Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Одруження наосліп

Зміст книги: 47 розділів

Спочатку:
Глава 1
76 дн. тому
1-1
75 дн. тому
Глава 2
74 дн. тому
2-2
73 дн. тому
Глава 3
72 дн. тому
3-2
70 дн. тому
Глава 4
70 дн. тому
4-2
69 дн. тому
Глава 5
68 дн. тому
5-2
67 дн. тому
Глава 6
66 дн. тому
Глава 7
65 дн. тому
Глава 8
64 дн. тому
Глава 9
62 дн. тому
Глава 10
62 дн. тому
Глава 11
61 дн. тому
Глава 12
61 дн. тому
Дейкер
60 дн. тому
Глава 13
59 дн. тому
13-2
58 дн. тому
14
57 дн. тому
14-2
56 дн. тому
Глава 15
54 дн. тому
Глава 16
54 дн. тому
Глава 17
52 дн. тому
Глава 18
50 дн. тому
18-2
48 дн. тому
Глава 19
46 дн. тому
19-2
43 дн. тому
Глава 20
41 дн. тому
Глава 21
39 дн. тому
21-2
36 дн. тому
Глава 22
34 дн. тому
22-2
32 дн. тому
Глава 23
29 дн. тому
23-2
27 дн. тому
Глава 24
25 дн. тому
24-2
21 дн. тому
Глава 25
19 дн. тому
25-2
17 дн. тому
Глава 26
14 дн. тому
26-2
12 дн. тому
Глава 27
10 дн. тому
27-2
7 дн. тому
Глава 28
5 дн. тому
28-2
3 дн. тому
Глава 29
0 дн. тому

У паніці я мало не кинулася за ним. У-у, стояти тут, наречену зображати! Поки вороги щось явно замислюють!

Довелося шукати поглядом хлопців. Танза був на іншому кінці зали, Бейн поряд із ним – схоже, непомітно про щось перемовлялися, поки некромант брав з підносу келих.

Раян! Трохи піднявши голову, обвела поглядом стелю. Ось він!

Витягнувши на столику руку, я непомітно вказала на двері. Раян трохи нахмурився, я легенько мотнула головою в той же бік. Друг зрозумів, кивнув і зник у потайному ході.

Так, тепер треба і мені підібратися до наших ходів. Я стиснула руку Міллі – та зрозуміла, одразу повела мене із зали до одного з віддалених пустинних коридорів нагорі.

Благо, бічні сходи пустували і можна було поквапитися.

– Раяне! – покликала я біля низького отвору вентиляції. Який ми власноручно свого часу проробили. Для зручності.

У вентиляції стоять магічні амулети, вони підхоплюють і передають звук по всьому розгалуженні.

Щоправда, іноді це супроводжується гудінням усередині стін... Але зараз за гучною музикою та шумом свята ніхто й не помітив.

– Шейлі, – через кілька довгих хвилин озвався хлопець здалеку. – Тримай!

Мені в руку тицьнув струмок магії з підсилювачем звуку. Поєднавши її зі своїм заклинанням, я прислухалася.

Так і бачила Раяна, що обережно виглядає в одну із потаємних щілин нашого ходу. Певно, десь над черговою люстрою. Підібрався якомога ближче до наших ворогів, які намагалися прикритись від випадкового прослуховування.

Угу. Не в мене вдома.

– Кажу ж, вона більше не завадить, – відповів Болстон на запитання, яке я не чула.

Про кого це вони? Про мене? Міллі? Келарінду?

– Тут все втикане артефактами, – в голосі Дейкера проявилося незвичне роздратування.

Він трохи помовчав – мабуть, озираючись. Зважаючи на все, не побачив нічого підозрілого, і тихо додав:

– Те, що ми чекали, привезли. Воно тут, у моєму новому кабінеті. Забирайте дуже обережно, аби ніхто не помітив.

– Що? Що це? – прошепотіла Міллі, яка припала вухом до мого вуха.

– Тс! – приклала я палець до губ, нашвидкуруч оглядаючи коридор. Порожньо.

З боку Раяна пролунали шуми, кроки.

– Шейлі! – прошепотів друг. – Він повертається до зали! Біжи! Я перевірю, що у нього в кабінеті.

– Будь обережний! – вигукнула я, деактивуючи заклинання.

І кинулася назад до гостей – доки нікого довкола не було, бігом.

І навіть встигла раніше за Дейкера! Поки він пробирався між танцюючими парами в банкетну залу, ми з Міллі зрізали шлях і пройшли непомітною бічною дверкою для слуг.

Ніхто не звернув на нас уваги, і коли Дейкер з'явився біля фуршетних столів, я вже стояла за своїм, доїдаючи дбайливо накладені Міллі десерти.

Дейкер був так само милий і привітний. Не чула б його попередній тон – нізащо не повірила б, що на душі в нього зовсім не так безтурботно і райдужно.

Але два мерзотники явно щось вимишляли. Окрім вивезення всього енера, котрий зовсім не належить їм по праву!

Чоловік залишався таким же милим весь вечір. Ми станцювали ще кілька танців – цього разу серед інших гостей і без жодних дивних сонячних променів.

