Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Академія магії завжди була місцем, куди прагнули потрапити всі. Вона була на межі двох гігантських імперій, в ній були учні обох сторін, і вважалося, що академія буде не зворушена навіть якщо світ збожеволіє й обидві імперії почнуть війну.

Але, мабуть, світ справді збожеволів, а боги відвернулися від своїх дітей, адже війна почалася, безглузда й нищівна. Всі вірили у недоторканість стін Академії. Всі викладачі й старшокурсники, вірні присязі, відправились до армій своїх країн, одразу, як кордон спалахнув магічним полум'ям. 

Тоді в академії залишилися лише учні. Діти, найстаршим із яких, було 16 років, при чому ці найстарші були далеко не з бойового факультету. З бойового на війну не пішли тільки ті, хто не справив перше повноліття, 14 років. Вам, певно, цікаво, чому Академія взагалі не закрилася?

Що ж, це сталось тому, що, попри те, що вона своїм пологом прикривала частину кордону, дорослі вірили, що для юних магів - це найбезпечніше місце. Ніхто з магів не нападе, туди де живуть і навчаються, їх власні діти, брати, сестри та племінники. 

Але дорослі помилились. Вони помилилися, і тоді біля краю захисного бар'єра з боку божевільної імперії Тевін, вишикувалася гігантська армія. Це було безмежне море з ворожих солдатів, що сягало горизонту. Місцями були видні портали з яких продовжували виходили нові воїни. 

Діти, що залишилися в Академії, зі страхом і захопленням спостерігали за цим. Але найстарші, все розуміли: нічим добрим це не закінчиться. Старости найстарших груп зараз зібралися у великій залі, де проходили всі збори. Їх було лише 13. Два старости бойового факультету, 4 старости факультету побутової магії, 1 факультету цілительства, 3 факультети просторової магії та 3 старости факультету артефакторики. Хтось намагався бути хоробрим, хтось не приховував тремтячих рук. Але можна точно сказати: боялись всі. 
Альнія староста 3 курсу бойової магії виглядала спокійно і серйозно, а у її очах горіла рішучість, яка майже лякала інших дітей.

- Ну знищать вони щит, вони ж не вб'ють нас. - тихо сказав Торн, староста 4 курсу побутової магії, його побоювання були зрозуміли, адже він був родом з імперії Назагор, зараз імперія Тевін була ворогом.

- Вб'ють. - Тихо відповіла Арія, староста цілителів. - Мій батько писав мені про битву під Сардом, вони програвали і їм довелося залишити місто. Вони думали що тевинці, не зачеплять мирний люд. Думали, що ті кого вони лишають стануть бранцями, але виживуть. Вони помилились. Імператор Тевіна спалив місто вщент й вбив усіх. Дітей,  жінок, лікарів, всіх. Імператор Тевіна сказав, що це не люди, а майбутні вороги, що вони виростуть і захочуть помститися. - На хвилинку в залі запанувала тиша. Арія, проковтнула комок в горлі і продовжила.

- Він божевільний. Якщо над тевінцями, можливо, змилосердяться, адже вони не вороги, а майбутня сила, то нас точно вб'ють.

- Аріє, я не дозволю вбити тебе! - запально сказав Рік, обнімаючи дівчину. Рік був другим старостою бойового факультету. Він був з Тевіна і, мабуть, сподівався, що його подругу помилують, якщо він попросить. Але його голос звучав невпевнено і всі розуміли, що для тих, хто з Назагору надія марна. 

Усі мовчали. Без дорослих, одні, вони зовсім не знали, що робити і були не готові приймати рішення. Напружена тиша гнітила, всі старости поринули в себе і боялися сказати ще хоч слово, щоб не нагнітати ще більше.

Різко, впустивши стілець, з місця піднялася Альнія й холодно подивилась на всіх. Вона була так само задумлива і рішуча, як і інші, але всміхнулася якимось своїм думкам, її посмішка була сумною і у всіх по спині пробігли мурашки.

- Кад, Ріна, Зак - звернулася вона до магів простору - Чи зможете ви відкрити портал у Назагор?

