3 години від початку атаки на Академію

Поранити справжніх бойових магів, заклинаннями 1 кола, або артефактами-хлопавками, неможливо, але ось розлютити...І затримати, змушуючи тримати щити проти такої дрібниці - можна.

Саме таким чином ось вже кілька годин розважалися юні бойові маги. Вони втомилися, втратили більшу частину своїх магічних резервів, та не зупинялися. Але це мало допомагало.

Аль усвідомлювала, що це неефективно, що якщо вони хочуть врятуватися, треба вигадати щось ще, але ідеї не приходили. Коли артефакти, які можна кидати, закінчилися, вона наказала відходити до головного корпусу, а сама побігла до артефакторів. Вона згадала аксіому, яку вбивали їй у голову на уроках захисних чарів. Чим менше щит, тим менше на нього потрібно мани. Артефакторів вона знайшла швидко, ось тільки з ідеєю виявилися проблеми. Змінити розмір щита закладеного в артефакт, можна, теоретично, але на практиці ще ні в кого не вийшло..

Мозковий штурм організували всі артефактори, що займалися накачуванням манною щита. Ідея прийшла Ніці, вона запропонувала скористатися іншим артефактом з музею, щоб поставити маленький щит на головний корпус, потім відключити великий і під'єднати наповнення енергією артефакту з малим щитом від великого. Ідею схвалили й вже хотіли почати, як Аль спала на думку, що можливо ще не всі перейшли в головний корпус. Треба було перевірити чи всі у безпеці.

***

- Том, в нас проблема! 

- Що, знову? Ніка! - Том різко развернувся і з відчаєм поглянув на Ніку. 

- Справа не в мені, а в артефакті.

- А що з ним? Він вже налаштований на проникливість з одного боку навіть виправляти не треба.

- Так, але подивися на цей контур, він для зовнішнього використання, якщо ми активуємо його всередині, він буде проникним з боку Тевена.

- Ти хочеш сказати ... - Том різко зблід, а в очах почала згасати надія.

- Так, його доведеться активувати зовні, інакше нам кришка.

Діти мовчали мить, а потім Ніка хоробро сказала.

- Я піду.

Вона була схожа на маленького горобця. Бліда, до синяви стискаючи кулачки. Їй було всього 12 років, але вона була дуже смілива. Ніка вже піднялася й розвернулася йти, як Том схопив її за руку і скрикнув.

- Ні!

За якісь частки секунд перед ним пролетіло так багато спогадів. Ось маленька дівчинка в рожевому забрудненому і рваному платті сварить хлопчаків, що задирали менш хоробру дівчинку, а та тиснеться у неї за спиною. Він завжди був слабким та кволим, але просто геніальним артефактором. Його завжди дражнили, але він не міг дати відсіч. Тоді, побачивши її, таку маленьку і сильну, він був неймовірно захоплений. Через місяць його знову задирали хлопчаки з його групи, майбутні бойовики, та на них з нізвідки налетіла ось ця маленька фурія, захищаючи Тома. Тоді він присягнув, що це востаннє. Саме він захищатиме її надалі, а не навпаки. І ось через рік, він навчився битися не гірше за бойовиків, а його талант в артефакториці визнали навіть Наставники. Більше його ніхто не смів образити. Та ніхто, ніколи не дізнався, що все це, зовсім не через злість, на власну безпорадність. Все заради того, щоб захистити, маленьку хоробру дівчинку, що після бійки плакала, над розбитими колінами й дула на свої закривавлені кісточки, які навіть не бачила через очі, що запливли. Заради дівчинки, що готова захищати всіх, окрім самої себе.

Він тоді обробляв її рани магією, й клявся собі, що вона більше ніколи не плакатиме.

- Я піду – рука опустилася на голову Ніці і розпатлала її охайну зачіску. 

Ніка підняла очі й побачила добрий ніжний погляд і зухвалу посмішку, яку вже б точно ніколи не забула. 

***

Аль швидко з'ясувала, що мала рацію. Декілька незайнятих побутовців на чолі з Джин, були в бібліотеці.

Поки всі були зайняті порятунком життя, вони рятували книги, вони завантажували по одному примірнику всіх книг і несли до порталу передаючи до рук дітей й "вихователей", чия черга йти. Вони носилися як шалені рятуючи те, що абсолютно серйозно вважали найважливішим та найціннішим. Ціннішим за власні життя.

- Навіщо ви це робите?- Запитала Аль, Джин подивилася на неї як на хвору, і спокійно як дитині, почала пояснювати.

- У Сардомі була гігантська бібліотека і коли божевільний імператор вторгся в місто, він її спалив вщент.  - Джин позіхнула - У цій Академії надбання всього магічного суспільства за віки існування. Якщо ми дозволимо їх знищити, то відкинемо рівень розвитку магії на багато років назад. Більшість книг тут в єдиному екземплярі.

Ось так. Дуже просто. Поки хтось думає про те, як врятувати життя, інші рятують знання та історію. 

На ввічливе прохання повернутися до головного корпусу, їй відповіли відмовою, сказали, що ще й половини книжок не винесли, хоча б по екземпляру кожної треба. У Аль почала боліти голова. Чому вони не мають почуття самозбереження?

Змирившись із їхнім вибором, вона наказала всім вільним учням допомогти їм, але попередила, як тільки винесуть по 1 екземпляру кожної книги їхня епопея закінчиться. Краще б їм тим часом бути в корпусі. Частину бойових магів, що вже відновилися, вона відправила затримувати ворога, наказавши не просто кидати хлопавки, а виявити кмітливість. Щоб це не означало.

Знайшовши Арію, Аль з'ясувала, що справи йдуть не так вже й погано, вже майже всіх 9 літніх переправили, ще трохи і почнуть відходити старші діти. Надія є.

Ось тільки Том і Ніка відпустили її з небес на землю. Щита вистачить ще на 2 години в кращому випадку.

Простий підрахунок за 3 години змогли піти діти від 6 до 10 років. Ще за 2 години зможуть піти максимум 13-річні. Та й просторники виглядають погано, навколо них у розкид валяються порожні склянки з використаними зіллями, їхні сили закінчуються. Краєм свідомості вона вловила думку, що старост не видно, але мала багато інших справ і шукати їх вона не наважилася. Альна казала прискоритися тим, хто займається бібліотекою, виділивши їм на все лише 1 годину. Потім аби виграти час щит зменшать. Бойовиків на фронті вона також попередила. Ще дітям, сказала що тепер вони пересуваються виключно бігом, часу входити в портал повільно й акуратно, за ручку просто немає.  Нехай це і погрожує нудотою та синдромом “Порталу”. Краще тимчасово відчувати себе погано, але бути живим, ніж залишитись тут. Діти 9 років, це вам не 6, вони міцніші та й не розгубляться при переході, не впадуть. 

Розібравшись із усіма, Аль приєдналася до фронту. Вона вирішила максимально розставити пастки у тій частині академії, що залишиться не закрита під щитом.

Ось тільки Аль бувши бойовиком, а не просмагом не знала, що чим швидше проходять діти, тим складніше старшим утримувати цей чортовий портал. Вони трималися, тихо бубнячи собі під ніс як мантру, що треба ще трохи, ще зовсім трохи. Із закушеної губи в когось повільно потекла крапля крові.