висковзнули із зачіски. Сховати їх назад мені не вдалося. Узявши сумочку, я вийшла на вулицю, де на нас вже терпляче очікував водій. Здається, його звали Олексієм.

Герман стояв трохи в стороні і розмовляв із кимось по телефону. Його тон був суворий, в ньому відчувались металеві нотки. Подумки я зазначила, що зі мною мій чоловік розмовляла все ж таки трохи інакше, це навіть заспокоїло.

Я декілька хвилин стояла на сходах, не знаючи, що мені робити: сісти в автівку, дверцята якої вже відчинив водій чи дочекатися Германа. На щастя, він незабаром закінчив бесіду.

— Готова? — чоловік підійшов до мене і уважно роздивився кінцевий результат. — Чудово. Те, що треба. Сідай, — він провів мене до автівки і допоміг сісти.

Протягом всього шляху Герман був зайнятий телефонними розмовами. Закінчивши говорити з однією людиною, він одразу телефонував іншій і продовжував вести дискусії на теми бізнесу, цінних паперів і майбутніх поставок продукції. Я не прагнула розібратися в усьому цьому, тому просто дивилась у вікно.

— Домовились, зустрінемося вже на перегонах, — чоловік завершив чергову розмову і поклав одну долоню мені на коліно. Цей його хазяйновитий жест був мені неприємним. Так зазвичай торкаються домашніх тварин, прагнучи показати, хто тут головний чи просто бажають переконатися, що коштовна річ нікуди не зникла. — Сумуєш? — Герман сховав телефон у внутрішню кишеню піджаку і перевів погляд своїх темних очей на мене.

— Ні, — намагаючись виглядати якомога переконливішою, відповіла я.

— А мені здалось, що сумуєш. Вибач, багато роботи. — Зацепін натиснув якусь кнопку, вмонтовану у панель дверцят і перегородка автоматично розділила салон і водійський відсік.

Я занервувала і хотіла відсунутися, але Герман притягнув мене до себе. Моє серце ніби провалилось у шлунок через ту хвилю страху, що буквально огорнула мене. Я розуміла, що рано чи пізно доведеться підкоритися своєму чоловікові, але цей момент відчайдушно хотілось відстрочити.

Зацепін не помічаючи, а, можливо, банально ігноруючи моє тремтіння, почав цілувати мене в шию, трохи боляче стискаючи у своїх руках талію. Я замружилась до різнокольорових крапок перед очима і, здається, ненавмисно прикусила губу. Тільки не це! Тільки не зараз!

Його дотики і поцілунки не викликали в мені нестерпну огидну, вони просто лякали мене. Цей страх змушував мене інакше реагувати на будь-яку дію з боку Германа. Бо саме він і був джерелом цього моторошного почуття, що так міцно вкоренилось у моїй душі.

— Будь ласка, — прошепотіла я, притуливши долоні до широких твердих грудей чоловіка. Він вже навис наді мною, притиснувши мене до шкіряного сидіння усім своїм тілом. — Не треба. Не зараз, — тремтячим голосом попросила я.

Герман швидко випростався і поправив комір на своїй сорочці. Я чомусь думала, що мої слова не подіють на нього. Він пальцями причесав своє темне волосся і знервовано смикнув край піджаку. Я досі не ворушилась, продовживши з насторогою спостерігати за чоловіком.

— Ти занадто поганої про мене думки, Аріно, — холодним тоном промовив Зацепін і подивився на мене. — Я не планував віднімати твою невинність на задньому сидінні автівки.

Більше він зі мною протягом залишку шляху не розмовляв, сконцентрувавши всю свою увагу на новій низці телефонних перемовин.

Коли ми прибули на місце, я трохи занервувала. Вперше я прибула на захід у якості дружини. Поки ми прямувала до наших VIP-місць у супроводі охорони і організаторів, до Германа підійшло близько п’яти чоловік, щоб просто потиснути руку і нагадати йому про їх присутність на сьогоднішньому перегонах.

Я знала про вплив свого чоловіка. Він володів великим холдингом і був постійним спонсором численних проєктів, у тому числі і благодійних. Його значущість у ділових колах була значною, але я не думала, що настільки. Всі так і квапились підійти до Германа, сказати компліменти, схвалити його вибір щодо обраної дружини. Стало навіть якось огидно спостерігати за цим лицемірством.

— Чому зморщила свій красивий носик? — раптом спитав мене Герман, коли ми попрощались з черговим бізнесменом і продовжили прямувати до своїх місць.

— Мені здалось, що тут занадто багато лицемірства, — чесно відповіла я.

— Ні, тобі не здалось, — він чомусь заусміхався.

— Чому ви… ти смієшся? — трохи невпевнено спитала я, відчувши себе ображеною. Склалось таке враження, що Герман глузував з мене.

— Просто всі ці лицеміри абсолютно впевнені, що я вірю в щирість їх слів і намірів. Але насправді я легко зчитую їх корисливі підступні думки. Мене смішить їх самовпевненість. Зараз пропонують дружбу, але варто тобі схибити, одразу першими встромлять ніж у спину.

