Від знайомства до тісної близкості - п'ять хвилин.

Новий рекорд.

Майстерність, відточена до досконалості.

Ця киця безумовно добре знає свою справу.

Щойно ми увійшли до приватної кабінки, вона одразу ж без слів опустилася переді мною на коліна й почала розстібати мою ширінку.

Ніч із цією спокусливою молоденькою брюнеткою змушує всі думки і проблеми вмить зникнути.

- Ось так, - дихаю важко, зариваюся пальцями в її довге волосся.

Задоволення перериває звук мого телефона. Розфокусованим поглядом ковзаю по екрану.

Колишня дружина.

Ми провели разом десять років, вимотали одне одному всі нерви і розійшлися не дуже красиво. Зі скандалами та погрозами.

Я ситий по горло її істериками. Тому скидаю виклик та кидаю телефон на диван.

Йди до біса, Рито, зараз не до тебе.

- Продовжуй, не зупиняйся, - знову заохочую, тисну на потилицю, і хочу одного - отримати свою розрядку. Вона вже близько.

Але екран мобільного знову загоряється, освітлюючи напівтемне тісне приміщення. Я стискаю щелепи, ігноруючи дзвінок.

Але слідом приходить повідомлення.

"Терміново візьми телефон, справа стосується нашої доньки!"

Стандартні фразочки для маніпуляції зі мною давно не працюють. Перевертаю телефон екраном донизу, відкидаюся на спинку дивана, але не відчуваю такої розслабленості, як до цього.

Колишній вдалося домогтися свого.

Як виявилося, чоловіком я бів поганим, Рита про це сказала мені мільйон разів. Але доньку занадто люблю, щоб виявитися ще й поганим батьком.

- Кицю, стоп. - На відміну від колишньої, яка натяків не розуміє, дівиця тут же гальмує. 

Посміхаюся їй: 

- Хвилина і продовжимо.

Беру мобільний, встаю з дивана, натягую штани. Ремінь із ширінкою не чіпаю. Найменше хочу чути зараз голос Рити, але все ж набираю.

- Макс, ти взагалі в курсі, чим твоя дочка займається?! - Рита одразу впадає в істерику. - Я починаю шкодувати, що піддалася на ваші вмовляння і не забрала її із собою закордон.

- І тобі привіт. Давно не зідзвонювалися. Оля пише вдома курсову з подругою. Це щось непростиме? - Скільки б не обіцяв собі, стримати іронію не виходить.

- Я так розумію, ти зараз із черговою тьолкою розважаєшся, якщо не в курсі, що робить твоя донька замість курсової. Я тобі посилання на її другу сторінку відправлю. Помилуйся! Попереджаю, Алмазов, якщо вона провалить ще одну сесію, я переведу її в Гамбург.

Рита відключається, у месенджер одразу ж посилання летить.

Відсуваю від себе дівчину, яка скиглить.

- Почекай трохи, - шиплю роздратовано.

Вечір, бляха, остаточно зіпсовано.

Переходжу за посиланням і в мене стається приступ гніву. 

Я Олі сказав, що у відрядження на кілька днів відлітаю. Сам у готелі номер зняв, не тягати ж коханок у будинок, де донька може нас побачити. І Оля, схоже, вирішила влаштувати вечірку в моєму будинку. Інакше як пояснити той факт, що якісь відморозки по моєму італійському дивану ногами топчуться?

Із силою стискаю телефон, різко піднімаюся і застібаю штани. Іду до дверей, у спину мені несеться жалібне:

- Макс, а як же я?

- Наступного разу, - йду, навіть не обернувшись.

Ну, Олю, відшмагати б тебе гарненько за такі витівки, та доросла вже для такого!

Зазвичай я стриманий у своїх емоціях і мене складно вивести з себе, але сьогодні особливий випадок.

Ще не під'їхавши до будинку помічаю ілюмінацію на всю вулицю. Мій будинок, немов новорічна ялинка, світиться всіма кольорами. Із силою стискаю кермо, зі скрипом гальмую за пару метрів від власних воріт, бо довкола понатикані тачки, що загороджують проїзд на подвір'я.

Іду доріжкою, уже передчуваючи, як розжену всіх на хрін і покараю доньку.

Ніякої безлімітної картки.

Ніяких канікул на Балі.

Ніякої участі в показі мод у Парижі.

Уже майже дійшовши до вхідних дверей чую якийсь шум із гаража.

Бляха! Я ж щойно тачку з аукціону пригнав.

Змінюю траєкторію і прямую туди.

- Я не хочу, Денисе, відпусти, - чую жіночий голос і метушню. - Денисе...

Картина, яка постає переді мною, вочевидь не те, що я очікував побачити у власному будинку, коли повідомив доньці, що їду у відрядження.

Якийсь пацан затиснув просто на бампері моєї тачки дівчину, і намагається взяти її прямо тут. Та відпирається, але мляво, одразу стає зрозуміло, що надерлася вхлам.

Він задирає її спідницю, а я роблю глибокий вдих, намагаючись діяти більш стримано. Завтра таблоїди не повинні рясніти заголовками, що Максим Алмазов побив до напівсмерті якогось малолітку.