Тільки рудої Келарінди я більше не бачила. Анджі повернувся один, за півгодини після Дейкера. Не міг же він її прикопати в нашому саду, щоб потім нас же і підставити?

Радше повірю, що дав пару злодійських уроків донечці для руйнування нашої родини у шлюбну ніч. Ще б знати, що вони задумали! І яка така «вона» їм більше не завадить!

Дейкер не видавав своїх задумів, виконуючи роль дбайливого нареченого. Бейн якось непомітно зник, покинув свято. Трохи згодом не стало і Танзи. Схоже, хлопці пішли готуватись.

Правда, відлучившись кілька разів у свою кімнату, я їх і там не застала. І в потайному ході було підозріло тихо.

– Раяне! – покликала на зворотному шляху в коридорі, біля чергового виходу вентиляції.

Тривога наростала. А раптом щось трапилося? А раптом Болстон його помітив? Схопив при спробі забратися до кабінету?

– Шейлі, – через кілька довгих хвилин озвався Танза, визирнувши з отвору.

І тут на сходах почулися кроки Дейкера. Ні в яку не може дати мені спокій!

– Де всі? – прошепотіла я, поки чоловік не вивернув з-за рога.

– Все... нормально, Шейлі. Готуємось. Нашим у штаб передали.

Від мене не приховалася затримка, викликаючи ще більше напруження.

– Раян повернувся? – запитала я холодіючи, але в цей момент Дейкер таки вирулив до нас.

Я відсахнулася від вентиляції. Міллі поспішила підскочити ззаду і почала поправляти фату.

– Головне, відпекайся від нього! – ледь чутно шепнув Танза, розчиняючись у напівтемряві.

– Шейлі? – Дейкер пригальмував. – Все в порядку?

– Ви ні на мить не залишаєте мене одну, – не втрималася я, дуже намагаючись, щоб не звучало докором.

Дейкер трохи розгубився.

– Вас довго не було, – озвався.

Ну... мабуть, таки довго. Поки всі кімнати оббігла, поки в потаємний хід зазирнула. Біля вентиляції зачекала. У-у, де моя свобода?!

– Я хвилювався, – м'яко посміхнувся Дейкер. – Раптом вам потрібна допомога.

– Не хвилюйтеся, Міллі завжди зі мною, – нагадала я.

– І все ж тепер турбота про вас і ваш комфорт лежить на мені, – м'яко, але непохитно відгукнувся чоловік.

Сподіваєшся виставити Міллі на шлюбну ніч? Не надійся.

Час наближався до одинадцятої. Я дуже розраховувала проводити гостей, а потім бажано й чоловіка. Але гості не поспішали розходитися – вони ніби тільки увійшли до смаку святкування! А багатьом, хто прибув із сусідніх міст, взагалі були виділені кімнати в маєтку.

Сподіваюся, хоч не цій рудій Кел.

– Все в порядку? – чіпко вловив мій настрій Дейкер.

– Втомилася, – прошепотіла я, роздумуючи, чи можна нареченій покинути гостей під приводом, що час спати.

– Щось наші молодята засумували! – тут як тут здійнявся Болстон.

Не знаю, чи він чув мої слова, чи поспішав підштовхнути нас до консумації шлюбу, але Анджі завзято додав:

– Благословимо їх на першу шлюбну ніч. Негоже молодим втомлюватися від танців, попереду в них буде ще багато балів!

Не знаю, які бали він мені пророкував. Дейкер теж ледь вловимо поморщився на промову свого опікуна.

Батько поглядав на нас із таким виглядом, ніби сумнівався: чи то правда благословити, чи набити морду нареченому. Для профілактики. Щоб не приставав до коханої донечки.

Втім, він знайшов у собі сили посміхнутися. І навіть не кривитися, коли розпалений натовп почав скандувати і посипати нас зерном.

Помахавши гостям, Дейкер узяв мою руку і повів мене до сходів.

На якісь божевільні миті мені раптом стало приємно здійнятися з ним сходами, піддаючись пориву.

Але я одразу ж осмикнула себе, настукавши подумки по голові.

Він ворог. Він просто присипає мою пильність!

Міллі, як і було домовлено, побігла бічними сходами вперед, прослизнути в мої покої раніше. Щоб чоловік не мав можливості відправити її геть до того.

Біля дверей у мою вітальню я зупинилася.

– Дякую, що провели, – посміхнулася рівно.

– Шейлі, – Дейкер нахилився, ковзнувши рукою по моїй шиї.

Так і хотілося спитати, там що, ще один павук? Натомість я лишень спробувала стримати хихикання.

– Чудове весілля, – шепнув він мені прямо в губи, і я мимоволі вдихнула запах.

До чого ж приємний, ммм! Чи то моря, чи то вітру, чи якихось степових трав...

– Шкода, я не бачила, – озвалася. – Повірю вам на слово.

На обличчі Дейкера промайнув щирий жаль.

– Вночі ми будемо в рівних умовах, – прошепотів він на вухо спокусливим тоном. – Спеціально не включатиму світло.

Друзі, з нетерпінням чекаємо вас у наступних главах. Починається найсмішніше та найцікавіше!

Nata, ваш коментар єдиний, тож приходьте за промиком (напішіть в коментарях вашу пошту)