Хлопці переглянулись і невпевнено кивнули. Зак, найстарший із них взяв слово.

- Якщо ти хочеш переправити повідомлення до столиці, то це можна, але купол зламають раніше ніж допомога прийде.

- Ні, я хочу евакуювати, хоча б наймолодших.

- Ми не зможемо відкрити його далеко, та й тримати портал працюючим, щоб усі встигли пройти, надто складно.

- Далеко не треба, менше ніж через тисячу кілометрів на північ є фортеця Дардея, вона досить велика, щоб вмістити всіх нас, та й звідти вже можна буде переправитися далі, але поки й цього буде достатньо, щоб бути в безпеці.

- Тисяча кілометрів це теж не близько ... - хлопці знову переглянулися. Зак почухав голову, важко зітхнув, ніби набираючись рішучості - Ми зможемо. Особливо якщо всією групою тримати будемо. Але скількох же ми повинні переправити?

- Всіх кого зможемо - слова падали вагомо і різко, й здавалося, що вони одразу стають тягарем відповідальності, до якої діти просто не були готові, але часу на прийняття не було. 

- Торк, Джин, Рея, Калі, на вас збирання дітей, збирати речі немає часу, організуйте ваші групи, щоб вони зібрали дітей, переправляти почнемо із наймолодших. Ще раз повторю, збирати речі часу немає

- Добре - кивнув Торк.

- Тоді швидше! Зак ви теж починайте. - наказала Аль

Просторовці та побутовці, мало не бігом вирушили виконувати завдання. Кожен, розумів покладену на нього роль і сперечатися про те “чому ти командуєш”, ніхто не хотів, адже тоді він би переклав на себе відповідальність не тільки за завдання, а за них усії. До того ж дії давали можливість відірватися від страху, що здавалося вже дістався самої суті душі.

- А нам що робити? - Запитав Том, негласний лідер усіх артефактів.

- Для вас найважливіше завдання – відповіла Альнія, слабко посміхнувшись – бар'єр навколо Академії, тримається завдяки артефакту. Ось що хочете робіть, але він має протриматися максимально довгий термін.А всі хто не буде зайнятий цим, нехай роблять будь-які бойові амулети, які вміють, хоч хлопавки, будь-які.

- Ми краще вибухові- посміхаючись, кивнув Аз, ось кому все як гусю вода, майстер проказ, він розумівся на таких амулетах.

Усі артефактори залишили зал, і в ньому лишилося лише троє. Всі мовчали, задумавшись про своє, мовчання перервала Арія, сказавши, що її група допоможе побутовим. Залишившись на одинці, Алія довго подивилась в очі Ріку, і в його очах вона бачила тільки розуміння й згоду.

- Рік збери всіх наших.

- Так, мій генерале, - жартівливо вклонився Рік. Коли він прийняв рішення його страх відступив. Хоча відверто кажучи, для нього страх завжди був чимось миттєвим і незначним. Весело насвистуючи він пішов із зали.

Коли всі покинули зал, Альнія осіла на підлогу, всі сили, здавалося, покинули її. Вона розуміла трохи більше, ніж решта. Розуміла, що навряд чи саме вона виживе. Сама для себе вона вже вирішила що якщо і піде з Академії - то останньою. Але вона не боялася смерті, у її очах горіла рішучість. Вперше у своєму житті, вона молилася богам, просила, щоб якнайбільше дітей пішло, і щоб відвага битися до кінця не покинула її. Тяжко підвівшись на ноги, вона пішла у гостьову бойового факультету, де мала зібратися решта. Їй було гірко від того, що вона повинна сказати і зробити, але вона не могла інакше.

Перед її очима стояв лист від її дядька, рядки проносилися перед очима знову і знову. “Я змушений повідомити тобі...сумні вісті...батько... брат... билися...загинули захищаючи...Твоя мати... цілителем у Сардомі...Брата...посмертно...Принц був у місті...Вони врятували йому життя...Вам дарували...Пробач.. Сумую разом із тобою”.

На очі навернулись сльози, але вона не дозволила собі плакати. Не зараз.