- Тобі, здається, додому вже пора, - беру пацана за шкірку і віддираю від дівчини, штовхаю в бік виходу. Той не губиться, розвертається, щоб обуритися, але, зустрівшись зі мною поглядом, одразу ж здувається.

Упізнав.

- В-вибачте, - вимовляє і змивається.

Повертаю голову до дівки. Та сповзла по капоту на підлогу. Смикаю її за руку вгору. На ногах зовсім не тримається.

- Гей, оговтайся, - кілька разів легко б'ю її по обличчю, і та розплющує очі.

Дідько, тут, здається, щось міцніше за алкоголь. І це все відбувається в моєму домі.

- Ти хто? - запитує і знову прикриває повіки, облизує пересохлі губи. Пухкіі соковиті губи.

На мить зависаю на цих губах, потім даю собі уявного ляпаса, це все через те, що мене витягли в такий момент, не давши красуні закінчити справу.

Обличчя цієї блондинки здається знайомим. Раптово мене осіняє. Це ж та сама подружка, з якою Олька курсову робити збиралася. Фотки її в інсті доньки бачив, вони завжди разом тусуються.

- Йти сама зможеш? Я таксі тобі викличу, - спочатку вимовляю, а потім розумію, що в ніч її одну в такому стані з незнайомим мужиком краще не відправляти. Мені має бути байдуже, але знову ж таки, мені зовсім не потрібні статті із заголовками: "Дівчину було зґвалтовано після вечірки в будинку Алмазова".

Мені потрібна чиста репутація, нуль скандалів і пліток у наступні кілька місяців.

Саме тому перехоплюю її за талію і веду до свого позашляховика, який залишив на узбіччі дороги.

- Я не хочу йти нікуди, - упирається. - Не піду з тобою.

- Заспокойся, - струшую її, - додому тебе відвезу. Ти де живеш? Адресу свою пам'ятаєш?

- Точно додому? - із сумнівом дивиться на мене. Спотикається, і мені доводиться її ловити.

Її пружні груди опиняються перед моїми очима. Цей виродок встиг трохи край топіка задерти і я швидко поправляю його. Тому що киця і справді спокуслива. Ноги довжелезні, дупа що треба, личко як у ляльки, губи...

Чорт, Алмазов, про що ти думаєш?

Скільки їй років?

Ольці моїй дев'ятнадцять. Цій має бути стільки ж, хоча виглядає трохи старшою.

- Точно додому, - відповідаю. - Почекай у машині, я зараз повернуся, - заштовхую її у свій позашляховик і про всяк випадок на сигналку ставлю, щоб не втекла.

Іду назад до будинку.

Господи, скільки тут таких дівчат? Не можу ж я кожну особисто додому відвозити!

Відчиняю двері й одразу, не розбираючись, клацаю по "майстер" вимикачу, і в будинку одразу гасне світло і вимикається музика. Чуються розчаровані стогони і крики. Клацаю вдруге по вимикачу і у вітальні знову запалюється світло.

- Той, хто залишиться тут через п'ять хвилин, опиниться у відділку поліції. Час пішов, - вимовляю досить голосно, щоб почули всі.

У цей же момент починається справжня паніка. Усі кинулися до виходу. Я з непроникним обличчям чекаю моменту, коли залишуся в хаті сам на сам із донькою. Вона занадто доросла для виховних моментів, але ніколи не пізно почати.

- Тату, я... - вона дивиться на мене величезними очима, налякана, розгублена. Зазвичай один такий її вигляд і моє серце тане, але не цього разу. Зараз я не просто злий, я до біса сильно злий.

- Заткнулася, - вимовляю, і від мого тону вона здригається. Бо раніше ніколи не дозволяв собі розмовляти з нею в такому тоні. - Мені потрібно відлучитис, повернуся за... - дивлюся на наручний годинник, - за хвилин сорок. Щоб тут була ідеальна чистота, - обводжу рукою засрану вітальню.

Сорока хвилин мені має вистачити, щоб провітрити мізки і трохи охолонути перед розмовою з донькою.

- Але, тату, тут навіть клінінгова компанія за день не впорається, як по-твоєму я маю все це за сорок хвилин прибрати? - обурюється, зовсім забувши про почуття провини.

- А мені плювати як! Хочеш, язиком тут усе вилизуй, а коли приїду, серйозно поговоримо, - гаркаю, не в силах остудити свій гнів.

Грюкаю вхідними дверима, швидким кроком іду до своєї машини. Навколо порожньо. У цей момент розумію, що якби існувала машина часу, то повернувся б у минуле і порадив би собі дев'ятнадцятирічному завжди користуватися презервативами. Моє життя тоді виявилося б набагато простішим.

Клацаю пультом, розблокую двері, забираюся на водійське місце. Тисну на кнопку “старт” і двигун починає приємно бурчати.

Обертаюся назад.

- Гей, ти заснула чи що? - дивлюся на дівчину, яка розляглася на задньому сидінні. Тормошу її, але вона, схоже, у відключці. - Бляха, адресу ж не назвала мені.

Дівчатка, додавайте книжку до бібліотеки, щоб не проґавити продовження історії! Якщо вам подобається початок - відсипте реакцій) Ваша підтримка дуже важлива!