- Ліліан! - на порозі тут же з'явилася Саманта, знову обійняла мене, заспокоюючи.

- Що сталося, дитинко?

- Вона не дала йому мене торкнутися! Заричала, і Ендер він… - далі я знову заплакала.

- Погано! Дуже погано! Ендер не знає, що ти все ще кохаєш його! Він думає, що ти плачеш через Лукаса і вовчиця зараз його не прийняла! Бідний мій хлопчик, хоч би він чого не надумав! - майже плачучи пояснила жінка.

- Мені потрібно йти, Ліліан! Мені потрібно знайти Ендера і все розповісти! Будь тут, будь ласка! - відчайдушно попросила жінка, а я просто кивнула.

Після того як Саманта пішла, я знову захотіла помитися... мені здавалося, що запах Лукаса в'ївся в мене намертво. Не пам'ятаю скільки минуло часу і скільки я просиділа у ванній, але отямилася, коли знову відчула присутність Ендера. Цього разу він не поспішав підходити до мене. Завмер біля дверей. А я знову мовчки плакала. Він знову підійшов до мене, і цього разу присів навпочіпки. Я почула його напружений голос.

- Це правда, що сказала мати? Ти все ще кохаєш мене? - запитав він, я вперше за довгий час подивилася йому в очі. Він був увесь подряпаний, брову й око залито кров'ю, розсічено губу й підбито вилицю. Але його очі зараз дивилися мені немов у душу. І я, напевно, занадто довго мовчала, раз Ендер повторив своє запитання.

- Відповідай, Ліліан! Мені важливо знати! Я хочу почути це від тебе! Ти кохаєш мене? Чи… - продовжити я йому не дала, перебила…

- Кохаю! Ендер! Я так тебе кохаю! Але те, що сталося... Ти не пробачиш мені, я знаю! Я зрадила тебе, і я... Я не хотіла цього! - ковтаючи сльози ледве видавила я, - Я не хотіла близькості з ним, але він змусив, через мітку! Я просто не могла чинити опір! А вовчиця... вона... вона... - у мене почалася істерика.

- О, Ліліан! Дівчинка моя! - Ендер обійняв мене, і притиснув до себе.

- Пробач! Пробач мені, Ендер! Я не хотіла! Не хотіла! - знову повторювала я одне й те саме.

- Я пробачаю, пробачаю тобі, дівчинко моя! Ти не винна! Це моя провина, я знову не вберіг тебе! Я повинен був тебе оберігати! Який я до біса, Альфа, якщо я свою пару, свою кохану, не зміг уберегти... Я знову не зміг! - Ендер усе стискав мене в обіймах, а я більше не могла ігнорувати злість вовчиці. Заричала, і рик був не мій, Ендер відпустив мене.

- Може ти змиєш із себе кров Лукаса? Може тоді вона не буде так реагувати? - запропонувала я.

- Сходи поки що, поїж! Нашому синові потрібні сили! А я помиюся поки що! - виставив він мене за двері. І я постаралася виконати його прохання.

Коли я повернулася в кімнату, Ендер стояв біля вікна. Я не хотіла більше говорити, мені було важко зараз. І якщо чесно хотілося спати. Тому зняла з себе сукні та лягла на ліжко. Через якийсь час до мене приєднався Ендер. Він якийсь час обіймав мене, але знову почув мій рик, точніше рик вовчиці, і руку свою прибрав. Добре, що взагалі дозволила спати з ним поруч.

Тиждень ми приходили до тями. Спілкувалися мало. Лише разом засинали.

Ендеру теж знадобився час, щоб усвідомити те, що сталося.

