Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

5 годин після атаки на Академію

- Ніка, де Том?-вкотре запитала Аль

- Він відійшов у туалет, скоро повернеться. - Ніка вже годину вигадувала відмовки, щоб не пояснювати. Було складно, адже кожна згадка про Тома стріляла болем переживання у неї в грудях.

- 10 разів на годину?

- Тоді він пішов перевірити свою групу.

- Його гурт тут!

- Ладно, ти права, він шукає Джин!

- Джин?

- Так, вона кудись зникла! - Тільки сказавши це, Ніка зрозуміла, що і справді не бачила Джин з самого відкриття малого щита. Де вона пропадає? її допомога була так потрібна!

Ця фраза змусила Аль замислитися, за останню годину, вона чула про туалет 10 разів, ще він ходив провідати Арію, Када із Заком, пару разів шукав Ріка і це при тому, що з Ріком він не товаришує взагалі, та ще й хлопці його не бачили. Але Джин і справді не було видно, це не схоже на правду, але тепер до списку переживань додалася ще й Джин. Аль підозріло подивилася на Ніку, трохи звузивши очі, але та виглядала трохи задумливо і приголомшено, може справді випадково правду сказала? Аль розгорнулася і пішла перевіряти, а Ніка задумливо дивилася їй услід

 

***

Кад і Калі, ось вже годину сиділи мовчки і навіть не дивилися один на одного, і якщо для Када така поведінка була нормальною, то для шебутної Калі абсолютно ні.

Весь гурт Калі і Када вже встиг піти, а ці двоє сиділи.

Зак вже вигадав, як змусити Када піти, але ще було зарано, якщо розірвати коло, то віддача буде сильною і порталу може надовго не вистачити. Але Ріна? Він не хотів завдавати їй ще більшого болю. Від цього на душі ставало так гидко! Адже він помічав! Помічав її прихильність, її незграбні посмішки та збентеження. Помічав, що ось вона весела та товариська, посміхається, а варто підійти йому,  як вона зніяковіло мовчить і слухає. Зачаровано слухає кожне його слово. Помічав, що вона завжди робить все, що він попросить. Помічав... Але... Ігнорував. Поводився з нею, як із молодшою сестричкою, хоч і знав про її почуття, а зараз він хоче пожертвувати її життям, щоб урятувати брата. Хто він після цього? Але що він може? Нічого не робити? Нехай усі загинуть? Нехай, БРАТ, загине? Ні, він не дозволить. Він обіцяв батькам, що подбає про брата... Обіцяв... Ріні він теж дещо обіцяв. У далекому дитинстві, передаючи м'яку іграшку він сказав "ну ось, тепер тебе ніхто не скривдить, я подбаю"

Очі Зака заблищали, але він не заплакав, він прийняв рішення, а люди не плачуть про прийняті рішення.

 

***

Ось вже годину Ріна дивилася, то на Зака, то на Када з Калі, і думала, багато думала. Вона згадувала, згадувала все, що встигла вивчити за 2 роки навчання і все, що знала про Зака. Біль гудів на краю свідомості, відволікав, але Ріна мала мету. Вона точно знала, що Зак робитиме і знала, що зробить сама. Їй було страшно, як ніколи раніше, але вона зробить це, вона не може інакше. Їй не шкода гинути через того, кого любить. Нехай це ніколи не було взаємно. Хоч зараз він і дивиться на неї з жалем, зате дивиться. І нехай обставини були не веселі, але Ріна почувала себе навіть трохи щасливою. Вперше Зак не відгородився від неї “братською” поведінкою. Ріна знову глянула на Када і Калі, і подумала, що хоче, щоб у Зака все вийшло. Вона хоче, щоб ці двоє вижили, і були щасливі, якщо вже в неї більше не вийде. І хоче, щоб Зак теж був щасливий, нехай і не з нею.

***

Ось вже годину Аз бавився, тим що насичував каміння, якого повно біля корпусу енергією і кидав у Тевінцев. Шкоди від цього жарту ніякого, але досить неприємно, річ у тому, що камінь через захист проходить, а наповнений енергією, він через якийсь час вибухає розплавленими піщинками, надто слабо, щоб нашкодити, але у Тевинців тепер весь одяг у підпалинах, у деяких частково оплавилося волосся. Загальний вигляд армії ставав жалюгідний, і комічний, і це їх злило, а, як відомо, злий маг - поганий маг. Маг має бути спокійний.

Саме за цим заняттям Аза застала Аль, нічого не сказала і не запитала, просто пішла, а Аз став кидати каміння частіше і більш жорстоко. Крижана. Шматок снігу, а не людина! Напевно вирішила, що я тут розважаюсь! А я й розважаюсь! Мені весело!

Через хвилину таких переконань, він почав кидати спокійніше, але в душі оселилася нотка гіркоти і занепокоєння.

Жаль, що він не знав, що Алі було не до його дій. Не до його групи, яка пародіювала лідера. Навіть не до власної групи, яка дивилась на неї з очікуванням. 
Вона шукала Джин і Тома, хоча інтуїція вже давно підказала, що вона їх не знайде, але вона не хотіла вірити. Не хотіла додавати імена до свого списку провини.

