Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Б'ю кілька разів кулаком по керму. Що робити? Вдома її точно на ніч не залишу. Їй взагалі краще поруч із моєю донькою більше не з'являтися. Ця Свєта, чи Лєна, чи як її там, узагалі не пам'ятаю імені, надто погано впливає на мою Олю. До знайомства з нею в нас ніколи не було таких проблем. А після - понеслося.

Гаразд, відвезу до готелю. Заплачу за номер, нехай проспиться. Вранці дорогу додому сама знайде.

Пробиваю по навігатору найближчий готель, різко тисну на педаль газу і машина зривається з місця.

Але далеко від'їхати не встигаю.

- Зупини, мені погано, - долинає з-за спини і я різко б'ю по гальмах.

- Виходь, - відкидаюся назад на спинку, у дзеркало заднього виду спостерігаю за незграбними спробами дівчини вибратися з салону автомобіля.

Вона відчиняє дверцята, вивалюється з машини. Втомлено прикриваю очі. Дожився до того, що розвожу по домівках п'яних подружок доньки. Тарабаню по керму, поглядаючи на годинник. Десять хвилин минуло, вона там жива взагалі?

Вибираюся з автомобіля. Обходжу капот і застигаю біля відчинених пасажирських дверей. Дівчина сидить на землі, долонями стискає голову, волосся впало на обличчя, а й без того коротка спідниця задерлася до непристойності.

Сідаю навпочіпки поруч із нею.

- Хріново? - питаю, та у відповідь киває. - Буде тобі уроком. Щоб не напивалася більше так сильно, - кажу неголосно, сам посміхаюся, згадуючи свою молодість. Щоправда закінчилася вона дуже швидко, бо Рита завагітніла і стало не до розваг.

Я міг би кинути її тут і поїхати, але натомість поруч із нею сиджу і чекаю, коли відійде. Адже вона теж чиясь донька. Мені хотілося б, якби Олька моя колись у халепу потрапить, щоб про неї теж хтось подбав.

- Я не пила багато, - раптово вимовляє вона сиплим голосом. Хвилин п'ять збиралася з думками, щоб сформулювати відповідь. - Один. Келих. Усього. - Говорить повільно, з паузами.

На мене погляд піднімає. Очі червоні. Віями своїми довгими плескає.

- Від одного келиха, сонечко, так не розвозить.

Піднімаюся, озираюся на всі боки, через дорогу помічаю цілодобову аптеку.

- Чекай тут, - хмурюся, зачиняю дверцята машини й перебігаю дорогу.

Назад повертаюся з пляшкою мінералки і засобом проти похмілля.

- Ось, випий, трохи краще має стати, - ставлю перед нею на землю.

Вона тягнеться до пляшки, возиться з кришкою.

Я без слів відбираю її в неї, легким рухом відкриваю. Протягую назад.

- Спасибі, - видавлює із себе. Жадібно робить кілька ковтків, починає кашляти, подавившись.

- Ліки прийми.

Відходжу від неї на кілька кроків. Роздивляюся вуличні ліхтарі. На дорогах порожньо. Час від часу парочка машин проїжджає. Не можу повірити, що замість якісного сексу я волонтерством займаюся. П'яних дівчат до тями приводжу і слідкую, щоб нічого не сталося. Зате цього часу вистачає, щоб нарешті заспокоїтися.

Олі пощастило. Відбудеться мінімальним покаранням.

- Мені трохи краще, - мої думки обриває голос дівчини.

Обертаюся. Вона вже стоїть на своїх двох, щоправда невпевнено, впирається боком у машину. Обіймає себе за плечі. Відвертається вбік, не витримавши мого погляду на собі.

- Сідай, - командую холодно.

На мій подив дівчина забирається на переднє сидіння.

Поправляє волосся, на мене поглядає.

- Так і будеш усміхатися чи адресу свою нарешті мені скажеш? - запитую, поки вона знову не заснула.

- А... третій гуртожиток, на Адміральській, - вимовляє і знову віями плескає, немов кокетує зі мною.

- Пристебнися, - чеканю холодно і виїжджаю на дорогу.

Через кілька хвилин тиші вона знову запитує.

- А ти старшокурсник?

Я усміхаюся.

- Ні.

- Тоді на аспірантурі навчаєшся, виходить? - у її голосі прослизає істерика. Найімовірніше гадає, чи веду я в неї якісь пари. Навчальний рік тільки тиждень тому почався, усіх преподів ще не бачила.

- Я до вашого вашого універу жодного стосунку не маю.

Поруч чується розслаблений вдих.

- А дівчина є?

Ну, точно вирішила спокусити мене. Тепер починаю сумніватися щодо побаченої сцени у гаражі.

- Є. І не одна, - вимовляю, не відриваючись від дороги.

- Ясно. А ти...

- Ви, - різко перебиваю її, не даючи поставити чергове дурне запитання.

- Що? - запитує зі здивуванням. А мій погляд знову на її ноги ковзає.

- У нас із тобою, дівчинко, різниця у віці років двадцять, тому ви, а не ти.

Вона починає сміятися, але швидко затихає, коли розуміє, що я не підтримую її веселощі.

- Це не жарт був, так?

- Уловлюєш ти швидко, - уїдливо кажу я. - А тепер закрий свій милий ротик і дозволь мені тебе довезти до гуртожитку в тиші. І спідницю поправ, я вже встиг твої трусики з усіх боків роздивитися.

- Ох, - скрикує і максимально вниз спідницю натягує. Зверху на коліна долоні складає. Сама пристойність, не інакше.

Як вам наші герої?)