А я не змогла розібратися в собі навіть через тиждень. Усе було просто і зрозуміло, коли на мені була мітка Ендера. Мене до нього тягнуло фізично. А потім з'явилися справжні почуття, я закохалася... Я пам'ятаю це почуття. Я так сильно закохалася... і це тяжіння, я потребувала його буквально щохвилини. Потребувала його дотиків, поцілунків, обіймів і близькості! Я завжди його хотіла, і пам'ятаю те почуття, як ловила кайф від усього, що відбувається, вовчиця... але не зараз…

Зараз усе змінилося. Я не відчуваю фізичної тяги до Ендера і мені не хочеться близькості з ним, мені взагалі не хочеться сексу ні з ким. Я відчуваю іноді, як тужить вовчиця, і вона не дозволяє зараз, щоб Ендер обіймав мене довше хвилини. Довгих поцілунків теж немає, вона завжди гарчить, коли Ендер владно намагається мене обійняти й поцілувати. Я стала відчувати байдужість на фізичному рівні до Ендера…

Але... я кохаю... Все ще кохаю його. І тільки почуття, решти в мене немає, і Ендер це відчуває, відчуває, що між нами виростає стіна.

Минув місяць і я не даю себе більше поцілувати, обійняти, пригорнутися... вовчиця щоразу гарчить, а мені просто цього не хочеться.

- Ти все ще кохаєш мене, Ліліан? Прошу тільки скажи правду, я просто хочу знати! - майже щодня запитує в мене Ендер.

- Кохаю Ендер. Але поки що ці почуття це все що в мене є! - завжди відповідаю йому так.

Сьогодні Ендер покликав мене гуляти в ліс, ми довго йшли пішки, бо вовка Ендера я зараз не сприймаю. Знову опинилися на моїй улюбленій галявині, сіли на траву і дуже довго мовчали. Кожен думав про своє…

- Ендер! Вкуси мене знову!

- Що? - напружився Ендер.

- Я так більше не можу! Я відчуваю, як вовчиця впливає на мене! Її туга за вовком Лукаса впливає на мене! Я все ще кохаю тебе, це правда, але це моя людська сторона. Я знаю, що якби з народження була вовчицею, я б зараз тебе зненавиділа як вона! Вона вже забрала всі мої емоції, я відчуваю до тебе байдужість на фізичному рівні. Не хочу твоїх поцілунків і обіймів. І я відчуваю, що далі буде тільки гірше. Я не хочу втратити тебе! Я хочу знову відчувати тебе, як раніше! Хочу відчувати тебе тут! - приклала я долоньку собі на груди в ділянці серця, - Вона потихеньку забирає тебе в мене! - зі сльозами на очах ділюся я з Ендером своїми переживаннями. Усю мою промову він був насуплений і сумний.

- Ні, Ліліан. Я не можу цього зробити!

- Я не хочу втратити тебе, Ендер! Прошу! - знову заплакала я і втупилася на нього з благанням в очах.

- І не проси Ліліан! Третього укусу ніхто не переживе! Я не хочу, щоб із тобою щось трапилося, нехай краще ти не будеш до мене щось відчувати, але ти будеш жива... Ти потрібна мені! Ти потрібна нашому синові.

- Ти... ти просто не пробачив мені! - здогадалась я. - Ти не зможеш пробачити мені близькість із Лукасом, ось і все... ти й твій вовк просто не хочете мене більше! - серце розривається від цього болю, розчарування, туги, відчаю. Сльози безупинно котилися з моїх очей і зараз мені здавалося, що й померти від такого душевного болю цілком можна. Не могла більше дивитися на Ендера. Різко встала і захотіла піти!

Але не встигла ступити й кроку, мене тут же притиснули до землі. Ендер навис над мною.

- Ти навіть уявити не можеш того, з чим я борюся щодня! Мені вити хочеться від того, що я не можу тебе тепер торкатися! Що не можу тебе цілувати! Не можу пестити твоє тіло! Як кожен злий рик твоєї вовчиці приносить моєму вовку невимовний біль, біль від неможливості бути з тобою!

- Я божеволію від туги за тобою, дівчинко моя, - Ендер ніжно торкнувся рукою моєї щоки, але одразу ж почув гарк і прибрав руку, - Я так кохаю тебе, Ліліан! І я дуже хочу тебе! - довго дивився Ендер у мої очі й в них, я побачила немов відображення своїх, і зараз бачу те, що йому набагато гірше, ніж мені.

- Хочу поцілувати тебе, чорт забирай! - зривається Ендер і цілує мене. Я навіть насолодитися ним не встигла, вовчиця гаркнула і моєю рукою відштовхнула від себе Ендера.