 

***

Арія та Рік з моменту відкриття малого щита, були разом, Рік казав, що все буде добре, а Арія посміхалася. Зараз вони були єдиною офіційною парою в Академії, адже у магів не заведено створювати стосунки в такому юному віці, але вони були давно заручені. Вони не соромилися своїх почуттів. Ніжна і вразлива Арія, і трохи різкий, запальний, але добрий Рік. Вони були як принцеса та лицар зі старих казок. На самому початку було багато глузування, коли вони гуляли тримаючись за руки або стояли обійнявшись, але після пари бійок і спільних відпрацювань, задираки стали нерозлучними друзями Ріка і все налагодилося, тепер ніхто нічого не говорив, про цю пару.

Арія вже давно проконтролювала перевезення поранених разом із частиною своєї групи, і тепер їй залишалося лише чекати і сподіватися, що вони зможуть врятуватися, хоч і йдуть останніми, тому що Рік не зможе кинути свою групу боротися й піде тільки з ними, а Арія ніколи не зможе залишити його одного, без цілителя.

 

***

5.5 годин з атаки на Академію.

Аль мовчки дивилася на Ніку, а Ніка вже майже плакала. Нерви здавали в обох, і тільки те, що навколо них повно людей із групи Джин і Тома, рятувало від крику.

- Ти знаєш, де вони? - ще раз загрозливо тихо спитала Аль.

- Ні - невпевнено прошепотіла Нік, Аль лише мовчки дивилася і Ніка почала гасати під цим поглядом і сльози бризнули з очей.

- Здається я здогадуюсь що з Джин.

- І що ж?

- Вона… Вона у бібліотеці.

- Що? Бібліотека ж за куполом!

- Саме так! Вона… Вона казала, що завжди захищатиме книги, коли я її востаннє бачила. Я думаю, вона залишилася з ними.

- Це ж самогубство! - приголомшено прошепотіла Аль. Ніка лише кивнула, сльози не крапнули з її очей, хоча судячи по набряклим віям та червоним очам. сліз вже не лишилось. 

Аль була настільки шокована цією новиною, що навіть забула про те, що Тома ще не знайдено. Вона розвернулася і дерев'яним кроком попрямувала до бар'єру. Їй треба подумати.

***

Майже шість годин діти йшли у бік фортеці, їм доводилося часто зупинятися, бо найменші швидко втомлювалися, але шлях не припинявся ніколи і ось уже давно деякі 11-річні обігнали всіх зі своїм вихователем. Всі розуміли, що треба поспішати,чим швидше прийдуть, швидше повідомлять і може їм вдасться врятувати решту тих, хто ще в Академії. Вже десь хвилин 40 виходили перші профільні групи. Групи Нікі, Када та Калі вже практично всі тут, але не всі були раді порятунку. Старші брати чи сестри, та й друзі, зрештою, залишилися в Академії. Це змушувало їхні маленькі серця битися тривожно. 

Скільки ще їм йти?

 

***

Аз жбурляв каміння вже на автоматі, занурившись у себе. Одногрупники Аза вже давно пішли. Поряд були лише діти з бойового факультету, в повних обладунках. Рік стояв перед ними і малював на землі план. План дій на момент, коли щит впаде.

Арія сиділа перед головним входом, на сходах, Аль підійшовши сіла поряд.

- Усі побутовці вже покинули Академію, артефактори практично також. Твоя група вже почала йти разом з ними – тихо заговорила Аль

- Хм - Арія розгорнулася і посміхнулася своєю ніжною усмішкою, як тільки вона вміє - ти справді врятувала всіх.

Аль тільки похитала головою. У її розумінні вона нікого не врятувала, Ніка, Том, Джин, Кад, Зак, Ріна. Це вони рятують усіх. Не вона. Вона просто робить те, що може

- Ти не підеш?

- Піду, коли буде черга Ріка. - Арія знизала плечима. - У моєму серці немає страху - з посмішкою повернула вона гасло бойовиків. 

Аль стиснула кулаки, проковтнула грудку в горлі.

- Щит може впасти будь-якої миті. Зараз його тримають тільки Ніка та залишки накопичувачів, але будь-яка атака…

Не встигла вона домовити, як усіх на вулиці засліпило яскраве світло. Крізь сльози, Аль змогла розглянути, як повільно щит покривається брижами і на ньому починають з'являтися дірки.

- Всі! В середину! Зараз же! - закричала вона, і, схопившись на ноги, кинулася до бойовиків.

- Щит падає! – закричав хтось. Почалася паніка, перервана одним дзвінким голосом.

- Слухати мою команду! Прикриваємо відступ до вежі телепортації. Підняти щити!

 

 

А там десь за сотні кілометрів у бік Академії мчала армія фортеці. Вони вирушили в дорогу одразу, без зборів, без роздумів.

З інших сторін у цьому напрямі стікалися всі загони. Всі хто був поблизу не жалівши себе мчали в академію, на конях, на грифонах, на драконах, користуючись магією. 

Але все, що встигли побачити найшвидші, це як з вікон головного корпусу виривається потужне червоне полум'я і будівля падає, складається як картковий будиночок. Падають знайомі вежі. Руйнується багатовікова історія миру і союзу двох імперій.