Я скоса подивилась на Германа і подумки зазначила, що коли він усміхається, мені поруч із ним стає не так вже і лячно.

Перед рядом сходів, що напевно вели нас до наших місць, ми зупинились. Чоловік розпочав чергову ділову бесіду з якоюсь людиною, а я наперед вже знаючи, що нічого цікавого не почую, занурилась у свої думки.

Несподівано неподалік від нас зупинилась червона спортивна автівка. Вона яскраво і гарно блищала на сонці, привертаючи до себе увагу оточуючих. Моя увага не стала виключенням.

Через декілька секунд з автівки вийшов красивий і струнких молодий хлопець із золотистим кучерявим волоссям. На вигляд водієві було не більше двадцяти п’яти. Трохи худорлявий з красивими широкими плечима і рівною поставою. Незнайомець був одягнутий у чудернацький комбінезон чорно-червоного кольору. Судячи з одягу, чоловік мав намір брати участь у сьогоднішніх перегонах.

Не встигнувши активізувати сигналізацію на автівці, гонщик одразу зіткнувся з якимсь гладким чоловіком, який почав сварити його, ніби дитину. Я заусміхалась, спостерігаючи за цією картиною. Блондин не дуже засмутився і спокійно вислухав всі претензії, а після засміявся і дружньо поплескав чоловіка по плечу, щоб той нарешті заспокоївся.

Не знаю, чим саме привернув мою увагу цей гонщик, чи-то зовнішністю, чи-то невловимою легкістю, що прослідковувалась у кожному його незначному русі і погляді. Але мені раптом спало на думку, що було б чудово отримати можливість побалакати із ним. Він не був схожий на інших. Важко пояснити, у чому саме полягала відмінність, але вона володіла якимсь природним магнетизмом.

Блондин поправив блискавку на своєму комбінезоні і вже був готовий кудись піти вслід за чоловіком, який напевно, був його координатором. Але в останню мить, ніби відчувши мій погляд, гонщик подивився у мій бік. Я зашарілась, але погляд чомусь не відвела, хоча варто було б.

Хлопець упевненою ходою попрямував до мене. Сонячні відблиски гарно грали у світлому волоссі, а пронизливий погляд великих блакитних очей просто заворожував. Злегка худорляве обличчя з гострим підборіддям ніби належало дорослій людині, а усмішка і очі — дитині. Здається, саме цей контраст і відрізняв гонщика від усіх інших чоловіків, яких мені доводилось зустрічати раніше.

— Добридень, — його мелодійний голос, здавалось, проник углиб моєї душі.

— Добридень, — мої щоки різко стали гарячими, а на вустах промайнула сором’язлива усмішка.

— Олександр Ломов, — вік кивнув і на знак привітання поцілував мою руку.

— Аріна…, — прізвище мого чоловіка, ніби застрягло у мене в горлі.

— Зацепіна, — пролунав над моєю головою низький голос Германа.

Та легкість і ненав’язливість, що тільки-тільки з’явились в атмосфері одразу були знищені суворим тоном мого чоловіка.

— Дуже приємно познайомитися, — Олександр продовжував усміхатися, ніби не відчув ворожого настрою Германа, і потиснув йому руку.

— Взаємно, — Герман хазяйновито поклав свою руку мені на талію і притягнув ближче до себе, я спиною притулилась до його грудей. — Я — ваш прихильник, — ці слова повинні були звучати як комплімент, але Герман сказав це якось застережливо.

— Правда? — Олександр здався мені здивованим. — Несподівано. Я ще не взяв жодного кубка, щоб заслужити на такого впливового прихильника.

— Саме для цього і потрібні впливові прихильники, щоб у майбутньому брати кубки, — Герман багатозначно подивився на Олександра.

— Це для мене честь, — хлопець заусміхався. — Постараюсь виправдати ваші сподівання. Мені вже час, треба підготуватися.

— Так, звісно, — Герман теж усміхнувся, але мені його усмішка задалась натягнутою. Як дивно. Я гадала, що він буде у захваті через зустріч з улюбленим гонщиком.

— Якщо здобуду перемогу, обов’язково присвячу її вам, — Олександр перевів погляд своїх блакитних очей на мене.

Я не знала, що на це відповісти і як себе варто правильно повести. Пальці Германа несподівано боляче стиснули мою талію, і я ледь не скрикнула, але все ж таки стрималась. Не ризикнувши випробовувати терпіння свого чоловіка, я відсторонено промовила:

— Дякую, але не варто. Краще присвятіть її своїм близьким.

Олександра покликали, і він поспіхом залишив нас. Я мимоволі подивилась на його спину, відчувши, що моє серце раптом забилось частіше. Ім’я Олександра залишило на моїх вуста солодкий присмак.

— Ходімо, ми вже занадто затримались, — невдоволено промовив Герман, і схопивши мене за руку, повів за собою.